Рішення від 20 жовтня 2026 р. у справі №444/1122/26 — Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/1122/26

Провадження № 2/444/1305/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне повне)

21 жовтня 2026 року Жовківський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді Олещук М. М.

секретар судового засідання Мачіха Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Жовква Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

В С Т А Н О В И В :

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бердар Сергій Васильович звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики в розмірі 3 840 доларів США, з підстав відсутності добровільного погашення заборгованості зі сторони відповідача. Даний позов направлено до суду через систему «Електронний суд».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 січня 2026 року ОСОБА_1 надав у борг ОСОБА_2 3840 доларів США, що підтверджується оригіналом розписки від 15.01.2026 року. Відповідно до умов розписки, відповідач зобов`язувався повернути борг рівними платежами по 320 доларів США протягом одного року починаючи з 15.02.2026 року. Платежі за позикою відповідач повинен повертати до 15 числа кожного місяця з останнім платежем 15.01.2027. У випадку прострочення повернення чергового щомісячного платежу більш як на 15 календарних днів, відповідач змушений повернути всю суму наданої позики (її залишок).

Однак, на сьогоднішній день, відповідачем не здійснено жодного платежу. Відтак, у зв`язку з простроченням повернення чергового платежу, відповідно до умов договору позики та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, позивач має право вимагати дострокового повернення всієї неповерненої суми позики.

Представник позивача просить стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 3 840 доларів США та судові витрати, що складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді від 18.05.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 02.07.2026 року.

10.06.2026 року розгляд справи відкладено на 02.07.2026 року.

02.07.2026 року розгляд справи відкладено на 14.09.2026 року, повторно здійснено виклик відповідача в судове засідання.

14.09.2026 року від представника позивача надійшла письмова заява про розгляд справи у відсутності позивача та його представника. В заяві зазначено, що позивач підтримує позовні вимоги в повному обсязі, щодо ухвалення заочного рішення в справі не заперечує. Також подано до заяви оригінал розписки від 15 січня 2026 року.

14.09.2026 року розгляд справи відкладено на 21.10.2026 року.

18.09.2026 року до суду надійшла заява про стягнення понесених судових витрат з відповідача на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

20.10.2026 року до суду надійшла заява від представника позивача- адвоката Бердар С.В., в якій представник просить судове засідання 21.10.2026 року о 13 год. 35 хв. Проводити без участі позивача та його представника, також просить задовольнити повність заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

Відповідач ОСОБА_2 , який про час, дату та місце проведення судових засідань повідомлявся належним чином, що підтверджується матеріалами справи, повторно в судове засідання не прибув, про причини неявки суд не повідомив, відзиву на позовну заяву не подав.

Оскільки відповідач не з`явився в судове засідання без повідомлення причин, що в розумінні ч. 3 ст. 131 ЦПК України вважається неявкою без поважних причин, не подав відзиву на позовну заяву, а позивач не заперечує проти заочного вирішення справи, суд відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, а відтак, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша стаття 1049 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, і одночасно він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2019 року (справа № 604/1038/16-ц) зазначено, що за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

У постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року (справа № 466/8648/15) зазначено, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки. У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Судом встановлено, що відповідно до розписки від 15.01.2026 року (оригінал розписки знаходиться в матеріалах справи №444/1122/26) відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 17.12.2015 р. Жовківським РВ ГУДМС України у Львівській області, РНОКПП НОМЕР_2 , отримав від ОСОБА_1 в позику грошові кошти в сумі 3840 (три тисячі вісімсот сорок) доларів США, та зобов`язався повернути позику рівними платежами по 320 доларів США протягом одного року, починаючи з 15 лютого 2026 року. Крім того, у випадку прострочення повернення чергового щомісячного платежу більш як на п`ятнадцять календарних днів, ОСОБА_2 зобов`язався повернути всю суму на даної позики (її залишок).

Суд враховує положення ч.1 ст. 530 ЦК України, відповідно до якого якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін та розгляду справи, не передбачено заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Такі правові висновки суду підтверджуються правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду у постановах від 04 липня 2018 року по справі №761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року в справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц.

У висновку, викладеному у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначено, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. (ч.1-4 ст. 77 ЦПК України).

Згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З дослідженого оригіналу боргової розписки встановлено, що відповідач ОСОБА_2 15.01.2026 року отримав від позивача ОСОБА_1 кошти в сумі 3840 дол. США, які зобов`язався повернути рівними частинами по 320 доларів США протягом одного року, починаючи з 15 лютого 2026 року. Крім того, у випадку прострочення повернення чергового щомісячного платежу більш як на п`ятнадцять календарних днів, ОСОБА_2 зобов`язався повернути всю суму на даної позики (її залишок).

Суд враховує те, що розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

У справі яка розглядається надана позивачем розписка містить у собі всі складові, які дають підстави вважати про укладення між сторонами саме договору позики. Розписка встановлює факт передачі відповідної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також в розписці зазначено про зобов`язання позичальника повернути борг у визначений строк.

Відповідачем жодних доказів повернення коштів отриманих в якості позики суду не надано.

Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.

Враховуючи наведені вище правові висновки, а також беручи до уваги, що під час розгляду справи знайшов підтвердження факт укладення між сторонами саме договору позики від 15.01.2026 року, форма та зміст якого відповідають положенням цивільного законодавства, а відповідач, на відміну від позивача, свої зобов`язання за цим договором не виконав, що зумовило виникнення у позивача права на звернення до суду із даним позовом про стягнення заборгованості в примусовому порядку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із диспозиції ч. 1 ст. 137 ЦПК України, відповідно до котрої витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 в справі №826/1216/16 визначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Обґрунтовуючи заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвокатом Бердар С.В. зазначено, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу визначений умовами договору про надання правничої допомоги № 09/03пд від 09 березня 2026 року, який укладено з адвокатським об`єднанням «Форсеті» (далі — АО «Форсеті»). Згідно з цим договором АО «Форсеті» бере на себе зобов`язання надати ОСОБА_1 правничу допомогу з метою захисту його прав та інтересів у справі про стягнення заборгованості за розпискою. Вартість правничої допомоги у вказаній вище справі становить 20 000 грн (п. 4.1.). Така вартість встановлена у фіксованій сумі та не залежить від часу, витраченого Виконавцем, його партнерами, адвокатами та співробітниками на надання правничої допомоги (п. 4.3.). Замовник оплачує вартість правничої допомоги за цим Договором не пізніше 3-х днів з моменту набрання рішенням суду законної сили (п. 4.2.). Вид наданої Виконавцем правничої допомоги та її загальна вартість вказуються в Акті про надання правничої допомоги (п. 4.4.).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до суду подані ордер на надання правничої допомоги ОСОБА_1 адвокатом Бердар С.В., Договір про надання правничої допомоги від 09.03.2026 року, який укладено між АО «Форсеті» та ОСОБА_1 , Акт про надання правничої допомоги №04 від 16.09.2026 року, в якому вказано, що загальна сума послуг складає 20 000 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява N 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката, виходячи із встановленої реальності участі адвоката у наданні професійної правничої допомоги у даній цивільній справі та необхідності такої, беручи до уваги обставини справи, умови укладеного договору про надання правничої допомоги, співмірність винагороди за надані юридичні послуги зі складністю справи, та беручи до уваги зазначені в п. 6 ч. 3 ст. 2 ЦПК України принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає обґрунтованим та доведеним розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 8000 грн., які можна вважати необхідними для позивача, який звернувся до адвоката для надання йому професійної правничої допомоги.

А відтак, з відповідача на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 гривень.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 133, 137, 259, 280-282 ЦПК України, ст.ст. 509, 526, 610, 625, 1046,1047,1049 ЦК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 15.01.2026 року в розмірі 3 840 (три тисячі вісімсот сорок) доларів США.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 гривень 00 копійок.

Роз`яснити відповідачу, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків № НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків № НОМЕР_2 .

Повне рішення суду складено 26.10.2026 року.

Суддя: Олещук М. М.