Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №463/9633/26 — Личаківський районний суд м. Львова

Справа № 463/9633/26

Провадження № 2-о/463/421/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року місто Львів

Личаківський районний суд м. Львова в складі: головуючої судді Ціпивко І. І., з участю секретаря судового засідання Гусак К.А., заявниці ОСОБА_1 , її представника адвоката Водопийко Х.Т., заінтересованої особи ОСОБА_2 , його представника адвоката Тимофіюка О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові справу за заявою ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису,

встановив:

Представниця заявниці адвокат Водопийко Х.Т. просить видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 (шість) місяців із забороною: перебувати в місці спільного проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 ; наближатися на відстань ближче ніж 200 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися із нею; вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

В обґрунтування заявлених вимог представник заявниці покликалася на те, що за адресою: АДРЕСА_1 проживає заявниця, її чоловік – ОСОБА_2 , її син ОСОБА_3 та їхня спільна донька ОСОБА_4 з лютого місяця 2026 року ОСОБА_2 вчиняє відносно своєї дружини домашнє насильство а саме: чинить психологічне насильство, яке проявляється у постійних сварках, образах, нецензурній лексиці, пошкодженні майна, телефонних дзвінках та погрозах. Так, відносно ОСОБА_2 13.09.2026 року було винесено терміновий заборонний припис на 5 діб, згідно якого кривдника зобовязано залишити місце проживання постраждалої особи, заборонено перебування у місці проживання постраждалої особи та контактування з нею. Проте незважаючи на це, вже 14.09.2026 року ОСОБА_2 84 рази телефонував заявниці. Окрім цього 20 жовтня 2026 року суддею Личаківського районного суду міста Львова винесено постанову, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 173-2 КУпАП, а саме за те, що 13.09.2026 року близько 21.40 год. за місцем проживання, що у АДРЕСА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння вчинив відносно своєї дружини психологічне насильство, а саме ображав її нецензурною лайкою. Відтак наявні обґрунтовані ризики продовження вчинення ОСОБА_2 насильства щодо неї, а тому є необхідність у видачі обмежувального припису відносно останнього шляхом встановлення заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього обов`язків, встановлених ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а тому вона змушена звернутись до суду з даною заявою.

Представник заінтересованої особи ОСОБА_2 адвокат Тимофіюк О.А. надіслав до суду відзив на заяву, яким заперечив щодо вимог заяви. В обгрунтування заперечень покликався на те, що заявлені вимоги у наведеному обсязі є недостатньо обгрунтованими з огляду на відсутність належної перевірки поточних ризиків, спірність і неповноту окремих доказів, а також непропорційність запитаних обмежень. Звертає увагу на один зафіксований епізод психологічного насильства, чого недостатньо до видачі обмежувального припису. Особливо звертає увагу на непропорційності заявленого припису, оскільки заявниця просить застосувати до ОСОБА_2 весь спектр заходів. Проте ОСОБА_2 не має іншого постійного місця проживання, у сторін є спільна дитини, яка проживає разом із ними і по відношенню до якого він має певні батьківські обов`язки. Просить також врахувати обставини , які характеризують ОСОБА_2 , який є військовослужбовцем, за місцем служби характеризується позитивно, на обліку у лікаря нарколога не перебуває.

Заяви та клопотання сторін, узагальнення їх доводів та інші процесуальні дії у справі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 06 жовтня 2026 року головуючим суддею в справі визначено суддю Ціпивко І.І.

Ухвалою судді Личаківського районного суд м. Львова від 06.10.2026 заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 08.10.2026. Роз`яснено сторонам їх процесуальні права.

08.10.2026 року розгляд справи відкладено за клопотанням адвоката Тимофіюка О.А.

Розгляд справи по суті відбувся за участі заявниці та її представника- адвоката Водопийко Х.Т., заінтересованої особи ОСОБА_2 та його представника адвоката Тимофіюка О.А.

Представниця заявниці - адвокат Водопийко Х.Т. та заявниця ОСОБА_1 в судовому засіданні вимоги заяви підтримали, надали пояснення аналогічні тим, що викладені у заяві та просили такі задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 та його представник адвокат Тимофіюк О.А. у судовому засіданні проти заяви заперечили, надали пояснення аналогічні тим, що викладені у відзив на заяву та просили відмовити у задоволенні такої заяви.

Додатково ОСОБА_2 пояснив, що любить свою дружину і не спричинив би їй шкоди. Разом з тим, вона його ігнорує, тому у них і відбуваються суперечки.

Свідок ОСОБА_3 , будучи допитаним у судовому засіданні, пояснив, що сином заявниці ОСОБА_1 проживає разом із матір`ю, вітчимом та сестрою за адресою: АДРЕСА_1 . Підтвердив, що із лютого місяця 2026 року ОСОБА_2 почав агресивно себе поводити по відношенні особливо до його матері ОСОБА_1 . Підтвердив подію, яка відбулася 13.26 року, пі час якої, ОСОБА_5 , будучи у п`яному стані, влаштував вдома сварку, під час якої ображав маму нецензурними словами та зривав тори у квартирі, у тому числі і у його кімнаті. Його мати та сестра у той час були дуже налякані. ОСОБА_2 вчиняє таке відносно матері не вперше, хоча звернулася до поліції вперше. Загалом мати боїться ОСОБА_2 через його стан, коли той випиває. Висловив свою думку з того, що його матері та і йому спокійніше, коли ОСОБА_2 немає вдома.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, враховуючи вимоги ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків, суд вважає, що справу слід вирішити в межах тих доказів, які були отримані в ході судового розгляду, а також на підставі наявних письмових доказів, які містяться у матеріалах справи. Оцінивши докази з точки зору належності, допустимості та достатності, суд, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши та дослідивши письмові докази по справі, які мають юридичне значення для її розгляду, вважає, що заява підлягає до задоволення з наступних підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та підтверджується встановленими в судовому засіданні обставинами, що заявниця ОСОБА_1 , її син ОСОБА_3 , чоловік ОСОБА_2 та донька ОСОБА_4 проживають спільно за адресою: АДРЕСА_1 .

Судом встановлено і пояснень заявниці та не заперечувалося іншими учасниками, що згадане вище житло належить матері заявниці.

Згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 06 грудня 2016 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі.

13.09.2026 року щодо ОСОБА_2 було винесено терміновий заборонний припис строком на 5 діб, згідно якого кривдника зобов`язано залишити місце проживання постраждалої особи, заборонено перебування у місці проживання постраждалої особи та контактування з нею.

Також судом встановлено, що постановою Личаківського районного суд м. Львова 20.10.2026 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (за фактом вчинення домашнього насильства щодо дружини ОСОБА_1 13.09.2026 року), та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права.

Відповідно до п. 3, 4, 6, 7, 14, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінкою ризиків вважається оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Предметом доказування є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Відповідно до частин першої, другої статті 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону № 2229-VIII, обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

У свою чергу, як унормовано ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Крім того, згідно зі ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України).

Як на підставу доводів викладених у заяві заявниця посилається на винесений відносно ОСОБА_2 терміновий заборонний припис 13.09.2026 року, скріншоти із мобільного телефону, на підтвердження дзвінків ОСОБА_2 , постанову судді Личаківського районного суду міста Львова від 20.10.2026 року про притягнення останнього до адміністративної відповідальності та показання свідка ОСОБА_3 .

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, судом критично оцінюються скріншоти із мобільного телефону, оскільки із таких неможливо встановити адресата отримання таких дзвінків, такі не деталізовані.

Крім цього, постанова судді Личаківського районного суду міста Львова від 20.10.2026 року ще не набрала законної сили, відтак не може мати преюдиційного значення при розгляді даної справи. Разом з тим, суд бере до уваги те, що у такій постанові зафіксовано подію, на яку покликається заявниця у своїй заяві, яку підтвердив свідок у судовому засіданні та яка зафіксована у терміновому заборонному приписі. Відтак в сукупності з іншими доказами у справі суд не відхиляє таку постанову як доказ.

Судом беруться до уваги докази на підтвердження характеристики особи кривдника, який є військовослужбовцем та позитивно характеризується за місцем свлужби.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки суду за результатами розгляду заяви.

З огляду на викладене суд вважає доведеним той факт, що ОСОБА_2 вчиняє домашнє насильство щодо ОСОБА_1 , є вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи, тому для забезпечення дієвого та ефективного захисту до кривдника необхідно застосувати обмежувальний припис.

З урахуванням практики Європейського Суду з прав людини суд вважає, що вжиті заявницею розумні заходи для її захисту та покарання винного не надали очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявниці.

Разом з тим, суд вважає, що такі обмежувальні заходи як: наближатися на відстань ближче ніж 200 метрів до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування ОСОБА_1 ; особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 , якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, не підлягають до застосування, оскільки є не конкретно визначеними, що може утруднити розуміння їх особою, яка матиме обовязок їх виконувати. Відтак, з аналізу усіх обставин справи, доводів сторін та доказів, на їх підтвердження, суд вважає, що необхідним та достатнім буде застосування до кривдника таких заходів як: перебувати в місці спільного проживання (перебування) за адресою: АДРЕСА_1 ; переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися із нею; вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб

Відповідно до приписів п. 10 ч. 1 ст. 430 ЦПК України слід допустити негайне виконання рішення суду.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 350-5 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст. 293, 294, 350-1 - 350-6, 430 ЦПК України, суд

ухвалив:

Заяву задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 строком на три місяці, а саме перебувати в місці спільного проживання (перебування) із ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися із нею; вести листування, телефонні переговори або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Про видачу обмежувального припису кривднику ОСОБА_2 інформувати Львівське районне управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Львівській області, для взяття громадянина ОСОБА_2 на профілактичний облік, а також Львівську міську раду.

Рішення суду про видачу обмежувального припису підлягає негайному виконанню, а його оскарження не зупиняє його виконання.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 27.10.2026

Суддя Ірина ЦІПИВКО