Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №160/19034/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/19034/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач),

суддів: Чабаненко С.В., Білак С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року в адміністративній справі №160/19034/25 (головуючий суддя першої інстанції - Бухтіярова М.М.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 30.06.2025 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати відповідача нарахувати та стягнути на його користь середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із розрахунку 474 грн. 82 коп. в день з 16.09.2020 по 19.07.2022 у сумі 318604 грн. 22 коп. та з 20.07.2022 по 20.01.2023 у сумі 87366 грн. 88 коп., що загалом становить 405971 грн. 10 коп. (із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 № 44.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 червня 2026 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, якою просив скасувати рішення суду та прийняти постанову про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянт з посиланням на частину 4 статті 245 КАС України, вважає, що оскільки відповідач не надав жодних доказів обґрунтованості відмови у проведенні нарахування та виплати належного грошового забезпечення під час проходження військової служби, обраний судом першої інстанції спосіб захисту порушеного права позивача є неефективним і не призведе до реального відновлення прав позивача.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на скаргу, встановила наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус учасника бойових дій, з 13.09.2016 року призваний на військову службу та зарахований до Військової частини НОМЕР_2 (наказ №37 о/с від 13.09.2016).

Згідно наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 13.09.2019 року №238 припинено контракт про проходження військової служби та виключено з 13.09.2019 року зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення старшого солдата за контрактом ОСОБА_1 відповідно до пункту 2 підпункту «а» частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби та направлений для взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 року у справі №160/17838/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.05.2025 року, зокрема, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 13.06.2019 р. відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078 у розмірі 3856,15 грн. щомісячно, за виключенням виплачених сум; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 року у справі №160/17838/24 набрало законної сили 15.05.2025 року .

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» №9150036ОТ90ВQА2 Військовою частиною НОМЕР_1 27.05.2025 року на виконання вказаного судового рішення здійснено перерахування індексації грошового забезпечення за період служби 2018-2019 рр. на картковий рахунок позивача в сумі 87297,22 грн..

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскаржив таку бездіяльність до суду.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірним в цій справі є питання нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232-ХІІ) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі по тексту - Положення), яке визначає порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулює питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

При звільненні з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.

Водночас, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 13.09.2016 року по 13.09.2019 року та був звільнений з військової служби в запас, та направлений для взяття на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату звільнення позивача з військової служби) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належних сум грошового забезпечення на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, наведеної в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові також виснувала, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція статті 117 КЗпП України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, до 18.07.2022 року період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.

В силу принципу прямої дії норми права на ту частину правовідносин, яка тривала до 18.07.2022 року, поширюється редакція статті 117 КЗпП України, яка не передбачала обмеження періоду затримку розрахунку при звільненні, в той час до періоду з 19.07.2022 року належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.

Такий правовий висновк викладений Верховним Судом в постанові від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22.

Необхідність виокремлення двох періодів є правовим висновком, що міститься у постановах Верховного Суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, від 23.05.2024 року у справі № 560/11616/23, від 22.02.2024 року у справі №560/831/23.

Суд також враховує висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, у якій відступлено від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22, та сформовано наступний правовий висновок:

« 105. Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

106. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.11.2025 року у справі №306/2708/23 виснувала, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Суд зазначає, що середній заробіток, передбачений статтею 117 КЗпП України, за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 звертає увагу на те, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Як зазначалось вище, відповідачем при звільненні позивача зі служби не проведено повного розрахунку, зокрема за період служби з 01.03.2018 року по 13.06.2019 року не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення у фіксованому розмірі відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, що свідчить про недотримання вимог статті 116 КЗпП України.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 року у справі №160/17838/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.05.2025 року, зокрема, зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по 13.06.2019 р. відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року №1078 у розмірі 3856,15 грн. щомісячно, за виключенням виплачених сум; зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 р. по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» №9150036ОТ90ВQА2 Військовою частиною НОМЕР_1 27.05.2025 року на виконання вказаного судового рішення здійснено перерахування індексації грошового забезпечення за період служби на картковий рахунок позивача в сумі 87297,22 грн..

Разом з цим, з матеріалів справи не вбачається, що 27.05.2025 року є датою саме фактичного остаточного розрахунку Військової частини НОМЕР_1 з позивачем з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень позивачем протягом 2024 року ініційовано до Дніпропетровського окружного адміністративного суду декілька позовів до Військової частини НОМЕР_1 з підстав непогодження зі здійсненим грошовим забезпеченням за період служби (справи №160/17498/24, №160/17504/24, №160/17838/24, №160/18621/24).

Так, у справі №160/17498/24 судами вирішувалось питання щодо права позивача на розрахунок грошової допомоги на оздоровлення з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, яку отримував під чад проходження військової служби за період служби 2016-2017 роки.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 17.02.2025 року у справі №160/17498/24 зобов`язано Військової частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2017 рр. ОСОБА_1 з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889, яку він отримував під час проходження військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум.

Розрахунок на виконання судового рішення від 17.02.2025 року у справі №160/17498/24, як установлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/8611/25, проведено відповідачем 20.02.2025 року у сумі 5066,16 грн..

У справі №160/18621/24 судами вирішувалось питання щодо права позивача на грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового станом на день виключення зі списків особового складу 13.06.2019 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 року у справі №160/18621/24, яке набрало законної сили 31.10.2024 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошеву компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017-2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 13.06.2019 року.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.06.2025 року у справі №160/31305/24 установлено, що розрахунок на виконання судового рішення від 30.09.2024 року у справі №160/18621/24 відповідач здійснив 20.11.2024 року в сумі 14092,69 грн..

У справі №160/17838/24 судами вирішувалось питання щодо права позивача на індексацію-різниці грошового забезпечення за період служби з 01.03.2018 року по 13.06.2019 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.11.2024 року у справі №160/17838/24, яке набрало законної сили 15.05.2025 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 , зокрема, виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 13.06.2019 відповідно до вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ від 17.07.2003 року № 1078 у розмірі 3856,15 грн. щомісячно, за виключенням виплачених сум.

Розрахунок на виконання судового рішення від 21.11.2024 у справі №160/17838/24, як установлено судом справі що розглядається, проведено відповідачем 27.05.2025 року у сумі 87297,22 грн..

У справі №160/17504/24 судами вирішувалось питання щодо права позивача на індексацію грошового забезпечення за період служби з 13.09.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяці - 2008 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 року у справі №160/17504/24, яке набрало законної сили 10.10.2024 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 13.09.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.

Однак, доказів проведення розрахунку з позивачем на виконання судового рішення від 09.09.2024 року у справі №160/17504/24 матеріали справи не містять.

Таких доказів позивачем не надано ані суду першої, ані суду апеляційної інстанції.

Вказані обставини позивачем в апеляційній скарзі не заперечуються та не спростовано.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що остаточний розрахунок з позивачем ще не проведений, а відповідачем не доведено здійснення нарахування позивачеві усіх сум виплат, передбачених на день звільнення, що унеможливлює встановлення як розміру простроченої заборгованості роботодавця, так і терміни такого прострочення, з чим погоджується колегія суддів.

Суд зазначає, дата остаточного розрахунку при звільненні та розмір простроченої заборгованості для вказаної категорії спорів є тою обставиною, що підлягає встановленню та з якою пов`язано виконання вимог статті 117 КЗпП України.

Водночас, виплата, що здійснена відповідачем 27.05.2025 року на виконання рішення суду у справі №160/17838/24 (щодо виплати індексації-різниці грошового забезпечення за період служби з 01.03.2018 по 13.06.2019), не свідчить, що відповідачем проведений повний і остаточний розрахунок при звільненні, зважаючи на наявність інших судових рішень про зобов`язання відповідача здійснити позивачеві виплату інших видів доплат за період служби та відсутність по деяким з них доказів виконання (проведення розрахунку).

Апеляційний суд звертає увагу, що середній заробіток за час затримки при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця за невчасний повний розрахунок та виплату усіх належних працівникові сум не у день звільнення, при цьому під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких такий працівник має право станом на дату звільнення, а не окрема сума за кожним видом виплат, що проведена невчасно, як вірно зазначив суд першої інстанції.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 наголошено, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно, окрім іншого, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Зважаючи на те, що остаточний розрахунок з позивачем Військовою частиною НОМЕР_1 на час розгляду цього спору не проведений, належних та допустимих доказів відповідному не надано, а матеріали справи не містять, позовні вимоги є передчасними.

Водночас, суд зауважує, що позивач вправі повторно звернутися до суду з вказаною вимогою після проведення відповідачем остаточного розрахунку.

Таким чином, хоча довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень, але разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість та повинен довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 КАС України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 КАС України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року в адміністративній справі №160/19034/25 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 березня 2026 року в адміністративній справі №160/19034/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко

суддя С.В. Білак