Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №620/8822/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/8822/25 Суддя (судді) першої інстанції: Наталія БАРГАМІНА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, —

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 16 червня 2022 року по 19 травня 2023 року без застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня відповідного календарного року;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення за зазначений період із визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність щодо обчислення компенсації за невикористані відпустки за 2022– 2023 роки без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2023 року, та зобов`язати провести відповідний перерахунок;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо невключення додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату компенсації за невикористані дні щорічних основних відпусток за 2022– 2025 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024– 2025 роки з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що військова частина неправильно визначала розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням, застосовуючи розрахункову величину станом на 01 січня 2018 року, а також безпідставно не врахувала додаткову винагороду за постановою № 168 при обчисленні компенсації за невикористані відпустки.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 16 червня 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, визначеного з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом станом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення за вказаний період з урахуванням раніше виплачених сум.

Крім того, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою № 168.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги щодо перерахунку грошового забезпечення залишити без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, а в частині включення додаткової винагороди до розрахунку компенсації за невикористані відпустки — відмовити в задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 14 червня 2022 року по 10 травня 2025 року.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 травня 2025 року № 133 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу і всіх видів забезпечення.

На думку відповідача, суд першої інстанції не врахував, що на момент звільнення позивача пункт 6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, діяв у редакції, яка прямо передбачала виключення винагород зі складу грошового забезпечення для обчислення компенсації за невикористані відпустки.

Також військова частина наполягає на тому, що позивач пропустив установлений законодавством строк звернення до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення за 2022– 2023 роки.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність установлення судом першої інстанції фактичних обставин та застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 травня 2025 року № 133 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Відповідно до довідки-витягу військової частини НОМЕР_1 від 26 серпня 2025 року № 1367 у спірний період позивачу встановлювалися посадовий оклад у розмірі 2730,00 грн та оклад за військовим званням у розмірі 530,00 грн.

Вважаючи, що відповідач неправильно визначав розміри складових грошового забезпечення та не в повному обсязі здійснив остаточний розрахунок при звільненні, позивач звернувся до суду.

Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Відповідно до частин першої — четвертої статті 9 зазначеного Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Розміри грошового забезпечення встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 затверджено тарифні сітки, схеми тарифних розрядів, тарифні коефіцієнти та інші складові грошового забезпечення військовослужбовців.

Пунктом 4 постанови № 704 в первісній редакції передбачалося визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, відповідно до яких розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року.

Водночас постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 визнано протиправним та скасовано.

Унаслідок цього з 29 січня 2020 року відновлено дію пункту 4 постанови № 704 у редакції, яка передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірах, відмінних від відповідного показника станом на 01 січня 2018 року.

Отже, для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями за період, який є предметом спору, підлягав застосуванню прожитковий мінімум відповідного календарного року.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, у якій зазначено, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, якими прожитковий мінімум змінено як базовий державний стандарт.

Верховний Суд також виходив із необхідності застосування прожиткового мінімуму, установленого на 01 січня відповідного календарного року, у постановах від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21 та від 06 лютого 2023 року у справі № 160/2775/22.

Колегія суддів звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, якими змінено порядок визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями.

Зазначені зміни набрали чинності 20 травня 2023 року.

Однак у цій справі спірний період закінчується 19 травня 2023 року, тобто до набрання чинності постановою № 481.

Отже, зазначені зміни не впливають на порядок визначення грошового забезпечення позивача за період з 16 червня 2022 року по 19 травня 2023 року.

За встановлених обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за зазначений період із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.

В апеляційній скарзі військова частина НОМЕР_1 наполягає на необхідності залишення позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України передбачено місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Водночас у спорах про належні військовослужбовцю суми грошового забезпечення необхідно враховувати положення статті 233 Кодексу законів про працю України.

У редакції, чинній до 19 липня 2022 року, частина друга статті 233 КЗпП України передбачала право працівника звернутися до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, положення статті 233 КЗпП України змінено.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України у редакції після зазначених змін у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк звернення до суду з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Колегія суддів ураховує правовий висновок, викладений судовою палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

У зазначеній постанові Верховний Суд розмежував застосування статті 233 КЗпП України до правовідносин, що виникли до 19 липня 2022 року та після цієї дати.

Зокрема, Верховний Суд дійшов висновку, що до вимог щодо грошового забезпечення за період до 19 липня 2022 року застосовується попередня редакція статті 233 КЗпП України, яка не обмежувала строк звернення до суду.

До вимог за період після 19 липня 2022 року застосовуються положення статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX.

При цьому у справах про виплату всіх сум, що належать при звільненні, перебіг тримісячного строку пов`язується з отриманням особою письмової інформації про нараховані та виплачені їй суми.

Верховний Суд наголосив, що таким документом може бути грошовий атестат, якщо він містить відповідні відомості та був вручений військовослужбовцю.

Як установлено матеріалами справи, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 10 травня 2025 року.

Позов у цій справі подано 03 серпня 2025 року.

Отже, навіть у разі обчислення тримісячного строку з дати виключення позивача зі списків особового складу військової частини та проведення остаточного розрахунку, на момент звернення до суду зазначений строк не сплив.

Разом із тим саме по собі звільнення військовослужбовця не в усіх випадках є початком перебігу строку звернення до суду. Визначальне значення має момент отримання ним достовірної письмової інформації про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

Матеріали справи не дають підстав для висновку, що позивач отримав відповідне письмове повідомлення раніше 10 травня 2025 року.

Крім того, до вимог за період з 16 червня 2022 року до 19 липня 2022 року застосовується попередня редакція статті 233 КЗпП України, яка не встановлювала обмеження строку звернення до суду з вимогами про належні суми грошового забезпечення.

Таким чином, доводи апелянта про необхідність залишення позовних вимог щодо перерахунку грошового забезпечення без розгляду не знайшли свого підтвердження.

Відповідно, колегія суддів не вбачає підстав для застосування наслідків, передбачених статтями 123 та 240 КАС України.

Вирішуючи спір у зазначеній частині, колегія суддів виходить із необхідності застосування нормативно-правового регулювання, чинного на момент виникнення права на відповідну компенсацію.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону України № 2011-XII військовослужбовцям гарантується право на відпустки в порядку, визначеному законодавством.

Згідно з абзацом третім пункту 14 статті 10-1 зазначеного Закону у рік звільнення військовослужбовців зі служби в разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 на період дії воєнного стану запроваджено додаткову винагороду військовослужбовцям та іншим визначеним категоріям осіб.

Зазначена винагорода виплачується за спеціальними правилами, установленими на період дії воєнного стану.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197.

Розділом XXXI Порядку № 260 врегульовано питання виплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткових відпусток.

Наказом Міністерства оборони України від 15 січня 2025 року № 23 внесено зміни до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260.

У редакції, чинній на момент звільнення позивача, зазначений пункт передбачав, що грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток обчислюється з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород.

Отже, на дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини — 10 травня 2025 року — нормативне регулювання прямо передбачало неврахування винагород при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні відпусток.

Колегія суддів звертає увагу, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 168, за своєю правовою природою є спеціальною виплатою, запровадженою на період дії воєнного стану.

Віднесення зазначеної виплати до складу грошового забезпечення військовослужбовця для окремих цілей не означає автоматичного обов`язку її врахування під час обчислення всіх інших виплат.

Для визначення складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані відпустки, підлягають застосуванню спеціальні приписи Порядку № 260.

Оскільки на момент звільнення позивача пункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 прямо виключав винагороди з розрахункової бази, підстави для врахування додаткової винагороди за постановою № 168 при обчисленні відповідної компенсації відсутні.

При цьому колегія суддів ураховує, що в постановах Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23, від 07 листопада 2024 року у справі № 240/23909/23 та від 19 грудня 2024 року у справі № 580/3483/24 викладено висновки щодо включення додаткової винагороди за постановою № 168 до розрахунку компенсації за невикористані відпустки.

Однак відповідні висновки сформульовані за іншого нормативного регулювання, до внесення змін наказом Міністерства оборони України від 15 січня 2025 року № 23.

З огляду на це наведені постанови Верховного Суду не можуть застосовуватися без урахування змін нормативного регулювання, чинних на момент звільнення позивача.

Колегія суддів також ураховує правові підходи, викладені Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2026 року у справі № 420/77/25 та від 10 червня 2026 року у справі № 240/33823/23, щодо необхідності розмежування складових грошового забезпечення та визначення правової природи додаткової винагороди за постановою № 168 при вирішенні питання про її включення до розрахунку компенсації за невикористані відпустки.

Водночас визначальним у цій справі є саме зміст пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 в редакції, чинній на 10 травня 2025 року.

Колегія суддів зазначає, що право на грошову компенсацію за невикористані дні відпусток реалізується при звільненні військовослужбовця.

Тому факт того, що відповідні невикористані дні відпусток накопичувалися протягом 2022– 2025 років, не змінює нормативного регулювання, яке підлягає застосуванню для визначення розрахункової бази компенсації при звільненні у травні 2025 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у відповідній частині, не врахував змін до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260, які набрали чинності до звільнення позивача.

Натомість застосував правові висновки Верховного Суду, сформульовані за попередньої редакції нормативного акта, без належного врахування відмінностей правового регулювання.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про протиправність невключення додаткової винагороди за постановою № 168 до розрахунку компенсації за невикористані відпустки є помилковим.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невключення додаткової винагороди за постановою № 168 до розрахунку компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток та зобов`язання здійснити відповідний перерахунок і виплату підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні зазначених вимог.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено критерії перевірки адміністративними судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин першої — третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини щодо проходження позивачем військової служби, розмірів установлених йому посадового окладу та окладу за військовим званням, а також правомірно застосував положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 до періоду з 16 червня 2022 року по 19 травня 2023 року.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску строку звернення до суду не знайшли підтвердження з огляду на положення статті 233 КЗпП України та правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23.

Водночас суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права в частині вирішення вимог щодо врахування додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України № 168 при обчисленні компенсації за невикористані відпустки.

Зокрема, суд не врахував, що на момент звільнення позивача пункт 6 розділу XXXI Порядку № 260 містив пряму вказівку про виключення винагород зі складу грошового забезпечення, з якого обчислюється така компенсація.

Отже, у зазначеній частині суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення — без змін, або скасувати судове рішення повністю чи частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права є неправильне тлумачення закону, застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга військової частини НОМЕР_1 підлягає частковому задоволенню, рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року — скасуванню в частині задоволення позовних вимог щодо включення додаткової винагороди за постановою Кабінету Міністрів України № 168 до розрахунку компенсації за невикористані відпустки з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 2, 9, 72– 77, 90, 122, 123, 242, 245, 308, 311, 315– 317, 321– 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів —

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 620/8822/25 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про:

- визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

- зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, обчисливши її виходячи з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.

У зазначеній частині ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2025 року у справі № 620/8822/25 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма