Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №160/6219/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 160/6219/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року в адміністративній справі №160/6219/26 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якій позивач, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

- стягнути на користь Військової частини НОМЕР_1 з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 безпідставно набуті грошові кошти в сумі 142 992,81 грн (сто сорок дві тисячі дев`ятсот дев`яносто дві гривні 81 коп.).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення на загальну суму 142 992,81 грн, яке було отримано відповідачем незаконно, а тому, вказані кошти підлягають стягненню як завдана шкода державі. З цих підстав позивач просить стягнути з відповідача суму у розмірі 142 992,81 грн та задовольнити позовну заяву.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що матеріалами службового розслідування, проведеного відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 16.02.2024 №68, встановлено, що відповідач шляхом обману, не повідомивши про позбавлення його військового звання «полковник» вироком Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.12.2016 у справі №214/9068/15-к, отримував грошове забезпечення з урахуванням звання «полковник», хоча за званням є солдатом. На думку апелянта, такі дії є обманом держави в розумінні пункту 2 частини першої статті 6 Закону №160-IX, що є підставою для покладення на відповідача повної матеріальної відповідальності без письмового зобов`язання про повну матеріальну відповідальність. Апелянт вважає, що суд першої інстанції всупереч принципу добросовісності (пункт 6 статті 3 ЦК України) безпідставно застосував статтю 1215 ЦК України, а також помилково пов`язав право позивача на стягнення шкоди з виконанням вимог статті 10 Закону №160-IX, яка, крім прийняття добровільного відшкодування, обов`язків на позивача не покладає, тоді як відповідач знав про вимоги позивача (зокрема, з матеріалів цивільної справи №214/9234/24) і добровільно шкоду не відшкодував. Крім того, апелянт зазначає, що військова частина НОМЕР_1 є правонаступником розформованої з 27.07.2025 військової частини НОМЕР_2 .

20.08.2026 від представника відповідача - адвоката Стрикуна А.С. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося йому на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2022 №15 та від 15.11.2022 №236 про призначення на посади, які не скасовані, і він фактично виконував обов`язки за цими посадами; призов на військову службу здійснено районним ТЦК та СП як полковника запасу на підставі даних військового обліку, а вирок суду в частині позбавлення військового звання уповноваженими органами виконаний не був; службове розслідування не встановило ані правопорушення, ані вини відповідача, а розмір позовних вимог позивачем не обґрунтований.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2022 №15 полковника запасу ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та призначено на посаду начальника групи логістики, ВОС-7001003, шпк «старший лейтенант».

Згідно директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 12.06.2025 №Д-37/ДСК з 27.07.2025 Військова частина НОМЕР_2 розформована, правонаступником Військової частини НОМЕР_2 визначено Військову частину НОМЕР_1 .

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 15.11.2022 №236 полковника ОСОБА_1 призначено на посаду начальника групи логістики – заступника командира Військової частини НОМЕР_2 , ВОС-7001003, шпк «старший лейтенант».

Згідно вироку Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.12.2016 у справі №214/9068/15-к полковника ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 410 КК України та на підставі ст. 54 КК України позбавлено військового звання «полковник».

24.01.2024 засобами електронного документообігу із ІНФОРМАЦІЯ_3 до Військової частини НОМЕР_2 супровідним листом від 15.01.2024 №ВО/571 надійшла копія вироку Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.12.2016 у справі №214/9068/15-к.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 від 15.06.2023 №170 відповідачу призупинено виплату грошового забезпечення з 14.06.2023 та виключено з продовольчого забезпечення з 16.06.2023, з огляду на самовільне залишення частини.

За фактом самовільного залишення відповідачем військової частини, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42023202350000030 від 23.08.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) від 16.02.2024 №68 призначено службове розслідування щодо обставин призову на військову службу ОСОБА_1 , призначення його на посаду у Військовій частині НОМЕР_2 , щодо можливої переплати такому військовослужбовцю грошового забезпечення з урахуванням отриманого 24.01.2024 вироку Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.12.2016 у справі №214/9068/15-к.

Актом службового розслідування, затвердженим тво командира Військової частини НОМЕР_2 01.09.2024, встановлено, що відповідач умисно приховав обставини позбавлення військового звання «полковник», у зв`язку із чим, запропоновано звернутись до суду про стягнення коштів.

Позивач зазначає, що різниця у грошовому забезпеченні з березня 2022 року по травень 2023 року між посадою 24 тарифного розряду та військовим званням полковник (з урахуванням 17 тарифного розряду) та посадою 4 тарифного розряду з військовим званням солдат та вислугою років більше 25 років складає 142 992,81 грн.

Зазначене стало підставою звернення до суду з цією позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року №1075-XIV (далі по тексту - Закон 1075-XIV).

Згідно зі статтею 7 Закону №1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».

Згідно із частиною першою статті 1 Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Відповідно до ч.1, 2 статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб» особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

За приписами частин 1-3 статті 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Отже, згідно зі статтями 10, 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Судом встановлено, що службовим розслідуванням, акт якого затверджено 01.09.2024, запропоновано звернутись до суду про стягнення з відповідача коштів, однак доказів того, що за наслідками службового розслідування командир військової частини видав наказ про притягнення відповідача як винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, і цей наказ був доведений до відповідача під підпис, як того вимагає частина 7 статті 8 Закону №160-ІХ, позивач не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом про стягнення з відповідача коштів у сумі 142 992,81 грн як безпідставно набутих.

Слід зазначити, що згідно з нормами Закону №160-IX відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини до винної особи у таких випадках:

- у разі завдання шкоди військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ними зборів, якщо така особа відмовилася від добровільного відшкодування шкоди (частина 3 статті 10 Закону №160-IX),

- у разі відшкодування посадовою особою шкоди, завданої у зв`язку з виплатою незаконно звільненому чи перемішеному військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, якщо посадова особа, винна у незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, відмовилася від добровільного відшкодування такої шкоди (частина 2 статті 6, частина 4 статті 10 Закону №160-IX),

- у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні (частина 5 статті 10 Закону №160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця, притягнутого до матеріальної відповідальності, з військової служби - якщо він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ),

- у разі звільнення військовослужбовця з військової служби якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до його звільнення і він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ).

У спірних правовідносинах таких випадків не установлено.

Позивач не надав суду доказів того, що відповідач на час подання цього позову був звільнений з військової служби, при цьому був ознайомлений із наказом та відмовився від добровільного відшкодування шкоди, що згідно зі статтею 12 Закону №160-ІХ давало б військовій частині право на звернення з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у судовому порядку.

Щодо коштів, про стягнення яких позивач пред`явив цей позов, то позивач розуміє різницю у грошовому забезпеченні за період з березня 2022 року по травень 2023 року між посадою 24 тарифного розряду та військовим званням «полковник» та посадою 4 тарифного розряду з військовим званням «солдат».

Суд зазначає, що за правилами статей 1212, 1215 ЦК України обов`язковою умовою утримання/стягнення з військовослужбовця виплаченого йому грошового забезпечення є або рахункова помилка з боку фінансового органу військової частини, або допущення зловживань (недобросовісності) з боку військовослужбовця.

Так, позивач добровільно, на підставі власних наказів, нарахував та виплатив відповідачу грошове забезпечення за спірний період, а доказів допущення при цьому рахункових/лічильних помилок матеріали справи не містять.

Водночас, суд наголошує на тому, що позивач не надав суду доказів, які підтверджують вину відповідача у надмірній виплаті грошового забезпечення та причинний зв`язок між його протиправною поведінкою і безпідставною виплатою йому надмірних сум грошового забезпечення, на виконання вимог частини 2 статті 3 Закону №160-IX.

Крім того, саме позивач при зарахуванні відповідача до списків особового складу та призначенні на посаду мав перевірити відомості про його військове звання, а копія вироку Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу від 13.12.2016 у справі №214/9068/15-к надійшла до військової частини лише 24.01.2024.

Стосовно доводів апелянта про обман держави в розумінні пункту 2 частини першої статті 6 Закону №160-IX, колегія суддів зазначає, що зазначена норма визначає випадки, за яких особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, однак не звільняє командира (начальника) від обов`язку дотримання встановленого статтею 8 цього Закону порядку притягнення до матеріальної відповідальності, тобто проведення розслідування, встановлення вини особи та видання наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, який доводиться до винної особи під підпис. Такого наказу позивачем не надано, а випадків, за яких відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку відповідно до статей 10, 12 Закону №160-IX, судом не встановлено.

Також, як вбачається з матеріалів справи, грошове забезпечення нараховувалося та виплачувалося відповідачу на підставі наказів командира військової частини НОМЕР_2 від 30.03.2022 №15 та від 15.11.2022 №236 про зарахування до списків особового складу і призначення на посади, які не скасовані, а факт виконання відповідачем обов`язків за цими посадами позивачем не заперечується. Відповідач був призваний на військову службу під час мобілізації районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки як полковник запасу відповідно до даних військового обліку, а копія вироку Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13.12.2016 у справі №214/9068/15-к надійшла до військової частини лише 24.01.2024.

Тобто виплата відповідачу грошового забезпечення в спірному розмірі зумовлена тим, що вирок суду в частині позбавлення військового звання не був своєчасно доведений до відома органів військового управління та не був врахований при веденні військового обліку, що не залежало від відповідача, а матеріали службового розслідування не містять конкретних обставин, які б свідчили про вчинення відповідачем дій, спрямованих на введення в оману посадових осіб військової частини під час зарахування його до списків особового складу чи нарахування грошового забезпечення.

За таких обставин доводи апелянта про недобросовісність відповідача в розумінні пункту 1 частини першої статті 1215 ЦК України є необґрунтованими, а посилання на матеріали цивільної справи №214/9234/24 не спростовують висновків суду першої інстанції про відсутність передбачених Законом №160-IX підстав для стягнення з відповідача коштів у судовому порядку.

Відтак, позивач не довів недобросовісність з боку відповідача, яка б призвела до надлишкових виплат грошових коштів та покладала б на нього обов`зок повернути ці кошти позивачу, як безпідставно набуті.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормативних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 червня 2026 року в адміністративній справі №160/6219/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко