Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №420/10753/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/10753/25

Головуючий І інстанції: Танцюра К.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Кравченка К.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення - 10.11.2025р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

07.04.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДПС в Одеській області, в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 23.10.2024р.:

- №45937/15-32-24-04-20, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 302697,23 грн, з яких 242157,78 грн - за податковим зобов`язанням та 60539,45 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №45940/15-32-24-04-20, яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, на 25224,76 грн, з яких 20179,81 грн - за податковим зобов`язанням та 5044,95 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №45943/15-32-24-04-20, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 340 грн;

- №45944/15-32-24-04-20, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1020 грн;

- №45945/15-32-24-04-20, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7100 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в акті перевірки відсутні дані про отримання позивачем доходу у розмірі 1345321 грн із посиланням на первинні документи, а лист Національного банку України не є документальною підставою для визначення податкових зобов`язань і, як наслідок, для застосування штрафних санкцій. Крім того, позивач зазначав про те, що надав відповідачу довідку роботодавця про суму отриманого у 2023р. доходу та сплату з нього податків і зборів, яку ГУ ДПС в Одеській області не враховано.

Відповідач надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні, посилаючись на те, що під час перевірки позивачу надіслано запит про надання пояснень та документального підтвердження щодо походження отриманих грошових коштів і їх оподаткування, однак позивач у поясненні від 03.09.2024р. повідомив лише про отримання заробітної плати у ТОВ «Медичний центр М.Т.К.» та жодних документів, які б спростовували наявність бази оподаткування, не надав. Також, відповідач зазначав, що інформацію про надходження коштів на банківські рахунки позивача отримано від Національного банку України через ДПС України, у зв`язку з чим відповідний лист може бути витребуваний судом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 23.10.2024р. №45940/15-32-24-04-20, №45944/15-32-24-04-20, №45945/15-32-24-04-20, №45943/15-32-24-04-20 та №45937/15-32-24-04-20. Стягнуто з ГУ ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3363,82 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС в Одеській області 08.12.2025р. подало апеляційну скаргу, в якій зазначило про те, що судом, при винесенні даного судового рішення, не повністю з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми матеріального і процесуального права, просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10.11.2025р. та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Зокрема, апелянт зазначає, що довідка роботодавця про сплату податків із заробітної плати не стосується предмета спору, а суд фактично вимагав від контролюючого органу ідентифікувати кожен переказ як дохід, чим безпідставно звільнив позивача від обов`язку довести обставини, на які він посилається.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 06.01.2026р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДПС в Одеській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

22.01.2026р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Позивач, належним чином повідомлений про розгляд даної справи, правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - ОСОБА_1 перебуває на податковому обліку в ГУ ДПС в Одеській області як фізична особа - платник податків, водночас як фізична особа - підприємець не зареєстрований.

На підставі наказу відповідача від 24.07.2024р. №7217-п посадовою особою контролюючого органу у період з 26.08.2024р. по 06.09.2024р. було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати належних сум податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходів, отриманих ним за період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р.

За результатами перевірки було складено акт від 10.09.2024р. №39044/15-32-24-04-15, в якому зазначено, що до ДПС України від Національного банку України надійшла інформація (лист від 20.03.2024р. №24-0006/21625/БТ, доведений ДПС України листом від 26.03.2024р. №8651/7/99-00-24-01-02-07) про значні обсяги переказів між рахунками фізичних осіб із використанням реквізитів електронних платіжних засобів (р2р-платежі) у 2023р. Згідно з цією інформацією на банківські рахунки позивача у період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р. надійшли перекази від фізичних осіб на загальну суму - 1345321 грн.

Як вбачається з акту перевірки, ще до її призначення ГУ ДПС в Одеській області направило на адресу позивача запит від 03.05.2024р. №5074/КПР/15-32-24-01-06 про надання пояснень та копій первинних документів стосовно походження зазначених грошових коштів та інформації щодо їх оподаткування, а також про необхідність подання декларації про майновий стан і доходи за 2023р. Цей запит направлено на податкову адресу позивача рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримано ним 16.05.2024р., однак відповіді на нього позивач не надав.

Водночас, під час перевірки позивач надав письмове пояснення від 03.09.2024р. (вх. №99308/6 від 06.09.2024р.), в якому зазначив про те, що у 2023р. отримував заробітну плату у ТОВ «Медичний центр М.Т.К.».

Будь-яких документів щодо походження коштів, які надійшли на його рахунки (договорів з банківськими установами, банківських виписок, цивільно-правових договорів з особами, від яких надходили кошти, тощо), позивач не надав, про що контролюючим органом складено акти про ненадання документів від 03.09.2024р. №5446/15-32-24-04-09 та від 06.09.2024р. №5517/15-32-24-04-09.

У ході перевірки встановлено, що декларацію про майновий стан і доходи за 2023р. позивач не подав, отримані у 2023р. кошти в сумі 1345321 грн як інші доходи не задекларував, податок на доходи фізичних осіб і військовий збір з них не сплатив.

На підставі наведеного в акті перевірки зроблено висновки про порушення позивачем п.49.1, пп.49.18.4 п.49.18 ст.49, пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, п.179.1 ст.179 ПК України в частині неподання декларації про майновий стан і доходи за 2023р. та незадекларування отриманого доходу в сумі 1345321 грн як інших доходів. Також, контролюючий орган дійшов висновку про порушення позивачем пп.162.1.1 п.162.1 ст.162, п.164.1, пп.164.2.20 п.164.2 ст.164, п.167.1 ст.167, п.179.7 ст.179 цього Кодексу, внаслідок чого не нараховано та не сплачено податок на доходи фізичних осіб у сумі 242157,78 грн, і про порушення пп.1.1-1.3 п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України, внаслідок чого не нараховано та не сплачено військовий збір у сумі 20179,81 грн. Крім того, актом зафіксовано порушення п.44.1, п.44.3 ст.44, п.85.2 ст.85 ПК України в частині незберігання і ненадання контролюючому органу первинних документів, а також порушення пп.73.3.3 п.73.3 ст.73 цього Кодексу в частині ненадання відповіді на письмовий запит про надання інформації.

23.10.2024р. Головним управлінням ДПС в Одеській області прийнято податкові повідомлення-рішення №45937/15-32-24-04-20, яким позивачу було визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 242 157,78 грн. і застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 60 539,45 грн., №45940/15-32-24-04-20, яким визначено грошове зобов`язання з військового збору у сумі 20 179,81 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 5044,95 грн, №45943/15-32-24-04-20, яким на підставі п.120.1 ст.120 ПК України за неподання податкової декларації застосовано штраф у сумі 340 грн, №45944/15-32-24-04-20, яким на підставі п.121.1 ст.121 цього Кодексу за ненадання контролюючому органу документів під час перевірки застосовано штраф у сумі 1020 грн, а також №45945/15-32-24-04-20, яким на підставі п.121.2 ст.121 цього ж Кодексу за ненадання відповіді на запит контролюючого органу застосовано штраф у сумі 7100 грн.

У матеріалах справи також міститься довідка ТОВ «Медичний центр М.Т.К.» від 27.06.2024р. №МТК00045, згідно з якою позивач з 02.02.2023р. працює у цьому ТОВ на посаді вантажника з посадовим окладом 15600 грн на місяць, заробітна плата перераховується на його банківський рахунок, а податки і збори з неї за 2023р. перераховані у повному обсязі.

Не погоджуючись з такими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та повністю задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив з того, що єдиним джерелом інформації про те, що кошти, які надійшли на рахунки позивача, є його доходом, є лист Національного банку України, копії якого відповідач до суду не надав, а з наданої ним таблиці неможливо встановити її походження. Крім того, суд зазначив, що податковий орган не вчинив дій з метою перевірки походження коштів, встановлення осіб, які їх перераховували, та рахунків, з яких вони надходили, не звертався до банківських установ щодо розкриття банківської таємниці, а також не перевірив пояснення позивача про отримання заробітної плати. З огляду на це суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність відповідачем належними та допустимими доказами отримання позивачем у 2023р. доходів, які підлягають декларуванню та оподаткуванню.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні у них докази, не погоджується з наведеними висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх необґрунтованими і передчасними, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу ст.67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пп.16.1.3 п.16.1 ст.16 ПК України від 02.12.2010р. №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Згідно з пп.49.18.4 п.49.18 ст.49 цього Кодексу, податкові декларації платниками податку на доходи фізичних осіб подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному року, до 1 травня року, що настає за звітним.

При цьому, п.179.1 ст.179 ПК України прямо покладає на платника податку обов`язок подавати річну декларацію про майновий стан і доходи.

За приписами пп.162.1.1 п.162.1 ст.162 ПК України платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи. Об`єктом оподаткування резидента, у силу пп.163.1.1 п.163.1 ст.163 цього Кодексу, є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Як визначено у п.164.1 ст.164 ПК України, базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, тобто будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

У відповідності до вимог пп.164.2.20 п.164.2 цієї ж статті, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, окрім зазначених у ст.165 цього Кодексу, яка, у свою чергу, містить вичерпний перелік доходів, що не включаються до загального оподатковуваного доходу.

Ставка ж податку, за правилами п.167.1 ст.167 ПК України, становить 18% бази оподаткування.

Водночас, пп.168.2.1 п.168.2 ст.168 цього Кодексу визначено, що платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу, подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року та сплатити податок з таких доходів. Сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену в поданій декларації, фізична особа зобов`язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним (п.179.7 ст.179 ПК України).

Поряд з цим, п.16-1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України встановлено військовий збір, платниками якого є особи, визначені п.162.1 ст.162 цього Кодексу, а об`єктом оподаткування - доходи, визначені ст.163 цього Кодексу.

Ставка збору у спірному періоді становила 1,5% об`єкта оподаткування.

Аналіз наведених вище нормативних приписів дає підстави для висновку, що будь-який дохід, отриманий фізичною особою - резидентом протягом року, включається до загального річного оподатковуваного доходу, якщо він прямо не віднесений ст.165 ПК України до неоподатковуваних.

При цьому, особа, яка отримала дохід не від податкового агента, зобов`язана самостійно задекларувати його та сплатити з нього податок на доходи фізичних осіб і військовий збір.

У свою чергу, слід зазначити про те, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів (п.44.1 ст.44 ПК України).

Пунктом 44.3 цієї ж статті передбачено обов`язок платників податків забезпечити зберігання таких документів не менше 1095 днів з дня подання податкової звітності, а у разі її неподання - з передбаченого Кодексом граничного терміну її подання.

Крім того, згідно з п.85.2 ст.85 ПК України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або ж пов`язані з предметом перевірки.

Як передбачено у пп.73.3.1 п.73.3 ст.73 ПК України, письмовий запит про надання інформації надсилається платнику податків, з-поміж іншого, у разі, якщо за результатами аналізу податкової інформації, отриманої у встановленому законом порядку, виявлено факти, які можуть свідчити про порушення ним податкового законодавства. Платник податків зобов`язаний надати інформацію, визначену в такому запиті, та її документальне підтвердження протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (пп.73.3.3 п.73.3 ст.73 цього Кодексу).

У контексті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що згідно з пп.72.1.2 та пп.72.1.3 п.72.1 ст.72 ПК України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів використовується інформація, що надійшла від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, а також від банків та інших фінансових установ. Така інформація, за приписами пп.83.1.2 та пп.83.1.6 п.83.1 ст.83 Кодексу, може бути підставою для висновків посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок.

За неподання податкової декларації п.120.1 ст.120 ПК України, передбачено штраф у розмірі 340 грн.

Пунктом 121.1 ст.121 цього Кодексу також визначено, що незабезпечення платником податків зберігання первинних документів та інших документів з питань обчислення і сплати податків та/або їх ненадання контролюючим органам при здійсненні податкового контролю тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 грн.

Водночас, за абз.2 п.121.2 ст.121 ПК України, неподання платником податків документів чи іншої інформації на запит контролюючого органу у випадках, передбачених ст.73 цього Кодексу, тягне за собою штраф у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Разом із тим, слід наголосити, що у відповідності до ч.5 ст.62-2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Національний банк України має право розкривати органам державної влади інформацію, що становить банківську таємницю та була зібрана ним під час виконання своїх функцій, якщо ця інформація може свідчити про вчинення правопорушення або використовуватися для його виявлення та притягнення винних осіб до відповідальності.

Розглядаючи подібні правовідносини, Верховний Суд у постанові від 21.07.2026р. у справі №380/25681/24, у якій контролюючий орган також використав інформацію, надану Національним банком України листом (з аналогічними реквізитами) від 20.03.2024р. №24-0006/21625/БТ, зазначив, що надання такої інформації цілком узгоджується з ч.5 ст.62-2 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а доводи про необхідність додаткового звернення контролюючого органу до суду з метою розкриття банківської таємниці ґрунтуються на помилковому тлумаченні позивачем норм матеріального права. Допустимість доказу визначається законністю джерела його походження та дотриманням встановленого законом порядку його одержання. Оскільки спірні відомості були надані контролюючому органу Національним банком України в межах повноважень, визначених законом, відсутні правові підстави вважати їх недопустимими доказами лише з мотивів відсутності окремого судового рішення про розкриття банківської таємниці.

У тій же постанові Верховний Суд дійшов висновку про те, що коли платник податків не заперечує самого факту надходження на банківські рахунки грошових коштів у встановленому контролюючим органом розмірі, такий спір зводиться не до встановлення факту руху коштів, а до визначення їх правової природи. Саме по собі надходження коштів на рахунок фізичної особи автоматично не ототожнюється з оподатковуваним доходом, разом із тим після встановлення факту систематичного зарахування на рахунки платника значних сум він не звільняється від обов`язку сприяти встановленню їх правової природи. Контролюючий орган не зобов`язаний самостійно встановлювати та відтворювати всі можливі цивільно-правові відносини платника з іншими особами, економічний зміст кожної окремої банківської операції та особу кожного платника без будь-якого сприяння з боку платника податків. При цьому обов`язок суб`єкта владних повноважень довести правомірність свого рішення (ч.2 ст.77 КАС України) не виключає активної ролі платника, який стверджує про неоподатковуваний характер отриманих коштів, у доведенні таких обставин належними і достатніми доказами, які дозволяють ідентифікувати такі операції. За наслідками касаційного перегляду у цій справі постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову скасовано, а рішення суду першої інстанції про відмову у позові залишено в силі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.10.2025р. у справі №460/11335/24, в якій за подібних обставин (надходження на рахунки фізичної особи у 2023р. коштів з використанням реквізитів ЕПЗ, неподання декларації та ненадання документів на запит і під час перевірки) колегія суддів Верховного Суду погодилася з правомірністю визначення позивачу грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, а також застосування штрафів у розмірах 340 грн, 1020 грн і 7100 грн.

Застосовуючи наведені норми до обставин даної справи, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач ані під час перевірки та адміністративного оскарження, ані у позовній заяві не заперечував самого факту надходження на його банківські рахунки у 2023р. переказів від фізичних осіб на загальну суму 1 345 321 грн.

Предметом його заперечень була виключно достатність доказів, покладених в основу висновків акту перевірки, та відсутність посилань на первинні документи. За таких обставин, як і у справі №380/25681/24 (згадана вище), спір між сторонами стосується не факту руху коштів, а їх правової природи.

При цьому, позивач був обізнаний про предмет перевірки та підстави претензій контролюючого органу. Зокрема, ще 16.05.2024р. позивач отримав запит про надання пояснень і документів щодо походження коштів, однак на нього не відповів, а під час перевірки обмежився лише поясненням про отримання заробітної плати, не навівши жодної іншої підстави отримання переказів від фізичних осіб (повернення позики, дарування від членів сім`ї, переказ власних коштів тощо).

Жодних таких пояснень чи доказів позивач не надав і до судів 1-ї та 2-ї інстанцій.

Разом із тим, довідка ТОВ «Медичний центр М.Т.К.» від 27.06.2024р. №МТК00045, на яку посилається позивач, стосується лише тільки заробітної плати, яка виплачувалась йому юридичною особою як податковим агентом і з якої податки утримані джерелом виплати.

Висновки ж акту перевірки, в свою чергу, фактично ґрунтуються на надходженні коштів від фізичних осіб шляхом р2р-переказів, а не на виплатах роботодавця. Більш того, зазначений у довідці посадовий оклад (15 600 грн. на місяць) за своїм розміром за рік не є співмірним із сумою спірних надходжень.

Отже, ця довідка ТОВ «Медичний центр М.Т.К.» фактично не спростовує висновків контролюючого органу та не потребувала додаткової перевірки з боку відповідача, на чому помилково наголосив суд першої інстанції.

Не може погодитись колегія суддів і з висновками суду попередньої інстанції про те, що відсутність у матеріалах справи копії листа Національного банку України сама по собі свідчить про недоведеність отримання позивачем доходу. Зазначена інформація є податковою інформацією, отриманою контролюючим органом у визначеному законом порядку, її джерело, реквізити (які також згадувалися і Верховним Судом під час вирішення аналогічної справи), період і загальний обсяг надходжень чітко відображені в акті перевірки, а достовірність цих відомостей позивач не спростовував.

При цьому, відсутність у акті посилань на первинні документи стосовно кожного переказу зумовлена саме тим, що такі документи перебувають у сфері володіння позивача, який надати їх відмовився. Вимога ж суду 1-ї інстанції про те, щоб контролюючий орган самостійно встановив осіб, які перераховували кошти, рахунки та призначення кожного платежу, а також звернувся до суду за розкриттям банківської таємниці, прямо суперечить наведеним висновкам Верховного Суду у справі №380/25681/24, які в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом при виборі і застосуванні норми права.

Таким чином, за відсутності будь-яких пояснень і доказів того, що отримані позивачем кошти або їх частина належать до доходів, визначених ст.165 ПК України, або не є доходом взагалі, контролюючий орган обґрунтовано кваліфікував спірні надходження як інші доходи в розумінні пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 Кодексу, які позивач був зобов`язаний задекларувати до 01.05.2024р. та сплатити з них податок на доходи фізичних осіб за ставкою 18% (1345321 грн х 18% = 242157,78 грн) та військовий збір за ставкою 1,5% (1345321 грн х 1,5% = 20179,81 грн).

Перевіривши наведені розрахунки, колегія суддів арифметичних помилок у них не встановила.

Оскільки позивач також не подав декларацію про майновий стан і доходи за 2023р., не надав контролюючому органу документів, пов`язаних з предметом перевірки, та у встановлений пп.73.3.3 п.73.3 ст.73 ПК України строк не відповів на отриманий ним запит, відповідач правомірно застосував до нього штрафи, які передбачені п.120.1 ст.120, п.121.1 та абз.2 п.121.2 ст.121 цього Кодексу, у розмірах 340 грн, 1020 грн та 7100 грн (мінімальна заробітна плата станом на 01.01.2024р.) відповідно.

Окремих доводів щодо підстав чи розміру застосованих штрафних (фінансових) санкцій, у тому числі нарахованих разом із податковими зобов`язаннями, позивач не наводив, посилаючись лише на неправомірність визначення самих податкових зобов`язань.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач довів правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а позивач, в свою чергу, не спростував висновків контролюючого органу щодо кваліфікації спірних надходжень як доходу, у зв`язку з чим, підстави для задоволення позову відсутні.

За таких обставин, колегія суддів не вбачає необхідності витребування листа Національного банку України від 20.03.2024р. №24-0006/21625/БТ, оскільки відомості про факт і загальний обсяг надходжень позивачем не заперечуються, а вирішення спору залежить від доведеності правової природи цих надходжень, докази щодо якої перебувають у володінні саме позивача.

Що ж стосується посилань апелянта на рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/38058/24 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду у справі №480/9396/24, то колегія суддів з цього приводу зазначає, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, а не судів першої чи апеляційної інстанцій. Водночас, висновки колегії суддів у цій справі ґрунтуються на наведеній вище практиці Верховного Суду.

Слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За правилами ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, що, у свою чергу, у даній справі відповідачем зроблено. При цьому зазначена норма не звільняє позивача від обов`язку довести ті обставини, на які він посилається як на підставу виключення отриманих коштів із складу оподатковуваного доходу.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином викладені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен аргумент. Міра до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може різнитися в залежності від характеру рішення.

У п.41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень зазначено, що обов`язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожний аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку судів може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв, доктринальних принципів і практики підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи, оскільки вони не впливають на вирішення спору по суті.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, враховуючи, що судом 1-ї інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, і неправильно застосовано норми матеріального права, колегія суддів, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, відповідно до ч.1 ст.317 КАС України, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення - про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області ДПС в Одеській області - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року - скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 26.10.2026р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: К.В. Кравченко

В.О. Скрипченко