Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №497/850/26 — Болградський районний суд Одеської області

20.10.2026

Справа № 497/850/26

Провадження № 2/497/1112/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2026 року Болградський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді – Раца В.А.,

секретаря – Божевої І.Д.,

без участі сторін,

розглянувши у порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в місті Болграді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ВЛАДИЧЕНЬ" про розірвання договору оренди земл,-

ВСТАНОВИВ:

01.04.2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду через систему "Електронний суд" із зазначеним позовом та просить постановити рішення, яким розірвати договір оренди землі, площею 3,0701 га, кадастровий номер 5121482000:01:001:1371, розташований на території Одеської області, Болградський район, сільська рада Владиченська, укладений 30.11.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Владичень" та ним.

Позивач посилається на те, що він є власником вище вказаної земельної ділянки та є діючий договір оренди з ТОВ «Агрофірма «Владичень» від 30.11.2010 року. Відповідно до п.13 угоди, розмір орендної плати переглядається щорічно у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів, інфляції. Станом на 31.03.2026 року нормативна грошова оцінка становить 96 823,56 грн. На день укладення договору в 2010 році нормативно грошова оцінка становила 12 157,12 грн. З 2010 по 2024 роки індекс інфляції загалом становить 181%. Індексація орендної плати не проводилася, хоча інфляція досить суттєва. Орендна плата сплачується щорічно у строки 1.09 – 1.11 поточного року п.11 договору. Відповідач на дві його претензії не реагує, фактично відмовляється внести зміни в договір оренди щодо розміру плати, що для нього не припустимо. Як на підставу розірвання договору оренди позивач посилається на ст.651 ЦК України – систематичне невнесення орендної плати, а також ст.612, 613 ЦК України – прострочення виконання зобов`язань відповідачем. Відповідач порушив свої зобов`язання щодо своєчасного і належного розрахунку за користування земельною ділянкою, нехтує умовами Договору оренди землі, який є його істотною умовою, а позивач не отримав того, на що розраховував за Договором оренди землі, тому він змушений звернутися до суду з вимогами про розірвання договору оренди.

Ухвалою судді від 07.04.2026 року відкрито провадження по справі та розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовчий розгляд.

В подальшому ухвалою суду від 19.08.2026 року по справі було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Сторони та їх представники в судове засідання не з`явилися.

Позивач ОСОБА_1 про час, дату та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, 24.08.2026 року надав до суду через систему «Електронний суд» заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач - ТОВ "Агрофірма "Владичень", про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином шляхом надіслання судової повістки-виклику на юридичну адресу, причину неявки свого представника суду не повідомив, відзив на позовну заяву до суду не подав, тому суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч.1 ст. 280 ЦПК України за відсутності заперечень до того позивача.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 21 червня 2010 року між ОСОБА_2 (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Владичень» (орендарем) укладено договір оренди землі (а.с.16-17). Згідно п.1 Договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Владиченської сільської ради Болградського району Одеської області, в оренду передана земельна ділянка площею 3,07 га, у тому числі рілля 3,07 га. Згідно пункту 8 Договір укладено на 25 років. Також в пункті 9 цього договору сторони узгодили, що орендна плата вноситься у грошовій формі в сумі 2 302,50 грн. або 3,07 т зерна, орендар сплачує податок з доходу. Земельна ділянка передається в оренду за цільовим призначенням – виноробство (п.16). В договорі не має посилань на кадастровий номер такої земельної ділянки, але є вказівка на державний акт серії ІІ-ОД №079923, №1072 від 04.12.2026 року.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 являється власником земельної ділянки загальною площею 3,0701 га, з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, кадастровий номер 5121482000:01:001:1371, яка розташована на території Болградської об`єднаної громади (територія колишньої Владиченської сільської ради Болградського району Одеської області), що підтверджується договором купівлі-продажу від 05 лютого 2026 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_1 від імені якого діяв представник ОСОБА_5 з іншого боку, посвідчений приватним нотаріусом Болградського районного нотаріального округу Одеської області Агбун М.І., за реєстром №379 (а.с.10-12), а також витягом з Державного реєстру речових прав №463120373 від 05.02.2026 про реєстрацію цього права власності (а.с.13), саме цей договір позивач просить розірвати.

Земельна ділянка належала продавцям на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих ОСОБА_6 24 квітня 2025 року за реєстровими №1522, 1523, 1524, відомостей про документ на підставі якого земельна ділянка належала спадкодавцю та чи був цей спадкодавець – ОСОБА_2 матеріали справи не містять.

Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Державна реєстрація права оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5121482000:01:001:1371, належної позивачу, за ТОВ «Агрофірма «Владичень» була здійснена 30.11.2010, номер запису в реєстрі 59599910, тобто судом встановлено, що земельна ділянка перебуває в оренді у відповідача з 30.11.2010 року, що підтверджується інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (а.с.9).

Дійсно наданий позивачем Договір оренди землі від 21.06.2020 року укладений між відповідачем та ОСОБА_2 містить пункт 10, в якому передбачено, що обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, а також пунктом 14 договору передбачено, що у разі не внесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,01 % невиплаченої суми за кожен день прострочення.

Позивачем двічі надсилалися претензії до відповідача, а саме 12.02.2026 року та 19.03.2026 року про зміну розміру орендної плати у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки 89 662,73 грн. (а.с.14, 15), при цьому в претензіях відсутне повідомлення орендаря про зміну орендодавця на підставі договору купівлі продажу.

Однак, позивачем не враховано відмінності складу спадщини та складу правомочностей набутих покупцем при купівлі-продажу.

У відповідності до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За договором відчуження (купівлі-продажу) земельної ділянки покупець (набувач) отримує комплекс прав, який становить зміст права власності. Згідно з Цивільним та Земельним кодексами України, покупець набуває три основні правомочності: право володіння, право користування та право розпоряджання земельною ділянкою. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Стаття 334 Цивільного кодексу України чітко вказує: права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації. Таким чином, права орендодавця земельної ділянки у ОСОБА_1 виникли в момент реєстрації права власності на земельну ділянку – 05.02.2026. У позовній заяві позивач зазначає, що орендна плата сплачується щорічно у строки 1.09 – 1.11 поточного року п.11 договору, позивач звернувся до суду 01 квітня 2026 року, тобто через два місяці після набуття права власності на цю земельну ділянку. Додаткових угод з відповідачем позивач не укладав, доказів повідомлення відповідача про зміну орендодавця матеріали справи не містять. Сам перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи не є підставою для розірвання договору (п.40 договору оренди № 28, п.12.5 додаткової угоди до договору оренди № 29 від 02.11.2021).

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

У ч.1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ч. 2 ст. 792 ЦК України).

Правилами частини першої статті 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про оренду землі», яка кореспондується з положеннями ч. 1 ст. 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Статтею 21 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно зі ст. 31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України (ст.32 Закону України «Про оренду землі»).

Положеннями ст. 24, 25 Закону визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має право вимагати від орендаря, зокрема, використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; своєчасного внесення орендної плати. Орендар, у свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Підстави припинення договору оренди землі - це законодавчо закріплені обставини, які передбачають припинення договірних відносин.

Правила про підстави припинення права користування земельною ділянкою, визначені пунктом «д» частини першої статті 141 ЗК України (систематична несплата орендної плати), та приписи частини другої статті 651 ЦК України, якими передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом, співвідносяться як такі, що не суперечать, а навпаки доповнюють одні одних.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що вказані положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають саме систематичної (два та більше випадків) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, що також є істотним порушенням умов договору, оскільки позбавляє позивача можливості отримати гарантовані договором кошти за те, що його земельну ділянку використовує інша особа.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10 жовтня 2019 року у справі № 293/1011/16-ц (провадження № 61-29970сво18) виснував, що тлумачення пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, частини другої статті 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати у цілому, так і її виплата у розмірі меншому, ніж визначено договором (без урахування індексації, індексу інфляції тощо).

Сам факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість, оскільки згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічний висновок викладено в постанові ВС від 04.12.2023 р. (справа № 385/1679/21)

Положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але ж повторне порушення вже може свідчити про систематичність (постанова Верховного Суду від 07 лютого 2024 року у справі № 579/1133/22, від 27 вересня 2023 року у справі № 626/104/21).

За змістом наведених норм, істотним слід визнавати таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, а також установити, чи є справді істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Отже, стороною, якою заявлено вимоги про розірвання договору, повинно бути доведено наявність істотного порушення договору та наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, тобто існування цих двох умов у їх сукупності.

Тлумачення п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України та ч. 2 ст. 651 ЦК України свідчить, що «несплата орендної плати» охоплює випадки як невиплати орендної плати в цілому, так і її виплати в розмірі меншому, ніж визначеному договором.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням того, що у нового позивача правомочності щодо земельної ділянки виникли після 05.02.2026, а орендна плата вноситься протягом року, але не пізніше 01 листопада поточного року, то станом на 20.10.2026 року ще не відбулося такого порушення як невиплата орендної плати орендодавцю ОСОБА_1 орендарем ТОВ «Агрофірма «Владичень», тому і про систематичну несплату стверджувати неможно.

Неможливо розглядати питання та проводити оцінку істотності порушення попередньою стороною договору ТОВ «Агрофірма «Владичень» щодо невиплати орендної плати орендарем у 2010-2024 роках, оскільки у дослідженому договорі купівлі-продажу відсутні положення окремої угоди про уступку права вимоги боргу цесії ОСОБА_1 щодо орендної плати за попередні роки. У виді окремого документа така угода в розпорядження та для оцінки суду стороною позивача також не надана.

Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абз. 2 ч. 2 ст. 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.

Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту «д» частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України -у разі істотності порушення договору іншою стороною.

Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

Натомість у разі неістотної часткової несплати орендної плати, а так само у разі виникнення спору щодо її розміру, порядку здійснення платежів тощо, у власника завжди є право на звернення до суду з позовом про стягнення таких орендних платежів, 3 % річних, інфляційних втрат, неустойки тощо. Такий спосіб захисту буде ефективним та пропорційним, відновлюватиме порушене право орендодавця та зберігатиме договір оренди землі виходячи з балансу інтересів обох сторін.

Результат аналізу зазначених норм дає підстави для висновку, що положення закону, які регулюють спірні відносини, вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. Разове порушення умов договору оренди у цій частині не вважається систематичним і не може бути підставою для його розірвання, але повторне порушення вже може свідчити про систематичність.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі N 183/262/17 (провадження N 61-41932сво18).

У частинах першій та другій статті 651 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення договорів) визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Слід зазначити, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою терміну «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Іншим критерієм істотності порушення договору у законі зазначається термін «шкода», який слід тлумачити з урахуванням ч.2 ст. 22 ЦК України, а істотний негативний вплив на інтереси потерпілої сторони визначається виходячи з розміру завданої порушенням шкоди, який не дозволяє цій стороні отримати очікуване при укладенні договору.

Відтак, суду належить встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та/або упущеної вигоди, а її розмір не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

Виходячи з системного аналізу наведених положень законодавства та враховуючи, що до відносин, пов`язаних з орендою землі, застосовуються також положення ЦК України, слід дійти висновку, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення частини другої статті 651 ЦК України.

Відповідна правова позиція була викладена Верховним Судом України у постанові від 11 жовтня 2017 року у справі N 6-1449цс17 і підстав для відступу від неї у постанові від 27 листопада 2018 року в справі N 912/1385/17 Велика Палата Верховного Суду не вбачала.

Проте належних, допустимих та достатніх доказів того, що відповідачем не виплачується орендна плата за земельну ділянку по зазначеному договору, позивачем не надано.

За приписами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Стаття 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а відповідно до частини другої статті 78 цього ж Кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом частини 1 статті 95 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною першою статті 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, при зверненні до суду з позовом саме на позивача покладається обов`язок доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог, з посиланням на матеріально-правову підставу.

Суд ухвалює рішення про задоволення позову, виходячи, передусім, із доведеності таких вимог позивачем.

Беручи до уваги вказані приписи процесуального закону, зважаючи на те, що позивачем ОСОБА_1 не доведено належними і допустимими доказами той факт, що відповідачем допущено систематичну несплату орендної плати за земельну ділянку, суд дійшов висновку, що в задоволенні вимог про розірвання договору оренди земельної ділянки слід відмовити.

Інші аргументи, доводи та пояснення позивача суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи і не здатні вплинути на рішення суду.

Питання щодо судових витрат судом вирішуються відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові на позивача.

Таким чином, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати позивача у справі суд залишає за позивачем.

Відповідач не заявив про наявність у нього будь-яких документально підтверджених судових витрат.

Отже, у цій справі відсутні судові витрати, які підлягають розподілу.

Керуючись ст.2,4-5,12-13,43,82,83,89,259,263-265,268,273,354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОФІРМА "ВЛАДИЧЕНЬ" про розірвання договору оренди землі - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя В.А. Раца