Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №580/6667/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з військової служби та членів їх сімей

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №580/6667/25

Суддя: Аліменко Володимир Олександрович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/6667/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача Аліменка В.О.,

суддів Вівдиченко Т.Р., Кучми А.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Єрьоміна Вікторія Анатоліївна, звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті з 01 березня 2025 року пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році»;

- зобов`язати відповідача нараховувати та виплачувати з 01 березня 2025 року пенсію без обмеження максимальним розміром, з урахуванням індексації, передбаченої постановою № 209, та здійснити виплату різниці між нарахованим і фактично виплаченим розміром пенсії;

- визнати протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати щомісячної доплати в розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб»;

- зобов`язати відповідача з 01 березня 2025 року поновити нарахування та виплату щомісячної доплати в розмірі 2000 грн відповідно до постанови № 713, виходячи з розміру грошового забезпечення, визначеного на підставі рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 580/8869/24.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та з 26 серпня 2010 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Позивач указував, що після проведення перерахунку пенсії на виконання судового рішення у справі № 580/8869/24 відповідач припинив виплату щомісячної доплати в розмірі 2000 грн, передбаченої постановою № 713.

Крім того, з 01 березня 2025 року відповідач здійснив індексацію пенсії відповідно до постанови № 209, однак обмежив її виплату максимальним розміром - 23610 грн, незважаючи на те, що загальний нарахований розмір пенсії становив 36604,54 грн.

Вважаючи такі дії протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови позивачу в нарахуванні та виплаті з 01 березня 2025 року пенсії без обмеження максимальним розміром.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01 березня 2025 року без обмеження максимальним розміром із урахуванням усіх визначених законодавством України доплат до неї.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо припинення нарахування та виплати позивачу щомісячної доплати в розмірі 2000 грн відповідно до постанови № 713.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 березня 2025 року поновити позивачу нарахування та виплату щомісячної доплати в розмірі 2000 грн відповідно до постанови № 713, виходячи з розміру грошового забезпечення, встановленого на підставі рішення суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 580/8869/24.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права.

Апелянт посилається на положення статті 43 Закону № 2262-XII та статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», якими передбачено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

На думку апелянта, зазначені законодавчі положення підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому виплата позивачу пенсії в розмірі 23610 грн здійснюється правомірно.

Також апелянт указує, що відповідно до постанови № 713 щомісячна доплата в розмірі 2000 грн не виплачується у разі проведення перерахунку пенсії після 01 березня 2018 року, якщо внаслідок такого перерахунку її розмір збільшився на 2000 грн або більше.

Відповідач наголошує, що перерахунок пенсії позивача проведено на виконання судового рішення, внаслідок чого розмір пенсії збільшився, а тому підстав для подальшої виплати щомісячної доплати немає.

Апелянт також посилається на відсутність у пенсійного органу повноважень самостійно змінювати встановлений законодавством порядок обчислення та виплати пенсій.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену з 26 серпня 2010 року відповідно до Закону № 2262-XII.

З 01 липня 2021 року позивачу встановлено щомісячну доплату до пенсії в розмірі 2000 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 713.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 580/8869/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити позивачу з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки від 16 листопада 2021 року № 14577 про розмір грошового забезпечення з урахуванням усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

На виконання зазначеного судового рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача з 01 квітня 2019 року.

Після проведення такого перерахунку щомісячна доплата в розмірі 2000 грн, передбачена постановою № 713, позивачу не виплачувалася.

Крім того, з 01 березня 2025 року відповідач здійснив індексацію пенсії позивача відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209.

За результатами проведеного перерахунку загальний нарахований розмір пенсії позивача становив 36604,54 грн.

Водночас фактична виплата пенсії здійснювалася з урахуванням обмеження її максимальним розміром - 23610 грн.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення виплати пенсії без обмеження максимальним розміром та поновлення щомісячної доплати відповідно до постанови № 713.

Листом від 29 квітня 2025 року № 19660-17226/П-02/8-2600/25 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві відмовило в задоволенні зазначених вимог.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини щодо пенсійного забезпечення осіб, звільнених із військової служби, є Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII.

Відповідно до статті 43 Закону № 2262-XII пенсії особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до цього Закону, обчислюються з розміру грошового забезпечення з урахуванням відповідних окладів за посадою, військовим або спеціальним званням, процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премій.

Згідно зі статтею 63 Закону № 2262-XII усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Частиною третьою статті 1-1 Закону № 2262-XII передбачено, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених із військової служби, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги в цій частині, колегія суддів зазначає таке.

Обмеження максимального розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, було запроваджено Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи».

Зазначеним Законом внесено зміни до статті 43 Закону № 2262-XII, якими встановлено, що максимальний розмір пенсії з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, індексації та інших доплат не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Водночас рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, якими передбачалося зазначене обмеження, визнано такими, що не відповідають Конституції України.

Конституційний Суд України виходив із того, що обмеження максимального розміру пенсії особам, пенсійне забезпечення яких регулюється Законом № 2262-XII, порушує сутність конституційних гарантій соціального захисту таких осіб.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII втратили чинність із дня ухвалення цього рішення.

Отже, з 20 грудня 2016 року положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, якими було встановлено обмеження максимального розміру пенсії, втратили чинність.

При цьому колегія суддів ураховує, що статтею 2 Закону № 3668-VI також передбачено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами.

Таким чином, після ухвалення Конституційним Судом України рішення № 7-рп/2016 виникла ситуація, за якої положення спеціального Закону № 2262-XII не передбачають обмеження максимального розміру пенсії, тоді як положення статті 2 Закону № 3668-VI формально містять відповідне обмеження.

Наведені нормативні положення регулюють одні й ті самі правовідносини, однак передбачають різні правові наслідки.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, повинні застосовуватися в найбільш сприятливий для особи спосіб.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19 сформулював висновок щодо застосування положень Закону № 2262-XII та Закону № 3668-VI у правовідносинах, пов`язаних з обмеженням максимального розміру військових пенсій.

Верховний Суд зазначив, що в разі існування колізії між нормами, які регулюють одні й ті самі правовідносини, застосуванню підлягає підхід, найбільш сприятливий для особи.

Відтак положення Закону № 2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 мають пріоритет у спірних правовідносинах.

Аналогічний правовий підхід викладено в постановах Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21 та від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21.

Особливе значення для вирішення цієї справи має постанова Верховного Суду від 26 листопада 2025 року у справі № 560/4579/25.

У зазначеній справі предметом спору була правомірність обмеження максимальним розміром пенсії, перерахованої з 01 березня 2025 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 209.

Як установлено судами у справі № 560/4579/25, після проведення індексації загальний нарахований розмір пенсії становив 38276,88 грн, однак пенсійний орган обмежив її виплату сумою 23610 грн.

За результатами касаційного перегляду Верховний Суд визнав законними та обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій щодо протиправності обмеження пенсії максимальним розміром.

Верховний Суд наголосив, що в спірних правовідносинах застосуванню підлягають положення спеціального Закону № 2262-XII з урахуванням рішень Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, які не передбачають відповідного обмеження.

Колегія суддів зазначає, що правовідносини у справі № 560/4579/25 є подібними до правовідносин, які виникли в цій справі.

Зокрема, в обох випадках позивачі отримують пенсію відповідно до Закону № 2262-XII, пенсійні органи здійснили індексацію пенсій із 01 березня 2025 року відповідно до постанови № 209, однак обмежили їх виплату сумою 23610 грн.

У справі, що переглядається, нарахований розмір пенсії позивача становить 36604,54 грн, тоді як фактично виплачується лише 23610 грн.

Отже, різниця між нарахованим і фактично виплаченим розміром пенсії виникла саме внаслідок застосування відповідачем обмеження її максимальним розміром.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав такі дії відповідача протиправними.

Доводи апелянта про необхідність застосування статті 2 Закону № 3668-VI не спростовують зазначеного висновку, оскільки не враховують правових наслідків рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та правових висновків Верховного Суду щодо застосування найбільш сприятливого для особи підходу в разі неоднозначного законодавчого регулювання.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2025 року № 209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році» передбачено проведення індексації пенсій із 01 березня 2025 року.

Зазначеною постановою врегульовано порядок підвищення пенсійних виплат, зокрема пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII.

Водночас постанова № 209 передбачає обмеження суми підвищення пенсії внаслідок індексації.

Колегія суддів наголошує, що обмеження суми підвищення пенсії внаслідок індексації та обмеження загального розміру пенсії є різними за своєю правовою природою.

Обмеження суми підвищення визначає величину, на яку може бути збільшено пенсійну виплату внаслідок проведення індексації.

Натомість обмеження загального розміру пенсії полягає у зменшенні належної особі пенсійної виплати до встановленої граничної суми незалежно від її фактично обчисленого розміру.

У цій справі позивач не оскаржує розрахунок коефіцієнта індексації чи встановлену постановою № 209 межу суми підвищення пенсії.

Предметом спору є застосування відповідачем обмеження загального розміру пенсії сумою 23610 грн.

При цьому матеріалами справи підтверджується, що після проведення індексації відповідач визначив загальний нарахований розмір пенсії позивача в сумі 36604,54 грн, однак фактичну виплату здійснював у меншому розмірі.

Отже, встановлення постановою № 209 максимальної суми підвищення пенсії не є правовою підставою для обмеження загального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII.

З огляду на викладене суд першої інстанції правильно визначив спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 березня 2025 року без обмеження її максимальним розміром.

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги щодо припинення виплати щомісячної доплати в розмірі 2000 грн, колегія суддів виходить із такого.

14 липня 2021 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».

Метою прийняття зазначеної постанови було поетапне зменшення диспропорцій у розмірах пенсій, призначених до 01 березня 2018 року особам, звільненим із військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Пунктом 1 постанови № 713 установлено з 01 липня 2021 року особам, яким призначено пенсію до 01 березня 2018 року відповідно до Закону № 2262-XII, щомісячну доплату в сумі 2000 грн.

Водночас абзацом третім пункту 1 постанови № 713 передбачено, що в разі перегляду або перерахунку пенсії після 01 березня 2018 року щомісячна доплата не виплачується, крім випадків, коли розмір пенсії після такого перегляду або перерахунку збільшився менш ніж на 2000 грн.

Якщо сума збільшення пенсії не досягла 2000 грн, щомісячна доплата встановлюється в сумі, якої не вистачає до зазначеного розміру.

Отже, буквальне тлумачення зазначеного положення може свідчити про те, що будь-який перерахунок пенсії після 01 березня 2018 року є підставою для припинення виплати щомісячної доплати.

Проте такий підхід не відповідає меті прийняття постанови № 713 та правовим висновкам Верховного Суду.

Так, у постанові від 08 листопада 2022 року у справі № 420/2473/22 Верховний Суд сформулював висновок, відповідно до якого перерахунок пенсії, проведення якого згідно з абзацом третім пункту 1 постанови № 713 виключає можливість нарахування щомісячної доплати в розмірі 2000 грн, має бути зумовлений підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців на підставі нормативно-правового акта компетентного органу.

Натомість перерахунок пенсії, проведений на виконання судового рішення з метою усунення порушення права особи на належний розмір пенсії, право на отримання якої виникло до 01 березня 2018 року, не є перерахунком пенсії у зв`язку зі зміною складових грошового забезпечення чи інших показників основного розміру пенсії.

Верховний Суд зазначив, що інше тлумачення положень постанови № 713 суперечило б меті її прийняття, оскільки позбавляло б права на доплату осіб, які змушені були звернутися до суду для відновлення раніше порушеного права на належний розмір пенсії.

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 02 березня 2023 року у справі № 600/870/22-а.

Колегія суддів ураховує, що в цій справі пенсію позивачу призначено з 26 серпня 2010 року, тобто до 01 березня 2018 року.

Відповідно до постанови № 713 позивачу з 01 липня 2021 року було встановлено щомісячну доплату в розмірі 2000 грн.

У подальшому рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2024 року у справі № 580/8869/24 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок пенсії позивача з 01 квітня 2019 року на підставі довідки від 16 листопада 2021 року № 14577 з урахуванням усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення.

Отже, перерахунок пенсії здійснено на виконання судового рішення, спрямованого на відновлення порушеного права позивача на належний розмір пенсії.

Матеріали справи не містять доказів того, що після 01 березня 2018 року пенсію позивача було перераховано у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців на підставі нормативно-правового акта компетентного органу, яке за змістом постанови № 713 виключало б право на отримання щомісячної доплати.

При цьому сама обставина збільшення розміру пенсії внаслідок виконання судового рішення не є достатньою підставою для припинення виплати щомісячної доплати в розмірі 2000 грн.

Визначальним у спірних правовідносинах є характер проведеного перерахунку та правова підстава його здійснення.

Оскільки перерахунок пенсії позивача проведено на виконання судового рішення з метою відновлення раніше порушеного права, такий перерахунок не може розглядатися як обставина, що виключає право на отримання щомісячної доплати відповідно до постанови № 713.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що сам факт проведення перерахунку пенсії після 01 березня 2018 року та збільшення її розміру є достатньою підставою для припинення виплати доплати.

Такі доводи ґрунтуються на формальному тлумаченні положень постанови № 713 без урахування мети її прийняття та правових висновків Верховного Суду.

Відтак суд першої інстанції обґрунтовано визнав протиправними дії відповідача щодо припинення нарахування та виплати позивачу щомісячної доплати в розмірі 2000 грн і зобов`язав поновити її виплату з 01 березня 2025 року.

Колегія суддів зазначає, що основні доводи апеляційної скарги зводяться до необхідності застосування формально чинних положень законодавства щодо обмеження максимального розміру пенсії та припинення щомісячної доплати після проведення перерахунку пенсії.

Однак такі доводи не враховують особливостей правового регулювання пенсійного забезпечення осіб, звільнених із військової служби, правових наслідків рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та сформованих Верховним Судом висновків щодо застосування постанови № 713.

Посилання відповідача на статтю 2 Закону № 3668-VI не спростовує висновку суду першої інстанції про протиправність обмеження пенсії максимальним розміром, оскільки в спірних правовідносинах застосуванню підлягає найбільш сприятливий для особи підхід, сформований Верховним Судом з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016.

Так само посилання відповідача на проведення перерахунку пенсії на виконання судового рішення не спростовує права позивача на щомісячну доплату відповідно до постанови № 713, оскільки такий перерахунок був спрямований на відновлення порушеного права, а не зумовлений новим підвищенням грошового забезпечення відповідної категорії військовослужбовців.

Колегія суддів також звертає увагу, що відповідач як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти не лише в межах формально визначених повноважень, а й з дотриманням принципу верховенства права, конституційних гарантій соціального захисту та обов`язкових для врахування висновків Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.

Твердження апелянта про відсутність у пенсійного органу повноважень самостійно змінювати порядок виплати пенсій не спростовує протиправності оскаржуваних дій, оскільки суд першої інстанції не покладав на відповідача обов`язку змінювати нормативно-правове регулювання, а зобов`язав здійснити нарахування та виплату пенсії відповідно до вимог законодавства в його конституційно-правовому розумінні.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України адміністративні суди перевіряють, чи прийняті рішення, вчинені дії або допущена бездіяльність суб`єктами владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У цій справі відповідач не довів правомірності обмеження пенсії позивача максимальним розміром та припинення виплати щомісячної доплати відповідно до постанови № 713.

Суд першої інстанції правильно визначив належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача шляхом визнання протиправними відповідних дій відповідача та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, а також поновити нарахування та виплату щомісячної доплати.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині окремого зобов`язання відповідача виплатити різницю між нарахованим і фактично виплаченим розміром пенсії за майбутній період до проведення перерахунку.

Зазначені вимоги є похідними від основних позовних вимог, а обов`язок здійснити належний перерахунок та виплату пенсії випливає з рішення суду про зобов`язання відповідача провести відповідні нарахування та виплати.

Крім того, на момент розгляду справи відсутні підстави стверджувати, що відповідач не виконає судове рішення в частині виплати належних позивачу сум після проведення відповідного перерахунку.

Таким чином, обраний судом першої інстанції спосіб захисту відповідає характеру встановленого порушення та забезпечує ефективне поновлення прав позивача.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин адміністративної справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною п`ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно зі статтею 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну правову оцінку доказам та ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не містять обставин, які б спростовували висновки суду першої інстанції, та не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Отже, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року - без змін.

Керуючись статтями 2, 6, 7, 9, 72- 77, 90, 139, 242, 308, 311, 315, 316, 321- 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач В.О. Аліменко

Судді Т.Р. Вівдиченко

А.Ю. Кучма

Оригінал: reyestr.court.gov.ua