Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №420/25845/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/25845/26

Категорія: 112010200Головуючий у суді І інстанції: Хом`якова В. місце ухвалення: м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідачаСеменюка Г.В.

суддів:Федусика А.Г.

Шляхтицького О.І.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою адвокатки Глазової Олени Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2026 року адвокатка Глазова О. М., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі – ГУ ПФУ в Херсонській області) щодо виплати пенсії ОСОБА_1 з 26.08.2025 з урахуванням обмежень, пов`язаних із бюджетними асигнуваннями, а також нездійснення виплати пенсії у фактично нарахованому розмірі відповідно до судового рішення у справі № 420/11718/25;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Херсонській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію, починаючи з 26.08.2025 без урахування обмежень бюджетного асигнування та у фактично нарахованому розмірі на виконання судового рішення у справі № 420/11718/25.

Мотивуючи даний позов адвокатка указала, що, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі № 420/11718/25 (набрало законної сили 26.08.2025), відповідач здійснив перерахунок та виплату пенсії з 01.02.2025, застосувавши пункт 14 прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», та після перерахунку виплата перерахованої пенсії у фактично нарахованому на виконання рішення суду розмірі не відбувалась. Дана обставина підтверджується відповіддю відповідача.

Вважаючи, що встановлення обмеження щодо способу та строків виконання судових рішень, яке фактично допускає часткове їх виконання та звужує обсяг гарантій соціального захисту, передбачених Конституцією України та спеціальними законами є протиправним, позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою.

Відповідач відмовив у задоволенні заяви у зв`язку з відсутністю правових підстав.

У зв`язку з виникненням між позивачем та відповідачем нових спірних правовідносин, вирішення яких не охоплюється вищезазначеним рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі № 420/11718/25 та оскільки між сторонами у справі виникли спірні правовідносини, які набули іншого характеру за ознаками фактичних обставин і норм права, якими ці правовідносини врегульовані, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Адвокатка указує, що у справі № 420/11718/25 суд вирішував питання щодо здійснення позивачу нарахування та виплати щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 року № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» з 01.02.2025, з урахуванням вже виплачених сум.

Однак, у межах даної справи №420/25845/26 предметом спору є оскарження дій щодо виплати позивачу пенсії з урахуванням обмежень, передбачених бюджетними асигнуваннями, після скасування Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року №821 (далі – Порядок №821).

Таким чином, за ствердженням адвокатки, у даному випадку хоча суб`єктний склад однаковий (однаковий позивач та відповідач), предмет та підстави позову не є тотожним в контексті застосування іншої правової підстави та іншого матеріально-правового регулювання.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року відмовлено у відкритті провадження за даною позовною заявою у справі №420/25845/26.

Мотивуючи дану ухвалу про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив із того, що зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів убачається, що предметом цього спору є дії відповідача, вчинені на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі №420/11718/25, а саме – виплата позивачу нарахованої за результатами проведеного на виконання цього судового рішення перерахунку пенсії не в повному розмірі.

Тому, суд першої інстанції вважав, що обставини, які зумовили звернення із цим позовом до суду, можуть бути предметом судового контролю, який за суттю і призначенням відрізняється від позовного провадження.

Водночас, суд першої інстанції роз`яснив позивачу, що відмова у відкритті провадження у цій справі не позбавляє його права на судовий захист. За наявності відповідних підстав позивач має право звернутися до Одеського окружного адміністративного суду, який розглядав справу №420/11718/25 як суд першої інстанції, із заявою про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (стаття 382 КАС України) та/або із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 у справі №420/11718/25 (стаття 383 КАС України).

При цьому, суд першої інстанції відхилив посилання позивача на застосування пенсійним органом Порядку №821, оскільки це не змінює суті заявлених вимог і не утворює нового, відмінного від вирішеного у справі №420/11718/25, публічно-правового спору у розумінні пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України.

За змістом позовної заяви позивач фактично стверджує, що відповідач, який на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.07.2025 нарахував йому пенсію у розмірі 13403,60 грн, виплачує цю пенсію частково, тобто виконує судове рішення неналежним чином.

Не погодившись з такою ухвалою суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, адвокатка Глазова О. М., діючи в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та направити справу для продовження розгляду до Одеського окружного адміністративного суду.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, адвокатка указує на те, що хоча у справах №420/25845/26 та №420/11718/25 суб`єктний склад однаковий (однаковий позивач та відповідач), предмет та підстави позову не є тотожними в контексті застосування іншої правової підстави та іншого матеріально-правового регулювання.

Отже, на думку апелянта, справа № 420/25845/26 та справа № 420/11718/25 не є тотожними, оскільки у цих справах позивачем оскаржуються дії щодо розгляду порушеного права з різних предмету та правових підстав, а тому суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження.

Адвокатка також вважає, що наведений судом першої інстанції підхід щодо застосування статей 382-383 КАС України є виправданим лише у випадку, коли це стосується невиконання конкретних зобов`язань, які покладені на певну особу відповідним судовим рішенням.

Однак, у справі № 420/11718/25 оскаржувались правовідносини, що стосувались права позивача на перерахунок пенсії з 01.02.2025 з урахуванням щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб», а у справі № 420/25845/26 правовідносини стосуються виплати пенсії без урахування обмежень бюджетного асигнування.

Свою позицію адвокатка пояснює висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.04.2026 у справі №340/7985/25.

ГУ ПФУ в Херсонській області не скористалось правом подання відзиву на апеляційну скаргу.

Ураховуючи, що відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи спірне питання, яке постало у межах даної справи №420/25845/26 встановив, що Верховний Суд вже розглядав справи з подібними правовідносинами.

Так, Верховний Суд у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25 дійшов висновку, що спір, який виник у зв`язку із застосуванням суб`єктом владних повноважень положень Порядку № 821 під час виконання судового рішення, за своєю правовою природою є спором щодо правомірності дій, учинених на стадії виконання такого рішення. За таких обставин позовні вимоги, спрямовані на оскарження дій суб`єкта владних повноважень щодо застосування Порядку №821 не утворюють самостійного предмета адміністративного спору та підлягають розгляду із застосуванням спеціального механізму судового контролю за виконанням судових рішень, передбаченого Кодексом адміністративного судочинства України.

Верховний Суд зазначив, що застосування суб`єктом владних повноважень положень Порядку № 821 під час виконання судового рішення саме по собі не змінює процесуальної природи спірних правовідносин і не є підставою для звернення до суду з новим адміністративним позовом, оскільки законність таких дій має перевірятися у межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень.

Натомість у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25 Верховний Суд дійшов висновку, що спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень Порядку №821, який виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову. При цьому Верховний Суд виходив із того, що прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про виконання судового рішення із застосуванням положень Порядку №821 є реалізацією ним владних управлінських функцій, а тому таке рішення підлягає самостійній перевірці на відповідність вимогам законодавства в порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, істотно відрізнявся від правового підходу, сформульованого цього ж дня у постанові у справі № 620/13341/25, у якій Верховний Суд виходив із того, що визначальним для встановлення належного способу судового захисту є не зміст нормативно-правового акта, застосованого суб`єктом владних повноважень, а процесуальна природа спірних правовідносин, які виникли у зв`язку з виконанням судового рішення.

Враховуючи неоднакове застосування касаційним судом норм права зі спірного питання, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16 липня 2026 року справу №580/490/26 за позовом пенсіонера до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду.

15 вересня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду ухвалив у справі № 580/490/26 постанову, якою касаційну скаргу пенсіонера залишено без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 травня 2026 року – без змін.

Цими судовими рішеннями закрито провадження у справі, в частині позовних вимог про:

- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати у неповному обсязі, нарахованої у розмірі - 19115,76 грн, пенсії за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 580/2568/25, із застосуванням зміненого Порядку № 821;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити виплату в повному обсязі пенсії, нарахованої з 06 вересня 2024 року за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 20 травня 2025 року у справі № 580/2568/25 без застосування зміненого Порядку № 821.

Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважав необхідним відступити від висновку, сформульованого Верховним Судом у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 340/7985/25, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень Порядку № 821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову.

Водночас суд касаційної інстанції вважав правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених КАС України.

Застосовуючи указані висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 580/490/26, колегія суддів суду апеляційної інстанції виходить з такого.

Так, за правилами пункту 2 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав є такі, що набрали законної сили, рішення або постанова суду, ухвала про закриття провадження в адміністративній справі.

Згідно з частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Частинами другою та четвертою статті 372 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.

Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а на підставі аналізу положень Закону України «Про виконавче провадження» дійшла висновку, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з положеннями частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частин першої та третьої статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу.

У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб`єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов`язати відповідача належним чином виконати рішення суду. Ці норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних із виконанням або невиконанням судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24 підтвердила самостійне процесуальне значення інституту судового контролю за виконанням судових рішень як невід`ємної складової судового захисту та наголосила на його безпосередньому призначенні забезпечити реальне, повне й належне виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Зазначений інститут спрямований не на повторний розгляд спору по суті та не на повторне встановлення прав і обов`язків його учасників, а на забезпечення практичної реалізації вже здійсненого судом захисту порушеного права та перевірку того, чи виконано суб`єктом владних повноважень покладений на нього судовим рішенням обов`язок у визначений цим рішенням спосіб і обсязі.

Наявність у КАС України спеціальних процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення належного та повного виконання судового рішення, виключає необхідність звернення з новим позовом з метою спонукання відповідача до його виконання. Судове рішення підлягає безпосередньому виконанню без ухвалення додаткового судового рішення, а питання щодо його невиконання чи неналежного виконання підлягають вирішенню в порядку судового контролю, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, та/або із застосуванням заходів, визначених законодавством про виконавче провадження.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема у постановах від 05 серпня 2025 року у справі № 620/15158/24, від 25 березня 2026 року у справі № 320/36568/25 та від 30 квітня 2026 року у справі № 620/13341/25.

Як убачається з матеріалів даної справи №420/25845/26 за позовом ОСОБА_1 , підставою для звернення до суду є неналежне виконання відповідачем судового рішення у справі № 420/11718/25.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі №420/11718/25, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений КАС України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення у справі № 420/11718/25 застосував положення Порядку №821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував Порядок №821, який, на думку позивача, не підлягав застосуванню або був застосований помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування Порядку №821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність Порядку №821, а правомірність його застосування відповідачем під час виконання судового рішення у справі № 420/11718/25.

Отже, якщо застосування Порядку №821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі №420/11718/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному КАС України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі №420/25845/26 як це передбачено пунктом 2 частини 1 статті 170 КАС України, що є підставою, відповідно до статті 316 КАС України, для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції – без змін.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 250, 312, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвокатки Глазової Олени Миколаївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 31 серпня 2026 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Г.В. Семенюк

СуддіА.Г. Федусик О.І. Шляхтицький