Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №420/33653/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33653/25

Головуючий І інстанції: Бутенко А.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м.Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 01.12.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_2 загону морської охорони Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

03.10.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо виплати йому грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі - 31779,99 грн., утриманого з індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання судового рішення від 17.02.2025р. у справі №420/35313/24;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на його користь 31779,99 грн. грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб в розмірі - 31779,99 грн., утриманого з індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання судового рішення від 17.02.2025р. у справі №420/35313/24;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати - з 01.03.2018р. по день фактичної виплати індексації, тобто по 22.07.2025р.;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити йому компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків виплати донарахованого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 01.03.2018р. по 22.07.2025р. відповідно до «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив про те, що на виконання рішення суду у справі №420/35313/24 відповідач 22.07.2025р. виплатив йому індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 08.08.2021р., утримавши з неї податок з доходів фізичних осіб без його компенсації та не виплативши компенсації втрати частини доходів, хоча право на індексацію він набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, а її виплата затримана з вини відповідача.

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив повністю відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що на час виникнення спірних правовідносин сума індексації не була віднесена до доходів, що підлягають компенсації, оскільки норми про це до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159) внесено лише в 2021р. Також відповідач зазначив, що на виконання рішення суду перераховано індексацію, а не саме грошове забезпечення, а тому постанова Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44 до спірних правовідносин не застосовується.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 08.08.2021р. за весь час затримки виплати, з 01.03.2018р. по день фактичної виплати - 22.07.2025р. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 стосовно невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб з донарахованої на виконання рішення суду у справі №420/35313/24 індексації грошового забезпечення. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб у розмірі 31779,99 грн., що утримані з грошового забезпечення, виплаченого на виконання цього рішення суду.

Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 29.12.2025р. подала апеляційну скаргу, в якій зазначила про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, було неправильно застосовано норми матеріального права, просила скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.12.2025р. та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Зокрема, апелянт зазначає, що кошти, нараховані та виплачені позивачу на виконання рішення суду у справі №420/35313/24, не є грошовим забезпеченням, не пов`язані з виконанням обов`язків служби і мають характер разової виплати, тому на них не поширюються п.168.5 ст.168 ПК України та «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159), а податок з доходів фізичних осіб у сумі 31779,99 грн. утримано правомірно.

Також, як стверджує апелянт, сума перерахунку індексації, виплачена за рішенням суду, має характер одноразової виплати і не є об`єктом компенсації за Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати». Крім того, апелянт наголошує, що при виплаті сум за рішенням суду право на компенсацію виникає лише у разі несвоєчасного виконання судового рішення, тоді як рішення суду у справі №420/35313/24, яке набрало законної сили 30.06.2025р., виконане 22.07.2025р., тобто менш ніж через місяць.

22.01.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - капітан 2 рангу ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 загоні морської охорони Регіонального управління Морської охорони Держприкордонслужби).

Згідно з витягом з наказу командира НОМЕР_2 загону морської охорони від 06.08.2021р. №250-ОС, ОСОБА_1 , якого наказом Голови Держприкордонслужби від 09.07.2021р. за №647-ОС було призначено першим заступником командира загону - начальником штабу НОМЕР_3 загону морської охорони, з 08.08.2021р. виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення, і він вибув для подальшого проходження військової служби у розпорядження командира НОМЕР_3 загону морської охорони.

17.02.2025р. рішенням Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/35313/24, яке набрало законної сили 30.06.2025р., зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 08.08.2021р. включно із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 4463,15 грн. відповідно до абз.4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003р. №1078), з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з довідкою-розрахунком від 04.07.2025р. №59, на виконання вказаного рішення суду позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 08.08.2021р. у загальній сумі 176555,50 грн., з якої утримано військовий збір у сумі 8827,78 грн. та податок з доходів фізичних осіб у сумі 31779,99 грн., при цьому грошова компенсація утриманого податку з доходів фізичних осіб не проводилась.

Нараховані кошти були виплачені позивачу 22.07.2025р., тобто фактичним днем розрахунку з позивачем за вказаною індексацією є 22.07.2025р.

07.09.2025р. позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про виплату грошової компенсації утриманого податку з доходів фізичних осіб та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації.

Листом від 23.09.2025р. №09/С-367/349 відповідач відмовив у задоволенні заяви, пославшись на те, що на виконання рішення суду проводився перерахунок індексації грошового забезпечення, а не самого грошового забезпечення, у зв`язку з чим постанова Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44 та ПК України у цьому випадку не застосовуються.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення є його складовою, а тому при її виплаті, у тому числі на виконання рішення суду, відповідач був зобов`язаний одночасно виплатити позивачу грошову компенсацію утриманого податку з доходів фізичних осіб, і та обставина, що на день розрахунку позивач уже не проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 , не впливає на його право на таку компенсацію, оскільки право на індексацію він набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, а остаточний розрахунок своєчасно не проведено з вини відповідача. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 08.08.2021р. фактично була виплачена позивачу лише тільки - 22.07.2025р., то, відповідно, останній має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати за весь час затримки виплати, по день фактичної виплати.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України і в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Так, основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII.

Статтею 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія) та одноразові додаткові види грошового забезпечення (п.2 ст.9 Закону №2011-XII).

При цьому, відповідно до абз.2 п.3 цієї ж статті, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Таким чином, індексація грошового забезпечення законодавчо пов`язана саме з грошовим забезпеченням військовослужбовця і є його невід`ємною складовою, спрямованою на збереження його купівельної спроможності.

Відповідно до п.168.5 ст.168 ПК України, суми податку, утримані з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, підлягають компенсації (виплаті) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм такої компенсації визначено «Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44).

Так, у редакції, чинній з 30.08.2019р., п.2 згаданого вище Порядку передбачає, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу відповідних органів, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами п.3 Порядку №44, виплата грошової компенсації здійснюється установами, що утримують військовослужбовців, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного і повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, пов`язаних з утриманням податку з доходів фізичних осіб.

Разом із тим, згідно з п.п.4,5 цього ж Порядку, грошова компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених нормативних приписів дає підстави для висновку, що право на грошову компенсацію утриманого податку з доходів фізичних осіб пов`язується не з тим, коли і на якій підставі (добровільно чи на виконання судового рішення) проведено виплату, а з тим, чи набуто право на відповідну виплату у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Звільнення особи зі служби (вибуття з військової частини) до моменту фактичної виплати не позбавляє її права на таку компенсацію, оскільки п.2 Порядку №44 прямо поширює його дію і на осіб, звільнених із служби.

Відносини ж щодо компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000р. №2050-III.

Статтею 1 вказаного вище Закону передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або ж уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі ст.2 Закону №2050-III, компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).

Законом України від 04.02.2021р. №1214-IX ч.2 ст.2 Закону №2050-III доповнено, серед іншого, прямою вказівкою на суму індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (ст.3 Закону №2050-III), а виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону №2050-III).

Механізм обчислення та виплати компенсації передбачено «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №159), п.п.1, 2 якого відтворюють положення Закону №2050-III щодо підстав компенсації, а п.4 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Крім того, необхідно враховувати, що, відповідно до п.4 Порядку №1078, у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація у відповідності до законодавства.

Системний аналіз наведених норм чітко свідчить про те, що несвоєчасна виплата індексації грошового забезпечення військовослужбовцю (у тому числі донарахованої і виплаченої на підставі судового рішення) зумовлює обов`язок установи, яка таку індексацію своєчасно не виплатила, компенсувати втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, а також одночасно з виплатою такої індексації відшкодувати утриманий з неї податок з доходів фізичних осіб.

За правовими висновками Верховного Суду, сформованими у постанові від 08.05.2025р. у справі №380/6610/24 (п.99-102) з посиланням на постанову від 27.07.2023р. у справі №380/813/22, грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб виплачується військовослужбовцям для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, одночасно з виплатою грошового забезпечення. При цьому, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті, а тому нарахування та виплата індексації грошового забезпечення має бути проведена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку №44.

Аналогічний підхід було застосовано Верховним Судом у постановах від 27.09.2023р. у справі №420/23176/21, від 31.01.2024р. у справі №320/6441/22, від 18.04.2024р. у справі №160/10789/22, від 30.04.2024р. у справі №360/700/23, а також у постанові від 13.10.2026р. у справі №420/12862/25.

Що ж стосується компенсації втрати частини доходів, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026р. у справі №280/8933/24 (п.40) дійшла висновку про те, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-III, за сукупності таких умов: строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць, відповідний дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер, і дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

При цьому, Верховний Суд у постанові від 02.07.2026р. у справі №420/17627/24, з посиланням на п.4 Порядку №1078 та ст.ст.1-3 Закону №2050-III, а також на постанови від 14.05.2019р. у справі №804/2994/18, від 23.12.2020р. у справі №640/7975/15-а, від 05.07.2022р. у справі №420/7633/20 та від 24.01.2025р. у справі №380/1607/24, зазначив про те, що право на отримання компенсації виникає з моменту фактичного порушення строку виплати доходу і пов`язується з настанням такого юридичного факту, як невиплата грошового доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення, а отже, компенсація підлягає нарахуванню за весь період невиплати. У цій же постанові Верховний Суд зауважив, що для обчислення компенсації достатньо наявності невиплаченого доходу, який може бути або нарахований, або визначений на підставі рішення суду (що узгоджується, зокрема, з постановою Верховного Суду України від 11.07.2017р. №21-2003а16), а також, з посиланням на постанову від 04.09.2025р. у справі №420/16557/24, що компенсація нараховується за весь період невиплати доходу, включно з днем фактичної виплати.

Важливим є той факт, що у справі №420/17627/24 Верховний Суд скасував судові рішення, якими, з посиланням на постанову Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №815/2454/18, початок перебігу компенсаційного періоду стосовно індексації, виплаченої на виконання судового рішення, було визначено з дня набрання законної сили таким судовим рішенням, і вказав, що у згаданій справі №815/2454/18 предметом позову була компенсація за затримку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а Верховний Суд у тій постанові не визначав і не оцінював конкретний початковий момент компенсаційного нарахування.

Аналогічного підходу Верховний Суд також дотримався і у постанові від 29.06.2026р. у справі №160/10168/25.

Застосовуючи наведені норми та правові висновки Верховного Суду до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, сума індексації грошового забезпечення з 01.03.2018р. по 08.08.2021р., на яку позивач мав право під час проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 , своєчасно, тобто щомісячно разом із грошовим забезпеченням, йому виплачена не була, а нарахована і виплачена лише 22.07.2025р. на виконання рішення суду у справі №420/35313/24.

Відтак, утримавши з нарахованої індексації 31779,99 грн. податку з доходів фізичних осіб, відповідач, всупереч положенням п.168.5 ст.168 ПК України та п.п.2-5 Порядку №44, не провів одночасно з такою виплатою грошову компенсацію утриманого податку. Розмір же утриманого податку підтверджується довідкою-розрахунком відповідача від 04.07.2025р. №59 і апелянтом не оспорюється, а тому суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію саме в цьому розмірі.

Разом із тим, усі умови, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.05.2026р. у справі №280/8933/24, для виникнення у позивача права на компенсацію втрати частини доходів, у даному випадку, наявні. Так, строк виплати індексації порушено значно більше ніж на один місяць - щодо кожного місяця періоду з 01.03.2018р. по 08.08.2021р. аж до 22.07.2025р. Індексація грошового забезпечення, яка в силу абз.2 п.3 ст.9 Закону №2011-XII є складовою грошового забезпечення і рішенням суду у справі №420/35313/24 визначена у вигляді щомісячної фіксованої суми 4463,15 грн., має систематичний (щомісячний), а не разовий характер. Та обставина, що заборгованість з індексації за декілька років виплачена однією сумою, не змінює її правової природи як щомісячного доходу, нарахованого за кожен відповідний місяць. Нарешті, нарахована індексація фактично отримана позивачем 22.07.2025р.

На тлі цього, суд 1-ї інстанції дійшов правильного висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів та обґрунтовано зобов`язав відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію за весь час затримки виплати, тобто з 01.03.2018р. по день фактичної виплати - 22.07.2025р.

Що ж стосується доводів апелянта про те, що кошти, виплачені на виконання рішення суду, не є грошовим забезпеченням, не пов`язані з виконанням обов`язків служби та мають разовий характер, то колегія суддів зазначає, що виплата заборгованості на підставі судового рішення не змінює правової природи відповідного доходу. Рішенням у справі №420/35313/24 відповідача зобов`язано нарахувати і виплатити позивачу саме індексацію грошового забезпечення за період його служби у військовій частині НОМЕР_1 , право на яку позивач набув у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, а судове рішення лише підтвердило існування цього права і примусило відповідача його виконати.

Тому до вказаної вище виплати повною мірою застосовуються як п.168.5 ст.168 ПК України та Порядок №44, так і Закон №2050-III.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що Порядок №44 не врегульовує компенсацію податку з сум, виплачених за судовим рішенням, то колегія суддів зазначає, що жодної прогалини у правовому регулюванні в даному випадку немає, оскільки пп.2-5 Порядку №44 пов`язують право на компенсацію з характером виплати (грошове забезпечення та інші виплати, право на які набуте у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби) і прямо поширюють свою дію на осіб, звільнених із служби, незалежно від підстави, з якої таку виплату проведено.

Не є підставою для скасування рішення і посилання апелянта на те, що судове рішення у справі №420/35313/24, яке набрало законної сили 30.06.2025р., виконане 22.07.2025р., тобто менш ніж через місяць, а тому право на компенсацію у позивача не виникло.

Як зазначено вище, згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 02.07.2026р. у справі №420/17627/24, а також від 29.06.2026р. у справі №160/10168/25, право на компенсацію пов`язується з фактом невиплати доходу у встановлені строки, а не з несвоєчасним виконанням судового рішення, а тому строк затримки обчислюється з моменту, коли індексація мала бути виплачена позивачу під час служби, а не з дня набрання законної сили рішенням суду.

З тих самих підстав колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №815/2454/18, від 12.05.2022р. у справі №815/3998/16 та Верховного Суду України від 11.07.2017р. у справі №2а-1102/09/2670.

Як прямо зазначив Верховний Суд у постанові від 02.07.2026р. у справі №420/17627/24, у справі №815/2454/18 предметом спору була компенсація за затримку виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, і початковий момент компенсаційного періоду Верховний Суд там не визначав, а тому ця постанова не може бути підставою для обмеження компенсаційного періоду датою набрання законної сили судовим рішенням.

Решта наведених апелянтом постанов ухвалена значно раніше і не спростовує актуального та послідовного підходу Верховного Суду стосовно компенсації за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, який колегія суддів, відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, враховує при вирішенні даної справи.

Що ж стосується посилання апелянта на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.12.2024р. у справі №420/21667/24, то відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, наведена апелянтом постанова передує вищевказаним постановам Верховного Суду від 29.06.2026р. у справі №160/10168/25 та від 02.07.2026р. у справі №420/17627/24, якою, до того ж, було скасовано судові рішення, ухвалені за аналогічного підходу щодо визначення початку компенсаційного періоду, а тому така постанова апеляційного суду не може бути врахована при вирішенні даної справи.

Також, колегія суддів не може погодитись із доводами відповідача, наведеними у відзиві на позов, про те, що до внесення Законом №1214-IX змін до ст.2 Закону №2050-III сума індексації не підлягала компенсації. Ще до вказаних змін індексація як складова грошового забезпечення охоплювалась поняттям доходу, визначеним ст.2 Закону №2050-III, а п.4 Порядку №1078 прямо передбачав компенсацію у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян відповідно до законодавства.

Саме з огляду на це Верховний Суд у постанові від 02.07.2026р. у справі №420/17627/24 визнав за позивачем право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення за період з 27.01.2016р. по 28.01.2019р.

Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, апелянтом у даній справі зроблено не було.

З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01 грудня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 27.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: В.А. Голуб

В.О. Скрипченко