Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: біженців
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №420/7741/26
Суддя: Коваль М.П.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/7741/26
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді – Коваля М.П.,
суддів – Джабурія О.В.,
– Вербицької Н.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року, прийняте у складі суду судді Попова В.Ф. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії,-
В С Т А Н О В И В:
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.12.2025 або про відмову в прийнятті заяви, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884;
- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 24.09.2024 або про відмову в прийнятті заяви, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649, зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за № 1146/19884 та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , під підпис у журналі реєстрації видачі довідку про звернення за захистом в Україні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.12.2025 або про відмову в прийнятті заяви, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649. Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти рішення щодо прийняття заяви громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 24.09.2024 або про відмову в прийнятті заяви, у порядку, визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правилами розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затвердженими наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області звернулось до П`ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що заява ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не розглядалася з огляду на порушення нею законодавства у сфері шукачів захисту в частині порядку і строків звернення із заявою та те, що Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією російської федерації (рф) проти України, що і зумовило застосування до нього, як громадянина російської федерації, як держави-агресора, положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року.
Представником позивача надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач 03.12.2025 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області з заявою про отримання статусу особи, що потребує додаткового захисту відповідно до положень Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»
Листом від 10.12.2025 № 5100.5.1- 13759/51.1-25 Головного управління ДМС України в Одеській області від 10.12.2025 позивача було повідомлено, що його звернення від 03.12.2025 року, яке надійшло на юридичну адресу Головного управління 04.12.2025 року було зареєстровано за вх. № Б-834/6/5101-25 та зазначено, що 09.12.2025 року оригінали матеріалів надіслані на адресу ДСІОБГ ДМС задля прийняття всебічного управлінського рішення і проведення додаткових перевірочних заходів у межах міжнародного та національного законодавства.
Листом Державної міграційної служби України від 02.03.2026 № 8.5-2439/2-26 позивача було повідомлено, що ним порушено порядок та строк звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачені Законом та Правилами. Крім того, вказано, що Україна перебуває в умовах правового режиму воєнного стану у зв`язку військовою агресією російської федерації проти України до Вас, як громадянина держави агресора, застосовано положення статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10.01.2002 № 2942-ІІІ, у якій визначено, що ніщо в цій Конвенції не позбавляє Договірну Державу права під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, які вона вважає необхідними в інтересах державної безпеки, щодо тієї чи іншої окремої особи, ще до того, як ця Договірна Держава з`ясує, що ця особа дійсно є біженцем і що подальше застосування цих заходів щодо неї є необхідним в інтересах державної безпеки, у вигляді обмеження у прийнятті документів під час дії на території України правового режиму воєнного стану. Разом з цим позивачу повернуто надані матеріали.
Вважаючи таку бездіяльність протиправною позивач звернувся до суд з цим позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та Правил №649.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово було продовжено.
Правовідносини у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту” від 08.07.2011 року №3671-VI (далі - Закон №3671-VI), Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI).
Відповідно до частини п`ятої статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
У частині першій статті 7 Закону № 3671-VI визначено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.
Частиною 6 статті 5 Закону № 3671-VI визначено, що Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 р. № 649 затверджені Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця і додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту (далі Правила)
Відповідно до п. 2.1. Правил, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом встановлює особу заявника та вчиняє дії зазначені у цьому пункті щодо реєстрації заяви та перевіряє інші обставини.
Згідно п.2.2. Правил, рішення щодо прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається територіальним органом ДМС протягом робочого дня, в який до нього звернулась відповідна особа.
Пунктом 2.4 Правил регламентовано, що у разі наявності передбачених Законом підстав територіальний орган ДМС ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом (додаток 2). Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС:
видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 3);
під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Системний аналіз вищенаведених приписів законодавства, дає підстави для висновку, що результати розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оформлюється наказом у порядку визначеному Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" та Правил №649.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач 03.12.2025 звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання захисту. Водночас, відповідач у порушення імперативних вимог закону не прийняв жодного передбаченого нормативними актами рішення (наказу про прийняття заяви або наказу про відмову в її прийнятті), натомість повернув матеріали заявнику без дотримання визначеної процедури.
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на порушення позивачем строків подання заяви про надання захисту з огляду на таке.
Відповідно до положень Закону № 3671-VI, пропуск строку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не є правовою підставою для відмови в прийнятті заяви до розгляду.
Частиною шостою статті 6 Закону № 3671-VI встановлено вичерпний перелік підстав, за яких центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви: якщо заявник видає себе за іншу особу; якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, і зазначені умови не змінилися.
Будь-яких інших підстав для відмови в прийнятті заяви (зокрема, пропуск строків звернення) чинний закон не містить. Питання дотримання строків звернення, поважності причин їх пропуску та обставин прибуття особи можуть досліджуватися міграційним органом виключно під час розгляду заяви по суті після її офіційного прийняття, реєстрації та видачі довідки про звернення за захистом в Україні.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про правомірність обмеження доступу до процедури визначення статусу біженця на підставі статті 9 Конвенції 1951 року та у зв`язку з введенням воєнного стану з огляду на наступне.
Стаття 9 Конвенції про статус біженців 1951 року передбачає право Договірної Держави під час війни або за інших надзвичайних і виняткових обставин вживати тимчасових заходів, необхідних в інтересах державної безпеки, щодо окремої особи до з`ясування її статусу.
Водночас, зазначена норма не скасовує обов`язку міграційного органу дотримуватися встановленої законом адміністративної процедури, розглянути звернення та прийняти визначене Законом рішення, оскільки введення воєнного стану в Україні не зупиняє дію законів України щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина в частині доступу до процедур надання міжнародного захисту. Дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень не є абсолютною свободою розсуду і повинні реалізовуватися у спосіб, що не порушує базові процедурні гарантії заявника.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року – залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії – залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: Н.В. Вербицька
Оригінал: reyestr.court.gov.ua