Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №308/573/26 — Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/573/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі: головуючого судді Чепки В. В., за участю секретаря судового засідання Кут Ю. Ю., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Терлецької Т. О., представника відповідача - адвоката Штабовенка Д. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут прикладної психології та психотерапії» про визнання дій незаконними, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Терлецька Т. О., звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут прикладної психології та психотерапії» (далі - ТОВ «УІППП», Інститут) про визнання дій незаконними, стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з лютого по червень 2025 року позивач навчався у режимі онлайн в ТОВ «УІППП» за програмою «1 сходинка гештальт-терапії», відвідавши 58 навчальних годин за п`ятьма темами програми, що підтверджується довідкою директора Інституту від 02.07.2025 № 00134. З ініціативи відповідача подальше навчання позивача було припинено у зв`язку з порушенням ним умов договору публічної оферти «Перший ступінь», розміщеного на офіційному сайті відповідача, а саме пунктів 3.6.4, 5.3.1, 5.5 договору.

Позивач вважає, що договір розірвано відповідачем безпідставно, в односторонньому порядку, без належних пояснень, попереджень та перемовин. Зазначає, що під час навчання жодних претензій щодо оплати послуг йому не висувалося, а зміст порушень пунктів 5.3.1 та 5.5 договору йому не зрозумілий. Сплачені за навчання кошти у розмірі 8 012,00 грн йому не повернуто.

Позивач вказує, що є особою з інвалідністю з дитинства І групи (підгрупа «Б»), незрячим, отримує пенсію по інвалідності, тому витрачена на навчання сума є для нього значною. Унаслідок припинення навчання він не отримав очікуваного результату - сертифіката та можливості продовжити навчання на другій сходинці програми, втратив час і кошти. Вважає, що відповідачем порушено його права як споживача освітніх послуг, право на освіту, гарантоване Законом України «Про освіту», та положення Конвенції про права осіб з інвалідністю.

Посилаючись на положення Закону України «Про захист прав споживачів», статей 633, 651, 1167 Цивільного кодексу України, позивач просить суд визнати незаконними та такими, що порушують його право споживача (набувача) освітніх послуг, дії відповідача щодо безпідставного припинення надання йому освітніх послуг; стягнути з відповідача на його користь матеріальну шкоду у розмірі 8 012,00 грн та моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн; стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

20.02.2026 представником відповідача, адвокатом Штабовенком Д. В., подано відзив на позовну заяву, за змістом якого у задоволенні позову просить відмовити. Зазначає, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту, оскільки ні Цивільний кодекс України, ні Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачають такого способу захисту, як визнання дій незаконними, що є самостійною підставою для відмови у позові.

По суті спору вказує, що спірні правовідносини не регулюються Законом України «Про освіту», а є відносинами з надання послуг на підставі публічного договору. Підставою для одностороннього розірвання договору стало порушення позивачем пунктів 3.6.4, 5.3.1, 4.8, 5.5 договору. Пунктом 4.8 договору передбачено право виконавця розірвати договір в односторонньому порядку у разі порушення студентом термінів оплати, а також грубого порушення студентом правил внутрішнього розпорядку та інших локальних актів виконавця. Позивач систематично порушував строки оплати: за другу зустріч (15-16.03.2025) оплату здійснено 18.03.2025, за третю (05-06.04.2025) - 09.04.2025, за п`яту (07-08.06.2025) - 21.06.2025, тобто після надання відповідних послуг.

Крім того, відповідач посилається на неетичну поведінку позивача, який без дозволу здійснював аудіозаписи занять, без згоди учасниці групи склав щодо неї «психопортрет», виклавши його у груповий чат, та неодноразово грубо реагував на інших учасників групи. Зазначає, що позивачу видано довідку про кількість годин навчання та опрацьовані теми, а відтак його доводи про порушення розумних очікувань безпідставні. Вважає також, що Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачає відшкодування моральної шкоди за порушення умов договору, а позивачем не доведено надання йому неякісних послуг. У відзиві відповідач також просить поновити строк на його подання та зазначає про орієнтовний розмір витрат на професійну правничу допомогу - 20 000,00 грн, докази понесення яких буде подано протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Ухвалою суду від 19.01.2026 позовну заяву залишено без руху. 29.01.2026 позивачем усунуто вказані недоліки, зокрема зазначено про звільнення позивача від сплати судового збору як особи з інвалідністю І групи та про ненадання йому відповідачем тексту договору у письмовій формі.

Ухвалою від 02.02.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалами від 20.02.2026 та 13.03.2026 задоволено заяви представників сторін про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 25.03.2026 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті. Задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про витребування у відповідача публічного договору оферти з огляду на його перебування у відкритому доступі на офіційному вебсайті відповідача.

Ухвалою від 29.07.2026 задоволено клопотання представника відповідача про допит свідка ОСОБА_3 у режимі відеоконференції з приміщення Подільського районного суду міста Києва. Ухвалою від 30.09.2026 відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про участь позивача у судовому засіданні в режимі відеоконференції за допомогою месенджера Viber.

Щодо клопотання відповідача про поновлення строку на подання відзиву суд зазначає, що строк для подання відзиву обчислюється з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Відповідач отримав доступ до матеріалів справи 13.02.2026 після реєстрації електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», а відзив подав 20.02.2026, тобто в межах установленого судом п`ятнадцятиденного строку. Отже, процесуальний строк відповідачем не пропущено, підстави для його поновлення відсутні, а відзив приймається судом до розгляду.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Зокрема, позивач ОСОБА_1 зазначив, що порушення строків оплати було звичною практикою: він і раніше оплачував навчання вже після початку модуля, однак наслідком цього не було виключення з навчання. Щодо порушення правил групи зазначив, що жодних правил він не порушував.

Представник позивача, адвокат Терлецька Т. О., додатково зазначила, що договір у письмовій формі позивачу не надавався, відповідач лише рекомендував ознайомитися з ним на сайті. Заперечувала посилання відповідача щодо порушень правил групи, оскільки чіткі правила ніде не встановлені, а матеріали справи не містять доказів будь-яких порушень.

Представник позивача просила взяти до уваги, що позивач належить до вразливої категорії осіб, а дії відповідача завдали йому як матеріальної шкоди, так і моральних страждань.

Представник відповідача, адвокат Штабовенко Д. В., у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначив, що договір розірвано відповідачем на підставі пункту 4.8 договору у зв`язку з неодноразовим порушенням позивачем строків оплати послуг, а також у зв`язку з порушенням ним правил поведінки у групі та конфіденційності. Усі оплачені позивачем послуги надано в повному обсязі, а наступні етапи навчання позивачем не оплачувалися.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши учасників судового розгляду, допитавши свідка, суд встановив таке.

ТОВ «УІППП» (код ЄДРПОУ 44684171) надає послуги навчання за програмою «Введення у гештальт-терапію/Гештальт-консультування. Контакт з собою та іншими. Перший ступінь» на умовах публічного договору (оферти) «Перший ступінь», розміщеного на офіційному вебсайті відповідача.

ОСОБА_1 є особою з інвалідністю з дитинства І групи (підгрупа «Б»), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 24.04.2019, довідкою до акта огляду МСЕК та довідкою Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради.

Сторонами не заперечується, що позивач прийняв пропозицію відповідача шляхом оплати послуг та у період з лютого по червень 2025 року брав участь у п`яти дводенних заняттях (модулях) першої сходинки гештальт-терапії, які проводилися онлайн. З урахуванням статусу позивача як особи з інвалідністю відповідач надав йому знижку у розмірі 50 %, у зв`язку з чим вартість одного дводенного заняття для позивача становила 1 600,00 грн замість 3 200,00 грн.

Зі скріншотів листування у месенджері Telegram та графіка занять, розміщеного на сайті відповідача, вбачається, що заняття першої сходинки проводилися за таким розкладом: 1 модуль - 08-09.02.2025, 2 модуль - 15-16.03.2025, 3 модуль - 05-06.04.2025, 4 модуль - 10-11.05.2025, 5 модуль - 07-08.06.2025, 6 модуль - 05-06.07.2025, 7 модуль - 09-10.08.2025. Про дати занять позивач був обізнаний, що підтверджується листуванням та не заперечується ним.

Із наявних у матеріалах справи платіжних документів та пояснень сторін вбачається, що позивач здійснив на рахунок відповідача такі платежі: 01.02.2025 - 1 600,00 грн; 18.03.2025 - 1 600,00 грн; 09.04.2025 - 3 200,00 грн; 21.06.2025 - 1 600,00 грн, а всього 8 000,00 грн, крім того, банківська комісія становила по 3,00 грн за кожен платіж, тобто загалом 12,00 грн. Таким чином, заявлена позивачем сума матеріальної шкоди 8 012,00 грн складається з оплати п`яти фактично наданих йому дводенних занять та банківської комісії.

Співставлення дат платежів із розкладом занять свідчить, що оплату першого модуля (08-09.02.2025) здійснено 01.02.2025, тобто до його проведення; оплату другого модуля (15-16.03.2025) - 18.03.2025, тобто після його проведення; оплату третього модуля (05-06.04.2025) - 09.04.2025, тобто після його проведення; оплату четвертого модуля (10-11.05.2025) - заздалегідь, 09.04.2025, у складі платежу на суму 3 200,00 грн; оплату п`ятого модуля (07-08.06.2025) - 21.06.2025, тобто через тринадцять днів після його проведення.

Зі скріншотів листування вбачається, що працівники відповідача неодноразово нагадували позивачу про необхідність оплати навчання, зокрема 16.03.2025, 17.03.2025, 08.06.2025 та 12.06.2025 в особистому листуванні, а також 01.04.2025, 06.05.2025 та 03.06.2025 у загальному чаті групи. 17.03.2025 на нагадування про оплату позивач повідомив, що «скине пізніше».

06.04.2025 у відповідь на звернення позивача працівниця відповідача повідомила, що запис дозволяється лише теоретичної частини занять і лише з дозволу тренера, про що позивачу необхідно звернутися до тренера, а також зазначила: «З приводу Вашого конфлікту, дякуємо, що поділились думками, обговоримо ваші питання».

02.07.2025 відповідач повідомив позивача у месенджері Telegram про прийняте Інститутом рішення про припинення його навчання на першій сходинці гештальт-терапії з ініціативи Інституту через порушення умов договору публічної оферти «Перший ступінь» та надіслав йому довідку від 02.07.2025 № 00134. У довідці зазначено, що позивач частково пройшов навчання за курсом «1 сходинка гештальт-терапії» у період з лютого по червень 2025 року, відвідав 58 навчальних годин за п`ятьма темами програми; рішення про припинення навчання ухвалене на підставі пунктів 3.6.4, 5.3.1, 5.5 договору, які неодноразово порушувалися, про що студента інформував тренер.

30.12.2025 представник позивача звернулася до відповідача з адвокатським запитом щодо надання наказу про відрахування позивача, копії договору оферти та довідки про оплату послуг. Відповіді на запит матеріали справи не містять.

Відповідно до умов публічного договору (оферти) про надання послуг навчання на освітній програмі «Введення у гештальт-терапію/Гештальт-консультування. Контакт з собою та іншими. Перший ступінь» (далі - Договір), текст якого досліджено судом у судовому засіданні безпосередньо на офіційному вебсайті відповідача шляхом переходу за посиланням https://uippp.com.ua/publichnii%CC%86-dogovir-1-sxodinka (ст. 85, 100 ЦПК України), що узгоджується з ухвалою суду від 25.03.2026, якою встановлено можливість дослідження цього доказу на вебсайті відповідача:

датою укладення Договору (акцептом оферти) є, зокрема, момент натискання кнопки «Сплатити» на сторінці оформлення замовлення (п. 2.3); програма складається з дев`яти дводенних занять (п. 2.2); сертифікат про проходження курсу видається після проходження повного курсу навчання за умови сплати послуг у повному обсязі (п. 2.9);

оплата послуги може бути одноразовою або регулярною, якщо послуга поділена на етапи; у такому разі замовник повинен сплатити наступний етап послуги до її отримання та надіслати квитанцію виконавцю (п. 3.6.4);

повна оплата другого та наступних циклів навчання проводиться на одну зустріч вперед, тобто наступний цикл оплачується в перший день поточного дводенного циклу (п. 4.4);

у випадку, якщо послуги Інституту студентом не сплачені і немає додаткової угоди про відстрочку або розстрочення оплати, студент не допускається до занять у наступному циклі навчання; виконавець у такому випадку має право розірвати договір в односторонньому порядку відповідно до умов договору (п. 4.5);

договір може бути розірваний виконавцем в односторонньому порядку у випадках порушення студентом термінів оплати та грубого порушення студентом вимог статуту, правил внутрішнього розпорядку, інших локальних нормативних актів виконавця (п. 4.8);

замовник зобов`язується до моменту укладення Договору ознайомитися з його змістом, умовами і цінами, запропонованими виконавцем на сайті; своєчасно оплачувати надані виконавцем послуги та своєчасно надавати документи, що підтверджують здійснення платежу (кожен наступний цикл оплачується до завершення поточного циклу занять); уважно ставитися до інших осіб, що навчаються, викладачів (тренерів), дотримуватися дисципліни, правил внутрішнього розпорядку, не вчиняти дій, що негативно впливають на хід проведення занять, що заважають іншим учасникам навчального процесу (п. 5.3.1);

студенти і тренери програми зобов`язуються зберігати конфіденційність особистого матеріалу як учасників, так і тренерів, пред`явленого в ході роботи програми, відповідно до етичного кодексу професійних психологів (п. 5.4); студент не може розголошувати будь-яку особисту інформацію, почуту від інших учасників групи (п. 5.5).

У судовому засіданні 17.08.2026 суд допитав свідка відповідача ОСОБА_3 у режимі відеоконференції з приміщення Подільського районного суду міста Києва. Від допиту свідка ОСОБА_2 представник відповідача відмовився у зв`язку з її перебуванням за кордоном.

Свідок ОСОБА_3 повідомила, що працює викладачкою у ТОВ «УІППП» та була тренеркою групи першої сходинки гештальт-терапії, в якій навчався позивач.

Свідок пояснила, що група є терапевтичною, тому на першій зустрічі вона завжди роз`яснює учасникам правила перебування у групі, а саме: дотримання конфіденційності; обов`язкове перебування на занятті з увімкненою камерою; необхідність пояснювати пропуски, вихід із заняття чи вимкнення камери. Порушення цих правил, за її словами, порушує психологічну безпеку та довіру в групі. Записувати дозволяється лише лекційні частини занять, а груповий процес поширювати заборонено.

За словами свідка, з першого модуля у позивача виникали конфліктні ситуації з іншими студентами. Протягом декількох дводенних занять позивач порушував встановлені правила: перебував на заняттях без увімкненої камери, а коли камеру було увімкнено, у приміщенні разом з ним перебували інші особи; запізнювався на заняття; здійснював записи не лише лекційних частин, а й групових занять.

Свідок зазначила, що з огляду на незрячість позивача вона створювала для нього додаткові умови: постійно зверталася до нього під час занять та перепитувала, чи він присутній, коли камера була вимкнена. Водночас вона пояснювала позивачу, що за порушення правил групи студента може бути виключено з навчання.

Також свідок повідомила, що одна зі студенток розповіла їй, що позивач погрожував поширити записи навчального процесу, якщо щось буде не так.

Згодом працівниця Інституту надіслала свідку файл, створений позивачем за допомогою штучного інтелекту, у якому містилася психіатрична оцінка однієї зі студенток групи. Свідок розцінила це як явне порушення конфіденційності, за яке тренер має право виключити студента з групи. Цей випадок, а також інші порушення з боку позивача вона винесла на розгляд методичної ради Інституту, яка прийняла рішення про виключення позивача з групи.

У судовому засіданні досліджено аудіозапис розмови позивача з працівницею відповідача, наданий позивачем.

Зі змісту запису вбачається, що працівниця відповідача повідомляє позивача про підстави його виключення з навчання - порушення пунктів договору щодо своєчасної оплати та щодо нерозголошення процесів, які відбуваються у групі, - і зазначає, що причиною виключення є не лише оплата, а й інші пункти договору, вказані у довідці.

Позивач стверджує, що йому нічого не відомо про договір та його зміст, на що працівниця відповідає, що договір є публічним і розміщений на сайті Інституту.

Щодо оплати позивач визнає, що й раніше порушував її строки, однак зазначає, що з цієї підстави його не виключали і не попереджали про можливість виключення. Працівниця повідомляє, що нагадування про необхідність оплати надсилалися у загальну групу.

На питання позивача про повернення коштів працівниця відповідача повідомляє про неможливість їх повернення.

Також досліджено дев`ять аудіозаписів, наданих відповідачем. Вони містять лише голосові повідомлення позивача, адресовані працівнику відповідача, без його відповідей.

У цих повідомленнях позивач, по-перше, порушує питання щодо учасниці групи на ім`я ОСОБА_4 : зазначає, що вона йому не подобається, і просить з цим розібратися; вказує, що всі учасники мовчать, а всю комунікацію веде Інна, якій щоразу приділяється дуже багато уваги; висловлює оцінку її психологічних проблем, зазначаючи, що їх можна було вирішити раніше, не чекаючи 30 років; повідомляє, що не знає, що вона робить на курсі, і що написав на неї «портрет».

По-друге, позивач повідомляє, що здійснює записи занять, оскільки так йому легше сприймати матеріал. Він запитує, чи потрібно когось питати про можливість запису, чи можна просто записувати і нікому про це не повідомляти, а також чи потрібно виносити це питання на обговорення в групі. Водночас позивач зазначає, що якщо йому заборонять, то не факт, що він не буде записувати.

По-третє, позивач висловлює невдоволення рівнем занять: зазначає, що інформація подається розтягнуто і багато в чому «ні про що», що матеріал йому вже відомий і зрозумілий, а також що, розуміючи терапевтичний характер групи, він не хоче слухати про проблеми інших учасників. У зв`язку з цим запитує, чи можна не завершувати першу сходинку і перейти одразу на другу, оскільки йому нецікаво і це марна трата часу.

Крім того, в одному із записів позивач запитує про стан психотерапії в Україні та про етапи здобуття освіти у цьому напрямі.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи та спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За правилами ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Щодо правової природи спірних правовідносин та укладення договору.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1, 2 ст. 633 ЦК України передбачено, що публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Згідно з ч. 1, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною; прийняття пропозиції укласти електронний договір може бути здійснено, зокрема, шляхом вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти договір, якщо зміст інформації про умови договору був наданий іншій стороні.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Суд встановив, що між сторонами укладено публічний договір про надання послуг навчання на умовах договору приєднання шляхом акцепту позивачем оферти відповідача, розміщеної на його вебсайті, а саме шляхом оплати послуг. Факт укладення договору та отримання за ним послуг позивачем не заперечується; навпаки, саме на порушенні цього договору позивач ґрунтує свої вимоги.

Доводи позивача про те, що договір у письмовій формі йому не надавався, а його зміст йому не був відомий, суд відхиляє. Чинне законодавство допускає укладення публічного договору шляхом приєднання до умов, розміщених на вебсайті виконавця, а вчинення дій з оплати послуг є прийняттям пропозиції (ч. 2 ст. 642 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», п. 2.3 Договору). Посилання на договір позивачу надавалося працівниками відповідача, а у позовній заяві позивач сам наводить дослівний зміст пунктів 3.6.4, 5.3.1, 5.5 Договору, що свідчить про обізнаність з його умовами. Обставина неотримання паперового примірника договору не спростовує факту його укладення та обов`язковості його умов для сторін (ст. 629 ЦК України). Доказів того, що стан здоров`я позивача об`єктивно перешкоджав йому ознайомитися з умовами Договору, розміщеними на сайті, матеріали справи не містять; суд також враховує, що позивач активно користувався засобами електронної комунікації з відповідачем.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023-XII, який є чинним на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи, оскільки Закон України «Про захист прав споживачів» від 10.06.2023 № 3153-IX набирає чинності не раніше дня припинення або скасування воєнного стану.

Посилання позивача на порушення його права на освіту, гарантованого Законом України «Про освіту», суд не приймає, оскільки спір стосується виконання та розірвання цивільно-правового договору про надання платних послуг, а право на освіту не звільняє замовника платних послуг від виконання договірного обов`язку щодо їх своєчасної оплати.

Щодо правомірності одностороннього розірвання договору відповідачем.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 615 ЦК України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ч. 1 ст. 907 ЦК України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 4.8 Договору сторони погодили право виконавця розірвати договір в односторонньому порядку у разі порушення студентом термінів оплати. Отже, право на односторонню відмову від договору з цієї підстави прямо встановлене договором, що відповідає ч. 1 ст. 615, ч. 3 ст. 651, ч. 1 ст. 907 ЦК України.

Умови Договору щодо строку оплати чергового етапу навчання викладено у декількох пунктах (пункти 3.6.4, 4.4, 5.3.1), які встановлюють різні моменти оплати - до отримання етапу послуги, у перший день поточного циклу або до завершення поточного циклу. Навіть за найбільш сприятливого для споживача тлумачення цих умов, тобто з урахуванням п. 3.6.4 Договору, за яким черговий етап має бути сплачений до його отримання, суд встановив, що позивач тричі здійснював оплату вже після проведення відповідних занять: за другий модуль - 18.03.2025 (заняття 15-16.03.2025), за третій модуль - 09.04.2025 (заняття 05-06.04.2025), за п`ятий модуль - 21.06.2025 (заняття 07-08.06.2025), тобто з простроченням до тринадцяти днів і після неодноразових нагадувань відповідача.

Обставини прострочення оплати підтверджуються платіжними документами самого позивача, листуванням сторін, а також аудіозаписом, наданим позивачем, у якому він визнає, що раніше порушував умови оплати. Доказів укладення між сторонами додаткової угоди про відстрочку або розстрочення оплати, передбаченої п. 4.5 Договору, матеріали справи не містять.

Доводи позивача про те, що під час навчання жодних претензій щодо оплати йому не висувалося, спростовуються наявними у матеріалах справи скріншотами листування, з яких вбачається систематичне надсилання позивачу нагадувань про необхідність оплати як в особистих повідомленнях, так і в загальному чаті групи.

Пояснення позивача про те, що оплата після початку модуля була звичною практикою, яка не мала наслідком виключення з навчання, суд не приймає. Те, що відповідач приймав прострочені платежі та допускав позивача до наступних занять, не свідчить про відмову відповідача від права на розірвання договору, передбаченого п. 4.8 Договору, та не змінює погоджених сторонами строків оплати. Договір не встановлює обов`язку виконавця попереджати студента про намір розірвати договір у разі порушення строків оплати, а сам факт погашення заборгованості не усуває допущених порушень строків виконання грошового зобов`язання. Про розірвання договору позивача повідомлено 02.07.2025 у месенджері Telegram та довідкою від 02.07.2025 № 00134 із зазначенням пункту 3.6.4 Договору, який визначає строк оплати.

Суд також враховує, що розірвання договору не призвело до втрати позивачем коштів за ненадані послуги: усі оплачені позивачем заняття були йому надані, а наступні етапи навчання ним не оплачувалися. За результатами навчання позивачу видано довідку про кількість відвіданих навчальних годин та опрацьовані теми.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими; умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Позивач не заявляв вимог про визнання пункту 4.8 Договору несправедливим. Суд не вбачає ознак несправедливості у договірній умові, яка надає виконавцю право відмовитися від договору у разі порушення замовником строків оплати, оскільки така умова відповідає загальному правилу ч. 1 ст. 615 ЦК України та обов`язку замовника оплатити послугу у строки, встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем правил поведінки у групі та конфіденційності суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 5.4, 5.5 Договору студенти зобов`язуються зберігати конфіденційність особистого матеріалу учасників, пред`явленого в ході роботи програми, та не розголошувати особисту інформацію, почуту від інших учасників групи. Розголошення передбачає доведення такої інформації до відома третіх осіб, які не є учасниками групового процесу.

Окремої заборони здійснення аудіозаписів занять Договір не містить, а працівниця відповідача 06.04.2025 повідомила позивачу про можливість запису теоретичної частини занять з дозволу тренера. Доказів того, що позивач поширював записи занять або їх зміст третім особам, матеріали справи не містять. Твердження свідка ОСОБА_3 про погрози позивача поширити записи ґрунтуються на повідомленні іншої студентки, яка в судовому засіданні не допитувалася, а тому мають характер переказу і не можуть бути покладені в основу висновку суду.

Документ із оцінкою психічного стану іншої учасниці групи, на який посилаються відповідач та свідок, до матеріалів справи не надано. Доводи відповідача про розміщення такого документа у груповому чаті жодними доказами не підтверджені, а свідок ОСОБА_3 повідомила, що отримала зазначений файл від працівниці Інституту, а не з групового чату. Згадка позивача про складення «портрета» у голосовому повідомленні, адресованому працівниці відповідача, та висловлені ним у цьому повідомленні оцінки щодо іншої учасниці свідчать лише про звернення позивача до адміністрації Інституту з приводу конфлікту, а не про розголошення особистої інформації третім особам.

Обставини щодо перебування позивача на заняттях без увімкненої камери, присутності сторонніх осіб у приміщенні та запізнень встановлені лише показаннями свідка ОСОБА_3 , яка є працівницею відповідача та особисто брала участь у конфлікті і прийнятті рішення про виключення позивача; ці показання іншими доказами не підтверджені, а відповідні вимоги до поведінки студентів (обов`язкове перебування з увімкненою камерою тощо) у тексті Договору не закріплені. Будь-яких письмових попереджень позивачу, а також рішення методичної ради, про яке повідомила свідок, матеріали справи не містять.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд констатує, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів порушення позивачем умов конфіденційності, передбачених пунктами 5.4, 5.5 Договору, а також грубого порушення ним правил внутрішнього розпорядку, яке могло б бути підставою для розірвання договору відповідно до п. 4.8 Договору. Відтак посилання відповідача на п. 5.5 Договору як на підставу розірвання договору є недоведеним.

Водночас недоведеність цієї підстави не впливає на висновок суду щодо правомірності розірвання договору, оскільки порушення позивачем строків оплати є самостійною та достатньою підставою для односторонньої відмови виконавця від договору відповідно до п. 4.8 Договору, а на п. 3.6.4 Договору, який визначає строк оплати, відповідач послався у довідці від 02.07.2025 № 00134.

Доказів того, що припинення договору було зумовлене інвалідністю позивача або мало дискримінаційний характер, матеріали справи не містять. Навпаки, відповідач надав позивачу як особі з інвалідністю знижку у розмірі 50 % вартості навчання, а розірвання договору ґрунтується на договірній підставі, не пов`язаній зі станом здоров`я позивача. Суд враховує доводи представника позивача про належність позивача до вразливої категорії осіб, однак ця обставина не звільняє його від виконання погодженого договором обов`язку своєчасно оплачувати послуги. З огляду на це посилання позивача на положення Конвенції про права осіб з інвалідністю суд вважає необґрунтованими.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку, що відповідач розірвав договір в односторонньому порядку на підставі, прямо передбаченій договором, у зв`язку з порушенням позивачем строків оплати послуг, а тому дії відповідача є правомірними.

Щодо позовної вимоги про визнання дій відповідача незаконними.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, звернувшись до суду. Способи захисту цивільних прав визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення; спосіб захисту має бути ефективним, тобто забезпечувати реальне поновлення порушеного права (постанови від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Вимога про визнання незаконними дій відповідача щодо припинення надання послуг сама по собі не призводить до поновлення будь-якого права позивача, а правомірність таких дій підлягає оцінці судом у мотивувальній частині рішення як підстава для вирішення вимог про стягнення. Крім того, судом встановлено, що дії відповідача з розірвання договору є правомірними. За таких обставин у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної шкоди.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з ч. 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовникові невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем у разі наявності його вини.

Судом встановлено, що заявлена позивачем сума 8 012,00 грн є оплатою п`яти дводенних занять, які фактично надані позивачу відповідно до умов договору (8 000,00 грн), та банківською комісією за здійснення платежів (12,00 грн). Ці кошти сплачено позивачем на виконання договірного обов`язку з оплати отриманих послуг, а не внаслідок порушення його прав відповідачем. Наступні етапи навчання позивачем не оплачувалися. Неможливість отримання сертифіката про проходження повного курсу навчання не є реальними збитками позивача у розумінні ст. 22 ЦК України. З огляду на встановлену правомірність розірвання договору та відсутність збитків, підстави для задоволення вимоги про стягнення 8 012,00 грн відсутні.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.09.2020 у справі № 216/3521/16-ц дійшла висновку, що моральна шкода за порушення договірних зобов`язань може бути компенсована, у тому числі й тоді, коли умови договору не передбачають такої компенсації. Тому доводи відповідача про те, що законодавство взагалі не передбачає відшкодування моральної шкоди за порушення умов договору, суд не приймає. Разом з тим, обов`язковою умовою такого відшкодування є встановлення факту порушення прав споживача.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Оскільки судом не встановлено порушення відповідачем прав позивача, а розірвання договору здійснено правомірно, на підставі умов договору, підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Ця вимога є похідною від вимоги про визнання дій відповідача незаконними і задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, досліджені у судовому засіданні докази як кожен окремо, так і в їх сукупності не підтверджують обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог. Судом встановлено, що договір розірвано відповідачем в односторонньому порядку на підставі, передбаченій договором, у зв`язку з порушенням позивачем строків оплати послуг; оплачені позивачем послуги йому надано в повному обсязі; порушення прав позивача як споживача не встановлено. За таких обставин суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, витрати позивача на професійну правничу допомогу відшкодуванню не підлягають. Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю І групи, у зв`язку з чим судовий збір компенсується за рахунок держави.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України у такому разі питання про розподіл зазначених витрат може бути вирішене шляхом ухвалення додаткового рішення (ст. 270 ЦПК України) після подання відповідних доказів.

Керуючись ст. 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український інститут прикладної психології та психотерапії» про визнання дій незаконними, стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Український інститут прикладної психології та психотерапії», код ЄДРПОУ 44684171, місцезнаходження: 03134, місто Київ, проспект Академіка Корольова, будинок 2А, квартира 124.

Повний текст рішення складено 26.10.2026.

Суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області В. В. Чепка