Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №420/13900/26
Суддя: Лук'янчук О.В.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/13900/26
Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О. М.
Місце ухвалення: м. Одеса
Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого – Лук`янчук О.В.
суддів – Бітова А.І.
– Ступакової І.Г.
розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність щодо не виплати індексації грошового забезпечення в повному розмірі та зобов`язання вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И Л А:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року, а також з 01.01.2024 року по 25.09.2025 року у загальному розмірі 304 572 грн. 58 коп. відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію-різниці грошового забезпечення фіксованому розмірі 3869 грн. 03 коп. в місяць за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року, а також з 01.01.2024 року по 25.09.2025 року у загальному розмірі 304 572 грн. 58 коп. відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 року №159.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 , проходжу військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з вересня 2013 року по теперішній час. Під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_3 нараховувалася та виплачувалась індексація грошового забезпечення. За період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 25.09.2025 рр. відповідачем не виплачувалась індексація-різниця грошового забезпечення. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, у зв`язку з чим, звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 – задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 , за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 25.09.2025 індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3831,94 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 25.09.2025 рр. індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3831,94 грн. у загальній сумі: 304575,58 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить рішення суду першої інстанції щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, скасувати та у цій частині ухвалити нове яким позовні вимоги задовольнити також вказує про необхідність стягнення індексації з урахуванням Постанови № 44.
В своїй скарзі, апелянт зазначає, що за усталеною практикою Верховного Суду, якщо розмір заборгованості (заробітна плата, соціальні виплати) є чітко визначеним, ефективним способом захисту є стягнення конкретної суми, а не просто зобов`язання нарахувати та виплатити. Це пришвидшує виконання рішень та запобігає подальшим затримкам з боку боржника.
Скаржник вважає помилковою позицію суду 1-ї інстанції, що належним та достатнім способом захисту прав позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за спірні періоди замість заявленого позивачем способу стягнення грошового забезпечення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Тобто, враховуючи наявність факту невиплати позивачу суми з вини відповідача, позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення в повному обсязі.
З посиланням на висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05.08.2026 року у справі №120/4140/25 вказує, що вимоги позивача про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів можуть бути задоволені в частині, що стосується несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення.
Також зазначає, що у даному випадку нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44.
Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Судом встановлено, що Згідно до витягу із наказу начальника Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.09.2025 року №280 військовослужбовця ОСОБА_1 , виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 25 вересня 2025 року, та направлено для подальшого проходження військової служби у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_4 .
Під час виключення зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 військовослужбовця ОСОБА_1 не ознайомлено з відомостями щодо нарахованого та виплаченого грошового забезпечення за період проходження ним служби.
Представник ОСОБА_1 – адвокат Друмова В. В. звернулася до Військової частини НОМЕР_1 із відповідним адвокатським запитом.
25 квітня 2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 скеровано на адресу представника позивача відповідь на адвокатський запит №862/3518.
До відповіді на адвокатський запит долучено, зокрема: - картки особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 про нараховане та виплачене на його користь грошового забезпечення.
Як слідує зі змісту карток особового рахунку військовослужбовця ОСОБА_1 , під час проходження ним військової служби, а саме у період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року, а також з 01.01.2024 року по 25.09.2025 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація-різниця грошового забезпечення згідно до вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся з даним позовом.
Вирішуючи спірне питання та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не заперечується факт невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 рр. з 01.01.2024 по 25.09.2025 рр. з дотриманням вимог абз. 4, 6 п. 5 Порядку № 1078, що свідчить про допущення відповідачем протиправної бездіяльності, а тому провівши розрахунки, прийшов до висновку про наявність у позивача права на виплату індексації-різниці у загальній сумі: 304575,58 грн.
Водночас, вказав, що наразі заборгованість позивачу не виплачено, тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати грошового забезпечення буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції з урахуванням ст. 308 КАС України, в межах доводів апеляційної скарги щодо відмови у задоволенні позовних вимог, колегія суддів виходить з наступного.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991р. №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно з ч.1-3 ст.9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
За приписами ч.4 ст.9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Щодо зобов`язання відповідача виплатити нараховану індексацію з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів зазначає наступне.
Верховний Суд у постанові від 27.07.2023 у справі №380/813/22 проаналізував пункти 2-3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 і дійшов висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
З урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 27.09.2023 у справі №420/23176/21, від 31.01.2024 у справі №320/6441/22, від 18.04.2024 у справі №160/10789/22, від 30.04.2024 у справі №360/700/23, від 08.05.2025 року у справі №380/6610/24.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку № 44 і задоволення вказаних вимог не буде передчасним, а навпаки стане ефективним захистом прав позивача, що помилково не встановлено судом першої інстанції.
Щодо вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, то колегія суддів зазначає, що питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком №159.
Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до ст.6 Закону №2050-ІІІ компенсацію виплачують за рахунок:
власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;
коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;
коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
З метою реалізації Закону №2050 Кабінет Міністрів України Постановою від 21.02.2001р. №159 затвердив відповідний Порядок.
Пунктом 1 Порядку №159 визначено, що його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно п.п.2, 3 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Пунктом 4 Порядку №159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст наведених норм права дає підстави дійти висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, водночас законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці.
Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №520/2020/19 та від 25.03.2023р. у справі №400/8389/21, від 24.07.2024р. у справі №520/2674/2020 та від 31.07.2024р. у справі №480/1704/19.
Так, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про виплату позивачу компенсації втрати частини доходів, дійшов висновку, що позовні вимоги у цій частині є передчасними.
Суд першої інстанції зазначив, що наразі заборгованість позивачу не виплачено, тому відсутні підстави вважати, що право на отримання компенсації при відновленні виплати грошового забезпечення буде порушено відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.
Дійсно, у практиці суду касаційної інстанції сформувався усталений підхід, за якого однією з умов для порушення особою питання про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку (тобто хоча і несвоєчасне, але фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких просить особа).
До прикладу, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.08.2023 у справі № 380/103/22 зазначено, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Оскільки суб`єкт владних повноважень не здійснив виплату доходу, компенсація втрати частини якого була предметом спору у цій справі, то пред`явлені позовні вимоги є передчасними.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 дійшла висновку, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", за сукупності таких умов:
1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць
2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;
3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не виключається пред`явлення в межах одного провадження як вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, так і вимог про стягнення відповідної компенсації.
З тексту вказаної постанови також слідує, що норми Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" пов`язують можливість компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, з одержанням таких доходів на території України і з тим, що вони не мають разового характеру.
Цей правовий висновок застосовано Верховним Судом у постанові від 05 серпня 2026 року у справі №120/4140/25. У зазначеній справі суди попередніх інстанцій також відмовили у компенсації як у передчасній через те, що відповідний дохід ще не був нарахований і виплачений. Верховний Суд скасував судові рішення в цій частині та задовольнив вимогу про нарахування компенсації на невиплачену індексацію грошового забезпечення за весь час затримки по день її фактичної виплати. Водночас Верховний Суд відмовив у компенсації щодо грошової допомоги для оздоровлення та інших одноразових виплат, оскільки вони не мають систематичного характеру.
Тому, вирішуючи питання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, необхідно відповісти на питання систематичності (разового / постійного характеру) виплати таких доходів.
У цій справі суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3831,94 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Звертаючись із вимогами про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, позивач фактично пов`язує таку компенсацію як із невиплатою індексації грошового забезпечення.
Колегія суддів зазначає, що індексація грошового забезпечення не має разового характеру та прямо належить до доходів, передбачених статтею 2 Закону України №2050-III. Тому встановлення судом протиправності її ненарахування та покладення на відповідача обов`язку нарахувати й виплатити індексацію є достатньою підставою для одночасного зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки по день фактичної виплати відповідної індексації.
Враховуючи відповідні правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 25.09.2025 індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати, що помилково не встановлено судом першої інстанції.
Щодо доводів апелянта, що за усталеною практикою Верховного Суду, якщо розмір заборгованості (заробітна плата, соціальні виплати) є чітко визначеним, ефективним способом захисту є стягнення конкретної суми, а не просто зобов`язання нарахувати та виплатити, то колегія суддів зазначає, що спосіб захисту у вигляді зобов`язання нарахувати та виплатити кошти є повністю правомірним та належним, оскільки суд першої інстанції самостійно усунув будь-яку невизначеність, чітко зафіксувавши у резолютивній частині рішення конкретний період та точну суму, яка підлягає виплаті.
При цьому колегія суддів також хоче звернути увагу, що за своєю правовою природою, примусовому стягненню в судовому порядку підлягають виключно ті суми грошового забезпечення (зокрема й індексації), які вже були офіційно нараховані, відображені в бухгалтерському обліку установи як заборгованість, проте не були фактично виплачені особі на руки.
Натомість у межах даного спору, Військовою частиною взагалі не визнавалося право Позивача на отримання індексації за спірні періоди.
Таким чином, судове рішення має чітко визначений матеріальний характер, що повністю виключає будь-яку дискрецію Відповідача під час його виконання. Таке формулювання повністю відповідає критеріям визначеності та обов`язковості судового рішення, а посилання Скаржника на необхідність застосування виключно формулювання "стягнути" є суто формальним і не спростовує факту відновлення порушеного права Позивача.
Також колегія суддів зазначає, що питання про належний спосіб захисту наведено у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 465/273/16-а, в якій розмежовано способи захисту зобов`язання нарахувати та виплатити і стягнення коштів.
Верховний Суд зазначив, що реалізація права на отримання пенсії чи соціальної допомоги передбачає певну послідовність дій та рішень: звернення особи до повноваженого органу; перевірку наявності у неї права на відповідну виплату; розрахунок її розміру; прийняття рішення про призначення пенсії чи соціальної допомоги; проведення виплати. Спір може виникнути на будь-якій стадії правовідносин.
Якщо спір виник щодо неправомірної, на думку позивача, відмови у призначенні пенсії, допомоги чи іншої виплати або неправильного визначення її розміру, належним способом захисту є зобов`язання вчинити дії - нарахувати і виплатити відповідну пенсію чи допомогу. При цьому немає підстав стягувати відповідну суму, оскільки рішенням відповідного органу її ще не призначено.
Якщо пенсію чи допомогу призначено, конкретний обсяг заборгованості державного органу-боржника перед позивачем встановлений і не є предметом спору (визнається сторонами), а заборгованість виникла внаслідок протиправної бездіяльності боржника, наприклад, затримки виплати вже нарахованих коштів, або якщо сума заборгованості встановлена рішенням суду, що набрало законної сили, а суб`єкт владних повноважень не здійснює виплати, належним способом захисту порушених прав є стягнення коштів у встановленому розмірі на користь позивача.
Отже, в даній частині доводи апелянта висновків суду щодо обрання способу захисту порушеного права не спростовують.
Водночас, з урахуванням встановлених обставин справи та застосовуючи практику Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог з прийняттям нового рішення про їх задоволення та зміни судового рішення в частині їх задоволення, вказавши, що індексацію-різниці грошового забезпечення повинно бути нараховано та виплачено із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно частини 1 статті 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У частині 4 статті 317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність права на нарахування та виплату індексації-різниці, водночас помилково зазначив про відсутність права на виплату компенсацій.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"- "г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , -
П О С Т А Н О В И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року змінити в частині задоволення позовних вимог, виклавши абзац третій у наступній редакції:
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 , за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 25.09.2025 рр. індексації грошового забезпечення із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3831,94 грн. у загальній сумі: 304575,58 грн. відповідно до абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2026 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення яким позовні вимоги задовольнити.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації (індексації-різниці) грошового забезпечення (на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення) відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 року №159.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Повний текст судового рішення виготовлений 27 жовтня 2026 року.
Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук
Суддя: А.І. Бітов
Суддя: І.Г. Ступакова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua