Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №160/35961/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/35961/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року в адміністративній справі №160/35961/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (вул. Сімферопольська, 17-а, м. Дніпро, 49005, код ЄДРПОУ ВП 44118658) в якій позивач просить:

- скасувати податкові повідомлення-рішення №2143078-2411-0436 UA12020010000033698 від 16.10.2025 року, №2143038-2411-0436-UA12020010000033698 від 16.10.2025 року, 2142982-2411-0436-UA12020010000033698 від 16.10.2025 року, 2142795-2411-0436-UA12020010000033698 від 16.10.2025 року, 2142612-2411-0463-UA12020010000033698 від 16.10.2025 року.

Позивач вважає спірні податкові повідомлення-рішення такими, що прийняті протиправно, оскільки спірними рішеннями позивачу нараховано податкове зобов`язання зі сплати орендної плати за землю за період з 2021 по 2025 роки, в той час як договір оренди відповідно до якого позивач користувався земельною ділянкою припинив свою дію, ще в серпні 2020 року.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №2143078-2411-0436-UA12020010000033698 від 16.10.2025 року, №2143038-2411-0436-UA12020010000033698 від 16.10.2025 року, 2142982-2411-0436-UA12020010000033698 від 16.10.2025 року, 2142795-2411-0436-UA12020010000033698 від 16.10.2025 року, 2142612-2411-0463-UA12020010000033698 від 16.10.2025 року.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при формуванні спірних податкових повідомлень-рішень відповідачем використано інформацію з Державного земельного кадастру, зокрема витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 16.10.2025 №НВ-9982181872025, згідно з яким орендарем земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:02:135:0288 є позивач; станом на 18.12.2025 право оренди зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за позивачем на підставі договору оренди від 28.04.2015 №341, а відомості про припинення права оренди зареєстровано лише 31.01.2026. Апелянт зазначає, що позивач не надав доказів повернення земельної ділянки орендодавцю за актом приймання-передачі (посилається на постанову Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №926/14/20). Крім того, апелянт вказує, що позивач з 07.04.2020 є власником об`єкта нежитлової нерухомості - автостоянки загальною площею 1046,90 кв.м за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 19-б, який використовує у власній господарській діяльності, а тому, з урахуванням принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній об`єкта нерухомості, є фактичним користувачем земельної ділянки, на якого правомірно покладено обов`язок сплати орендної плати (посилається на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №200/606/18, від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц та іншу практику Верховного Суду).

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на його подання, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що договір оренди припинив дію 28.04.2020, що підтвердив орендодавець; несвоєчасне внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про припинення права оренди не свідчить про чинність договору; спірні податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України саме як нарахування орендної плати за договором оренди, а довід про фактичне користування земельною ділянкою як власника об`єкта нерухомості відповідачем під час прийняття цих рішень та в суді першої інстанції не заявлявся.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 користувався на праві оренди земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:02:135:0288 за адресою: АДРЕСА_2 в період з 28.04.2015 року по 28.04.2020 рік, що підтверджується укладеним договором оренди від 28.04.2015 року №341 між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 , посвідченим та зареєстрованим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І.П.

Позивачем було направлено запит до Орендодавця за Договором - Дніпровської міської ради, яка у своїй відповіді від 09.12.2025 року повідомила, що договір оренди припинив свою дію 28.04.2020 року, а додаткові угоди, станом на 09.12.2025 року до Договору не укладались. Тож договір оренди земельної ділянки 1210100000:02:135:0288 за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 19Б є розірваним за спливом строку його дії.

ОСОБА_1 через особистий кабінет платника податків отримав ряд податкових повідомлень-рішень від 16.10.2025 року від Головного управління ДПС у Дніпропетровської області, щодо сплати орендної плати з фізичних осіб (код платежу 18010900), якими з посиланням на підпункт 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 розділу XII Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов`язання на загальну суму – 628 368,95 грн.

Зокрема, було отримано наступні ППР:

- 2143078-2411-0436-UA12020010000033698 від 16.10.2025 року щодо об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер - 1210100000:02:135:0288 на суму 101619.09 грн. податковий період 2021 рік;

- 2143038-2411-0436-UA12020010000033698від 16.10.2025 року щодо об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер - 1210100000:02:135:0288 на суму 111781.00 грн. податковий період 2022 рік;

- 2142982-2411-0436-UA12020010000033698від 16.10.2025 року щодо об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер - 1210100000:02:135:0288 на суму 128548.15 грн. податковий період 2023 рік;

- 2142795-2411-0436-UA12020010000033698від 16.10.2025 року щодо об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер - 1210100000:02:135:0288 на суму 135104.11 грн. податковий період 2024 рік;

- 2142612-2411-0463-UA12020010000033698 від 16.10.2025 року щодо об`єкту нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер - 1210100000:02:135:0288 на суму 151316.60 грн. податковий період 2025 рік.

Не погоджуючись зі спірними податковими повідомленнями рішеннями, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про таке.

Так, відповідно до ст.93 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно пп. 269.1.1 п.269.1 ст.269 Податкового кодексу України, платники земельного податку: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності на правах постійного користування; платники орендної плати - землекористувачі (орендарі) земельних ділянок державної та комунальної власності на умовах оренди.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (пп.14.1.136. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України). Подібне визначення міститься й у ст.21 Закону «Про оренду землі».

Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (п.288.1 ст.288 Податкового кодексу України).

Справляння плати за землю, в тому числі й орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу ХIII Податкового кодексу України.

Статтею 271 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до ст. 274 Податкового кодексу України ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки. Ставка податку встановлюється у розмірі не більше 12 відсотків від їх нормативної грошової оцінки за земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні суб`єктів господарювання (крім державної та комунальної форми власності).

Статтею 286 Податкового кодексу України врегульовано порядок обчислення плати за землю.

Підставою для нарахування земельного податку є: а) дані державного земельного кадастру; дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; в) дані державних актів, якими посвідчено право власності або право постійного користування земельною ділянкою (державні акти на землю); г) дані сертифікатів на право на земельні частки (паї); ґ) рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв);д) дані інших правовстановлюючих документів, якими посвідчується право власності або право користування земельною ділянкою, право на земельні частки (паї);е) дані Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначеного у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку(п. 286.1 ст. 286).

Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (п. 286.2 ст. 286).

Водночас, згідно п.286.5. статті 286 розділу ХІІ Податкового кодексу України передбачено, що нарахування фізичним особам сум плати за землю проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки, у тому числі право на яку фізична особа має як власник земельної частки (паю), які надсилають платнику податку у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу, разом із детальним розрахунком суми податку, який, зокрема, але не виключно, має містити кадастровий номер та площу земельної ділянки, розмір ставки податку та розмір пільги зі сплати податку..

Статтею 288 Податкового кодексу України передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики. Договір оренди земель державної і комунальної власності укладається за типовою формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об`єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Згідно з пунктами 34, 35 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження відповідно до закону ставок земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. Форма надання інформації затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.

Стосовно припинення договору оренди землі та підстав для нарахування орендної плати за 2021-2025 роки.

Так, відповідно до пункту 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Згідно пункту 287.8. статті 287 ПК України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Зі змісту статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України витікає, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. При цьому, з огляду на пріоритетність застосування норм Податкового кодексу України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, недотримання норм земельного, цивільного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок, припинення цього права не впливає на права та обов`язки платників у сфері оподаткування.

Відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про оренду землі», що визначає наслідки припинення або розірвання договору оренду землі, пункту 21 означеного договору оренди землі за адресою вул. Чайковського, 30-б, в, м. Знам`янка, після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, в якому він одержав її в оренду. Крім того, згідно із п.20 договору оренди передача земельної ділянки здійснюється за актом її приймання-передачі.

Статтею 31 Закону «Про оренду землі» визначено, що договір оренди землі може бути розірваним за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Враховуючи вищенаведені норми Закону та ст.654 Цивільного кодексу України, розірвання договору оренди землі здійснюється у формі договору та відповідні відомості даного договору повинні вноситись до державного реєстру земель.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору найму обумовлені й статтею 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до частини шостої статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент закінчення строку договору) договір оренди землі вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах лише у разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 користувався на праві оренди земельною ділянкою з кадастровим номером 1210100000:02:135:0288 за адресою: АДРЕСА_2 в період з 28.04.2015 року по 28.04.2020 рік, що підтверджується укладеним договором оренди від 28.04.2015 року №341 між Дніпропетровською міською радою та ОСОБА_1 , посвідченим та зареєстрованим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Літаш І. П.

Умови укладеного договору не передбачають продовження його дії без укладення відповідних додаткових угод, а відповідно до пункту 8 Договору, після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити Договір на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за один місяць до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до пункту 20 Договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі. Тож передача земельної ділянки без державної реєстрації в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - не допускається.

Згідно із пунктом 35 Договору, дія договору припиняється зокрема у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Отже 28.04.2020 договір оренди землі було припинено у зв`язку із закінченням строку його дії.

Наведене підтверджується листом Дніпровської міської ради, яка у своїй відповіді від 09.12.2025 року повідомила, що договір оренди припинив свою дію 28.04.2020 року, а додаткові угоди, станом на 09.12.2025 року до Договору не укладались. Тож договір оренди земельної ділянки 1210100000:02:135:0288 за адресою: м. Дніпро, вул. Панікахи, 19Б є розірваним за спливом строку його дії.

Колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду (зокрема, постанова від 24.03.2026 у справі №160/6124/21), відповідно до якої закінчення строку дії договору оренди не звільняє від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, якщо орендар продовжує користуватися нею та не повернув її орендодавцеві. Проте у тій справі судами було встановлено факт продовження користування земельною ділянкою та її неповернення орендодавцеві, а договір містив умову про сплату орендної плати за фактичне користування до оформлення акта приймання-передачі (повернення).

Орендодавець - Дніпровська міська рада листом від 09.12.2025 підтвердила, що договір оренди припинив свою дію 28.04.2020 і додаткові угоди до нього не укладались. Доказів поновлення договору оренди чи укладення нового договору оренди земельної ділянки відповідачем не надано.

Наявність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право оренди, строк якого закінчився 28.04.2020, сама по собі не свідчить про продовження орендних правовідносин та фактичне користування земельною ділянкою у 2021-2025 роках і не є самостійною підставою для нарахування орендної плати, оскільки відповідно до підпункту 288.1.1 пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Стосовно доводів апелянта щодо фактичного користування позивачем земельною ділянкою як власником розташованого на ній об`єкта нерухомого майна (автостоянки), колегія суддів зазначає таке.

Як вбачається зі спірних податкових повідомлень-рішень, податкові зобов`язання визначено позивачу саме з орендної плати з фізичних осіб на підставі договору оренди земельної ділянки від 28.04.2015 №341 відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України.

Підстава, на яку апелянт посилається в апеляційній скарзі, - фактичне користування земельною ділянкою власником об`єкта нерухомості - не була покладена в основу оскаржуваних рішень, а відповідно до частини другої статті 77 КАС України суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.

Крім того, у постановах Великої Палати Верховного Суду, на які посилається апелянт, зазначено, що відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на неї (без укладення договору оренди) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, тобто такі відносини не є підставою для визначення контролюючим органом податкового зобов`язання з орендної плати, підставою для нарахування якої відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового кодексу України є договір оренди земельної ділянки.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28.08.2025 у справі №160/27644/23, в якій Верховний Суд, оцінюючи податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Дніпропетровській області щодо орендної плати з фізичної особи - власника частини нежитлової будівлі, розташованої на земельній ділянці, строк договору оренди якої закінчився, зазначив:

«Як встановлено судом першої інстанції, земельна ділянка, яка знаходиться за адресою: (…), на підставі якої нараховано орендну плату з фізичних осіб, не належить позивачу на праві користування на умовах оренди, оскільки строк дії договору оренди землі від 06 червня 2007 року, укладений між Дніпропетровською міською радою і (…) закінчився у 2022 році, а тому позивач не є орендарем відповідної земельної ділянки, у зв`язку з чим неправомірним є нарахування контролюючим органом орендної плати за 2023 рік за земельну ділянку. При цьому, позивач є власником частини нежитлової будівлі, розташованої за зазначеною в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні адресою, внаслідок чого є платником земельного податку, який має визначатись з урахуванням площі земельної ділянки виходячи з пропорційно належній частці кожної особи співвласника та встановленої для даної ділянки нормативно-грошової оцінки. Отже, висновки судів попередніх інстанцій є частково правомірними, але підставою для задоволення позовних вимог є та обставина, що позивач не є платником орендної плати у 2023 році з огляду на відсутність діючого договору оренди.»

Посилання апелянта на витяг із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки від 16.10.2025 №НВ-9982181872025 також не спростовують наведених висновків, оскільки нормативна грошова оцінка визначає базу оподаткування, а не наявність договірних відносин оренди.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно до п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено обґрунтованості прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визначення позивачу податкових зобов`язань з орендної плати за землю за 2021-2025 роки та про протиправність спірних податкових повідомлень-рішень.

Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року в адміністративній справі №160/35961/25 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року в адміністративній справі №160/35961/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя С.В. Чабаненко

суддя І.В. Юрко