Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №420/34925/25
Суддя: Осіпов Ю.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/34925/25
Головуючий І інстанції: Бутенко А.В.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 18.12.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
06.10.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 19.11.2022р.;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 19.11.2022р., з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб згідно з п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004р. №44).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, який має статус учасника бойових дій, проходив військову службу у військовій частині, правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 , однак станом на день виключення зі списків особового складу йому не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки. При цьому, на звернення представника позивача відповідач у виплаті такої компенсації відмовив.
Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що відповідно до вимог п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошова компенсація за невикористані дні відпусток виплачується військовослужбовцям у рік їх звільнення зі служби. Крім того, відповідач зазначив, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, на його думку, не є щорічною, у разі невикористання не переноситься на наступний рік і не підлягає заміні грошовою компенсацією.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 19.12.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025р. та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
21.01.2026р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив військової частини НОМЕР_1 на апеляційну скаргу, у якому відповідач заперечував проти її задоволення, посилаючись на те, що апеляційна скарга не містить конкретних доводів, якими обґрунтовується незгода позивача з рішенням суду, а сам позивач не був звільнений з військової служби, а лише тільки вибув до нового місця служби, у зв`язку з чим, остаточний розрахунок з ним не проводився і його права відповідачем не порушено.
27.01.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивач - ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , та з 30.07.2014р. проходить військову службу у Збройних Силах України.
Згідно з витягом із послужного списку, з 02.06.2018р. по 22.04.2022р. позивач проходив службу на посаді начальника служби пального і мастильних матеріалів тилу військової частини НОМЕР_3 , з 22.04.2022р. по 04.08.2022р. - на посаді старшого офіцера відділення логістики штабу військової частини НОМЕР_1 , з 04.08.2022р. по 19.11.2022р. - знову на посаді начальника служби пального і мастильних матеріалів тилу військової частини НОМЕР_3 . Наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 19.11.2022р. №1672 позивача призначено на посаду у військовій частині НОМЕР_4 , а з 16.01.2023р. він проходить службу у військовій частині НОМЕР_5 . Наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 02.06.2023р. №160 позивачу продовжено строк військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_5 (форма 5) позивач перебуває на військовій службі за контрактом у військовій частині НОМЕР_5 .
На адвокатський запит представника позивача від 12.09.2025р. щодо нарахування та виплати, зокрема, компенсації за невикористану відпустку як учаснику бойових дій військова частина НОМЕР_1 листом від 28.09.2025р. №2/1/3/7510 повідомила, що на виконання директиви Міністра оборони України та Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.06.2025р. військові частини НОМЕР_6 , НОМЕР_7 та НОМЕР_3 переформовано у військову частину НОМЕР_1 , та надала копії витягів з наказів командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині).
Відповідач повідомив про відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2022 роки, оскільки позивач не був звільнений з військової служби, а вибув до нового місця служби.
Не погоджуючись із такою бездіяльністю, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та відмовляючи у задоволенні даного позову, суд першої інстанції виходив з того, що право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки учасника бойових дій виникає у військовослужбовця у разі звільнення з військової служби, а оскільки позивач не був звільнений, а лише вибув до нового місця служби, остаточний розрахунок з ним не проводився, і військовою частиною НОМЕР_1 не було допущено порушення права позивача на таку компенсацію.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до вимог ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
За приписами п.12 ч.1 ст.12 Закону України від 22.10.1993р. №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається пільга щодо використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Аналогічну гарантію закріплено ст.16-2 Закону України від 15.11.1996р. №504/96-ВР «Про відпустки» та ст.77-2 КЗпП України, якими передбачено, що учасникам бойових дій, статус яких визначений Законом №3551-XII, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Так, правові основи соціального захисту військовослужбовців визначено Законом України від 20.12.1991р. №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За правилами п.8 ст.10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки», а інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
При цьому, абз.3 п.14 цієї статті передбачено, що у рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки.
Водночас, п.19 ст.10-1 Закону №2011-XII встановлено, що в особливий період та в період дії воєнного стану надання військовослужбовцям додаткових відпусток (з визначеними законом винятками) припиняється.
Окрім цього, згідно з п.242 «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затв. Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008), військовослужбовці, звільнені з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини повинні бути повністю забезпечені, зокрема, грошовим забезпеченням.
Аналіз наведених вище приписів дає підстави для висновку, що право учасника бойових дій на додаткову відпустку тривалістю 14 календарних днів на рік є самостійною соціальною гарантією, яка не втрачається у разі її невикористання, зокрема у зв`язку з припиненням надання додаткових відпусток в особливий період. Разом із тим, законодавець пов`язав можливість заміни такої відпустки грошовою компенсацією саме з фактом звільнення військовослужбовця з військової служби, адже лише у рік звільнення закон допускає виплату компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, а остаточний розрахунок з військовослужбовцем проводиться на день виключення його зі списків особового складу військової частини у зв`язку зі звільненням.
За правовими висновками Верховного Суду, сформованими у рішенні від 16.05.2019р. у зразковій справі №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019р., припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток в особливий період є лише тимчасовим обмеженням одного зі способів реалізації права на додаткову відпустку учасника бойових дій і не впливає на суть самого права. При цьому, таке право може бути реалізоване або шляхом безпосереднього надання відпустки після закінчення особливого періоду, або шляхом виплати грошової компенсації за всі невикористані дні такої відпустки у разі звільнення військовослужбовця з військової служби.
Застосовуючи наведені норми до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, виключення позивача 19.11.2022р. зі списків особового складу військової частини НОМЕР_3 , правонаступником якої є військова частина НОМЕР_1 , відбулося у зв`язку з його призначенням на посаду у військовій частині НОМЕР_4 за наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 19.11.2022р. №1672, тобто з переведенням до нового місця служби, а не зі звільненням з військової служби. Після цього позивач продовжив службу в інших військових частинах, а станом на час звернення до суду проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_5 , що підтверджується довідкою форми 5 та витягом із послужного списку, наданими самим позивачем.
Таким чином, передбачена в абз.3 п.14 ст.10-1 Закону №2011-XII обставина, з якою закон пов`язує виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки - звільнення військовослужбовця зі служби, у даному випадку, не настала.
За таких умов, право позивача на додаткову відпустку як учасника бойових дій за 2018-2022 роки зберігається і може бути реалізоване ним у визначений законом спосіб, а саме шляхом надання відпустки після закінчення особливого періоду або шляхом виплати грошової компенсації при звільненні з військової служби.
При цьому, саме переведення до іншої військової частини чинне законодавство не визначає підставою для заміни невикористаної додаткової відпустки грошовою компенсацією, а тому у військової частини НОМЕР_1 будь-який обов`язок щодо її нарахування і виплати не виник. Відповідно, відсутня і протиправна бездіяльність відповідача, а похідна вимога про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб за Порядком №44 також задоволенню не підлягає.
Разом із тим, колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, встановлюючи обставини справи, зазначив про проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_1 з 02.06.2018р. по 22.04.2022р. та про його вибуття до нового місця служби за наказом від 10.08.2022р. №212, тоді як згідно з витягом із послужного списку у цей період позивач проходив службу у військовій частині НОМЕР_3 , а виключений зі списків особового складу цієї частини у зв`язку з переведенням 19.11.2022р.
Однак, зазначена неточність не впливає на правильність вирішення справи по суті, оскільки в усіх випадках йдеться про переведення позивача по службі, а не про його звільнення, і відповідно до абз.2 ч.2 ст.317 КАС України не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення.
Зважаючи на відсутність порушення права позивача по суті, колегія суддів не вбачає необхідності окремо надавати оцінку дотриманню ним строку звернення до суду та доводам його клопотання про поновлення цього строку.
Що ж стосується доводів апелянта про те, що суд першої інстанції помилково відмовив у нарахуванні йому компенсації відпустки за час проходження військової служби, то колегія суддів зазначає, що ці доводи мають досить загальний характер і не містять жодних аргументів, які б спростовували висновок суду першої інстанції про відсутність звільнення позивача з військової служби як обов`язкової умови виплати такої компенсації.
Засада правової визначеності, ст.43 Конституції України та практика Європейського суду з прав людини у справі «Будченко проти України», на які посилається апелянт, передбачають захист права на виплату за умови відповідності особи визначеним законом умовам її отримання, тоді як у даному випадку така умова - звільнення з військової служби, не настала.
Не є підставою для скасування рішення і посилання апелянта на ч.4 ст.245 КАС України, оскільки питання вибору способу захисту виникає лише у разі встановлення судом порушення права позивача, чого у даній справі не встановлено.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність на даний час підстав для визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за 2018-2022 роки та зобов`язання відповідача здійснити таке нарахування і виплату.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, у даній справі відповідачем і було зроблено, оскільки матеріалами справи підтверджено відсутність факту звільнення позивача з військової служби.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 27.10.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: В.А. Голуб
В.О. Скрипченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua