Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №160/11295/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/11295/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року в адміністративній справі №160/11295/26 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи підприємця ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якій позивач просить суд:

- скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті №012422 від 21 квітня 2026 року про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень — як незаконну, необґрунтовану, прийняту з перевищенням повноважень та за відсутності складу правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 21.04.2026 відповідачем складено постанову про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу 012422 від 21.04.2026 за порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» та накладено відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. Позивач зі спірною постановою не згоден, вважає її протиправною та просить скасувати.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправною та скасовано постанову Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті №012422 від 21 квітня 2026 року про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що під час рейдової перевірки у водія була відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, що є порушенням статті 48 Закону №2344-III. Апелянт зазначає, що автомобільним перевізником відповідно до статті 1 Закону №2344-III є особа, яка здійснює перевезення як на комерційній основі, так і за власний кошт (для власних потреб), а визначення особи перевізником не залежить від обраного та зареєстрованого нею КВЕД, при цьому одним із видів економічної діяльності позивача є КВЕД 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт». Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №340/5660/22 та у справі №440/5873/23, а також на практику Восьмого апеляційного адміністративного суду у справах №140/7149/23 та №560/16960/23.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що у товарно-транспортній накладній №ПРсG-561 від 03.04.2026 в усіх графах, що ідентифікують учасників перевезення, у тому числі у графі «Автомобільний перевізник», зазначено ФОП ОСОБА_2 , а згідно зі свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 позивач не є власником транспортного засобу. Наявність у позивача КВЕД 49.41 не підтверджує здійснення ним спірного перевезення.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 03 квітня 2026 року на а/д М-30, 916 км + 897 м, посадовими особами Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті проведено рейдову перевірку транспортного засобу Mercedes-BenzSprinter 516 CDI, державний номерний знак НОМЕР_2 .

За результатом перевірки складено акт №ОАР 008653 від 03.04.2026, з якого вбачається, що під час перевірки виявлено порушення відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, чим порушено вимоги ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт»

20.04.2026 року ФОП ОСОБА_2 надав до відповідача заперечення на акт рейдової перевірки, у яких вказав, що позивач не здійснював жодної господарської діяльності з перевезення вантажів, не надавав послуг перевезення третім особам і не отримував будь-якого доходу від перевезення. Транспортний засіб, яким здійснювалось перевезення, зареєстровано за ОСОБА_1 , однак фактичним власником транспортного засобу є ОСОБА_2 .

21 квітня 2026 року начальником Управління Дяденчуком Д.В. винесено постанову №012422 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17 000,00 гривень на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ за нібито порушення вимог статті 48 цього Закону.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, в т.ч. державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільними перевізниками вимог законодавства, норм на автомобільному транспорті.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого Постановою КМУ від 11.02.2015р. №103, Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем`єр-міністра з відновлення України - Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури (далі - Міністр) і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.

Згідно з п.8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Частинами 14, 17 статті 6 Закону №2344-III передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзацу 54 статті 1 Закону №2344-III, рейдова перевірка (перевірка на дорозі) - перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо дотримання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженому Постановою КМУ від 08.11.2006р. №1567, цей Порядок визначає процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників (далі - транспортні засоби), що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) згідно з додатком 1-1, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку.

Пунктами 12, 14 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) здійснюється на підставі щотижневого графіка.

Рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури (автовокзали, автостанції, автобусні зупинки, місця посадки та висадки пасажирів, стоянки таксі і транспортних засобів, місця навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, зони габаритно-вагового контролю, інші об`єкти, що використовуються автомобільними перевізниками для забезпечення діяльності автомобільного транспорту) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.

Згідно з пунктом 15 Порядку №1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання вимог статей 53, 56, 57 і 59 Закону; додержання водієм вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР) (далі - Європейська угода); відповідність зовнішнього і внутрішнього спорядження (екіпірування) транспортного засобу встановленим вимогам; оснащення таксі справним таксометром; відповідність кількості пасажирів, що перевозяться, відомостям, зазначеним у реєстраційних документах, або нормам, передбаченим технічною характеристикою транспортного засобу; додержання водієм автобуса затвердженого розкладу та маршруту руху; наявність у всіх пасажирів квитків на проїзд та квитанцій на перевезення багажу, а у разі пільгового проїзду - відповідного посвідчення; додержання водієм режиму праці та відпочинку, а також вимоги щодо наявності в автобусі двох водіїв у разі перевезення пасажирів на відстань 500 і більше кілометрів або перевезення організованих груп дітей за маршрутом, який виходить за межі населеного пункту та має протяжність понад 250 кілометрів; виконання приписів щодо усунення порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт, винесених за результатами розгляду справ про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт, які можливо перевірити під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі); виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.

Пунктами 16, 17 Порядку №1567 передбачено, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі) може проводитися однією посадовою особою Укртрансбезпеки.

Габаритно-ваговий контроль проводиться двома посадовими особами Укртрансбезпеки або однією посадовою особою Укртрансбезпеки у разі залучення посадових осіб відповідного підрозділу Національної поліції, Агентства відновлення, власника (балансоутримувача) пункту габаритно-вагового контролю.

Під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) можливе: використання спеціалізованих автомобілів, на яких розміщений напис Укртрансбезпека; використання спеціального обладнання, призначеного для перевірки дотримання водіями норм режиму праці та відпочинку, встановлених законодавством України та Європейською угодою; здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів; використання засобів фото- і відеофіксації процесу перевірки, у тому числі в автоматичному режимі; використання пристроїв для копіювання, сканування з метою збору інформації, що свідчить про правопорушення; здійснення опитування водія чи пасажирів про обставини вчинення адміністративного правопорушення, свідками якого вони були або могли бути.

Рейдова перевірка (перевірка на дорозі) проводиться із зупиненням транспортних засобів або без їх зупинення.

Зупинення транспортних засобів здійснюється відповідно до вимог пункту 15 Правил дорожнього руху та Порядку зупинення транспортного засобу, що здійснює автомобільні перевезення пасажирів та вантажів, посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів.

Відповідно до пунктів 21-22, 24 Порядку №1567 у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовою особою (особами), що провела перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

У разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.

Акти, зазначені у пунктах 20, 21 цього Порядку, реєструються в журналі обліку.

Згідно пунктів 25, 26, 27 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.

У разі виявлення вчиненого іноземним перевізником порушення посадова особа складає відповідний акт та приймає постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу, а інформацію про виявлені порушення та адміністративно-господарський штраф надсилає центральному органові виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи.

Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).

У разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» №2344-III передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 60 Закону №2344-ІІІ за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.1 Закону №2344-ІІІ, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Відповідно до ст.33 Закону №2344-IIІ автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Відповідно до статті 34 Закону № 2344-III, автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Суд вірно встановив, що суб`єктами відповідальності за статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» є автомобільні перевізники - суб`єкти господарювання.

З свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 та НОМЕР_3 вбачається, що транспортний засіб Mercedes-BenzSprinter 516 CDI, державний номерний знак НОМЕР_2 зареєстрований за ОСОБА_1 , проте фактичним власником даного транспортного засобу є ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що відповідно до товарно-транспортної накладної ПРсG-561 від 03.04.2026 року вантажовідправником товару є ФОП ОСОБА_2 . В графі «вид перевезеень» вказано – «переміщення власного товару».

Основний КВЕД ФОП ОСОБА_2 — 47.19 (роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах). Жодного КВЕД у сфері вантажних перевезень (49.41, 49.42) зареєстровано не було (витяг з ЄДР від 18.04.2026). Отже, мало місце внутрішнє переміщення власного товару в межах торговельної діяльності.

Отже, з наданої під час перевірки товарно-транспортної накладної вбачається, що перевезення здійснювалося для переміщення власного товару ФОП ОСОБА_2 , а не позивачем як автомобільним перевізником.

Наведене узгоджується з запереченнями ФОП ОСОБА_2 від 20.04.2026, поданими відповідачу до винесення спірної постанови.

Жодного доказу, який свідчив би про те, що автомобільним перевізником у спірних правовідносинах є саме позивач, відповідачем не надано. Сама лише реєстрація транспортного засобу за позивачем не робить його автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону №2344-III.

Тобто, суд вірно врахував відсутність доказів здійснення перевезення саме позивачем, як автомобільним перевізником та дійшов висновку, що застосування до нього штрафу на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 цього Закону, як до суб`єкта господарювання, є протиправним.

Стосовно доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається з товарно-транспортної накладної №ПРсG-561 від 03.04.2026, автомобільним перевізником, вантажовідправником та вантажоодержувачем у ній зазначено ФОП ОСОБА_2 , а позивач у цьому документі взагалі не зазначений. Доказів, які б спростовували відомості ТТН про автомобільного перевізника, відповідачем не надано.

Отже, з урахуванням висновку Верховного Суду у постанові від 14.12.2023 у справі №340/5660/22, на яку посилається і сам апелянт, особою перевізника у спірному перевезенні є ФОП ОСОБА_2 , а не позивач.

Крім того, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 власником транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter 516 CDI з 20.01.2018 є ОСОБА_2 , а у свідоцтві серії НОМЕР_1 від 22.09.2023, в якому зазначено позивача, міститься відмітка про те, що він не є власником транспортного засобу.

Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі №140/2050/22 зазначив, що відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону № 2344-ІІІ, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників транспортного засобу. При цьому, автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть співпадати.

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 07.12.2023 у справі №620/18215/21, від 22.02.2023 у справі №240/22448/20, від 23.08.2023 у справі №600/1407/22-а, від 21.03.2024 у справі №240/10400/23.

Доводи апелянта про наявність у позивача КВЕД 49.41 «Вантажний автомобільний транспорт» не спростовують наведених висновків, оскільки, як зазначає і сам апелянт, визначення особи перевізником не залежить від зареєстрованого нею КВЕД, а залежить від фактичного здійснення нею конкретного перевезення, яке у спірних правовідносинах, згідно з ТТН, здійснював ФОП ОСОБА_2 .

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 31.07.2024 у справі №440/5873/23 колегія суддів відхиляє, оскільки у вказаній справі вирішувалося питання про розмежування перевезення для власних потреб і на комерційній основі в межах діяльності однієї особи - суб`єкта господарювання, яка сама здійснювала перевезення, тоді як у цій справі спірним є питання, чи є позивач взагалі особою, яка здійснювала перевезення.

Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 05.06.2018 року у справі №904/8308/17 встановлено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 року у справі №826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно із практикою Європейського суду з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «"East/WestAllianceLimited" проти України», заява №19336/04).

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції,що заявлений представником позивача до відшкодування розмір правничої допомоги є завищеним та таким, що підлягає зменшенню з огляду на наступне.

Аналізуючи наведені докази стосовно правничої допомоги, апеляційний суд зазначає, що позивачу надані послуги з питання оскарження постанови Управління державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті №012422 від 21 квітня 2026 року. Вказана категорія справ є типовою та поширеною, а спірні правовідносини зрозумілими та нескладними.

Разом з тим, представником позивача жодним чином не обґрунтовано кількість часу, який витрачено на кожну вказану послугу та суму кожної такої послуги, враховуючи типовість та зрозумілість предмету спору.

Колегія суддів звертає увагу, що а ні в договорі про надання правничої допомоги, а ні у доданих до нього документах не зазначено спосіб оплати наданих адвокатом послуг.

З огляду на зазначене, заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

Таким чином, зважаючи на предмет спору, складність адміністративної справи, яка не є складною та розглянута судом у письмовому провадженні, сталу судову практику щодо аналогічних спорів, апеляційний суд вважає що витрати на правничу допомогу, які визначені в заяві про стягнення витрат на правничу допомогу, так і витрати, визначені судом першої інстанції в додатковому рішенні в розмірі 20 000 гривень, є не співмірними зі складністю адміністративної справи, обсягом та часом, витраченим на надання правничої допомоги, у зв`язку із чим достатнім та обґрунтованим розміром таких витрат є 3000 грн. з відповідача.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 липня 2026 року в адміністративній справі №160/11295/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко