Постанова від 21 жовтня 2026 р. у справі №160/12274/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/12274/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Дурасової Ю.В., Божко Л.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Міністерства економіки та довкілля на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2026 ( суддя Царікова О.В.) в адміністративній справі №160/12274/26 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України про стягнення середнього заробітку, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами стягнути з Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України на його користь середній заробіток у розмірі 255 030,25 грн. за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців згідно зі ст.117 КзпП.

Просив зобов`язати Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України нарахувати та виплатити на його користь компенсацію у сумі 13 930,81 грн. за втрату частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати у порядку передбаченому Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Підставами позову зазначено:

На підставі наказу Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України від 29.11.2024 № 712-Ос позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов за власним бажанням (у зв`язку з переїздом на нове місце проживання) відповідно до ч. 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу».

Під час звільнення Міндовкілля не провело з позивачем повний розрахунок і не виплатило у повному обсязі суми заробітної плати та доплат, які належали йому під час проходження служби, зокрема доплату за виконання обов`язків начальника відділу (за додаткове навантаження).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі № 160/6615/25 позов ОСОБА_1 було задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Міндовкілля щодо не нарахування та невиплати доплати за додаткове навантаження та зобов`язано нарахувати й виплатити цю доплату.

Після набрання рішенням законної сили та проходження процедури правонаступництва (Мінекономіки), відповідач фактично виплатив позивачу заборгованість за цим рішенням лише 31.03.2026 (у розмірі 86 381,92 грн після утримання податків і зборів).

Щодо компенсації втрати частини доходів (Закон № 2050-ІІІ):

Відповідно до статті 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, у разі затримки виплати доходів (зокрема заробітної плати / грошового забезпечення) на один і більше календарних місяців, особа має право на компенсацію інфляційних втрат.

Право на компенсацію виникає незалежно від того, чи були такі суми нараховані попередньо добровільно роботодавцем, чи за рішенням суду. Оскільки заборгованість виплачена 31.03.2026 із затримкою за період з дати звільнення (29.11.2024), позивач обґрунтовано вимагав нарахування та виплати такої компенсації.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (ст. 117 КЗпП України):

Згідно зі статтями 47 та 116 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові всі належні суми в день звільнення.

Невиплата належних при звільненні сум є триваючим правопорушенням.

Відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 підтвердила компенсаційний характер цієї виплати та можливість суду застосовувати її з урахуванням принципу пропорційності й законодавчо встановленого обмеження до 6 місяців.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд в рішенні від 07.08.2026 року виклав висновки на підставі яких вимоги позивача задоволено частково, оскільки підтримав вимоги позивача про нарахування виплат (компенсації та середнього заробітку через затримку розрахунку), але не задовольнив їх у тому фіксованому грошовому розмірі, який позивач просив стягнути напряму.

Основні підстави рішення:

Щодо стягнення середнього заробітку та компенсації (що задоволено):

Суд встановив законність вимог позивача, оскільки відповідач в особі Міністерство економіки та довкілля України дійсно несвоєчасно провів повний розрахунок при звільненні (заборгованість за додаткове навантаження була виплачена лише 31.03.2026 року на виконання рішення суду у справі № 160/6615/25). Тому суд визнав протиправною бездіяльність міністерства та зобов`язав його нарахувати і виплатити як середній заробіток за час затримки (але не більш як за 6 місяців згідно зі ст. 117 КЗпП), так і компенсацію втрати частини доходів за весь період затримки (з 30.11.2024 по 31.03.2026).

Чому позов задоволено саме «частково», а не у точних сумах, які просив позивач:

Суд зазначив, що обчислення конкретних сум (індексів інфляції для компенсації та точного розрахунку середнього заробітку за обмежений законом період) належить до дискреційних повноважень відповідача (роботодавця). Тому суд зобов`язав міністерство здійснити ці нарахування, а не стягнув конкретну суму автоматично.

Окрему заяву позивача про збільшення позовних вимог суд своєю ухвалою повернув без розгляду, оскільки вона фактично змінювала арифметичний підхід після ознайомлення з відзивом.

Суд обрав належний спосіб захисту у вигляді зобов`язання вчинити дії (нарахувати та виплатити).

У підсумку, матеріальні права позивача на компенсацію та середній заробіток суд визнав повністю, проте зобов`язав відповідача провести ці нарахування самостійно в межах, визначених законом і судовим рішенням.

Апеляційна скарга надійшла від відповідача в частині задоволених вимог. Основні аргументи та позиція міністерства полягає в тому, що після набрання законності попереднім рішенням суду (у справі № 160/6615/25) апелянт виконав свої зобов`язання — нарахував доплату за додаткове навантаження у розмірі 112 184,32 грн, утримав податки та збори й фактично виплатив позивачу 86 381,92 грн.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив державну службу у Міністерстві захисту довкілля та природних ресурсів України на посаді головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов.

Наказом Міндовкілля від 06.12.2023 № 613-о «Про призначення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 призначено на посаду головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов з 07.12.2023.

Наказом Міндовкілля від 11.06.2024 № 297-Ос «Про покладення виконання обов`язків» на ОСОБА_1 було покладено виконання обов`язків начальника відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов з 11.06.2024 до призначення в установленому порядку начальника цього відділу, але на строк не більше трьох місяців з дати початку фактичного виконання ОСОБА_1 посадових обов`язків за вакантною посадою або до прийняття рішення про покладення виконання обов`язків на іншу особу.

Наказом Міндовкілля від 29.11.2024 № 712-Ос «Про звільнення ОСОБА_1 » ОСОБА_1 звільнено 29.11.2024 з посади головного спеціаліста відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов за власним бажанням, у зв`язку з переїздом на нове місце проживання, відповідно до ч. 3 ст. 86 Закону України «Про державну службу» (далі - ЗУ «Про державну службу»).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у справі №160/6615/25, адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні (виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні).

Зобов`язано Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за додаткове навантаження, а саме: доплату за виконання обов`язків начальника Відділу контролю за дотриманням ліцензійних умов, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено повністю.

На виконання рішення суду відповідач виплатив позивачу заборгованість 31.03.2026 у розмірі 86381,92 грн.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми доплати за додаткове навантаження за весь час затримки виплати, а також середньої заробітної плати за увесь час затримки розрахунку із заробітної плати після звільнення за період з 29.11.2024 по 31.03.2026, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. ст. 1, 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індексації інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону № 2050-ІІІ).

За змістом п.п. 2, 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

В п. 4 Порядку № 159 зазначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів.

За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.

Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку (ст. 117 КЗпП)

Правова підстава в даному питанні будується відповідно до статті 116 КЗпП України, а саме, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у зазначені строки, за відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Відповідно до обставин справи встановлено, звільнення відбулося 29.11.2024 року, а фактичний розрахунок на виконання першого рішення суду (виплата доплати за додаткове навантаження в розмірі 86 381,92 грн) було здійснено лише 31.03.2026 року. Затримка розрахунку є очевидною та підтвердженою матеріалами справи.

Позивач правомірно обмежив свій запит шістьма місяцями затримки, що повністю відповідає чинній редакції статті 117 КЗпП України (зі змінами, внесеними Законом № 2352-IX).

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що суд має право зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, якщо його розмір є очевидно неспівмірним із сумою заборгованості, тривалістю затримки, а також поведінкою сторін.

Проте, оскільки норма ст. 117 КЗпП тепер законодавчо обмежена 6 місяцями, суд вважає доцільно стягують суму в межах цього терміну.

Щодо стягнення компенсації втрати частини доходів

Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, компенсація проводиться у разі затримки виплати нарахованих доходів на один і більше календарних місяців.

Довгий час існувала практика, що компенсація нараховується лише на вже нараховані, але не виплачені суми. Проте Верховний Суд сформував правовий висновок, згідно з яким заробітна плата (або доплата), яка не була вчасно нарахована з вини роботодавця, але право на яку підтверджено судом, також підлягає компенсації після її фактичного нарахування та виплати.

Отже, сума компенсації має розраховуватися на основі індексу інфляції за весь період затримки — від місяця, коли дохід мав бути виплачений (грудень 2024 року та наступні місяці виконання обов`язків керівника), до місяця, що передував місяцю фактичної виплати (лютий 2026 року).

Юридичний аналіз ухваленого рішення, яке переглядається судом апеляційної інстанції доводить що рішення є цілком обґрунтованим, до того ж обираючи спосіб захисту у вигляді «зобов`язання вчинити дії», а не «стягнення суми», суд правильно виходив з того, що правильне обчислення середнього заробітку згідно з Порядком № 100 та індексів інфляції згідно з Порядком № 159 — це виключний обов`язок бухгалтерії Міністерства економіки та довкілля України.

Оскільки суд не вказав у резолютивній частині конкретні цифри (255 030,25 грн та 13 930,81 грн), на етапі виконання рішення міністерство зобов`язане самостійно провести математичні розрахунки:

- щодо середнього заробітку, розрахунок має проводитися на основі середньоденного заробітку ОСОБА_1 за останні два місяці роботи, помноженого на кількість робочих днів за графіком установи за період затримки, але чітко обмеженого лімітом у 6 календарних місяців з дня звільнення (відповідно до ст. 117 КЗпП України).

- щодо компенсації доходів, міністерство зобов`язане нарахувати інфляційні втрати на суму заборгованості (86 381,92 грн) за кожен місяць затримки (з кінця листопада 2024 року по березень 2026 року).

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства економіки та довкілля залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.08.2026 в адміністративній справі №160/12274/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 22 жовтня 2026 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Ю.В. Дурасова

суддя Л.А. Божко