Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №304/1716/26 — Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1716/26 Провадження № 3/304/682/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 рокум. Перечин

Суддя Перечинського районного суду Закарпатської області Гевці В.М.,

за участі секретаря судового засідання Гарайдич Р.А.,

особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1

та його представника – адвоката Мазура М.В., які брали участь в режимі відеоконференції,

розглянувши матеріали, які надійшли з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з неповною вищою освітою, неодруженого,

за ч. 2 ст. 185-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

У С Т А Н О В И Л А:

31 серпня 2026 року до Перечинського районного суду Закарпатської області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 007371Е від 17 серпня 2026 року за частиною 2 статті 185-10 КУпАП, складений щодо ОСОБА_1 , в якому зазначено, що 17 серпня 2026 року о 15 год 00 хв прикордонним нарядом «Група реагування» після спрацювання камери відеоспостереження в районі 194 прикордонного знака, на відстані 20 м до державного кордону України, у межах прикордонної смуги на території Дубриницько-Малоберезнянської сільської територіальної громади Ужгородського району Закарпатської області виявлено та затримано ОСОБА_1 спільно з ОСОБА_2 , який здійснив спробу незаконного перетинання державного кордону з України в Словацьку Республіку поза встановленими пунктами пропуску через державний кордон в складі групи осіб, чим порушив вимоги ст. 9, 12 Закону України «Про Державний кордон України» від 04 листопада 1991 року, за що відповідальність передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Також здійснив злісну непокору законній вимозі військовослужбовця Державної прикордонної служби під час виконання ним службових обов`язків, у прикордонному наряді «Група реагування» пов`язаних з охороною державного кордону старшого лейтенанта ОСОБА_3 , а саме: не виконав законну, неодноразово повторену вимогу зупинитися, яку проігнорував та вдався до втечі у складі групи осіб спільно з ОСОБА_2 , чим порушив вимоги ч. 2 ст. 23, ст. 34 Закону України «Про Державну прикордонну службу» від 03 квітня 2003 року та п. 7 Положення про прикордонний режим, за що відповідальність передбачена ч. 2 ст. 185-10 КУпАП

14 вересня 2026 року представник ОСОБА_1 – адвокат Мазур М.В. подав через систему «Електронний суд» клопотання про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення, у якому заперечив наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, та просив закрити провадження у справі.

На обґрунтування своєї позиції представник зазначив, що обставини, викладені в протоколі про адміністративне правопорушення, не відповідають дійсності та не підтверджені належними доказами. За його твердженням, матеріали справи не містять доказів, на підставі яких посадова особа дійшла висновку про наявність у діях ОСОБА_1 ознак інкримінованого правопорушення.

Адвокат зазначив, що ОСОБА_1 від військовослужбовців Державної прикордонної служби України не тікав, на їхню вимогу зупинився, пред`явив усі наявні в нього документи та надав пояснення. На думку представника, підстав для затримання ОСОБА_1 не було, а його пояснення були проігноровані та не взяті до уваги.

Також представник звернув увагу на те, що в протоколі про адміністративне правопорушення не конкретизовано, які саме вимоги військовослужбовця Державної прикордонної служби України не були виконані ОСОБА_1 , у чому полягала їх законність, скільки разів і за яких обставин вони повторювалися. Крім того, до матеріалів справи не долучено фото- чи відеоматеріалів, які безпосередньо підтверджували б факт невиконання ОСОБА_1 законної вимоги зупинитися та його подальшої втечі.

Представник наголосив, що викладені в протоколі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому відсутні підстави для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.

На переконання адвоката, вина ОСОБА_1 не доведена, об`єктивна сторона адміністративного правопорушення відсутня, а отже, у його діях немає складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, представник ОСОБА_1 – адвокат Мазур М.В. підтримав подане клопотання про закриття провадження у справі та з наведених у ньому підстав просив його задовольнити.

У судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції, ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав та пояснив, що не розуміє, у чому саме полягала інкримінована йому злісна непокора, оскільки мав при собі всі необхідні документи, які пред`являв військовослужбовцю Державної прикордонної служби України. Зазначив, що жодної непокори військовослужбовцям не вчиняв, їхнім законним вимогам не перешкоджав та від виконання таких вимог не відмовлявся.

На підтвердження обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, до матеріалів справи долучено протоколи про адміністративне затримання, особистий огляд речей та вилучення речей і документів від 17 серпня 2026 року, копії документів, що посвідчують особу ОСОБА_1 , рапорт начальника відділення прикордонної служби відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип В) старшого лейтенанта ОСОБА_3 від 17 серпня 2026 року, довідку щодо виникнення обстановки на ділянці ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 » 94 ПРИКЗ 17 серпня 2026 року, фототаблицю щодо руху та затримання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 від 17 серпня 2026 року, схему затримання громадянина України на ділянці відповідальності ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 », а також копію протоколу про адміністративне правопорушення серії ПдРУ № 379611 від 03 серпня 2026 року щодо ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його представника, оцінивши наявні докази в їх сукупності, суддя дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності із законом.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність певної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За змістом ст. 7 КУпАП провадження у справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого додержання законності. Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах та в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються, зокрема, дата і місце його складення, відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, місце, час вчинення та суть адміністративного правопорушення, нормативний акт, який передбачає відповідальність за таке правопорушення, пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також інші відомості, необхідні для вирішення справи.

Частиною першою ст. 185-10 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України під час виконання ним службових обов`язків, пов`язаних з охороною державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні чи здійсненням прикордонного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України або контрольних пунктах в`їзду-виїзду, а також законному розпорядженню чи вимозі члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, який бере участь в охороні державного кордону України.

Частиною другою ст. 185-10 КУпАП передбачено відповідальність за ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за правопорушення, передбачене ч. 1 цієї статті.

Отже, обов`язковими ознаками правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП, є наявність законного розпорядження або вимоги уповноваженої особи, доведення такої вимоги до відома особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, умисне невиконання цієї вимоги, що має характер злісної непокори, а також наявність кваліфікуючої ознаки, передбаченої ч. 2 зазначеної статті.

Злісна непокора передбачає свідоме невиконання законної вимоги, що виявляється у відмові її виконати або в умисному ігноруванні наполегливої, неодноразово повтореної вимоги уповноваженої особи. При цьому не кожне невиконання вимоги або непорозуміння між громадянином і військовослужбовцем Державної прикордонної служби України утворює склад зазначеного адміністративного правопорушення.

Для притягнення особи до адміністративної відповідальності необхідно встановити, яку саме вимогу було висунуто, чи була вона законною, чи була доведена до відома особи, чи мала місце відмова від її виконання або свідоме ігнорування, а також у чому конкретно проявився злісний характер непокори.

Як убачається зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ЗхРУ № 007371Е від 17 серпня 2026 року, ОСОБА_1 інкримінується те, що він не виконав неодноразово повторену вимогу старшого лейтенанта ОСОБА_3 зупинитися, проігнорував її та вдався до втечі спільно з ОСОБА_2 .

Водночас наведене в протоколі формулювання саме по собі не звільняє орган, який його склав, від обов`язку надати докази, що підтверджують фактичні обставини інкримінованого діяння. Зазначення у протоколі про неодноразове повторення вимоги та втечу особи має бути підтверджене іншими матеріалами справи або відповідними фактичними даними, які дають змогу перевірити обґрунтованість такого твердження.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 було виявлено та затримано разом із ОСОБА_2 у районі державного кордону України. Однак сам факт виявлення та затримання особи у відповідній місцевості не свідчить безумовно про те, що до цього вона не виконала законну вимогу військовослужбовця зупинитися, а також не підтверджує автоматично злісного характеру такої поведінки.

Матеріали справи містять рапорт старшого лейтенанта ОСОБА_3 , довідку щодо виникнення обстановки на ділянці ВПС « ІНФОРМАЦІЯ_2 », фототаблицю та схему затримання. Водночас за наявними відомостями до матеріалів справи не долучено відеозапису, який безпосередньо відображав би момент висунення вимоги зупинитися, її повторення, реакцію ОСОБА_1 на таку вимогу та його подальшу поведінку.

Саме по собі недолучення відеозапису не виключає можливості доведення обставин правопорушення іншими належними й допустимими доказами. Однак за відсутності інших достатніх доказів, які б підтверджували конкретні обставини висунення законної вимоги та її умисного невиконання, лише загальне твердження в протоколі не є достатнім для беззаперечного висновку про наявність у діях особи складу правопорушення.

ОСОБА_1 під час судового розгляду заперечував факт непокори військовослужбовцям Державної прикордонної служби України. Він пояснив, що мав при собі документи, які пред`являв військовослужбовцю, та не відмовлявся виконувати законні вимоги. Представник ОСОБА_1 також зазначив, що його підзахисний не тікав від прикордонників, а зупинився на їхню вимогу.

Наведені пояснення самі по собі не є безумовним підтвердженням відсутності правопорушення, проте підлягають перевірці та оцінці в сукупності з іншими матеріалами справи. За відсутності достатніх доказів, які спростовують ці пояснення та підтверджують обставини, викладені в протоколі, суддя не має підстав відхиляти їх лише з огляду на твердження посадової особи, яка склала протокол.

Крім того, для кваліфікації дій ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП необхідно встановити кваліфікуючу ознаку, передбачену цією нормою. У цьому випадку протокол містить посилання на вчинення правопорушення групою осіб спільно з ОСОБА_2 . Однак сам факт одночасного перебування двох осіб у певній місцевості не є достатнім для висновку про вчинення ними злісної непокори у складі групи. Необхідно встановити, що кожна з осіб вчинила дії, які містять ознаки відповідного правопорушення, та що такі дії вчинялися спільно.

Отже, суддя вважає, що під час розгляду цієї справи необхідно виходити не лише з формулювань протоколу, а й із фактичного змісту доказів, якими підтверджуються обставини інкримінованого правопорушення.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При цьому суд не може самостійно відшукувати докази винуватості особи, усувати недоліки доказування з боку органу, який склав протокол, або формувати замість нього обвинувачення. Такий підхід відповідає принципам законності, рівності сторін і змагальності провадження та гарантує особі можливість захищатися від чітко сформульованого обвинувачення перед незалежним і безстороннім судом.

З огляду на положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд має забезпечити справедливий розгляд справи, у тому числі дотримання принципу презумпції невинуватості. Особа не зобов`язана доводити свою невинуватість, а всі обґрунтовані сумніви щодо її винуватості мають тлумачитися на її користь.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

У постанові від 07 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначив, що в силу принципу презумпції невинуватості, який підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події правопорушення та винності особи, яка притягається до відповідальності, тлумачаться на її користь, а недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» означає, що сукупність доказів має бути настільки переконливою, щоб на її підставі можна було дійти обґрунтованого висновку про винуватість особи без наявності розумних сумнівів щодо обставин, які підлягають доказуванню. Такий висновок може випливати із сукупності достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою доказів, а не лише з припущень чи формального відтворення обставин у протоколі.

Застосовуючи зазначений стандарт до обставин цієї справи, суддя виходить із того, що матеріали справи не містять достатньої сукупності переконливих доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували факт невиконання ОСОБА_1 законної, неодноразово повтореної вимоги військовослужбовця Державної прикордонної служби України зупинитися, а також умисний і злісний характер такої непокори.

Зокрема, наявні матеріали не дають змоги достовірно встановити всі обставини висунення відповідної вимоги, її повторення, реакцію ОСОБА_1 та конкретні дії, які, за твердженням посадової особи, свідчили про свідоме ігнорування законного розпорядження. Сам факт затримання ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 поблизу державного кордону не усуває цих сумнівів та не може самостійно підтверджувати наявність у його діях складу злісної непокори.

Крім того, наявні матеріали не дають достатніх підстав для висновку поза розумним сумнівом про те, що інкриміновані дії вчинялися ОСОБА_1 у складі групи осіб у розумінні ч. 2 ст. 185-10 КУпАП. Саме по собі одночасне перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відповідній місцевості не підтверджує вчинення ними спільних дій, які містять усі ознаки цього адміністративного правопорушення.

Таким чином, сукупність досліджених доказів не дає можливості дійти висновку поза розумним сумнівом про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП. Наявні сумніви щодо фактичних обставин інкримінованої події, законності та характеру вимоги, її невиконання ОСОБА_1 і наявності кваліфікуючої ознаки не можуть тлумачитися проти особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин суддя дійшла висновку, що в матеріалах справи відсутня достатня сукупність належних, допустимих і достовірних доказів, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 185-10 КУпАП. У зв`язку з недоведеністю складу адміністративного правопорушення провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись статтями 7, 245, 247, 251, 252, 256, 280, 283, 284 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И Л А:

Провадження у справі про адміністративне правопорушення № 304/1716/26 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 185-10 КУпАП закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 цього Кодексу за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова в справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. Постанова може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником до Закарпатського апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову, протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя:Гевці В. М.