Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №400/3066/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/3066/26

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Коваля М.П.,

суддів – Джабурія О.В.,

– Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу адвоката Мороз Дмитра Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року, прийняте у складі суду судді Гордієнко Т.О. в місті Миколаїв, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн. гривень, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду в розмірі 1 млн. гривень, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Мороз Дмитро Сергійович звернувся до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою в інтересах ОСОБА_1 , в якій посилається на те, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального права, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд першої інстанції безпідставно підмінив зміст пункту 4 Постанови № 153, вимагаючи факт «першого в житті» прийняття на службу саме під час воєнного стану, тоді як сама норма слів «вперше» не містить. Апелянт вказує, що первинний трирічний контракт закінчився 25.08.2023, а його подальше проходження служби під час воєнного стану (з урахуванням п. 27 Положення № 1153/2008) фактично є новим періодом контрактної служби, який виник вже під час воєнного стану. На думку скаржника, виплата згідно Постанови № 153 є винагородою за «тривалість проходження служби в бойових умовах» (понад 6 місяців бойових дій) та збереження особи на службі, а не лише за факт вступу на службу. Також апелянт вважає, що відмова відповідача ґрунтується на внутрішньому дорученні Міністра оборони № 5601/уд, яке звужує акти Уряду та зазначає, що за наявності декількох тлумачень норма має застосовуватися на користь військовослужбовця.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій, проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач 25 серпня 2020 року уклав контракт про проходження громадянами України військової служби строком на три роки.

Строк дії контракту був продовженим, у зв`язку з введенням воєнного стану в Україні і продовжує свою дію.

Позивач з 24.02.2022 по 03.11.2022, з 22.11.2022 по 06.12.2022, з 17.01.2023 по18.03.2023, з 01.05.2023 по 05.05.2023, з 18.05.2023 по 19.11.2023, з 29.11.2023 по 22.03.2024, з 02.06.2024 по 25.09.2024, з 11.10.2024 по 11.02.2025 (загалом 875 діб) брав безпосередню участь у бойових діях , у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Позивач 22 березня 2024 року отримав поранення за обставин безпосередньої участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини, що підтверджується довідкою від 28 березня 2024 року № 642/4963.

Позивач за час своєї служби не притягався до кримінальної, адміністративної, в тому числі, за вчинення військового адміністративного правопорушення, та дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився (до позову додається копія довідки про відсутність судимостей).

Позивачем 17 лютого 2026 року надіслано відповідачу рапорт з проханням нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду, передбачену Постановою № 153 .

Листом відповідача від 19.03.2026 року позивача повідомлено, що оскільки ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу за контрактом та зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 не під час дії воєнного стану, правові підстави для формування та подання документів для нарахування одноразової грошової винагороди відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 року «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», відсутні.

Вважаючи протиправно бездіяльність відповідача щодо невиплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для виплати позивачу одноразової грошової винагороди, яка спрямована на підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України осіб певного віку, які прийняті на військову службу за певних умов військової служби під час воєнного стану.

Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

11.02.2025 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», пунктом 2 якої затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану та форму контракту про проходження громадянами України віком від 18 до 25 років військової служби у Збройних Силах України, Національній гвардії України та Державній прикордонній службі України на посадах осіб рядового складу (далі – Постанова №153).

Пунктом 3 Постанови №153, чинної станом на час виникнення спірних відносин установлено, що учасникам експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, на посади рядового складу.

Відповідно до пункту 4 Постанови №153 особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Аналіз наведених норм свідчить, що право на винагороду, передбачену пунктом 4 Постанови № 153, виникає за наявності сукупності умов, однією з яких є прийняття або призов особи на військову службу у віці до 25 років саме під час воєнного стану, тобто в період з 24.02.2022 року.

Як встановлено судом, позивач був прийнятий на військову службу за контрактом 25 серпня 2020 року, до введення воєнного стану в Україні, тобто на момент початку повномасштабної війни мав статус військовослужбовця.

Колегія суддів звертає увагу на мету прийняття Постанови №153, яка відображена в її назві – «експериментальний проект щодо підвищення мотивації до проходження... військової служби». За своєю правовою природою ця одноразова винагорода є спеціальним заохочувальним інструментом державної політики, розробленим для залучення нових людських ресурсів (зокрема, молоді до 25 років, яка не підлягає мобілізації) до лав Збройних Сил України в умовах існуючої повномасштабної агресії.

Суд апеляційної інстанції критично оцінює апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно підмінив зміст пункту 4 Постанови № 153, вимагаючи факт «першого в житті» прийняття на службу саме під час воєнного стану.

Суд першої інстанції не вимагав від позивача доказування «першого в житті» вступу на службу, а лише констатував юридичний факт: позивач був прийнятий на військову службу 25 серпня 2020 року. Тобто прийняття позивача на військову службу відбулося у мирний час, а не під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64».

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що після спливу трирічного строку контракту (25.08.2023) факт продовження проходження служби під час воєнного стану слід вважати юридичним фактом «прийняття на службу під час воєнного стану» в розумінні Постанови № 153, з огляду на наступне.

Так, відповідно до п.2 ч.8 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Посилання апелянта на пункт 27 Положення № 1153/2008 щодо укладення нового контракту є безпідставним, оскільки укладення нового контракту чи продовження строку діючого контракту під час проходження служби є формою продовження існуючих правовідносин, а не юридичним фактом прийняття особи на військову службу.

Різниця полягає зокрема у тому, що особи, які укладають контракт під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64», добровільно висловлюють своє волевиявлення на проходження служби під час дії воєнного стану. Натомість, особи, які вже проходили військову службу за контрактом у мирний час, в силу імперативних вимог п.2 ч.8 ст. 23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», продовжують проходити військову службу понад встановлені контрактом строки на період дії воєнного стану.

Більш того, як свідчать матеріали справи, новий контракт після 25.08.2023 року із позивачем не укладався.

Колегія суддів підкреслює, що метою експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження військової служби є мотивування цивільних громадян віком від 18 до 25 років вступити до лав Збройних Сил саме в умовах повномасштабної війни після 24.02.2022.

Вказана виплата не є загальною чи компенсаційною виплатою за факт участі у бойових діях для всіх без винятку військовослужбовців віком до 25 років (для чого законодавством передбачено додаткові винагороди та пільги учасникам бойових дій). Вона є спеціальним мотиваційним інструментом, коло отримувачів якого Кабінет Міністрів України цілеспрямовано обмежив часовим критерієм прийняття/призову на службу.

В свою чергу, відмова відповідача та рішення суду першої інстанції базуються безпосередньо на тексті пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 153, а не на окремому дорученні Міністра оборони України від 26.09.2025 № 5601/уд. Окреме доручення лише роз`яснює технічний порядок формування довідок, але не змінює коло суб`єктів, яке чітко окреслено актом Кабінету Міністрів України.

Крім того, оскільки пункт 4 Постанови № 153 містить вичерпне та чітке формулювання — «були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану», підстави для подвійного або альтернативного його тлумачення відсутні.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності у позивача права на виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, при цьому доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу адвоката Мороз Дмитра Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року – залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Головуючий суддя: М. П. Коваль

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: Н.В. Вербицька