Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: дорожнього руху
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №495/3782/26
Суддя: Тарновецький І.І.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
27 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 495/3782/26
Головуючий в 1 інстанції Мишко В.В.
Дата і місце ухвалення 28.08.2026р.,
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2026 року у справі № 495/3782/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, –
В С Т А Н О В И В:
У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7119882 від 01 травня 2026 року, винесену інспектором Управління патрульної поліції в Одеській області Албулом Олексієм Івановичем, та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 за частиною шостою статті 122 КУпАП.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2026 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки на транспортному засобі Dodge Dart, державний номерний знак НОМЕР_1 , був відсутній розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», передбачений пунктом 30.3 ґ Правил дорожнього руху України.
Посилається на те, що наявність у позивача інвалідності сама по собі не звільняє його від обов`язку дотримуватися вимог Правил дорожнього руху щодо позначення транспортного засобу, а відсутність відповідного знака підтверджується наданими до суду фото- та відеоматеріалами.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно визначив належного відповідача, оскільки Управління патрульної поліції в Одеській області є територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції та не є юридичною особою.
На підставі викладеного апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено її до апеляційного розгляду у відкритому судовому засіданні.
У зв`язку з неявкою учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів, керуючись пунктом 2 частини першої статті 311 КАС України, розглянула справу в порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 01 травня 2026 року інспектором Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції винесено постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7119882, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною шостою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1020,00 грн.
Згідно із зазначеною постановою, 01 травня 2026 року о 14 год 20 хв у м. Одесі по вул. Новощіпний ряд, 1 ОСОБА_1 здійснив зупинку та стоянку транспортного засобу Dodge Dart, державний номерний знак НОМЕР_1 , на місці, позначеному дорожнім знаком 5.42.1 з додатковою табличкою 7.17, де дозволено зупинку та стоянку водіям з інвалідністю. При цьому на транспортному засобі був відсутній розпізнавальний знак «Водій з інвалідністю», чим, на думку посадової особи, порушено вимоги пункту 8.4 ПДР України.
Не погоджуючись із зазначеною постановою та вважаючи її протиправною, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 122 КУпАП.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, а частина шоста статті 122 КУпАП не передбачає відповідальності за відсутність на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю». При цьому під час розгляду справи працівниками поліції не було враховано встановлений факт інвалідності позивача та не з`ясовано всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, у зв`язку з чим скасував постанову серії ЕНА № 7119882 від 01 травня 2026 року та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.
За приписами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Спір у цій справі виник у зв`язку з притягненням ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною шостою статті 122 КУпАП.
Відповідно до частини шостої статті 122 КУпАП зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками та/або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю, водіями, які не мають відповідних прав на зупинку чи стоянку на таких місцях, а також створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, для притягнення особи до адміністративної відповідальності за цією нормою необхідно встановити не лише факт зупинки чи стоянки транспортного засобу на спеціально визначеному місці, а й те, що водій не мав права користуватися таким місцем або своїми діями створив перешкоди водіям з інвалідністю чи водіям, які перевозять осіб з інвалідністю.
Як убачається з оскаржуваної постанови, посадова особа пов`язала наявність складу адміністративного правопорушення з відсутністю на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю». Водночас у постанові не встановлено обставин, які б свідчили про відсутність у ОСОБА_1 права користуватися відповідним місцем або про створення ним перешкод іншим водіям з інвалідністю чи водіям, які перевозять осіб з інвалідністю.
Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи. Водночас матеріали справи не містять доказів того, що він не мав права користуватися відповідним місцем для зупинки та стоянки або що його транспортним засобом було створено перешкоди іншим водіям з інвалідністю чи водіям, які перевозять осіб з інвалідністю.
Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що пунктом 30.3 ґ Правил дорожнього руху України передбачено розміщення на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» за наявності відповідних підстав.
Разом із тим обов`язок водія, встановлений Правилами дорожнього руху, та наявність складу конкретного адміністративного правопорушення, передбаченого відповідною нормою КУпАП, є різними за своїм правовим змістом питаннями. Тому встановлення факту відсутності на транспортному засобі зазначеного розпізнавального знака саме по собі не свідчить про наявність складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 122 КУпАП, якщо не встановлено передбачених цією нормою обставин, які зумовлюють відповідальність.
Таким чином, за встановлених у цій справі обставин сама по собі відсутність на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» не свідчить про наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 122 КУпАП.
Відповідно до статей 245, 251, 280 КУпАП під час розгляду справи про адміністративне правопорушення уповноважена посадова особа зобов`язана всебічно, повно та об`єктивно з`ясувати обставини справи, встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна відповідна особа в його вчиненні, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.
Відповідач мав довести не лише факт відсутності на транспортному засобі розпізнавального знака, а й наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 122 КУпАП. Однак таких доказів матеріали справи не містять, а працівником поліції під час розгляду справи не було належним чином з`ясовано, чи мав позивач право користуватися відповідним місцем та чи створював він перешкоди іншим водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю.
За таких обставин доводи апеляційної скарги щодо порушення позивачем вимог Правил дорожнього руху у зв`язку з відсутністю на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною шостою статті 122 КУпАП.
Щодо доводів апелянта про неналежне визначення судом першої інстанції відповідача колегія суддів зазначає таке.
Посилання апелянта на відсутність у Управління патрульної поліції в Одеській області статусу юридичної особи саме по собі не свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення. Як убачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова прийнята посадовою особою Управління патрульної поліції в Одеській області, Управління брало участь у розгляді справи, подало відзив на позовну заяву та реалізувало право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. При цьому у відзиві на позовну заяву питання щодо неналежного визначення відповідача не порушувалося, а відповідні доводи наведено лише в апеляційній скарзі.
Крім того, Департаментом патрульної поліції видано довіреність, якою передбачено повноваження щодо представництва та захисту його прав і законних інтересів, а також інтересів його структурних і територіальних підрозділів у судах усіх інстанцій. За таких обставин апелянт мав можливість реалізувати процесуальні права та викласти заперечення щодо предмета спору.
Водночас апелянт не навів переконливих аргументів, які б свідчили про те, що зазначена обставина призвела до неправильного встановлення обставин справи, порушення процесуальних прав учасників або ухвалення незаконного рішення. Саме по собі посилання на відсутність у Управління статусу юридичної особи не спростовує висновків суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваної постанови та не є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Оцінюючи наведені обставини в їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем не доведено правомірності постанови серії ЕНА № 7119882 від 01 травня 2026 року.
Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в зазначених межах, колегія суддів не встановила підстав для його скасування чи зміни.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 315 та частиною першою статті 316 КАС України за наслідками апеляційного перегляду апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2026 року у справі № 495/3782/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 286, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328 КАС України, суд апеляційної інстанції, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення, а рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28 серпня 2026 року у справі № 495/3782/26 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua