Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №462/7746/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/7746/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючої судді Іванюк І.Д., розглянувши у приміщенні суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Кредити Готівкою», в інтересах якого діє Павленко Сергій Валерійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

Позивач ТОВ «Кредити Готівкою», в інтересах якого діє Павленко С.В., 02.09.2026 року звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути з відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № ЛВ10-00500 від 06.05.2019 року в розмірі 48 790,62 грн та судові витрати. Позовні вимоги мотивовано тим, що 06.05.2019 року між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ЛВ10-00500 у письмовій формі. Сума кредиту становить 15 000 грн, плата за користування кредитом — 17 % від суми наданого кредиту за кожні 30 днів користування, строк повернення кредиту — до 27.10.2020 року. 09.09.2022 року ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ТОВ «Кредити Готівкою» уклали договір факторингу № 1-09Ф, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором № ЛВ10-00500 від 06.05.2019 року в розмірі 48 790,62 грн, з яких 15 000 грн — тіло кредиту, 33 790,62 грн — заборгованість за процентами. З огляду на те, що відповідачка не виконує своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, чим порушує права та законні інтереси позивача, останній просить задовольнити позов.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28.09.2026 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачці встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачка ОСОБА_1 у встановлений судом п`ятнадцятиденний строк із дня отримання ухвали про відкриття провадження відзиву на позовну заяву не подала. Заяви про поновлення строку для подання відзиву до суду також не надходило.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, якщо згідно з положеннями цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши зібрані у справі докази та з`ясувавши фактичні обставини справи, суд дійшов такого висновку.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтями 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття цієї пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами першою та другою ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом така форма для договорів відповідного виду не вимагалася.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Судом встановлено, що 06.05.2019 року ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» надало відповідачці ОСОБА_1 для ознайомлення паспорт споживчого кредиту, у якому зазначено основні умови кредитування, інформацію щодо процентної ставки та порядок повернення кредиту. Паспорт споживчого кредиту підписано відповідачкою власноруч (а. с. 16). Також відповідачка заповнила анкету від 06.05.2019 року (а. с. 15), у якій зазначила свої персональні дані.

06.05.2019 року між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ЛВ10-00500, який, згідно з матеріалами справи, відповідачка підписала власноруч (а. с. 13). Згідно з пп. 1.4–1.5 кредитного договору сума кредиту становить 15 000 грн, дата повернення кредиту — 27.10.2020 року (18 періодів по 30 днів), процентна ставка — 17 % від суми наданого кредиту за кожні 30 днів користування ним (а. с. 13). Відповідно до п. 2.2 договору позичальник отримує грошові кошти готівкою або шляхом перерахування на зазначений ним рахунок.

З матеріалів справи вбачається, що в кредитному договорі № ЛВ10-00500 від 06.05.2019 року сторони погодили суму кредиту, грошову одиницю, у якій його надано, строк та умови кредитування, що свідчить про погодження сторонами умов договору, який містить власноручний підпис відповідачки (а. с. 13).

Факт надання грошових коштів відповідачці підтверджується видатковим касовим ордером від 06.05.2019 року (а. с. 12).

Таким чином, первісний кредитор виконав свої зобов`язання за кредитним договором та надав відповідачці кредит у сумі 15 000 грн.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні. Зокрема, п. 1 ч. 1 цієї статті передбачає, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржника письмово не повідомлено про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, важливу для їх здійснення. Відповідно до ч. 1 ст. 519 ЦК України первісний кредитор відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною першою ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися лише щодо дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, а також те, чи існували ці права на момент переходу. Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Також судом встановлено, що 09.09.2022 року між ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» та ТОВ «Кредити Готівкою» укладено договір факторингу № 1-09Ф, відповідно до якого ТОВ «ВЕНДОР-ФІНАНС» передало (відступило) ТОВ «Кредити Готівкою» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Кредити Готівкою» прийняло права вимоги до відповідачки за кредитним договором № ЛВ10-00500 від 06.05.2019 року в розмірі 48 790,62 грн, з яких 15 000 грн — тіло кредиту, 33 790,62 грн — заборгованість за процентами (а. с. 19–22).

Наведене також вбачається з витягу з Реєстру прав вимоги від 09.09.2022 року (а.с. 24) та Акту прийому-передачі Документів до договору факторингу від 09.09.2022 №1-09Ф (а.с. 23).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу й інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа — кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, установлених договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з розрахунком загальна сума заборгованості становить 48 790,62 грн, з яких 15 000 грн — тіло кредиту, 33 790,62 грн — заборгованість за процентами (а. с. 11). Відповідачка заборгованість не погашала, а отже не виконала своїх зобов`язань за договором.

Суд бере до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості, оскільки відповідачка не надала доказів або власного розрахунку на його спростування (а. с. 11). Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 753/16745/15-ц, провадження № 61-40036св18.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ТОВ «Кредити Готівкою» підлягає стягненню заборгованість у розмірі 48 790,62 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За наведеного, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягають стягненню понесені судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого під час подання позову до суду, у розмірі 2 662,40 грн (платіжне доручення № 1069 від 04.08.2026 року - а. с. 10).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 100 грн суд зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивач надав договір про надання правничої допомоги № 0110426 від 01.04.2026 року, додаткову угоду та акт приймання-передачі.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих послуг і виконаних робіт, а також ціною позову та (або) значенням справи для сторони, зокрема впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є їхній розмір обґрунтованим і пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін; 3) поведінку сторін під час розгляду справи, зокрема дії, що призвели до затягування розгляду справи, подання явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення обставин, які мають значення для справи, та безпідставне завищення позивачем позовних вимог; 4) дії сторін щодо досудового вирішення спору та мирного врегулювання спору під час розгляду справи, а також стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За змістом ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України в разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Крім того, під час вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу слід ураховувати, що таку допомогу має надавати адвокат відповідно до ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі — Закон № 5076-VI) видами адвокатської діяльності, зокрема, є надання правової інформації, консультацій і роз`яснень із правових питань; правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах і перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються в договорі про надання правничої допомоги. Під час установлення розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати час, витрачений адвокатом (ст. 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом із тим для включення всієї суми гонорару до витрат, що відшкодовуються за рахунок іншої сторони, необхідно встановити, що за обставин конкретної справи такі витрати були необхідними, а їхній розмір є розумним та виправданим.

Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, зобов`язання, які склалися між адвокатом і клієнтом, не є обов`язковими для суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, які мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, з огляду на те, чи були вони фактично понесені та чи були необхідними.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20, а також аналогічного висновку в постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, або становити для неї додатковий спосіб отримання доходу.

Отже, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат, тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності, а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18, п. 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, п. 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови доведення того, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодуванню підлягають лише витрати розумного розміру.

З огляду на наведене суд вважає, що заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 100 грн за надання правничої допомоги у цивільній справі за позовом ТОВ «Кредити Готівкою» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не є розумними та співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а також їхньою необхідністю для ухвалення судового рішення.

Таким чином, з урахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та її необхідності для ухвалення судового рішення суд дійшов висновку, що з відповідачки на користь позивача слід стягнути 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 81, 89, 141, 263–265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кредити Готівкою» заборгованість у розмірі 48 790 (сорок вісім тисяч сімсот дев`яносто) грн 62 коп., судовий збір у розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 2 000 (дві тисячі) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів із дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або справу розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю «Кредити Готівкою», місцезнаходження: м. Київ, пров. Киянівський, 3/7, код ЄДРПОУ 42971405, р/р НОМЕР_1 .

Відповідачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: І.Д. Іванюк