Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №520/3537/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Садова М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 р.Справа № 520/3537/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2026, по справі № 520/3537/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просила:

- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції законів від 08.07.2011 неправомірними, такими що порушили її права, гарантовані ст. 22 Конституції України та ст. 46 Конституції України;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції законів від 08.07.2011;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області нарахувати ОСОБА_1 незаконно недоплачені пенсійні виплати і виплатити їх.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.03.2026, яка залишена без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2026, позов в частині позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції законів від 08.07.2011, та виплатити їх з 26.03.2013 по 20.08.2025 повернуто позивачу.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивачка, не погоджуючись з рішенням суду, подала апеляційну скаргу, в якій просила його скасувати, як постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права при не повному з`ясуванні обставин справи та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка зазначає, що призначення пенсії 26.09.2014 на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції законів від 08.07.2011, суперечить ч. 3 ст. 22 Конституції України. Також застосування Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції законів від 08.07.2011 при призначенні пенсії звузило існуючі до цього права, а саме: на час виходу на пенсію, на обчислення повного загального пенсійного стажу, що стало наслідком призначення позивачу мінімального розміру пенсії та неотримання законних пенсійних виплат.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судовим розглядом, ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 27.09.2014.

05.01.2026 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою, у якій просила здійснити перерахунок пенсії на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення», які діяли до внесення змін у ці закони до 08.07.2011, нарахувати та виплатити кошти, які Пенсійний фонд України недоплатив у період з 26.03.2013 року по цей, час у зв`язку з застосуванням при призначенні пенсії Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції законів від 08.07.2011.

Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області листом №3549-518/Р-03/8-2000/26 від 19.01.2026 повідомило, що ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» з 01 січня 2026 встановлено розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність на рівні 2595,00 грн. Пенсію з 01.01.2026 обчислено при страховому стажі 26 років 9 місяців 5 днів (страховий стаж враховано по 30.11.2020 року), коефіцієнт страхового стажу – 0,26750. Середньомісячний заробіток для обчислення пенсії з 01.01.2026 року складає 2555,06 грн. Розмір пенсії з 01.01.2026 складає 2595,00 грн. в тому числі: розмір пенсії за віком (ст. 27) (2555,06 * 0,26750) - 683,48 грн., доплата до пенсії при неповному стажі (ст.28 ч.3) - 274,17 грн., підвищення ст.29 ч.3 (7,5%) - 51,26 грн., доплата до мінімальної пенсійної виплати (2595 грн.) - 1586,09 грн. Пенсія обчислена з додержання вимог чинного законодавства.

Позивач, не погоджуючись із відмовою пенсійного органу у перерахунку пенсії, звернулася до суду із даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що пенсія позивачці нарахована відповідно до законодавства, розмір відповідає нормативним вимогам, доказів протиправності дій відповідача не надано.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), яким передбачені принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також врегульований порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам.

Пунктом 16 розд. XV "Прикінцеві положення" Закону №1058-ІV передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

З 1 жовтня 2011 року набрав чинності Закон України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі - Закон №3668-VI), яким внесено зміни до низки законодавчих актів України, зокрема до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV.

Метою прийняття цього Закону є забезпечення фінансової стабільності солідарної системи пенсійного страхування та поетапне реформування правовідносин у сфері пенсійного забезпечення громадян.

Так, відповідно до Закону №1058-IV із змінами, внесеними згідно із Законом № 3668-VI, з 1 жовтня 2011 року введено поетапне підвищення пенсійного віку для жінок з 55 років до 60 років, збільшено вимоги до мінімально необхідного страхового стажу для набуття права на пенсію, а також встановлено умови для призначення мінімального розміру пенсії за віком за наявності не менше 30 років страхового стажу у жінок та 35 років страхового стажу для чоловіків. Крім того, зазначеними законодавчими змінами змінено механізм оптимізації та обчислення заробітної плати (доходу) для розрахунку пенсійних виплат та запроваджено обмеження їх граничного (максимального) розміру, у зв`язку з чим призначення, перерахунок та виплата пенсій у солідарній системі здійснюються з урахуванням нових уніфікованих правил та обмежень».

Відповідно до ст. 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком пов`язане із досягненням особою визначеного законодавством віку та наявністю відповідного страхового стажу. Зокрема, ч. 1 ст. 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Разом з тим, до досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим частини першої цієї статті, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку, зокрема: 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року.

При цьому законодавець передбачив додаткові соціальні гарантії для жінок цієї вікової категорії за відтермінування виходу на пенсію. Так, відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону №1058-IV жінкам, які народилися у період по 31 грудня 1961 року, після виходу на пенсію встановлюється підвищення розміру пенсії, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, в розмірі 2,5 відсотка за кожні шість місяців більш пізнього виходу на пенсію, починаючи з 55 років до досягнення ними 60-річного віку, за умови, що до цього їм не призначалася будь-яка пенсія.

Згідно зі ст. 28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум. За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено абзацом першим частини першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Водночас, абз. 2 ч. 1 ст. 28 Закону №1058-IV закріплено право особи на збільшення розміру пенсії за наявність додаткового трудового внеску. Зокрема, за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини.

Отже, системний аналіз наведених норм свідчить, що право особи на призначення пенсії за віком, умови встановлення її мінімального розміру, пропорційність нарахування за відсутності повного стажу, а також право на отримання відсоткового підвищення за понаднормовий стаж та більш пізній вихід на пенсію є взаємопов`язаними елементами єдиного правового механізму солідарної системи пенсійного забезпечення.

Усі ці питання врегульовані Законом №1058-IV у редакції Закону №3668-VI, та підлягають обов`язковому застосуванню у їх сукупності до правовідносин, що виникли після 01.10.2011.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 з 27.09.2014 призначено пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV.

З 01.01.2026 пенсію обчислено при страховому стажі 26 років 9 місяців 5 днів (страховий стаж враховано по 30.11.2020 року), коефіцієнт страхового стажу – 0,26750, середньомісячний заробіток для обчислення пенсії з 01.01.2026 - 2555,06 грн.

Розмір пенсії з 01.01.2026 становить 2595,00 грн., у тому числі: розмір пенсії за віком (ст. 27) (2555,06 * 0,26750) - 683,48 грн., доплата до пенсії при неповному стажі (ст.28 ч.3) - 274,17 грн., підвищення ст.29 ч.3 (7,5%) - 51,26 грн., доплата до мінімальної пенсійної виплати (2595 грн.) - 1586,09 грн.

Так, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вимогами щодо перерахунку пенсії, обґрунтовуючи свою позицію зазначила, що призначення їй пенсії на підставі Закону №1058-IV у редакції Закону №3668-VI суперечить ст. 22 Конституції України, оскільки призвело до звуження змісту та обсягу її існуючих прав, у зв`язку з чим вона просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії на підставі Закону № 1058-IV та Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакціях, чинних до внесення змін від 08.07.2011.

Отже, ключовим питанням при вирішенні даної справи є правомірність призначення позивачці у 2014 році пенсії на підставі норм Закону № 1058-IV у редакції, чинній на момент виникнення права на пенсію, та можливість застосування до цих правовідносин положень зазначеного Закону у редакції, що діяла до внесення змін Законом № 3668-VI від 08.07.2011.

Вирішуючи це питання, колегія суддів керується наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 року № 1-рп/99 зазначив, що за загальновизнаним принципом права чинність закону або іншого нормативно-правового акта починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки призначення пенсії є одноразовим юридичним фактом, який зумовлює виникнення пенсійних правовідносин, до цих відносин мають застосовуватися виключно ті норми права, які є чинними на момент виникнення права на пенсію та звернення за її призначенням.

Колегія суддів зазначає, що станом на 27.09.2014 норми Закону №1058-IV у редакції, що діяла до прийняття Закону №3668-VI від 08.07.2011, втратили чинність, з огляду на що, зазначені положення в колишній редакції не могли бути застосовані відповідачем при вирішенні питання про пенсійне забезпечення позивача.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Оскільки правовідносини щодо призначення пенсії виникли у вересні 2014, до них підлягало застосуванню виключно те законодавство, яке діяло на момент виникнення цих правовідносин. Будь-яких правових підстав для надання зворотній дії в часі нормам Закону № 1058-IV у редакції до змін 08.07.2011 у даному випадку не передбачено, а тому дії відповідача щодо застосування актуальних на той момент норм матеріального права є правомірними та обґрунтованими.

Стосовно посилань позивачки на порушення ст. 22 Конституції України колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Водночас, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо суті зазначеної норми у сфері соціального захисту. Зокрема, у Рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 Конституційний Суд України наголосив, що держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту, виходячи зі своїх фінансових можливостей та економічної ситуації. Зміна умов призначення пенсій чи порядку їх обчислення для осіб, які ще не набули права на пенсію на момент внесення таких змін, не є звуженням обсягу вже набутих прав, оскільки до моменту досягнення пенсійного віку та виконання умов закону у особи існує лише очікування на отримання блага, а не саме право.

Зміна правил обчислення пенсії, про які зазначає позивачка, стосується правовідносин, що виникають після набрання чинності Законом № 3668-VI від 08.07.2011. Натомість право на пенсію у позивачки виникло у 2014 році, у зв`язку з чим норми закону в редакції, чинній до 2011, не поширюються на спірні правовідносини, а отже, ці права не могли бути звужені чи скасовані відповідачем у зв`язку з відсутністю факту їх набуття позивачкою на момент зміни законодавчого регулювання.

З огляду на викладене, відповідач, призначаючи позивачу пенсію у 2014 році за нормами Закону № 1058-IV у редакції, чинній на момент призначення, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене колегія суддів також зазначає про відсутність підстав для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 на підставі Закону 1058-IV України та Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакціях від 08.07.2011.

Інших обґрунтувань, аргументів чи правових підстав для здійснення перерахунку пенсії, окрім тих, яким судом надано правову оцінку, ОСОБА_1 не наводить.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2026 по справі № 520/3537/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов