Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №400/2135/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2135/26

Перша інстанція: суддя Брагар В. С.,

повний текст судового рішення

складено 18.06.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Кравченка К.В.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

02 березня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд :

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу за вересень 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року, лютий 2025 року грошової винагороди в повному обсязі за безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно а також перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення (районах бойових дій) з розрахунку 100 000 гривень за кожен день виконання таких завдань;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу за вересень 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року, лютий 2025 року грошову винагороду в повному обсязі за безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно а також перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення (районах бойових дій) з розрахунку 100 000 гривень за кожен день виконання таких завдань з урахуванням раніш виплачених коштів додаткової винагороди.

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не щодо не розгляду та не надання відповіді на рапорт позивача від 09.10.2025 року про виплату недоплаченої суми коштів додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно а також перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення (районах бойових дій) з розрахунку 100 000 гривень за кожен день виконання таких завдань у вересні та грудні місяці 2024 року а також січні та лютому 2025 року;

- зобов`язати відповідача розглянути рапорт позивача від 09.10.2025 року про виплату недоплаченої суми коштів додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно а також перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення (районах бойових дій) з розрахунку 100 000 гривень за кожен день виконання таких завдань у вересні та грудні місяці 2024 року а також січні та лютому 2025 року, за результатом чого в чотирнадцяти денний строк відповідно до п. 9 Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 06 серпня 2024 року № 531, надати позивачу письмову відповідь.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач протиправно не виплатив йому додаткову винагороду в розмірі 100 000грн. за спірні періоди відповідно до постанови КМУ №168. Позивачу була нарахована та виплачена додаткова винагорода у розмірі 30 000 грн у грудні 2024 року, у січні – лютому 2025 року та 58 000 грн у вересні 2024 року, тоді як відповідно до пункту 1 Постанови № 168 військовослужбовцям, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, розмір такої винагороди збільшується до 100 000 гривень 00 копійок на місяць пропорційно часу участі у таких заходах. Таким чином, з урахуванням фактичної участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у зазначені періоди, Позивач має право на отримання додаткової винагороди у підвищеному розмірі, однак така винагорода у повному обсязі нарахована та виплачена відповідачем не була. Також, відповідач не надав жодної відповіді на рапорт позивача від 09.10.2025 року.

Представник відповідача, заперечував проти задоволення позовних вимог, в обґрунтування своєї правової позиції зазначив, що у вказаний період позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . У періоди з 01.09.2024 року по 30.09.2024 року, з 04.11.2024 року по 30.11.2024 року, з 01.01.2025 року по 31.01.2025 року та з 01.02.2025 року по 28.02.2025 року позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. У спірний період позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка являлась окремим батальйоном територіальної оборони і в цій військовій частині був командир, який мав право видавати вищевказані накази. Відповідач на той момент являвся органом забезпечення, який, як розпорядник бюджетних коштів, фінансував нарахування, відповідно до відомостей, що містились в наказах про виплату додаткової винагороди. Тобто, в даному випадку додаткову винагороду було сплачено, відповідно до наказів командира військової частини НОМЕР_2 , які видавались на підставі відомостей (рапорту), отриманої від безпосереднього командира позивача.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволений.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 за вересень 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року, лютий 2025 року грошової винагороди в повному обсязі за безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно а також перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення (районах бойових дій) з розрахунку 100 000 гривень за кожен день виконання таких завдань.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за вересень 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року, лютий 2025 року грошову винагороду в повному обсязі за безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно а також перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення (районах бойових дій) з розрахунку 100 000 гривень за кожен день виконання таких завдань з урахуванням раніше виплачених коштів додаткової винагороди.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 09.10.2025 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.10.2025 року та надати письмову відповідь.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянтом посилався на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

З пояснень позивача вбачається, що у жовтні 2025 року йому стало відомо, що відповідач не в повному обсязі виплачував йому грошове забезпечення.

09.10.2025 року позивач направив відповідачу рапорт поштою з вимогою виплатити недоплачену суму коштів додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно а також перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення (районах бойових дій) з розрахунку 100 000 гривень за кожен день виконання таких завдань у вересні, та грудні місяці 2024 року а також січні та лютому 2025 року. Відповідачем було отримано 02.12.2025 року, однак про результат розгляду вказаного листа відповідач відповіді позивачу не надав, кошти не виплатив.

На адвокатські запити представника позивача відповідачем надавались відповіді, які підтверджують участь позивача у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бой. Також, до відповіді надавались довідки про нарахування грошового забезпечення, з яких вбачається, що позивачу було виплачено грошову винагороду за вересень 2024 року – 58 000,00 грн, за грудень 2024 року – 30 000,00 грн. за січень 2025 року – 30 000,00 грн. за лютий 2025 року – 30 000,00 грн.

Позивач вважає, що відповідач виплатив додаткову винагороду за спірний період в неповному обсязі, а також протиправно не розглянув його рапорт, тому він звернувся до суду з позовом.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони регламентовані Законом України від 06.12.1991 № 1932-XII «Про оборону України».

Приписами ст. 1 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII визначено, що: розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 09.10.2025 року та надати письмову відповідь.

-військове формування – це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з`єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій;

– бойові дії – це форма застосування з`єднань, військових частин, підрозділів (інших сил і засобів) Збройних Сил України, інших складових сил оборони, а також поліції особливого призначення Національної поліції України для вирішення бойових (спеціальних) завдань в операціях або самостійно під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації (нейтралізації) збройного конфлікту, виконання інших завдань із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння);

–район воєнних (бойових) дій – це визначена рішенням Головнокомандувача Збройних Сил України частина сухопутної території України, повітряного або/та водного простору, на якій впродовж певного часу ведуться або/та можуть вестися воєнні (бойові) дії.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Варто зауважити, що за приписами ч. 1 ст. 3 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України від 06.12.1991 № 1932-XII, Закон України від 06.12.1991 №1934-XII «Про Збройні Сили України», Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно статей 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.ч.2-3 ст. 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018.

Пунктом 2 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 визначено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

За приписами п. 3 Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації (державні органи).

Умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України (п. 8 Постанови КМУ № 704).

На виконання Постанови КМУ від 30.08.2017 №704 Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за №745/32197, затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України (далі – Порядок № 260).

Відповідно до п. 2 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать:

підвищення посадового окладу;

надбавки;

доплати;

винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту;

премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать:

винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану;

допомоги.

Пунктом 3 Розділу 1 Порядку № 260 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є:

штат Військової частини (установи, організації) (далі - Військова частина);

накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу Військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження;

накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення;

накази про присвоєння військових звань;

грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

Абзацами 1-5 п. 8 Розділу 1 Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі Військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Грошове забезпечення виплачується:

щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;

одноразові додаткові види – в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (командир).

Грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього (п. 14 Розділу 1 Порядку № 260).

Відповідно до ст. 1 Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, термін дії якого продовжено на даний час.

Крім того, 24.02.2022 Президентом України був виданий Указ № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», яким постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Слід зазначити, що питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану унормовані, зокрема, Постановою КМУ від 28.02.2022 № 168.

З урахуванням п. 2 розділу ХХХІV Порядку №260 в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, передбачалось, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям додаткова винагорода згідно з Постановою КМУ від 28.02.2022 №168 виплачується в таких розмірах:

1) 100 000 грн. – у тому числі тим, які беруть безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави, перебуваючи безпосередньо в районах їх здійснення, та які виконують бойові (спеціальні) завдання (у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах):

– під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону включно (у тому числі тим, що визначені в абзаці чотирнадцятому цього пункту).

Відповідно до п.п.3, 4 розділу ХХХІV Порядку №260 в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, райони ведення воєнних (бойових) дій, склад діючих угруповань військ (сил) сил оборони держави, розгорнутих пунктів управління Генерального штабу Збройних Сил України та склад резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави визначаються відповідними рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України.

Підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів:

-бойовий наказ (бойове розпорядження);

- журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад);

- рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Пунктами 9, 10 розділу ХХХІV Порядку №260 в редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин, передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів:

–командирів (начальників) військових частин - особовому складу Військової частини;

–керівника органу військового управління - командирам (начальникам) військових частин.

Накази про виплату додаткової винагороди за минулий місяць видаються до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.

Із наведених вище положень законодавства у відповідній сфері правовідносин вбачається, що у спірному періоді умовами виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн. були такі фактори:

1) період дії воєнного стану;

2) виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань).

При цьому, виплата додаткової винагороди здійснюється за наказом командира Військової частини, підставою для видачі якого є: бойові накази (бойові розпорядження), журнали бойових дій, журнали ведення оперативної обстановки або бойові донесення, постові відомості, рапорти (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.

Суд апеляційної інстанції бере до уваги висновки Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладені у постановах від 21.12.2023 у справі №200/193/23, від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, від 05.08.2024 у справі №200/4100/23, згідно з якими виплата додаткової винагороди у збільшеному розмірі до 100 000,00 грн. обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення/здійснення (п.1 Постанови КМУ №168).

Також, у вказаній постанові Верховний Суд акцентував увагу на необхідності підтвердження цих обставин відповідними документами.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач в період з 01.08.24 р. по 05.10.24 р., з 18.10.24 року по 30.07.25 року брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Херсонській області: Херсонська територіальна громада, Донецькій області: Волноваський район, Вугледарська міська громада, Херсонській області: Білозерська селищна громада Херсонського району. Підстави: Наказ командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) №219 від 01.08.2024р., журнал бойових дій в/ч НОМЕР_2 № 22 (Том 1) від 13.01.2025 р.

У свою чергу, сума фактично виплаченої додаткової винагороди відповідно до Постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 за результатами дослідження довідки про здійснення нарахування та виплат ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_1 від 10.12.2025 №1451/22/17657 суд апеляційної інстанції з`ясував, що у вересні 2024 року – 58000 грн., у жовтні – 00 грн., листопад 2024 року – 55 666,67 грн., грудень 2024 року – 30 000 грн., січень 2025 року – 30 000 грн., лютий 2025 року – 30 000 грн.

Стосовно доводів апелянта про те, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка являлась окремим батальйоном територіальної оборони і в цій військовій частині був командир, який мав право видавати вищевказані накази. Відповідач на той момент являвся органом забезпечення, який, як розпорядник бюджетних коштів, фінансував нарахування, відповідно до відомостей, що містились в наказах про виплату додаткової винагороди колегія суддів зазначає, що за позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду, викладеною, зокрема у постанові від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23, порушення порядку передачі документів, рапортів та іншої інформації між військовими частинами щодо безпосередньої участі позивача у забезпеченні бойових дій по забезпеченню заходів з національної безпеки і оборони України не свідчить про відсутність права у позивача на таку винагороду (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 117858824).

З огляду на вищенаведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу за вересень 2024 року, грудень 2024 року, січень 2025 року, лютий 2025 року грошової винагороди в повному обсязі за безпосередню участь у бойових з розрахунку 100 000 гривень за кожен день виконання таких завдань, а як наслідок відповідач має виплатити позивачу грошову винагороду за цей період з розрахунку 100 000 гривень за кожен день виконання таких завдань.

Також суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що не розгляд відповідачем рапорту позивача про виплату недоплаченої суми коштів додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, під час ведення бойових (спеціальних) дій на лінії бойового зіткнення з противником на глибину виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки) до батальйону, а також перебування безпосередньо в районах їх здійснення (районах бойових дій) з розрахунку 100 000 гривень за кожен день виконання таких завдань у вересні та грудні місяці 2024 року а також січні та лютому 2025 року є протиправною бездіяльністю, а належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 09.10.2025 року та надати письмову відповідь.

Статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, –

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 18 червня 2026 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.

Суддя-доповідач О.В. Джабурія

СуддіК.В. Кравченко Н.В. Вербицька