Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №420/3498/25
Суддя: Осіпов Ю.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/3498/25
Головуючий І інстанції: Бойко О.Я.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Голуб В.А., Скрипченка В.О.
розглянувши в порядку письмового провадження м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 27.11.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, -
В С Т А Н О В И В:
04.02.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.05.2025р. №0608326-24101524-UA51100290000027993 про визначення суми податкового зобов`язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками житлової нерухомості, в розмірі 29 573,76 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20.09.2024р. він отримав спірне податкове повідомлення-рішення від 30.05.2024р. про стягнення суми податкового зобов`язання у розмірі 29 573, 76 грн., яке було покладено на нього, як на власника будинку АДРЕСА_1 , загальна площа якого складає 502,90 кв.м.
При цьому, позивач у своєму позові звернув увагу на те, що 30.06.2021р. Таїровська селищна рада Одеського району прийняла рішення №175-VIIІ про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, додатками 1 та 2 до якого чітко визначено умови та порядок нарахування цього податку, а також пільги. На сайті Відповідача у відкритому доступі знаходиться інформація про те, що розмір та дата встановлення на відповідних територіях ставок місцевих податків і зборів, а також про встановлені податкові пільги, які будуть діяти у 2023 році. Таким чином відповідач фактично підтвердив наявність у позивача пільги у розмірі 100 % на його майно. Відповідно, пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 ст.266 ПК України, для фізичних осіб не застосовуються до: - об`єкта/ об`єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об`єкта/об`єктів перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої пп.266.4.1 ст.266 ПК України. Зазначенні положення були враховані сільрадою під час прийняття рішення про пільги, про що свідчить зміст додатку. П`ятикратний розмір неоподаткованої пільги, відповідно до рішення сільради, складає 900 кв.м. (180 * 5 = 900). Таким чином, на переконання позивача, в даному випадку, відсутні підстави для нарахування оскарженого податкового зобов`язання. Відповідач же, в свою чергу, нараховуючи спірне податкове зобов`язання не звернув увагу на це, а також й на те, що позивач, як фізична особа, не повинен сплачувати вищезазначений податок. Більш того, оскаржене податкове повідомлення-рішення не містить детального порядку розрахування податкового зобов`язання та навіть неможливо припустити, яким чином відповідач прийшов для висновку про нарахування саме такого розміру податкового зобов`язання. Отже неконкретний розрахунок є також підставою для скасування рішення. До того ж, відповідно до скріншоту з застосунку «Дія», спірне податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 30.05.2024 року № 0608326-2410-1524-UA51100290000027993 позивач отримав тільки 24.09.2024 року, а тому, позивачем не пропущено строк позовної давності. Позивач вважає спірне рішення контролюючого органу протиправним і незаконним, що й стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Представник ГУ ДПС в Одеській області надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року (ухвалене в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 30.05.2025р. №0608326-24101524-UA51100290000027993 на загальну суму 29573,76 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС в Одеській області на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі - 1211,20 грн.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідач 25.12.2025р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного судового рішення, порушено норми матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2025р. і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні даного позову.
Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.
20.01.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).
Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
Позивачу – фізичній особі ОСОБА_1 , згідно інформаційно комунікаційної системи «Податковий блок», станом на дату формування податкових повідомлень рішень за податковий період 2023 року, на праві власності належать наступні об`єкти нерухомого майна:
1) житловий будинок під кодом території об`єкта (КОАТУУ) №5123755800, за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 502,90 кв.м), яким позивач володіє з 03.09.2012р.;
2) квартира під кодом території об`єкта (КОАТУУ) №5110136900, якою позивач володіє з 19.07.2004р.
30.05.2024р. Головне управління ДПС в Одеській області, керуючись ст.ст.266,102 ПК України на ім`я ОСОБА_1 , в автоматичному режимі, згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС, сформовало податкове повідомлення-рішення №0608326-2410-1524- UA51100290000027993 за податковий період 2023 року за вищезазначені об`єкти нерухомого майна, а саме квартиру та будинок.
Вказане податкове повідомлення-рішення, відповідно до вимог ст.42 ПКУ, було направлено на податкову адресу платника податку рекомендованим листом з повідомленням про вручення, яке згодом повернувся до «відправника» з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
20.09.2024р. позивач ,через застосунок «Дія» отримав податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 30.05.2024р. № 0608326-2410-1524- UA51100290000027993 про стягнення з нього суми податкового зобов`язання у розмірі 29 573, 76 грн.
Вважаючи вказане вище податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості та доведеності позовних вимог і, відповідно, із неправомірності оскаржуваного рішення ГУ ДПС в Одеській області.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
В силу частини 2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно норм ст.1 ПК України, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий Кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до норм ст.3 ПК України, окрім іншого, Податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; рішень органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
У відповідності до положень ст.5 ПК України, для регулювання податкових відносин застосовуються виключно поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу (п.5.2 ст. 5 ПК України).
Обов`язковими елементами, які визначаються під час встановлення податку, згідно п.7.1. статті 7 ПК України є: платники податку; об`єкт оподаткування; ставка податку: база оподаткування; порядок обчислення податку: податковий період; строки та порядок сплати податку. При цьому, згідно п.7.4 статті 7 ПК України, елементи податку, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.
Як визначено приписами підпункту 16.1.4. п.16.1. ст.16 ПК України, платник податків зобов`язаний: сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Як встановлено пп.14.1.156 п. 14.1 статті 14 ПК України, податкове зобов`язання – це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у т.ч. сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України передбачено, що згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
У розумінні положень ст.30 ПК України, «податковою пільгою» - є передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених п.30.2 цієї статті.
Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи та вже зазначалося вище, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, позивач є власником об`єктів нерухомості: 1) житловий будинок під кодом території об`єкта (КОАТУУ) №5123755800, за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа 502,90 кв.м), яким позивач володіє з 03.09.2012р.;
2) квартира під кодом території об`єкта (КОАТУУ) №5110136900, якою позивач володіє з 19.07.2004р.
Так, відповідно до статті 265 ПК України, податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з ПК України, є «місцевим податком». Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до приписів п.8.3 ст.8 ПК України, до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно до п.4.4 ст. 4 ПК України, установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, а також і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч.1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" і ст.143 Конституції України.
Так, відповідно до норм п.10.3 ст.10 ПК України, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п.12.3 ст.12 ПК України, сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп.12.3.1 п.12.3 ст. 12 ПКУ).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов`язково визначаються об`єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов`язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп.12.3.2п.12.3 ст. 12 ПК України).
Відповідно до пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 ПК України, одним з принципів на яких ґрунтується Податкове законодавство України - є принцип стабільності - коли зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за 6 (шість) місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.
Тобто, податкові зобов`язання по місцевому податку можуть визначатися контролюючим органом лише у разі, якщо органом місцевого самоврядування своїм рішенням встановлено цей податок.
При цьому, визначення податкових зобов`язань з місцевого податку розпочинається не раніше, ніж настання наступного бюджетного періоду (року), що настає за періодом (роком), в якому прийняте рішення органу місцевого самоврядування про встановлення місцевого податку або прийняте рішення про зміни до елементів вже встановленого місцевого податку.
Згідно пп.266.1.1 п.266.1 ст.266 ПК України, платниками даного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. А за нормами пп.266.3.1. пункту 266.3 статті 266 ПК України, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (п.п.266.3.2.п. 266.3. ст. 266 ПК України).
Як передбачено приписами пп.266.5.1 п.266.5. ст.266 ПК України, ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
А пп.266.4.2. п.266.4 ст.266 ПКУ визначено, що сільські, селищні, міські ради та ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об`єкті житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об`єднань, благодійних організацій, релігійні організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об`єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, на підставі п.п266.4.3 ПКУ, для фізичних осіб не застосовуються до об`єкта/об`єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об`єкта/об`єктів перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту; об`єкта/об`єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).
За приписами підпункту 266.7.2 п.266.7 ст.266 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Факт наявності обов`язку зі сплати податкових зобов`язань з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, є спірним у цій справі.
Так, судами обох інстанцій з матеріалів справи встановлено, що податок на майно, відмінне від земельної ділянки, запроваджений рішенням Таїровської Селищної Ради Одеського району №175-VIIІ від 30.06.2021 року. Додатками ж 1 та 2 до вищезазначеного рішення сільради визначено умови та порядок нарахування цього податку, а також пільги.
Відповідно до абз. «б», п. 11 додатку № 2 до вказаного вище рішення сільради №175-VIIІ від 30 червня 2021 року, перелік пільг для фізичних та юридичних осіб встановлюється для будівлі житлові - об`єкт /об`єкти житлової нерухомості: для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв.м.
Відповідно, як вже зазначалося вище, пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 ст.266 Податкового кодексу України, для фізичних осіб не застосовуються до: - об`єкта/ об`єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об`єкта/об`єктів перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 ст. 266 ПК України.
Як свідчать матеріали справи, зазначенні положення ПКУ фактично були враховані сільрадою під час прийняття рішення про пільги, про що свідчить зміст додатку. Отже, п`ятикратний розмір неоподаткованої пільги, відповідно до рішення сільради, складає 900 кв.м. (180 * 5 = 900).
Беручи до уваги обмеження щодо надання пільг, які встановленні пунктом 266.4.3. статті 266 ПКУ, при дослідженні вбачається, що житловий будинок позивача має площу 502,90 кв.м. та не підпадає під їхню дію, а отже, за таких обставин, посилання податкового органу на перевищення площі нерухомості позивача є необгрунтованими і помилковими.
Таким чином, враховуючи наведені обставин та особливості правового регулювання, судова колегія вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов вірного висновку про те, що положення статті 266 Податкового кодексу України, в даному випадку, не повинні підлягати застосуванню контролюючим органом при встановленні податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на 2023 рік.
Відповідно, Головним управлінням ДПС в Одеській області, в даному випадку, на адресу позивача було неправомірно винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0608326-2410-1524- UA51100290000027993 від 30.05.2024 року, яке, в свою чергу, дійсно підлягає скасуванню, як протиправне.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі контролюючого органу.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
А за правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.
Таким чином, судова колегія доходить висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2025 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 27.10.2026р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: В.А. Голуб
В.О. Скрипченко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua