Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №420/42286/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/42286/25

Перша інстанція: суддя Завальнюк І.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.

суддів – Бойка А.В., Тарновецького І.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність, яка полягає у невнесенні (на підставі заяви від 03.09.2025, отриманої відповідачем 08.09.2025) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Реєстр) відомостей (даних) про проходження ОСОБА_1 21.03.2023 медичного огляду військово-лікарською комісією, визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та про виключення його 21.03.2023 з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон №2232-ХІІ);

- зобов`язати відповідача внести до Реєстру відомості про проходження ОСОБА_1 медичного огляду військово-лікарською комісією, визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку та про виключення 21.03.2023 з військового обліку на підставі п. 3 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-ХІІ;

- визнати протиправними дії, які полягають у внесенні до Реєстру відомостей (даних) щодо порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та про його розшук;

- зобов`язати відповідача виправити недостовірні відомості Реєстру щодо ОСОБА_1 , шляхом виключення з цього Реєстру відомостей про порушення ним правил військового обліку та про його розшук.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року позов ОСОБА_1 – задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо не розгляду по суті звернення ОСОБА_1 від 03.09.2025.

Зобов`язано відповідача розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 та прийняти рішення по суті.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - суд відмовив.

Суд стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до помилкового вирішення справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає про помилковість висновку суду про відмову у задоволенні вимог внести актуальні дані до Реєстру про непридатність позивача до військової служби та виключення з обліку, із посиланням на те, що в ході реалізації експериментального проекту він автоматично поновлений на військовому обліку в Реєстрі, як військовозобов`язаний за обліком у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Мотивуючи свою позицію апелянт зауважує, що оскільки він виключений з військового обліку через визнання його непридатним до військової служби згідно висновку ВЛК, відповідач відповідно до приписів Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII) повинен був внести таку інформацію до Реєстру на підставі поданої заяви.

Натомість, як указує апелянт, з невідомих причин Реєстр не містить відомостей про проходження ним 21.03.2023 медичного огляду, визнання його 21.03.2023 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку (дата та постанова ВЛК) та про виключення його 21.03.2023 з військового обліку. Проте, містить недостовірні відомості про його перебування на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Апелянт наголошує на тому, що вичерпний перелік громадян, які підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, передбачений статтею 37 Закону № 2232-XII та в цьому переліку відсутні громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку військовозобов`язаних та були виключені з військового обліку

військовозобов`язаних.

Як зазначає апелянт Закон України від 11.04.2024 № 3633-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку (далі - Закон № 3633-IX), не містить в собі норми щодо автоматичного поновлення на військовому обліку громадян України, які раніше перебували на військовому обліку військовозобов`язаних та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних.

На переконання апелянта, оскільки відсутні законні підстави для взяття його на військовий облік військовозобов`язаних (поновлення, відновлення тощо на військовому обліку), його вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність центру комплектування щодо не внесення актуальної інформації про виключення його з військового обліку із зобов`язанням внести інформацію про проходження ВЛК та виключення з військового обліку, а також визнання протиправними дії щодо внесення відомостей про порушення ним правил військового обліку із зобов`язанням виправити недостовірні відомості Реєстру шляхом виключення відомостей про порушення ним правил військового обліку та про його розшук є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які узгоджуються із висновками суду першої інстанції зазначає про безпідставність поданої скарги. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а рішення суду – залишити без змін.

Відповідно до частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , є громадянином України та зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 та перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 .

21.03.2023 ОСОБА_1 пройшов медичний огляд військово-лікарською комісією (ВЛК) ІНФОРМАЦІЯ_3 та за результатами огляду визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку за пунктом «А» статті 64 графи II Розкладу хвороб (згідно з чинною на той момент редакцією Положення № 402).

Також 21.03.2023 позивачу оформлене тимчасове посвідчення військовозобов`язаного серії НОМЕР_1 , у яке начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 внесений запис, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації та про виключення його з військового обліку згідно п. б пп. 3 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

05.05.2025 в ході реалізації експериментального проекту на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів» ОСОБА_1 автоматично поновлений на військовому обліку як військовозобов`язаний, що знайшло своє відображення в Реєстрі за обліком у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

22.06.2025 оскільки позивач у визначений законом 60-денний строк (до 16.07.2024) не оновив свої персональні дані, інформаційна система Реєстру за внутрішнім алгоритмом автоматично згенерувала повідомлення про порушення ним правил військового обліку та оголосила ОСОБА_1 у розшук центром комплектування з автоматичним направленням відповідних даних до органів Національної поліції.

19.08.2025 позивач за допомогою мобільного застосунку «Резерв+» спробував згенерувати електронний військово-обліковий документ (е-ВОД). Під час генерації він виявив, що в Реєстрі відсутні відомості про його медичний огляд ВЛК та виключення з обліку від 21.03.2023, натомість відображається інформація про його перебування на обліку та перебування у статусі «в розшуку ТЦК» з причини: «Не уточнили персональні дані вчасно».

03.09.2025 ОСОБА_1 направив засобами поштового зв`язку заяву на адресу ІНФОРМАЦІЯ_6 з вимогою внести зміни до Реєстру та видалити інформацію про розшук. До заяви він додав копії Довідки ВЛК №46, Тимчасового посвідчення НОМЕР_1 та скріншот із застосунку «Резерв+».

Зазначена заява доставлена до ІНФОРМАЦІЯ_6 08.09.2025, проте відповідь на його звернення не надана, актуальні відомості до Реєстру не внесені.

08.10.2025 адвокат позивача надіслав до ІНФОРМАЦІЯ_6 адвокатський запит із вимогою повідомити про результати розгляду заяви від 03.09.2025 року та причини не внесення актуальної інформації до Реєстру.

Зазначений адвокатський запит доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_6 20.10.2025, однак відповідь на нього також не надана.

Зважаючи на неправомірну бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_6 , позивач 11.11.2025 звернувся зі скаргою до Міністерства оборони України, відповідь на яку станом на день звернення до суду так само не отримав.

Вважаючи протиправними такі дії та бездіяльність відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті та задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 з приводу внесення актуальної інформації до Реєстру не розглянуте відповідачем, а тому суд вважав, що належним способом захисту порушених прав є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду по суті звернення та зобов`язання останнього розглянути таке звернення.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в іншій частині та визнав їх передчасними. Як зауважив суд, оскільки відповідач взагалі не розглядав звернення позивача від 03.09.2025 по суті, суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження органу військового управління та самостійно визначати статус особи в Реєстрі без попередньої перевірки центром комплектування актуальності медичних даних та наявності законних підстав для виключення з військового обліку.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дії та бездіяльність та зобов`язання центр комплектування виключити наявну інформацію щодо порушення позивачем правил військового обліку із внесенням актуальної інформації щодо нього, колегія суддів керується наступним.

Частина 2 статті 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 65 Конституції України встановлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ), частина 1 статті 1 якого передбачає, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частина 3 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачає, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини 7 статті 1 Закону №2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022.

Пунктом 2 вказаного Указу військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжений.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно пункту 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно частини 1 статті 34 Закону №2232-ХІІ персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Закон України від 16.03.2017 №1951-VIII «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» (далі - Закон №1951-VIII) встановлює правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, регулює відносини у сфері державної реєстрації громадян України, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави, та осіб, приписаних до призовних дільниць.

Відповідно до статті 1 Закону №1951-VIII Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Згідно статті 3 Закону №1951-VIII основними засадами ведення Реєстру є, зокрема, обов`язковість та своєчасність внесення до Реєстру передбачених цим Законом відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів; повнота та актуалізація відомостей Реєстру про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Стаття 9 Закону №1951-VIII передбачає, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Згідно статті 14 Закону №1951-VIII ведення Реєстру включає: 1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним; 2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами; 3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення. Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок №1487), відповідно до пункту 2 якого військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пункт 20 Порядку № 1487 визначає, що військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів.

Згідно пункту 79 Порядку № 1487 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема, організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці; здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них; забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виключають з військового обліку на підставі відповідних підтвердних документів осіб, які за рішенням суду визнані недієздатними, оголошені померлими (такими, що пропали безвісти), засуджені до позбавлення волі або померли; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №559 затверджений Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пунктів 3, 4 Порядку № 559 відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, повинні відповідати відомостям, що містяться в Реєстрі. У разі коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, що містяться у Реєстрі, він вважається недійсним. Відповідність відомостей, зазначених у військово-обліковому документі на бланку, відомостям, що містяться в Реєстрі, перевіряється через: електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ.

У разі невідповідності відомостей, зазначених у посвідченні призовника, тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного, військовому квитку осіб рядового, сержантського і старшинського складу та військовому квитку офіцера запасу, відомостям, що містяться у Реєстрі, громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 № 932 «Про реалізацію експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів» затверджений Порядок реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до пункту 1 цього Порядку він визначає: механізм реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - експериментальний проект) шляхом електронної інформаційної взаємодії між національними електронними інформаційними ресурсами у цілях національної безпеки та оборони України; порядок формування переліку громадян України чоловічої статі віком від 16 до 60 років, персональні дані яких підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів тощо.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку метою експериментального проекту є оптимізація та верифікація відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом обміну інформацією в цілях національної безпеки та оборони України.

Таким чином, з аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що у Реєстрі має відображатись повна та дійсна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, для забезпечення ведення військового обліку громадян України. Органи адміністрування Реєстру, зокрема, територіальні центри комплектування, зобов`язані вносити до Реєстру інформацію щодо призовників, військовозобов`язаних та резервістів, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію цієї інформації у разі її зміни.

Повертаючись до матеріалів справи, колегія суддів враховує, що предметом даного спору є вирішення питання щодо правомірності бездіяльності відповідача стосовно не внесення актуальної інформації про виключення ОСОБА_1 з військового обліку із зобов`язанням внести інформацію про проходження ВЛК та внесення до Реєстру відомостей про виключення його з військового обліку, а також визнання протиправними дії щодо внесення відомостей про порушення ним правил військового обліку із зобов`язанням виправити недостовірні відомості Реєстру шляхом виключення відомостей про порушення ним правил військового обліку та про його розшук, з огляду на подану позивачем заяву про неактуальність наявної в застосунку Резерв+ інформації щодо нього.

Позивач вважаючи, що він виключений з військового обліку на підставі висновку ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.03.2023, про що є відмітка у його тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного серії НОМЕР_1 , звернувся до відповідача засобами поштового зв`язку щодо внесення до Реєстру актуальної інформації.

Оцінюючи встановлені апеляційним судом обставин та мотиви, наведені апелянтом у скарзі, колегія суддів зазначає таке.

Як мовилося вище, згідно зі статтею 9 Закону №1951-VIII призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право:

1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста;

2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Окрім цього, згідно приписів пунктів 3 та 4 Порядку №559 у разі невідповідності відомостей, зазначених у реєстрі громадянин України для внесення відповідних змін: у паперовій формі - повинен звернутися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку; в електронній формі - повинен скористатися засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста для звернення до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу за місцем перебування на військовому обліку. Зміни вносяться протягом п`яти робочих днів з дня реєстрації заяви.

Тобто, наведеними положеннями чітко визначено, що виправленню недостовірних відомостей в Реєстрі передує звернення особи з відповідною заявою до органу ведення Реєстру.

З цього приводу, колегія суддів погоджується з заявником, що у Реєстрі має відображатись повна та актуальна інформація щодо призовників, військовозобов`язаних і резервістів, і саме на територіальні центри комплектування, покладений обов`язок вносити до Реєстру таку інформацію, в тому числі і інформацію про проходження медичного огляду (військово-лікарської експертизи), а також проводити актуалізацію інформації у разі її зміни.

Водночас, як встановлено матеріалами справи та не заперечується сторонами, ІНФОРМАЦІЯ_2 в порушення приписів Закону №1951-VIII та Порядку № 1487, а також пунктів 3, 4 Порядку № 559 звернення ОСОБА_1 не розглянув та не надав відповідь по суті поданого звернення.

На думку колегії суддів суд першої інстанції слушно зауважив на тому, що оскільки територіальний центр комплектування взагалі не розглядав звернення по суті, суд не може перебирати на себе дискреційні повноваження органу військового управління та самостійно визначати статус особи в Реєстрі без попередньої перевірки центром комплектування актуальності медичних даних та наявності законних підстав для виключення останнього з військового обліку.

З цього приводу слід зазначити, що згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11.05.1980 на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Водночас, згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.

Варто зазначити, що колегія суддів погоджується із зауваженнями апелянта про те, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Водночас, при оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний контекст та обставини справи. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення його прав.

В контексті встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, колегія суддів враховує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не надана оцінка поданих ОСОБА_1 документів, в даному випадку відсутні підстави для задоволення позовних вимог в іншій частині.

Стосовно доводів апелянта про протиправність поновлення його на військовому обліку, колегія суддів зазначає, що з набранням чинності Порядком

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, та підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.

На думку колегії суддів будь-яких доводів, з боку апелянта, які б могли свідчити про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права або порушення норм процесуального права, апеляційна скарга не містить.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України» суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, надавши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Колегія суддів вважає, що надала відповідь на ключові доводи апеляційної скарги та не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до приписів пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України

Головуюча суддя О. А. Шевчук

суддя А. В. Бойко

суддя І. І. Тарновецький