Суд: Третій апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №340/3936/26
Суддя: Чабаненко С.В.
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
26 жовтня 2026 рокум. Дніпросправа № 340/3936/26
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року в адміністративній справі №340/3936/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
До Кіровоградського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні у період з 25.02.2022 по 18.04.2024 при нарахуванні та виплаті позивачу грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній з29.01.2020;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити позивачу перерахунок та виплату належних сум грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 18.042024, у тому числі: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, інших складових грошового забезпечення, похідних виплат, розмір яких визначається виходячи зі складу грошового забезпечення, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.082017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», але не менше 50 відсотків мінімальної заробітної плати, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року позовну заяву в частині позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ухвалу суду, та направити справу для продовження розгляду до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що до отримання 16.05.2026 року відповіді від військової частини позивач не володів документально підтвердженою інформацією щодо застосованого тарифного розряду, тарифного коефіцієнта, розрахункової величини, яка використовувалась при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням, а також щодо механізму обчислення складових грошового забезпечення інформацією. Крім того, позивач не отримував грошового атестату, розрахункових листів, письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, а також інших документів, які б містили відомості про застосовані тарифні коефіцієнти, розрахункову величину та механізм визначення складових грошового забезпечення, а відтак строк на звернення до суду із позовною заявою не пропущений. Отже, на переконання апелянта, відсутні законодавчо встановлені підстави для повернення позовної заяви з причин неусунення її недоліків, у даному випадку підстав для поновлення строку звернення до суду.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши апеляційну скаргу в межах її доводів та вимог відповідно до ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав.
Спір у цій справі виник у зв`язку із протиправними, на думку позивача, діями Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати йому грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 18.042024, у тому числі: посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження військової служби, премії, компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, інших складових грошового забезпечення, похідних виплат, розмір яких визначається виходячи зі складу грошового забезпечення, відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.082017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», але не менше 50 відсотків мінімальної заробітної плати, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частиною п`ятою статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи. Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Колегія суддів не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.
За висновком суду першої інстанції позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX).
Частинами першою та другою статті 233 КЗпП в редакції, чинній з 19 липня 2022 року, установлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.
Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.
Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.
Конституційний Суд України розмежував:
тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат;
тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.
У постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
На переконання колегії суддів, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі з позовними вимогами, які стосуються періоду, право на які виникло після 19 липня 2022 року, з урахуванням частини першої статті 233 КЗпП України (у чинній редакції), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.
Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій Судовою палатою.
Відповідно до установлених судом обставин в цій справі позивач з 25.02.2022 року проходив військову службу у складі Військової частини НОМЕР_2 та в подальшому був переведений до Військової частини НОМЕР_3 (вказані військові частини перебували на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 ), де по 18.04.2024 року проходив військову службу.
Позивач наполягає, що йому не було надано повідомлення про суми, нараховані та виплачені під час проходження військової служби.
З огляду на обставини цієї справи колегія суддів зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду із заявленими позовними вимогами слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.
Водночас, згідно статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За результатом установлення указаних обставин, колегія суддів вважає, що за наявними в матеріалах доказами слід дійти висновку що, днем коли позивач дізнався про порушення його прав, а отже день початку відліку тримісячного строку звернення до суду із цим позовом у частині вимог за період вимог, право на які виникло у позивача після 19 липня 2022 року є травень 2026 року.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустив неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про повернення позовної заяви позивачу.
Більше того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13.01.2000 та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28.10.1998 Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, як свідчить позиція суду, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 312, 315, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року в адміністративній справі №340/3936/26 - задовольнити.
Ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 03 липня 2026 року в адміністративній справі №340/3936/26 в частині повернення позову стосовно позовних вимог, право на які виникло після 19 липня 2022 року, – скасувати, справу №340/3936/26 направити для продовження розгляду до Кіровоградського окружного адміністративного суду.
Постанова суду Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua