Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №400/11228/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/11228/25

Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді – Шевчук О.А.,

суддів: Бойка А.В., Тарновецького І.І.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2025 року позивачка звернулась з позовною заявою до відповідача, в якій просила визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у здійсненні призначення та виплати з 19.06.2025 року ОСОБА_1 пенсії в разі втрати годувальника за померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з 19.06.2025 року призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника за померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 27.06.2025 року № 39/03-08р про відмову в призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з 19.06.2025 року призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника за померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу задовольнити у повному обсязі; скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги зазначено, що позивач одержувала пенсію за вислугу років, призначену з 25.12.1998 відповідно до Закону №2262, виплату якої з 01.04.2020 було припинено у зв`язку з переїздом на постійне місце проживання до Російської Федерації. Листом від 27.03.2020 №1400-0413-10/13839 пенсійну справу ОСОБА_1 надіслано до ІНФОРМАЦІЯ_2 Російської Федерації для продовження виплати пенсії, де вона знаходиться по теперішній час. Апелянт зазначає, що позивач не надав документів на підтвердження припинення виплати пенсії за попереднім місцем отримання пенсії. Вказує, що в своєму зверненні про призначення пенсії позивач не надала жодних доказів свого проживання на території України. Крім того, апелянт зазначає, що з 01.01.2023 Російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. На сьогоднішній день, між Україною та Російською федерацією не укладено договору стосовно соціального забезпечення громадян цих країн. Отже, механізму виплати пенсії громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міжнародних договорів в галузі пенсійного забезпечення, чинним законодавством не визначено. Вказує, що до внесення змін до нормативних актів з питань пенсійного забезпечення, які б регламентували порядок та механізм виплати пенсії особам, які проживають в інших державах, відповідач не може виходити за межі наданих повноважень та з порушенням вищенаведених норм призначити та виплачувати пенсію позивачу.

Крім того, апелянт зазначає, що прийняття певного рішення в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів є дискреційними повноваженнями відповідача, втручання до яких з боку суду є неприпустимим.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачем до суду не надано.

Відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорії незначної складності.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо: оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 25.12.1998 року отримувала пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі – Закон № 2262).

01.04.2020 року виплату пенсії припинено у зв`язку з переїздом позивачки на постійне місце проживання до Російської Федерації.

Листом від 27.03.2020 року № 1400-0413-10/13839 пенсійну справу ОСОБА_1 надіслано до ІНФОРМАЦІЯ_2 Російської Федерації для продовження виплати пенсії.

Згідно свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 04.11.1972 року, позивач перебувала у шлюбі з ОСОБА_2 .

Останній перебував на пенсійному обліку у ГУ ПФУ та отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону № 2262.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 04.11.2021 року, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Виноградівка Баштанського району Миколаївської області.

19.06.2025 року позивачка звернулась до ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії в разі втрати годувальника відповідно до положень Закону № 2262.

До заяви було додано: паспорт; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера; свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть ОСОБА_2

27.06.2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, за результатами розгляду заяви позивача, прийнято рішення № 39/03-08р про відмову в призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України від 09.04.1992 №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

В рішенні зазначено, що ОСОБА_1 одержувала пенсію за вислугу років, призначену з 25.12.1998 відповідно до Закону №2262, виплату якої з 01.04.2020 було припинено у зв`язку з переїздом на постійне місце проживання до Російської Федерації. Листом від 27.03.2020 №1400-0413-10/13839 пенсійну справу ОСОБА_1 надіслано до ІНФОРМАЦІЯ_2 Російської Федерації для продовження виплати пенсії, де вона знаходиться по теперішній час. Документи, які містять інформацію про припинення виплати пенсії за попереднім місцем отримання пенсії, ОСОБА_1 не надано.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 48, 50, 66 Закону №2262 вирішено відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії в разі втрати годувальника згідно із заявою від 19.06.2025 (а.с. 9 зворотній бік — 10).

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивачка звернулась з цим позовом до суду.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, як громадянка України, має право на отримання пенсії, призначеної відповідно до законодавства України, за місцем реєстрації її фактичного проживання.

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є не визнання протиправними дій відповідача, а скасування рішення про відмову у призначенні пенсії від 27.06.2025 року № 39/03-08р.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до зазначеної норми діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій або невчинення їх у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій (бездіяльності) та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-ХІІ визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Державному бюро розслідувань, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом. (далі - Закон № 2262).

Відповідно до ч.3 ст.1 Закону № 2262 члени сімей військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти, мають право на пенсію в разі втрати годувальника.

Статтею 29 Закону № 2262 визначено, що пенсії в разі втрати годувальника сім`ям військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призначаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних у період проходження служби, а сім`ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім`ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті.

Відповідно до ст. 31 Закону № 2262 члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Згідно з ст. 41 Закону № 2262 пенсія в разі втрати годувальника призначається кожному непрацездатному члену сім`ї, який має право на таку пенсію.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 року № 3-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Порядок № 3-1).

За змістом п. 2 розділу І Порядку № 3-1, заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника подається членом сім`ї військовослужбовця, особи, яка має право на пенсію згідно із Законом, якому на дату смерті не було призначено пенсію, до органів, що призначають пенсії, через уповноважений орган (структурний підрозділ).

Згідно п. 11 розділу І Порядку № 3-1 днем звернення за призначенням пенсії є день подання до органу, що призначає пенсію, заяви про призначення пенсії з усіма необхідними для вирішення цього питання документами, а в разі пересилання заяви і документів поштою – дата їх відправлення уповноваженим органом (структурним підрозділом).

Якщо заява про призначення пенсії в разі втрати годувальника членом сім`ї померлого пенсіонера подається через вебпортал або засобами Порталу Дія, днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі або засобами Порталу Дія заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, заявнику (посадовій особі уповноваженого органу (структурного підрозділу)) роз`яснюється, які документи необхідно подати додатково. При поданні цих документів до закінчення тримісячного строку з дня отримання роз`яснення днем звернення за призначенням пенсії вважається день подання заяви або дата відправлення документів уповноваженим органом (структурним підрозділом) поштою, або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами Порталу Дія.

Згідно п. 3 розділу ІІ Поррядку № 3-1 до заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника додаються такі документи: 1) подання про призначення пенсії, підготовлене уповноваженим органом (структурним підрозділом) (якщо пенсія померлому годувальнику органом, що призначає пенсію, не призначалась); 2) витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю/ з визнанням судом безвісно відсутнім (якщо годувальник помер (загинув) / пропав безвісти у період проходження служби) або його копія; 3) свідоцтво про смерть годувальника або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим; 4) документи, що засвідчують родинні відносини непрацездатних членів сім`ї з померлим годувальником, які передбачені пунктом 12 цього розділу; 5) документи про перебування непрацездатних членів сім`ї на утриманні померлого (загиблого) годувальника (крім непрацездатних дітей; непрацездатних батьків і дружини (чоловіка) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби), які передбачені пунктом 13 цього розділу; 6) документи померлого годувальника, які передбачені підпунктом 4 пункту 2 цього розділу; 7) документи, що підтверджують право на призначення пенсії незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, які передбачені підпунктами 5-7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (для призначення пенсії непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у пункті «в» статті 30 Закону); 8) документи про обставини загибелі чи смерті годувальника внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних під час проходження служби при виконанні службових обов`язків (обов`язків військової служби) (висновок військово-лікарської комісії, витяг з наказу про виключення годувальника зі списків особового складу у зв`язку зі смертю / визнанням судом безвісно відсутнім або його копія) (для призначення пенсії непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у пункті «в» статті 30 Закону); 9) документи, що підтверджують право на встановлення надбавок, підвищень та інших доплат (за наявності), які передбачені пунктом 4 цього розділу.

Для призначення пенсії в разі втрати годувальника особам, зазначеним у пункті «д» статті 30 Закону, додатково подаються: документи про те, що дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра померлого годувальника незалежно від віку і працездатності зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8-річного віку (свідоцтво про народження дитини, документи, що підтверджують родинні стосунки, рішення органу опіки та піклування про встановлення опіки або рішення суду інше); документи, які підтверджують, що особа не працює (не проводить діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), не проходить службу (крім дружини (чоловіка) годувальника, померлого внаслідок причин, зазначених у пункті «а» статті 20 цього Закону), які передбачені пунктом 6 цього розділу.

Згідно з пунктами 12, 13 розділу ІІ Порядку № 3-1 за документи про родинні відносини приймаються: 1) паспорт громадянина України; 2) свідоцтво про народження; 3) свідоцтво про шлюб; 4) рішення суду.

За документи про перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї приймаються: 1) відомості про проживання (разом з годувальником за однією адресою), або інші документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт; 2) рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім`ї на утриманні померлого годувальника.

Як зазначалось вище, до заяви про призначення пенсії в разі втрати годувальника за померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 позивачкою було додано: паспорт; довідку про присвоєння ідентифікаційного номера; свідоцтво про шлюб; свідоцтво про смерть ОСОБА_2 .

На сторінці 10 паспорта ОСОБА_1 міститься відмітка про реєстрацію 04.11.1972 року шлюбу з ОСОБА_2 (а.с. 5 зворотній бік). Факт реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 також підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 04.11.1972 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що сам факт смерті годувальника 01.11.2021 року, перебування позивача з ним у зареєстрованому шлюбі та належність померлого до кола осіб, пенсійне забезпечення яких здійснюється відповідно до Закону № 2262, підтверджені належними та допустимими доказами.

Щодо підстав відмови у призначенні пенсії, викладених у рішенні від 27.06.2025 року № 39/03-08р, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачені випадки, коли виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється, а саме:1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 35 та ст. 46 цього Закону (ч. 2 ст. 49 Закону).

Відповідно до абз.1, 3 п.1.8 Інструкції про порядок переказування пенсій громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, та виплати пенсій пенсіонерам іноземних держав, які проживають в Україні, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 23.04.1999 № 4-5, виплата пенсій пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання до держав, що підписали Угоду про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі Угода), здійснюється на умовах та в порядку, визначених Угодою, управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі управління Фонду).

Пенсії виплачуються на підставі повідомлення відповідного органу з питань пенсійного забезпечення держави за новим місцем проживання особи на умовах та в порядку, передбачених Угодою.

Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану в подальшому неодноразово було продовжено, зокрема і на даний час.

Листування із РФ зупинено, що підтверджується офіційним повідомленням АТ «Укрпошта» на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 передбачено вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, що пов`язано з збройною агресією росії проти України.

Відповідно до ст. 13 Угоди кожен учасник цієї угоди може вийти з неї, надіславши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди щодо цього учасника припиняється через шість місяців з дня отримання повідомлення.

Тобто, на теперішній час фактично відсутня міжнародна угода між Україною та росією щодо пенсійного забезпечення громадян.

В той же час, відсутність такої угоди не може позбавити права громадянина України на пенсійне забезпечення.

Зазначене вище унеможливлює отримання пенсійним органом документального підтвердження припинення виплати пенсії позивачу на невизначений час.

Таким чином, право пенсіонера на отримання пенсії не залежить від можливості пенсійного органу підтвердити припинення виплати пенсії останньому за попереднім місцем проживання.

У спірному випадку, як встановлено судом, позивачка підтвердила документально належність до громадянства України та про факт свого проживання на території України.

Відповідно до п. 2.8 вказаного Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Відповідно до п. 4.8 Порядку № 22-1 заява, відомості з відповідних інформаційних систем, скановані копії документів, на підставі яких призначено (перераховано) пенсію та проводиться її виплата; інша інформація, з урахуванням якої визначаються розмір призначеної пенсії та розмір пенсії до виплати, обробляються в складі електронної пенсійної справи, що формується та ведеться відповідно до вимог Законів України "Про електронні документи та електронний документообіг", ";Про електронні довірчі послуги" та ";Про захист персональних даних". Електронна пенсійна справа зберігається на базі централізованих інформаційних технологій.

Документи, що надійшли у паперовій формі, обробляються, реєструються та зберігаються в органі, що призначає пенсію, за правилами, встановленими постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2018 № 55 "Деякі питання документування управлінської діяльності".

Відтак, наведені відповідачем обставини не є перешкодою для виконання відповідним органом Пенсійного фонду покладеного на нього обов`язку.

Також аналіз наведених норм законодавства у контексті спірних правовідносин дає підстави для висновку, що відсутність паперової пенсійної справи не є підставою для відмови у відновленні виплати пенсії, оскільки позивач не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю його пенсійної справи, а протилежне позбавляє його права на її відновлення. Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 22.09.2021 у справі № 308/3864/17.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції, що відсутність у відповідача паперової пенсійної справи позивача не є підставою для відмови у виплаті пенсійних виплат позивачу, оскільки остання не може нести негативних наслідків у зв`язку із відсутністю її пенсійної справи.

Окрім того, як встановлено судом першої інстанції, відповідачем не надано доказів наявності у позивача громадянства Російської Федерації та отримання нею пенсії в органах пенсійного забезпечення Російської Федерації.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Частиною ч. 2 ст. 20 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» встановлено, що в умовах воєнного стану не можуть бути обмежені права і свободи людини і громадянина, передбачені ч. 2 ст. 64 Конституції України.

Як вірно зауважено судом першої інстанції, умова щодо отримання пенсійної справи та документу про припинення виплати пенсії від органів Російської Федерації покладає на громадян України надмірний та необґрунтований тягар, що позбавляє права на пенсійні виплати.

Враховуючи факт розірвання дипломатичних відносин з РФ, є неможливим звернення до органів РФ для витребування пенсійної справи та інших документів, що загалом позбавляє частину громадян України можливості отримувати пенсію, відтак порушує гарантоване Конституцією України право на соціальний захист.

Відсутність у відповідача можливості направлення відповідного запиту про витребування пенсійної справи не може слугувати підставою для відмови у призначенні або виплаті пенсії.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачка, як громадянка України, має право на отримання пенсії, призначеної відповідно до законодавства України, за місцем реєстрації її фактичного проживання.

Щодо дискреційних повноважень органу Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Згідно з ч. 2 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Верховний Суд у постанові від 09.05.2024 у справі № 580/3690/23, аналізуючи вищенаведені положення КАС України, зазначив, що за приписами вказаних норм у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення або вчинив бездіяльність за наслідками звернення особи, але таке рішення чи вчинена бездіяльність визнані судом протиправними з огляду на невідповідність чинному законодавству, то суд, як виняток, за відсутності сумнівів у тому, що суб`єктом звернення (позивачем у справі) дотримано усіх визначених законом умов для отримання позитивного результату за наслідками розгляду його звернення та за умови відсутності у суб`єкта, що уповноважений прийняти відповідне рішення за наслідками звернення позивача, дискреції (можливості на власний розсуд визначити зміст рішення та обрати на підставі поданих позивачем документів один з варіантів дій), вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення.

У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин колегія суддів доходить висновку, що позивачем дотримано усі передбачені законом умови для отримання позитивного результату, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача у цій справі є покладення на уповноважений орган обов`язку призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію в разі втрати годувальника за померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

З огляду на зазначене доводи апелянта про втручання суду у дискреційні повноваження Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області є безпідставними.

Підсумовуючи викладене у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: І.І. Тарновецький