Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №420/40280/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №420/40280/24

Суддя: Скрипченко В.О.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/40280/24

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Голуб В.А. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року (суддя Василяка Д.К., м. Одеса, повний текст рішення складений 04.09.2026) про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України,-

В С Т А Н О В И В:

16.09.2025 набрало законної сили рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі №420/40280/24, яким:

- визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ України в Одеській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2023 на підставі довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 №ЮО 115895 від 18.11.2024 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 станом на 01.01.2023;

- зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області провести з 01.02.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 №ЮО 115895 від 18.11.2024 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 станом на 01.01.2023, з урахуванням раніше проведених виплат.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 у справі №420/40280/24 встановлено судовий контроль за виконанням рішення суду.

21.07.2026 до суду першої інстанції надійшла заява в порядку статті 383 КАС України, в якій позивачка просила:

- визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області, вчинені при виконанні рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2025 року у справі №420/40280/24, які полягають у фактичному зменшенні пенсійної виплати позивача після проведення перерахунку на виконання рішення суду;

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Одеській області щодо ненадання позивачу рішення, розрахунку та документів, які стали підставою для зміни розміру пенсії4

- зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області усунути порушення прав позивачки та забезпечити фактичне виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2025.

В обґрунтування поданої заяви зазначалося, що після проведення відповідачем на виконання рішення суду перерахунку пенсії, її розмір становив 10469,93 грн. Однак 03.07.2026 позивачка отримала пенсійну виплату у розмірі лише 5331,05 грн. Таким чином заявниця вважає, що рішення суду було виконано лише формально: проведено перерахунок, визначено новий розмір пенсії, а потім результат виконання рішення було фактично усунуто шляхом зменшення пенсійної виплати.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 заяву позивачки залишено без задоволення. Приймаючи таке рішення суд дійшов висновку про передчасність звернення позивачки до суду із заявою про застосування судом до суб`єкта владних повноважень приписів статті 383 КАС України.

Не погоджуючись з вищезазначеною ухвалою, позивачка подавала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити питання за заявою ОСОБА_1 на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначається, що заявником ставилося питання не про повторний розгляд первісного пенсійного спору, а про те, чи є належним виконанням судового рішення ситуація, коли відповідач після проведення передбаченого рішенням суду перерахунку визначає пенсію в одному розмірі, а фактично виплачує іншу, істотно меншу суму, не надаючи правових підстав такого зменшення. Однак суд першої інстанції цю обставину по суті не дослідив.

Сам факт існування судового контролю за статтею 382 КАС України не змінює правової природи конкретних дій відповідача, які стали предметом заяви за статтею 383 КАС України. У даному випадку суд мав розмежувати: загальне питання виконання рішення суду; конкретне питання правомірності дій та бездіяльності відповідача після проведення перерахунку.

Щодо висновку суду про обов`язковість попереднього примусового виконання, апелянт зауважив, що правова позиція Верховного Суду щодо необхідності звернення судового рішення до примусового виконання як передумови для застосування статті 383 КАС України не звільняє суд від обов`язку правильно застосувати процесуальні наслідки встановленої ним обставини. Якщо суд вважав, що відсутність пред`явленого до примусового виконання виконавчого листа означає невідповідність заяви вимогам статті 383 КАС України, то відповідно до частини п`ятої цієї статті заява, яка не відповідає встановленим вимогам, підлягає поверненню. Натомість суд постановив ухвалу саме про залишення заяви без задоволення. Таким чином, мотиви суду та резолютивна частина ухвали не відповідають один одному.

Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції спірне питання було розглянуто в порядку письмового провадження.

Апеляційним судом справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів у разі, в тому числі, відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до норм статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Норми Конституції України щодо обов`язковості виконання судового рішення знайшли своє відображення також у нормах КАС України та Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі – Закон №1402-VIII).

Так, згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана ВРУ, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частини друга - четверта статті 13 Закону №1402-VIII визначають, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до змісту статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Зокрема, згідно з частиною 1 статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Згідно з частинами 1, 2 статті 383 КАС України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються.

Системний аналіз вищезазначених норм права свідчить, що судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії". Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини").

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Відповідно до статті 1 Закону №1402-VIII виконавче провадження - завершальна стадія судового провадження, а примусове виконання судових рішень - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, забезпечується, у першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII від 02.06.2016.

Таким чином, виходячи з наведених вище норм, звернення до суду із заявою відповідно до статті 383 КАС України можливе за умови перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби.

Зазначений висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №805/1458/17-а, від 27.06.2019 у справі №807/220/18, від 09 грудня 2021 року у справі №9901/235/20, від 28 вересня 2021 року у справі №440/2130/21, в ухвалах Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі №260/636/19, від 18 грудня 2020 року у справі №200/5793/20-а, та постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі №9901/235/20.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі №9901/235/20, зазначено, що указана стаття (383 КАС України) передбачає можливість звернутися до суду із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень – відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. Ця стаття є останньою в розділі КАС України "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах" і містить чіткі вимоги до такої заяви, строк звернення, порядок її розгляду та наслідки невідповідності вимогам заяви. Зі змісту цієї статті випливає, що як крайній захід для захисту прав особи позивача, на користь якої ухвалене рішення суду, закон встановив можливість звернення до суду з відповідною заявою. Перед тим як подати таку заяву, стягувач має використати всі можливі засоби для виконання судового рішення. Зокрема, наявність рішення суду, яке набрало законної сили, зобов`язує суб`єкта владних повноважень здійснити його виконання. У випадку, коли боржник добровільно не виконує рішення суду, стягувач має вчинити дії для виконання рішення суду в примусовому порядку відповідно до вимог Закону №1404-VIII, і тільки після того, як стягувач використав усі можливості для примусового виконання рішення суду, а воно залишається не виконаним, тоді в такої особи виникає право звернутися до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

Отже, звернення рішення суду до примусового виконання є обов`язковою передумовою для подання заяви у порядку статті 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій щодо примусового виконання рішення суду, у тому числі і щодо перевірки його виконання, належать передусім до виконавців, а звернення до суду в порядку статті 383 КАС України є виключною мірою, якщо позивачем було вичерпано усі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка виконавчий лист не отримувався та відповідно до органів державної виконавчої служби або приватного виконавця з метою примусового виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14.08.2025 у справі №420/40280/24, не зверталася.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про передчасність звернення позивачки до суду із заявою в порядку статті 383 КАС України.

Водночас у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2024 року у справі №340/222/20 та від 24 квітня 2025 року у справі №340/5977/22 звернута увагу на те, що недотримання передбачених статтею 383 КАС України обов`язкових вимог до заяви тягне процесуальні наслідки, визначені частиною п`ятою цієї статті, – повернення заяви заявнику.

Отже, наведене судом першої інстанції мотивування щодо передчасності звернення саме по собі не може бути визначальним мотивом для залишення заяви без задоволення по суті.

Проте ця обставина не створює підстав для задоволення апеляційної скарги в частині направлення питання за заявою ОСОБА_1 на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, а заяву позивачки, подану в порядку статті 383 КАС України належить повернути заявнику.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відтак апеляційна скарга позивачки підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року про відмову у задоволенні заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України – скасувати, а заяву ОСОБА_1 від 21.07.2026, подану в порядку статті 383 КАС України, – повернути заявниці.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач В.О.Скрипченко

Суддя В.А.Голуб

Суддя Ю.В.Осіпов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua