Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: організації господарської діяльності, з них
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №420/8334/26
Суддя: Лук'янчук О.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/8334/26
Головуючий в 1 інстанції: Радчук А.А.
Місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – Лук`янчук О.В.
суддів – Бітова А.І.
– Ступакової І.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року по справі за позовом Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області до Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України про визнання протиправною та скасування вимоги,
В С Т А Н О В И Л А:
Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області звернулося до суду з позовом до Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу щодо усунення виявлених порушень Південного офісу Держаудитслужби від 13.03.2026 151507-14/980-2026.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вимога відповідача складена з порушеннями ст.71 Закону України "Про адміністративну процедуру" з урахуванням особливостей, визначених у пунктах 52-1-52-6 Порядку № 550, а саме в резолютивній частині адміністративного акту не зазначено строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). Також, на думку позивача, всупереч пункту 49 Порядку № 550, Південний офіс Держаудитслужби не визначив коло винних осіб, до кого має бути пред`явлений цивільний позов для відшкодування матеріальної шкоди (збитків) відповідно до ст. 1166 ЦК України. Крім того, в Вимозі щодо усунення виявлених порушень, зазначено про те, що Головне управління може обрати інший спосіб усунення порушення встановлений законодавством при вжиті заходів для відшкодування матеріальної шкоди (збитків) з винних осіб, однак не зазначено жодного способу щодо усунення вказаних порушень. Позивачем також зазначено, що передбачені діючим бюджетним законодавством, щодо погодження проекту бюджетних пропозицій. Бюджетні пропозиції Головного управління були погоджені з усіма ланками органів виконавчої та законодавчої влади, не були повернуті з будь-якого етапу розгляду та погодження, співпали з думкою всіх учасників погодження Державного бюджета, були враховані та включені у Державний бюджет України на відповідній рік та підписані Президентом. В бюджетних пропозиціях, які подавались до Держпродспоживслужби детально розраховувалась потреба по всім кодам економічної класифікації. По КЕКВ 2111 «Заробітна плата» в розрахунок потреби включались обов`язкові виплати а саме: посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років, доплата за роботу у нічний час, компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога. Надбавка за складність та напруженість планувалась в розмірі 50% від посадового окладу недержавних службовців, що відповідає чинному законодавству. При цьому, на 2023 та 2025 роки асигнування загального фонду державного бюджету на рівні відображеної у бюджетній пропозиції потреби не доводились, тобто були не забезпечені коштами загального фонду бюджету, як передбачає частина дев`ята статті 51 БК України. Перевищення затвердженого на 2024 рік обсягу над розрахунковою потребою відбулось внаслідок проведення розрахунків відповідно до нормативних документів, що діяли у 2023 році до запровадження умов оплати праці державних службовців на основі класифікації посад. Позивач вказує, що наказом Держпродспоживслужби від 10.06.2022 № 216, передбачено, що керівниками територіальних органів надсилаються пропозиції щодо збільшення видатків на заробітну плату за спеціальним фондом лише у разі неможливості здійснення обов`язкових виплат у межах наявного фонду оплати праці й за умовин надання обгрунтувань та деталізованих розрахунків. Вказаним наказом не передбачена заборона використання коштів спеціального фонду на оплату праці державних службовців, зазначена заборона була введена з 2024 року. При цьому, за період 2024-2025 Головним управлінням не здійснювались виплати на заробітну плату державних службовців. Тобто, у 2023 - 2025 році не завдано збитків з оплати, праці в сумі 64 416 551,35 грн., оскільки ці видатки здійснювалися із дотриманням вимог діючого бюджетного законодавства.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу щодо усунення виявлених порушень Південного офісу Держаудитслужби від 13.03.2026 №151507-14/980-2026.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Управління Південного офісу Держаудитслужби в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та надання висновків, що не відповідають викладеним обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В своїй скарзі зазначає, що Одеським окружним адміністративним судом помилково зазначено, що кошториси Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області були затверджені головним розпорядником бюджетних коштів, оскільки сам факт затвердженого кошторису Головним управлінням не може мати наслідком виникнення у нього права здійснювати будь які видатки, включені до такого кошторису, незалежно від вимог бюджетного законодавства.
Апелянт наголошує, що спеціальний фонд не є додатковим джерелом фінансування, яке може використовуватися розпорядником бюджетних коштів на власний розсуд для будь-яких видатків, що формально належать до КЕКВ 2110. Також, згідно наданого листа Міністерства фінансів України від 10.02.2024 № 08010-05/041-5/809, зазначається що надходження спеціального фонду, які обліковуються за кодом 250101 «Плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю» та належать до групи власних надходжень бюджетних установ, джерелом яких є плата за послуги, що надаються Держпродспоживслужбою згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1348 Деякі питання надання послуг Державною службою з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, органами та установами, що належать до сфери її управління», не може бути використано на оплату праці працівників територіальних органів Держпродспоживслужби (Лист Міністерства фінансів України від 10.02.2024 № 08010-05/041-5/809).
Щодо клопотання про закриття провадження та ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року апелянт зазначив, що за загальним правилом один орган державної влади не може звертатися з позовом до іншого органу, бо це означатиме позов держави до неї самої.
Також апелянт зазначає, що Південний офіс Держаудитслужби при здійсненні своїх повноважень діяв згідно чинного законодавства та правомірно висунув об`єкту контролю вимогу щодо усунення порушень законодавства.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом встановлено, що відповідно до п.1.5.1. Плану проведення заходів державного фінансового контролю Південного офісу Держаудитслужби на I квартал 2026 року на підставі направлень від 19.01.2026 №№47,48, виданих начальником Південного офісу Держаудитслужби Ставнійчуком О.П., проведена ревізія окремих питань фінансово господарської діяльності Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за період з 01.01.2023 по 30.06.2025.
Ревізію проведено в термін 26.01.2026 по 11.02.2026.
За результатами проведеної ревізії складено Акт від 13.02.2026 № 151507-11/33 (далі – Акт ревізії).
Ревізією встановлено:
необґрунтованість розрахунків до кошторисів на оплату праці за спеціальним фондом;
у зв`язку з включенням до кошторисів асигнування за спеціальним фондом на здійснення необов`язкових (стимулюючих та заохочувальних) виплат, які на порушення вимог ч. 4 ст. 13 та ч. 9 ст. 51 Бюджетного Кодексу України фактично використано на здійснення необов`язкових/стимулюючих та заохочувальних виплат працівникам за КПКВК 0412010, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, чим завдано збитки спеціальному фонду державного бюджету на загальну суму 64416551,35 грн., у т.ч. на оплату праці на суму 52800451,93 грн. та нарахування на оплату праці на суму 11616099,42 грн.
А саме, під час перевірки було встановлено, що позивачем розрахунками до кошторисів за спеціальним фондом на 2023-2025 роки передбачено спрямування видатків на необов`язкові виплати стимулюючого/заохочувального характеру з оплати праці, а саме премій, надбавок за складність та напруженість в роботі, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань працівникам, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету. При цьому, штатний розпис працівників, що утримуються за рахунок коштів спеціального фонду Установи протягом ревізійного періоду не затверджувався.
Відповідач в акті ревізії зауважив, що премії, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за інтенсивність праці, за складність і напруженість у роботі, а також інші аналогічні виплати є стимулюючими виплатами, рішення про встановлення яких приймається керівником установи, а тому вони не належать до виплат обов`язкового характеру.
Таким чином, на переконання відповідача, фактично використано бюджетні кошти за рахунок спеціального фонду на здійснення необов`язкових/стимулюючих виплат працівникам Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, які утримуються за рахунок загального фонду бюджету та при достатньому рівні забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету.
Акт ревізії підписаний 17.02.2026 року представниками ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області із запереченнями.
23.02.2026 Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області надано до Південного офісу Держаудитслужби заперечення на Акту від 13.02.2026 № 151507-11/33, відповідно до яких Головне управління вважає що у 2023-2025 році не завдано збитків з оплати праці в сумі 64 416 551, 35 грн, оскіьки ці видатки здійснювалися із дотриманням вимог діючого законодавства.
11.03.2026 на адресу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області Південним офісом Держаудитслужби надійшов Висновок на заперечення до акту ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності 13.02.2026 № 151507-11/33, згідно з яким заперечення не приймаються.
13.03.2026 Південним офісом Держаудитслужби Державної аудиторської служби України винесено Вимогу щодо усунення виявлених порушень № 151507-14/980-2026 (далі - Вимога), за змістом якої вимагає від Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області:
1) розглянути результати проведеної ревізії та вжити заходів щодо притягнення у порядку, установленому законодавством, до відповідальності працівників, винних у допущених порушеннях;
2) відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України вжити заходів для відшкодування матеріальної шкоди (збитків) з винних осіб, завданих Головному управлінню внаслідок неправомірних рішень, дій його посадових осіб щодо фактичного використання коштів спеціального фонду бюджету на здійснення необов`язкових/стимулюючих виплат працівникам Головного управління, які утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, або обрати інший спосіб усунення порушення встановлений законодавством.
Не погоджуючись з прийнятою Вимогою, вважаючи її незаконною та протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що планування видатків позивача за спеціальним фондом державного бюджету за КПКВК 0412010 в 2023-2025 роках пройшло всі етапи, передбачені п.23, 28 Порядку № 228. Матеріали справи не містять доказів того, що бюджетні запити, бюджетні пропозиції, кошториси чи зміни до них були повернуті головним розпорядником бюджетних коштів на доопрацювання або не погоджені у зв`язку з невідповідністю вимогам пункту 22 Порядку №228. Суд також зауважив, що хоча в акті ревізії зазначено про необґрунтованість окремих розрахунків до кошторисів, відповідачем не встановлено порушень порядку складання бюджетних запитів, затвердження кошторисів, внесення змін до них або перевищення бюджетних призначень, а відповідні кошториси та зміни до них були затверджені головним розпорядником бюджетних коштів у встановленому законодавством порядку.
Суд зазначив, що для висновку про порушення вимог частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України відповідач повинен був довести не лише факт планування та здійснення відповідних виплат, а й факт перевищення фактичних обсягів власних надходжень над показниками, врахованими під час затвердження бюджету, наявність надпланових власних надходжень та їх розмір, наявність або відсутність заборгованості, визначеної цією нормою, а також недотримання позивачем встановленої законом черговості використання таких коштів. Натомість, відповідач фактично обґрунтовує порушення зазначеної норми тим, що спірні виплати мали стимулюючий характер, здійснювалися працівникам, посади яких передбачені штатними розписами, та за умови достатнього рівня забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету. Водночас зазначена норма не містить прямої заборони на здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету та не встановлює, що такі виплати у всіх випадках повинні здійснюватися виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету. Крім того, частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України не пов`язує можливість використання коштів спеціального фонду з поділом виплат на обов`язкові та стимулюючі.
Суд дійшов висновку, що відповідач не встановив та не довів наявності обставин, з якими частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України пов`язує особливості використання власних надходжень бюджетних установ, а тому висновок про порушення позивачем вимог зазначеної норми є необґрунтованим. Фактично висновок відповідача ґрунтується на тлумаченні положень бюджетного законодавства, відповідно до якого стимулюючі виплати повинні здійснюватися виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету. Однак ні частина четверта статті 13, ні частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України, ні пункт 22 Порядку №228, ні Наказ №216 не містять прямої заборони щодо здійснення таких виплат за рахунок коштів спеціального фонду та не визначають використання коштів спеціального фонду на зазначені цілі як порушення бюджетного законодавства.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Компетенцію Держаудитслужби та її міжрегіональних територіальних органів визначено Законом України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» від 26.01.1993 № 2939-ХІІ (далі - Закон № 2939-ХІІ) та підпунктами 3, 4 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43 (далі - Положення № 43).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2939-XII здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).
Частиною другою статті 2 Закону №2939-XII передбачено, що державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі.
Відповідно до статті 8 Закону №2939-XII орган державного фінансового контролю, зокрема, здійснює державний фінансовий контроль та контроль за цільовим та ефективним використанням коштів державного і місцевих бюджетів; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб; розробляє пропозиції щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Пунктами 7, 10, 13 статті 10 Закону № 2939-XII передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.
Постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43 затверджено Положення про Державну аудиторську службу України (далі - Положення № 43).
Відповідно до п. 1 Положення № 43 Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України та який забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.
Згідно з пп. 9 пункту 4 Положення №43 Держаудитслужба вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, зокрема, вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Пунктом 6 Положення № 43 передбачено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства (підпункт 16); у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їхній розмір в установленому законодавством порядку (підпункт 23).
Відповідно до пункту 3 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі - Порядок №550), акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами органу державного фінансового контролю, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід`ємною частиною акта.
Пунктом 2 Порядку № 550 визначено, що інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.
Згідно пунктів 4, 5 Порядку № 550 планові та позапланові виїзні ревізії проводяться контролюючими органами відповідно до Закону та цього Порядку. Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів контрольно-ревізійної роботи, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.
Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Пунктом 6 Положення № 43 визначено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку. Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII.
У ч.2 ст.15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.
Відповідно до п. 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.
Згідно ч. 4 ст. 13 Бюджетного кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. При цьому надходження бюджетних установ у вигляді майна (активів) в натуральній формі, отримане від інших бюджетних установ, які відповідно до законодавства виконують функції з управління об`єктами державної (комунальної) власності, у межах відповідного бюджету, не є власними надходженнями таких бюджетних установ.
Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:
перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;
друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.
У складі першої групи виділяються такі підгрупи:
підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;
підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;
підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ, що здійснюється відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна";
підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).
У складі другої групи виділяються такі підгрупи:
підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;
підгрупа 2 - надходження, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об`єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб;
підгрупа 3 - надходження, що отримують державні і комунальні заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право; надходження, що отримують державні і комунальні заклади фахової передвищої та вищої освіти, наукові установи та заклади культури як відсотки, нараховані на залишок коштів на поточних рахунках, відкритих у банках державного сектору для розміщення власних надходжень, отриманих як плата за послуги, що надаються ними згідно з основною діяльністю, благодійні внески та гранти;
підгрупа 4 - 30 відсотків дивідендів (доходу), нарахованих на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майнові права інтелектуальної власності, виключні майнові права на які належать державним науковим установам (крім державних наукових установ оборонно-промислового комплексу), державним університетам, академіям, інститутам.
Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев`ятої статті 51 цього Кодексу) на:
покриття витрат, пов`язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);
організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);
утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);
ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов`язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи);
господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);
організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1, 3 і 4 другої групи);
виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).
Відповідно до ч.9 ст.51 Бюджетного кодексу України якщо фактичні обсяги власних надходжень бюджетних установ з урахуванням залишків відповідних бюджетних коштів на початок року перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.
Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.
У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов`язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов`язаннями із спеціального фонду бюджету.
Так, основні вимоги до складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ визначає Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 (далі - Порядок №228).
Абзацом першим пункту 3 Порядку №228, установа незалежно від того, чи веде вона бухгалтерський облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису за кожною виконуваною нею бюджетною програмою.
Вказане також кореспондується з положеннями пункту 5 вказаного Порядку, за якими установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених та погоджених у випадках, передбачених цим Порядком, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання та здійснювати платежі в межах бюджетних асигнувань, установлених затвердженими та погодженими у випадках, передбачених цим Порядком, кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.
Згідно п. 10 Порядку №228 головні розпорядники забезпечують організацію та координацію роботи відповідальних виконавців, розпорядників нижчого рівня із складання проектів кошторисів.
Відповідно до п.11 Порядку головні розпорядники, керуючися відповідними методичними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання розпису відповідного бюджету, доводять відповідальним виконавцям, розпорядникам нижчого рівня вказівки щодо складання проектів кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису, планів використання бюджетних коштів та помісячних планів використання бюджетних коштів, термінів їх подання і показники, які необхідні для визначення обсягів видатків бюджету та надання кредитів з бюджету.
Пунктом 20 Порядку №228 передбачено, що під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об`єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності здійснення видатків на охорону праці, погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому бюджетному періоді.
Згідно п.22 Порядку №228, показники видатків бюджету та надання кредитів з бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків бюджету або класифікації кредитування бюджету і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю.
Відповідно до п.32 Порядку кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячні плани використання бюджетних коштів і штатні розписи затверджуються керівником установи вищого рівня, за винятком випадків, зазначених у пункті 33 цього Порядку (якщо законодавством не встановлено інший порядок затвердження).
Згідно абз.2 п.43 вказаного Порядку передбачено, що розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами.
Пунктом 46 Порядку передбачено, що розпорядники беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, планом асигнувань загального фонду бюджету, планом надання кредитів із загального фонду бюджету та планом спеціального фонду відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України. Розпорядники беруть бюджетні зобов`язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень до такого фонду (з дотриманням вимог частини другої статті 57 Бюджетного кодексу України), якщо інше не передбачено законодавством.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України Про державну службу від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889-VIII).
Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 7 Закону №889-VIII, державний службовець має право на належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Статтею 50 Закону № 889-VIII установлено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).
При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 частини третьої цієї статті, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.
Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.
Згідно ч.7 ст. 52 Закону №889-VIII, фонд преміювання державного органу встановлюється у розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.
Відповідно до ч.2 ст. 54 Закону №889-VIII державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.
Також, положеннями абзацу восьмого пункту 14 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII визначалось, що керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
При цьому, приміткою до цього пункту установлено, що норми абзацу восьмого пункту 14 розділу XI застосовуються, зокрема, по 31 грудня 2023 року згідно із Законом №2710-IX від 03.11.2022.
Приписи абзацу восьмого пункту 14 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII реалізовано Кабінетом Міністрів України шляхом прийняття 18.01.2017 постанови №15, якою затверджено, зокрема, Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям (далі - Положення №15).
Пунктом 1 Положення №15 визначено, що це Положення визначає механізм застосування стимулюючих виплат державним службовцям з метою посилення мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи.
Відповідно до п. 2 цього Положення, керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.
Пунктом 3 Положення №15 передбачено, що до додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки: 1) за інтенсивність праці; 2) за виконання особливо важливої роботи.
Надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи (надбавки) встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу.
Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі.
Надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв: 1) якість і складність підготовлених документів; 2) терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів; 3) ініціативність у роботі.
Керівникам інших державних органів (керівникам державної служби), їх заступникам можуть встановлюватися надбавки керівником державної служби в державному органі за погодженням із суб`єктом призначення (пункт 8 Положення №15).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач дійшов висновку про порушення Головним управлінням Держпродспоживслужби в Одеській області вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22, 23, 28 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228.
На переконання відповідача, порушення полягають у тому, що у 2023-2024 році та 1 півріччі 2025 року Головним управлінням Держпродспоживелужби в Одеській області на порушення вимог пунктів 22, 23, 28 Порядку № 228 та п. 4.1 наказу Держпродспоживслужби від 10.06.2022 № 216 «Про удосконалення процедури розгляду та затвердження планових документів у період дії воєнного стану» у зв`язку з включенням до кошторисів асигнування за спеціальним фондом на здійснення необов`язкових (стимулюючих та заохочувальних) виплат, які на порушення вимог частини 4 статті 13 та частини 2 статті 51 Бюджетного кодексу України фактично використана та здійснення необов`язкових/стимулюючих та заохочувальних виплат працівникам за КПКВК 0412010 на загальну суму 64 416 551,35 грн, у т. ч. на оплату праці на загальну суму 52 800, 451,93 грн (2023 рік - 42 219 488,95 грн, 2024 рік -6 958 971,43 грн. І півріччя 2025 року 3 621 991,55 грн) та нарахування на оплату праці на загальну суму 11 616 099,42 гри, що утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, чим завдано збитків спеціальному фонду державного бюджету на вказану суму.
Водночас, позивачем зроблено висновок про можливість використання коштів спеціального фонду державного бюджету, оскільки виплати по спеціальному фонду Державного бюджету працівникам Головного управління не мають збиткових ознак: Збитки це втрата активів чи недоотримання належних доходів об`єктом контролю та/або державою. Тому, у 2023 - 2025 році не завдано збитків з оплати, праці в сумі 64 416 551,35 грн., тобто ці видатки здійснювалися із дотриманням вимог діючого бюджетного законодавства.
Так, колегія суддів враховує, що планування видатків позивача за спеціальним фондом державного бюджету за КПКВК 0412010 в 2023-2025 роках пройшло всі етапи, передбачені п.23, 28 Порядку № 228. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що бюджетні запити, бюджетні пропозиції, кошториси чи зміни до них були повернуті головним розпорядником бюджетних коштів на доопрацювання або не погоджені у зв`язку з невідповідністю вимогам пункту 22 Порядку №228.
Водночас, хоча в акті ревізії зазначено про необґрунтованість окремих розрахунків до кошторисів, відповідачем не встановлено порушень порядку складання бюджетних запитів, затвердження кошторисів, внесення змін до них або перевищення бюджетних призначень, а відповідні кошториси та зміни до них були затверджені головним розпорядником бюджетних коштів у встановленому законодавством порядку.
При цьому, як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, відповідні кошториси та зміни до них були погоджені та затверджені у встановленому законодавством порядку, а показники спеціального фонду щодо видатків на оплату праці були включені до затверджених кошторисів бюджетної установи.
Колегія суддів також наголошує, що для висновку про порушення вимог частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України відповідач повинен був довести не лише факт планування та здійснення відповідних виплат, а й факт перевищення фактичних обсягів власних надходжень над показниками, врахованими під час затвердження бюджету, наявність надпланових власних надходжень та їх розмір, наявність або відсутність заборгованості, визначеної цією нормою, а також недотримання позивачем встановленої законом черговості використання таких коштів. Проте, відповідач фактично обґрунтовує порушення зазначеної норми тим, що спірні виплати мали стимулюючий характер, здійснювалися працівникам, посади яких передбачені штатними розписами, та за умови достатнього рівня забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету.
Більш того, вказана правова норма не містить прямої заборони на здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету та не встановлює, що такі виплати у всіх випадках повинні здійснюватися виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету.
Крім того, ч.9. ст.51 Бюджетного кодексу України не пов`язує можливість використання коштів спеціального фонду з поділом виплат на обов`язкові та стимулюючі.
Щодо подальшого здійснення преміювання, виплати надбавок, матеріальної допомоги чи інших стимулюючих виплат працівникам бюджетної установи за рахунок коштів спеціального фонду бюджету, на переконання колегії суддів, відсутні підстави вважати, що такі виплати свідчать про порушення бюджетного законодавства.
Апеляційний суд враховує, що відповідно до законодавства про оплату праці державних службовців та працівників бюджетної сфери премії, надбавки за інтенсивність праці, надбавки за складність і напруженість у роботі, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань належать до стимулюючих виплат, рішення про встановлення яких приймається керівником відповідної установи. Проте, сама по собі належність зазначених виплат до стимулюючих не свідчить про порушення вимог ч.4 ст.13 та ч.9 ст.51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку №228 чи Наказу №216.
З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що використання коштів спеціального фонду кошторису для оплати праці здійснюється у випадку недостатності передбачених коштів загального фонду кошторису.
Як вбачається з матеріалів справи, у запереченнях щодо Акту ревізії, а також у заявах по суті справи позивач звертав увагу, що бюджетні призначення по КЕКВ 2111 "Заробітна плата": на 2023 рік затверджені в сумі 69,4 млн. грн, що складає 66,8 відсотків до розрахованої потреби (бюджетної пропозиції), різниця - 34,6 млн. грн; на 2025 рік затверджені в сумі 113,2 млн. грн, що складає 92,4 відсотків до розрахованої потреби (бюджетної пропозиції), різниця - 9,4 млн. грн).
Разом з тим, вказані пояснення позивача про недостатність передбачених коштів загального фонду кошторису відповідачем не проаналізовано, у відзиві не спростовано.
Колегія суддів звертає увагу на те, що відповідачем не проаналізовано в акті ревізії пояснення позивача про недостатність передбачених коштів загального фонду кошторису. Вказане також не спростовано ані у відзиві на позовну заяву, ані в доводах апеляційної скарги.
Таким чином, утворена економія коштів спеціального фонду використовувалася, зокрема, на покриття частини виплат обов`язкового характеру, які були недофінансовані за загальним фондом бюджету.
Апеляційний суд наголошує, що виплати за рахунок коштів спеціального фонду бюджету здійснюються за наявності відповідних бюджетних призначень та затверджених кошторисних показників, що і мало місце за обставинами справи.
При цьому, наведені відповідачем обставини фактично свідчать про незгоду органу державного фінансового контролю з обраним позивачем підходом до планування та використання коштів спеціального фонду бюджету.
Проте, сама по собі наявність іншого можливого підходу до бюджетного планування не є достатньою правовою підставою для висновку про порушення бюджетного законодавства за відсутності прямої законодавчої заборони або встановленого факту недотримання конкретного нормативного припису.
Разом з тим, посилання контролюючого органу на стимулюючий характер спірних виплат саме по собі не спростовує правомірності їх фінансування за рахунок коштів спеціального фонду, оскільки характер виплати та джерело її фінансування є різними правовими категоріями, які регулюються різними нормами законодавства.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відповідач не встановив та не довів наявності обставин, з якими ч.9 ст.51 Бюджетного кодексу України пов`язує особливості використання власних надходжень бюджетних установ, а тому висновок про порушення позивачем вимог зазначеної норми є необґрунтованим.
Таким чином, наведені контролюючим органом обставини не підтверджують порушення при плануванні бюджетних видатків, використання коштів спеціального фонду поза межами затверджених кошторисних призначень, перевищення бюджетних асигнувань або спрямування бюджетних коштів на цілі, не передбачені законодавством.
Більш того, відповідач не заперечує факту виконання працівниками ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області своїх посадових обов`язків, не ставить під сумнів правомірність встановлення їм премій, надбавок та матеріальної допомоги, не стверджує про отримання відповідних коштів особами, які не мали права на їх одержання, та не наводить доказів безпідставного нарахування чи виплати заробітної плати. Тобто, фактично відповідач ототожнює сам факт здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду із завданням збитків державному бюджету.
Разом з тим, як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, за відсутності встановленого порушення норм бюджетного законодавства сам по собі факт використання коштів спеціального фонду на виплату премій, надбавок, матеріальної допомоги та нарахувань на них не може свідчити про завдання збитків державному бюджету.
На переконання апеляційного суду, фактично висновок відповідача ґрунтується на тлумаченні положень бюджетного законодавства, відповідно до якого стимулюючі виплати повинні здійснюватися виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету. Проте, ані частина четверта статті 13, ані частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України, ані пункт 22 Порядку №228, ані Наказ №216 не містять прямої заборони щодо здійснення таких виплат за рахунок коштів спеціального фонду та не визначають використання коштів спеціального фонду на зазначені цілі як порушення бюджетного законодавства.
Як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, Фактично висновок відповідача ґрунтується на тлумаченні положень бюджетного законодавства, відповідно до якого стимулюючі виплати повинні здійснюватися виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету. Однак ні частина четверта статті 13, ні частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України, ні пункт 22 Порядку №228, ні Наказ №216 не містять прямої заборони щодо здійснення таких виплат за рахунок коштів спеціального фонду та не визначають використання коштів спеціального фонду на зазначені цілі як порушення бюджетного законодавства.
За змістом спірної вимоги відповідач не лише констатував наявність порушення, а й дійшов висновку про завдання спеціальному фонду державного бюджету збитків на суму 64 416 551,35 грн, Однак для такого висновку необхідним є встановлення порушення конкретного нормативного припису, який регулює порядок використання бюджетних коштів. Саме лише існування альтернативного підходу до планування або фінансування видатків не може бути достатньою правовою підставою для висновку про порушення бюджетного законодавства та завдання державі збитків.
Проте, для такого висновку необхідним є встановлення порушення конкретного нормативного припису, який регулює порядок використання бюджетних коштів. Саме лише існування альтернативного підходу до планування або фінансування видатків не може бути достатньою правовою підставою для висновку про порушення бюджетного законодавства та завдання державі збитків.
За таких обставин можна дійти висновку, що відповідачем доведено факт здійснення позивачем виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету, проте не доведено, що такі виплати були заборонені законом, здійснені поза межами затверджених кошторисів або проведені з порушенням конкретного нормативного припису. Отже, на переконання колегії суддів, висновок про порушення ст.51 Бюджетного кодексу України, Порядку №228 ґрунтується переважно на тлумаченні відповідачем зазначених норм права, а не на встановленні факту їх порушення позивачем.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що ГУ Держпродспоживслужби в Одеській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює свою фінансово-господарську діяльність у межах бюджетних призначень і кошторисів, затверджених головним розпорядником бюджетних коштів.
При цьому, матеріалами справи підтверджується, що видатки спеціального фонду на оплату праці та нарахування на заробітну плату були передбачені бюджетними пропозиціями та бюджетними запитами позивача, враховані головним розпорядником бюджетних коштів під час формування показників спеціального фонду та відображені у затверджених кошторисах на відповідні бюджетні періоди. Кошториси та зміни до них були погоджені і затверджені у встановленому законодавством порядку та прийняті до виконання органами Казначейства України.
Водночас, під час проведення ревізії відповідачем не встановлено порушень порядку складання бюджетних запитів, затвердження кошторисів, внесення змін до них, перевищення бюджетних призначень, взяття бюджетних зобов`язань понад встановлені асигнування чи використання бюджетних коштів на цілі, не передбачені кошторисами.
Резюмуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що сам факт погодження головним розпорядником бюджетних коштів відповідних показників спеціального фонду та затвердження кошторисів свідчить про те, що інформація щодо планування та використання коштів спеціального фонду не приховувалася від органів, уповноважених на здійснення бюджетного планування та контролю.
Щодо посилань апелянта стосовно клопотання про закриття провадження та ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року колегія суддів наголошує, що хоча у мотивувальній частині апеляційної скарги наведені доводи спрямовані на незгоду з такою ухвалою, прохальна частина апеляційної скарги не містить вимог щодо визнання протиправною та скасування вказаної ухвали.
З урахуванням наведеного, апеляційний суд констатує, що ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 17 липня 2026 року в апеляційному порядку не оскаржувалась та відповідно, набрала законної сили.
За таких обставин колегія суддів не надає оцінки вказаній частині доводів апелянта.
Враховуючи наведене, апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції щодо обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його задоволення.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 308,310, ст.315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 КАС України, колегія суддів,
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України залишити без задоволення
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 липня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 27 жовтня 2025 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua