Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: проходження служби, з них
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №620/10115/25
Суддя: Аліменко Володимир Олександрович
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 620/10115/25 Суддя (судді) першої інстанції: Марія ДУБІНА
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2026 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати йому за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за зазначений період грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704;
- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату зазначених складових грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки станом на 1 січня відповідного року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 відповідач був зобов`язаний визначати розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Однак відповідач продовжував застосовувати розрахункову величину, встановлену станом на 1 січня 2018 року, що призвело до заниження розмірів грошового забезпечення та похідних від нього виплат.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, а також відповідних додаткових виплат без застосування прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня кожного календарного року.
Зобов`язано відповідача здійснити перерахунок зазначених виплат відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ІНФОРМАЦІЯ_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову.
На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права та не врахував особливостей правового регулювання грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Апелянт посилається на положення Конституції України, законів України «Про Державну прикордонну службу України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України № 704, а також нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, які регулюють порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.
На переконання відповідача, грошове забезпечення позивача нараховувалося відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, а застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня 2018 року, було правомірним.
Крім того, апелянт вказує, що зміни до нормативно-правових актів повинні здійснюватися у встановленому законодавством порядку, а судове рішення про скасування окремих положень постанови Кабінету Міністрів України № 103 не може підміняти собою нормотворчу діяльність Кабінету Міністрів України.
Також відповідач наголошує на спеціальному характері законодавства, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 з 01 серпня 2001 року проходив військову службу в органах Державної прикордонної служби України та перебував на фінансовому забезпеченні відповідної військової частини.
Зазначені обставини підтверджуються витягом із наказу командира військової частини від 01 серпня 2001 року № 66-ос, документами щодо проходження військової служби та довідкою про види грошового забезпечення від 26 серпня 2025 року № 271.
05 серпня 2025 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини, що підтверджується витягом із наказу начальника відповідного органу Державної прикордонної служби України від 05 серпня 2025 року № 1144-ОС.
15 серпня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку грошового забезпечення, зокрема за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного року, на належні тарифні коефіцієнти.
Листом від 23 серпня 2025 року № 09.2/11627-25-Вих. відповідач відмовив у здійсненні такого перерахунку.
У зазначеному листі відповідач повідомив, що посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача визначалися шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 1 січня 2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Вважаючи таку відмову та відповідну бездіяльність протиправними, ОСОБА_1 02 вересня 2025 року звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи адміністративний позов, виходив із того, що починаючи з 29 січня 2020 року відповідач був зобов`язаний застосовувати для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною п`ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист у випадках, передбачених законом.
Згідно зі статтею 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення, зокрема підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, та премії; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується в розмірах, які встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження щодо визначення розмірів грошового забезпечення військовослужбовців, які повинні реалізовуватися з дотриманням вимог Конституції та законів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зазначеною постановою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, а також схеми тарифних коефіцієнтів за військовими та спеціальними званнями.
Пунктом 4 постанови № 704 у первинній редакції передбачалося, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, установленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, відповідно до яких розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня 2018 року.
Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким, зокрема, було внесено зазначені зміни до пункту 4 постанови № 704.
Отже, з 29 січня 2020 року відновлено дію пункту 4 постанови № 704 у редакції, яка передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
При цьому пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат.
Таким чином, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями відповідно до пункту 4 постанови № 704 є саме прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня календарного року.
Колегія суддів звертає увагу, що законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки встановлювалися відповідні розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, упродовж спірного періоду відбувалося законодавче збільшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що мало враховуватися під час визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями відповідно до пункту 4 постанови № 704.
При цьому законами про Державний бюджет України на 2020- 2023 роки не було встановлено застереження щодо застосування для відповідних розрахунків прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року.
Колегія суддів зазначає, що визначальним для правильного вирішення цієї справи є встановлення правового регулювання порядку обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
У цьому контексті колегія суддів ураховує правові висновки Верховного Суду, сформовані у справах щодо застосування пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 Верховний Суд зазначив, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідають актам вищої юридичної сили, відповідно до яких прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік.
Верховний Суд дійшов висновку, що зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, є підставою для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями із застосуванням актуального розміру такого прожиткового мінімуму.
Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 120/8603/21-а, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21.
Зазначений підхід узгоджується з принципом верховенства права та вимогою застосування нормативно-правових актів відповідно до їх юридичної сили.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2025 року у справі № 400/6254/24 підтвердила, що внаслідок скасування пункту 6 постанови № 103 з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка передбачає застосування прожиткового мінімуму на 1 січня календарного року, а не на 1 січня 2018 року.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, правові висновки Верховного Суду підлягають урахуванню під час вирішення цього спору.
Апелянт стверджує, що визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови № 103 не може автоматично змінювати нормативно-правове регулювання грошового забезпечення військовослужбовців.
Колегія суддів не погоджується з такими доводами.
Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 скасовано пункт 6 постанови № 103, яким було змінено редакцію пункту 4 постанови № 704.
Таким чином, починаючи з 29 січня 2020 року під час визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями підлягала застосуванню редакція пункту 4 постанови № 704, що діяла до внесення змін постановою № 103.
При цьому судове рішення про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним є обов`язковим до виконання, а його правові наслідки не можуть ігноруватися суб`єктами владних повноважень.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Отже, відповідач не мав правових підстав продовжувати застосовувати редакцію пункту 4 постанови № 704, яка втратила чинність унаслідок судового скасування відповідних змін.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо того, що особливості правового регулювання грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України виключають можливість застосування висновків Верховного Суду щодо пункту 4 постанови № 704.
Згідно із Законом України «Про Державну прикордонну службу України» Державна прикордонна служба України є правоохоронним органом спеціального призначення.
Водночас грошове забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України здійснюється відповідно до законодавства України, зокрема Закону № 2011-XII та прийнятих на його виконання нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України.
Постанова № 704 поширюється, зокрема, на військовослужбовців Державної прикордонної служби України.
При цьому відомчі нормативно-правові акти, які визначають порядок виплати грошового забезпечення, не можуть змінювати встановлену актом Кабінету Міністрів України розрахункову величину для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями, якщо інше прямо не передбачено актом вищої юридичної сили.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 7 КАС України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, у разі невідповідності нормативно-правового акта іншому правовому акту вищої юридичної сили.
Відтак положення відомчих нормативно-правових актів підлягають застосуванню лише в частині, що не суперечить Закону № 2011-XII та постанові Кабінету Міністрів України № 704.
Саме по собі існування спеціального порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України не свідчить про правомірність застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року, після 29 січня 2020 року.
Апелянт посилається на Закон України від 12 травня 2022 року № 2253-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей».
Колегія суддів зазначає, що положення зазначеного Закону необхідно застосовувати в системному зв`язку з нормами Закону № 2011-XII та постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Зміни, внесені до законодавства щодо соціального захисту військовослужбовців, не можуть тлумачитися як такі, що автоматично відновлюють дію положень постанови № 704 у редакції постанови № 103, скасованих у судовому порядку.
При цьому положення Закону № 2253-IX не встановлюють безпосередньо розрахункової величини для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями військовослужбовців у розмірі прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року.
Отже, посилання апелянта на зазначений Закон не спростовує висновків суду першої інстанції щодо необхідності застосування пункту 4 постанови № 704 у редакції, чинній після 29 січня 2020 року.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги про перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, якими змінено порядок визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями.
Зазначені зміни набрали чинності 20 травня 2023 року.
Таким чином, спірний період, за який позивач просить здійснити перерахунок грошового забезпечення, завершується 19 травня 2023 року, тобто до набрання чинності постановою № 481.
За таких обставин положення постанови № 481 не підлягають застосуванню до спірних правовідносин за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Колегія суддів ураховує приписи статті 58 Конституції України, відповідно до яких закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, зміни до порядку визначення грошового забезпечення, які набрали чинності 20 травня 2023 року, не можуть бути підставою для відмови у перерахунку виплат за попередній період.
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності перерахунку грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії.
Відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять основні та додаткові види грошового забезпечення.
Розміри окремих додаткових виплат визначаються з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України регулюється відповідними нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, зокрема Інструкцією, затвердженою наказом МВС України від 25 червня 2018 року № 558.
У разі неправильного визначення посадового окладу та окладу за військовим званням похідні від них виплати також можуть бути обчислені в неправильному розмірі.
Таким чином, перерахунок основних складових грошового забезпечення зумовлює необхідність перерахунку тих додаткових виплат, розмір яких залежить від відповідних складових.
При цьому перерахунок повинен здійснюватися з урахуванням установлених законодавством умов надання кожного виду допомоги, фактично нарахованих сум та раніше проведених виплат.
Як установлено судом першої інстанції, відповідач не заперечував факту здійснення відповідних виплат позивачу протягом спірного періоду.
Отже, висновок суду першої інстанції щодо необхідності перерахунку зазначених виплат є обґрунтованим.
Колегія суддів вважає за необхідне окремо надати оцінку питанню дотримання позивачем строку звернення до суду, враховуючи характер спірних правовідносин та період, за який заявлено вимоги про перерахунок грошового забезпечення.
Як установлено судом першої інстанції, 05 серпня 2025 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу військової частини.
15 серпня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок грошового забезпечення.
Листом від 23 серпня 2025 року № 09.2/11627-25-Вих. відповідач повідомив про відсутність підстав для здійснення такого перерахунку.
02 вересня 2025 року позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною третьою зазначеної статті для захисту прав, свобод та інтересів особи іншими законами можуть установлюватися інші строки звернення до адміністративного суду.
Спірні правовідносини стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця, а тому при визначенні строку звернення до суду необхідно враховувати положення статті 233 Кодексу законів про працю України.
До 19 липня 2022 року частина друга статті 233 КЗпП України передбачала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, які набрали чинності 19 липня 2022 року.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції Закону № 2352-IX у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, він має право звернутися до суду у тримісячний строк із дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Колегія суддів ураховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, ухваленій судовою палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
У зазначеній постанові Верховний Суд сформулював підхід до застосування статті 233 КЗпП України у спорах про перерахунок грошового забезпечення військовослужбовців, розмежувавши правовідносини, що виникли до 19 липня 2022 року, та правовідносини, які виникли після набрання чинності Законом № 2352-IX.
Верховний Суд також наголосив на необхідності встановлення обставин отримання військовослужбовцем письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому при звільненні суми.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2026 року у справі № 160/2292/26 звернув увагу, що для визначення початку перебігу строку звернення до суду необхідно встановити дату отримання особою документально підтвердженої інформації про обсяг і характер нарахованих та виплачених сум. Саме по собі виключення зі списків особового складу не завжди є достатньою підставою для визначення початку такого строку.
Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів зазначає, що вимоги позивача охоплюють період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Щодо вимог за період до 19 липня 2022 року необхідно враховувати редакцію статті 233 КЗпП України, яка не встановлювала строкового обмеження для звернення до суду з вимогами про стягнення належної заробітної плати.
Щодо вимог за період після 19 липня 2022 року підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України з урахуванням характеру спірних виплат та моменту отримання позивачем відповідного письмового повідомлення.
У цій справі позивач звернувся до суду 02 вересня 2025 року, тобто менш ніж через місяць після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини 05 серпня 2025 року.
Крім того, 23 серпня 2025 року відповідач надав позивачу письмову відповідь, якою підтвердив застосування під час обчислення грошового забезпечення прожиткового мінімуму, встановленого станом на 01 січня 2018 року.
Таким чином, навіть за умови обчислення тримісячного строку з дня звільнення позивача з військової служби та виключення його зі списків особового складу військової частини, зазначений строк станом на дату подання позову не сплинув.
Доказів отримання позивачем раніше належного письмового повідомлення, яке відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України могло б зумовлювати інший початок перебігу строку звернення до суду, з установлених судом обставин не вбачається.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що підстав для залишення позовних вимог без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до адміністративного суду немає.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з частинами першою - третьою статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин адміністративної справи, підтверджених дослідженими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Колегія суддів зазначає, що під час апеляційного перегляду справи не встановлено обставин, які свідчили б про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Доводи апеляційної скарги не спростовують установленого судом першої інстанції факту застосування відповідачем під час визначення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року.
Водночас починаючи з 29 січня 2020 року та до 19 травня 2023 року відповідні розміри посадового окладу та окладу за військовим званням підлягали визначенню шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на належні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період без застосування відповідної розрахункової величини.
При цьому перерахунок додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, повинен здійснюватися з урахуванням належних позивачу виплат та раніше виплачених сум.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
У цій справі відповідач не довів правомірності застосування прожиткового мінімуму станом на 1 січня 2018 року під час нарахування грошового забезпечення позивачу за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.
Отже, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволенню не підлягає, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року слід залишити без змін.
Керуючись статтями 2, 7, 9, 72- 77, 122, 242, 308, 311, 315, 316, 321- 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Т.Р. Вівдиченко
А.Ю. Кучма
Оригінал: reyestr.court.gov.ua