Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №287/2827/25 — Олевський районний суд Житомирської області

Суд: Олевський районний суд Житомирської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №287/2827/25

Суддя: Нижник Г. П.

Справа № 287/2827/25

провадження 2/287/420/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

26 жовтня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Нижника Г.П.,

за участю секретаря судового засідання Корнєйчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договорами позики в загальному розмірі 91 250,40 грн, з яких 76 042,00 грн - основний борг, 15 208,40 грн - штраф, а також понесені судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 10.07.2024 він надав відповідачу дві безвідсоткові позики: за першим договором у сумі 32 402,00 грн, за другим - у сумі 43 640,00 грн. Укладення договорів позики підтверджується письмовими документами, на останніх аркушах яких відповідач особисто поставила підписи. Відповідно до пункту 4.2, пунктів 5.2-5.3 кожного з договорів, строк повернення позики визначено до 10.09.2024.

Однак, у встановлений договорами строк відповідач позичені кошти не повернула, часткових платежів у рахунок погашення заборгованості не здійснювала. Крім того, відповідно до пункту 7.2 кожного з договорів, у разі неповернення позики у встановлений строк позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю штраф у розмірі 20 % від загальної суми позики. Розмір штрафу за першим договором становить 6 480,40 грн, за другим - 8 728,00 грн, відповідно загальна сума штрафу складає 15 208,40 грн.

Посилаючись на невиконання відповідачем договірних зобов`язань, позивач просить стягнути з неї основну суму боргу за двома договорами позики в розмірі 76 042,00 грн, штраф у розмірі 15 208,40 грн, а також понесені судові витрати. Позивач зазначив, що звільнений від сплати судового збору як особа з інвалідністю II групи.

Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 07.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи на 04.06.2026, яке відкладено на 26.10.2026 за неявки відповідача.

Позивач та представник позивача у судові засідання не з`явилися, проте на адресу суду надали заяву про розгляд справи у їх відсутність, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання повторно не з`явилася, хоча про дату, час і місце судового розгляду була повідомлена належним чином. Про причини неявки суд не повідомила, відзиву на позов не подала, заяв по суті справи та клопотань не надходило.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

У ч. 4 ст. 223 ЦПК України зазначено, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно вимог ч.1 ст.280 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позов не подав та приймаючи до уваги, що позивач не заперечує щодо винесення заочного рішення, суд вважає за можливе провести заочний розгляд справи та постановити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Розгляд справи здійснювався за відсутності учасників справи, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що відповідає вимогам ч.2 ст.247 ЦПК України.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дійшов наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 10.07.2024 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено два договори безвідсоткової позики, за умовами яких позивач передав відповідачу грошові кошти готівкою: за першим договором у сумі 32 402,00 грн, за другим договором - у сумі 43 640,00 грн. Факт отримання коштів відповідачем підтверджується умовами договорів, зокрема пунктами 3.1, відповідно до яких позикодавець надав, а позичальник отримав зазначені суми готівкою. На підтвердження отримання коштів відповідач також власноруч підписала відповідні договори та розписки про отримання зазначених коштів (а.с. 3-4).

Відповідно до пунктів 4.2, 5.2 договорів позики, відповідач зобов`язалася повернути отримані кошти в повному обсязі до 10.09.2024. Пунктами 7.2 договорів передбачено, що в разі неповернення позики у встановлений строк позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю штраф у розмірі 20 % від суми прострочення.

На підтвердження укладення договорів позики та виконання позивачем своїх зобов`язань до позовної заяви долучено копії двох договорів позики від 10.07.2024, копії паспорта громадянина України та картки платника податків ОСОБА_2 (а.с. 3-6).

Разом із тим, у встановлений договорами строк відповідач отримані кошти не повернула. Матеріали справи не містять доказів повернення позики в повному обсязі або часткового погашення заборгованості.

Згідно з розрахунком, наведеним позивачем у позовній заяві, заборгованість за основною сумою позики за двома договорами становить 76 042,00 грн, з яких 32 402,00 грн за першим договором та 43 640,00 грн за другим договором. Розмір штрафу, нарахованого відповідно до пункту 7.2 кожного з договорів, становить 15 208,40 грн, з яких 6 480,40 грн за першим договором та 8 728,00 грн за другим договором.

Позивач також надав копію пенсійного посвідчення, відповідно до якого він є особою з інвалідністю II групи внаслідок загального захворювання (а.с.7).

За таких обставин суд вважає, що між сторонами виникли договірні правовідносини позики, за якими позивач виконав свої зобов`язання з передання грошових коштів, тоді як відповідач не виконала взятого на себе обов`язку щодо їх повернення у визначений договорами строк. У зв`язку із цим позивач має право вимагати повернення позичених коштів, а також сплати передбаченого договорами штрафу, за умови встановлення правових підстав для його стягнення.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено у ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 627 ЦК України, ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Так, відповідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як визначено у ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Зміст договорів позики від 10.07.2024 та власноручно написаної ОСОБА_2 розписки про отримання від ОСОБА_1 в позику готівки в розмірі 32402 грн та 43640 грн свідчить про фактичне отримання грошей та про наявність у ній зобов`язання їх повернення.

Відповідач договір позики не оспорював, у тому числі, за його безгрошовістю. Презумпція правомірності укладеного між сторонами правочину у встановленому порядку відповідачем не спростована.

В силу положень статті 204 ЦК України договір позики, укладений між сторонами у справі є правомірним та чинним, тому підлягав виконанню сторонами.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Отже, договір позики, укладений між сторонами у справі, є правомірним та чинним, тому підлягає виконанню сторонами.

При цьому, відповідачем не надано жодних доказів на спростування отримання грошових коштів, а, отже, відсутності підстав для не повернення боргу.

Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

За приписами ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Отже, відповідач зобов`язаний був повернути позивачу суми боргу за договорами позики від 10.07.2024 в розмірі 32402 грн та 43640 грн відповідно, в загальній сумі 76042 грн.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження повернення боргу позивачу, відтак, позовні вимоги про стягнення боргу в розмірі 76042 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу в розмірі 15 208,40 грн суд зазначає, що згідно ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною другою цієї статті штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пунктом 7.2 кожного з договорів безвідсоткової позики від 10.07.2024 передбачено, що в разі неповернення позики у встановлений строк позичальник сплачує позикодавцеві штраф у розмірі 20 % від суми прострочення. На цій підставі позивач нарахував штраф за першим договором у розмірі 6 480,40 грн, за другим - 8 728,00 грн, а всього на суму 15 208,40 грн.

Водночас, відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Цим пунктом також передбачено списання кредитодавцем (позикодавцем) неустойки та інших платежів, нарахованих включно з 24.02.2022 за прострочення виконання зобов`язань за відповідними договорами.

Воєнний стан в Україні введено Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, і він діє протягом періоду, встановленого відповідними нормативно-правовими актами.

Отже, для вирішення питання про стягнення передбаченого договорами штрафу суд має врахувати спеціальне правове регулювання, встановлене пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, та визначити, чи поширюється воно на спірні правовідносини.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.04.2026 у справі № 751/4086/24 зазначено, що пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України передбачає звільнення позичальника в період дії воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення або скасування від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором позики.

У цій справі строк повернення коштів за договорами позики настав 10.09.2024, тобто в період дії воєнного стану в Україні. Отже, нарахований позивачем штраф у загальному розмірі 15 208,40 грн є неустойкою за прострочення виконання грошового зобов`язання, від сплати якої позичальник звільняється відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 у частині стягнення з ОСОБА_2 штрафу в розмірі 15 208,40 грн задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору. Оскільки позов підлягає частковому задоволенню, на підставі ст. 141 ЦПК України судовий збір, від сплати якого позивач був звільнений, підлягає стягненню з відповідача на користь держави пропорційно задоволеній сумі позову.

На підставі статей 204, 526, 629, 1046-1049 ЦК України, пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, керуючись статтями 81, 89, 141, 259, 263-265, 280-282, 284, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики від 10.07.2024 у загальному розмірі 76 042 (сімдесят шість тисяч сорок дві) гривні 00 копійок.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 штрафу в розмірі 15 208 (п`ятнадцять тисяч двісті вісім) гривень 40 копійок відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь держави судовий збір, від сплати якого позивач був звільнений, пропорційно задоволеній сумі позову у розмірі 1009,33 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачки. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Білоус Роман Андрійович, адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 523 від 12.08.2010, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , паспорт № НОМЕР_3 , виданий 02.05.2023 органом 1828, РНОКПП НОМЕР_4 .

Суддя: Г. П. Нижник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua