Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №520/4820/21 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 20 жовтня 2026 р.

Справа: №520/4820/21

Суддя: Спаскін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 р.Справа № 520/4820/21

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 29.05.26 по справі № 520/4820/21

за позовом Харківського апеляційного суду

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

та зустрічним позовом ОСОБА_1

до Харківського апеляційного суду

про визнання дій протиправними та стягнення суми,

ВСТАНОВИВ:

Харківський апеляційний суд звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог:

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківського апеляційного суду заборгованість у сумі 247 469,47 грн.

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зустрічним позовом до Харківського апеляційного суду, в якому просив:

- визнати протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо утримання нарахованої грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі 200 767,22 грн.;

-стягнути з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 200 767,22 грн.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 25 травня 2026 року адміністративний позов Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь Харківського апеляційного суду (код ЄДРПОУ 42261368, адреса: майдан Героїв Небесної Сотні, буд. 36, м. Харків, 61001) заборгованість у сумі 247.469,47 грн.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про визнання дій протиправними та стягнення суми - залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 р. за позовом Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення суми. Керуючись п. 8 ст.ч.1 ст. 240 КАСУ підстави, вказані Харківським апеляційним судом у заяві про поновлення строку на звернення до суду визнати неповажними і залишити позовну заяву без розгляду. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю. Визнати дії Харківського апеляційного суду неправомірними. Стягнути з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі 200 767 грн 32 коп.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, зазначає, що помилкове обрання форми судочинства державним органом не є підставою для визнання причин пропуску строку поважними, оскільки дотримання процесуальних строків є одним із елементів принципу правової визначеності. Період розгляду судами позову Харківського апеляційного суду, поданому з порушенням правил підсудності не призупиняє і не перериває строк звернення до суду.

Харківський апеляційний суд подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності судового рішення та просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представники сторін підтримали свої правові позиції по справі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що у березні 2021 року Харківський апеляційний суд звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , у якому просив суд, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог:

стягнути з ОСОБА_1 на користь Харківського апеляційного суду заборгованість у сумі: 247 469,47 грн.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 , на час виникнення спірних правовідносин, був суддею Харківського апеляційного суду.

16 грудня 2019 року відповідачеві за первісним позовом було надано частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 2 жовтня 2018 року до 1 жовтня 2019 року на 1 робочий день (1 календарний день), а саме: 13 січня 2020 року. Також, ОСОБА_1 надано частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 2 жовтня 2018 року до 1 жовтня 2019 року на 2 робочі дні (2 календарні дні) з 14 січня 2020 року до 15 січня 2020 року включно, а також частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 2 жовтня 2018 року до 1 жовтня 2019 року на 2 робочі дні (2 календарні дні) з 16 січня 2020 року до 17 січня 2020 року включно.

Окрім того, відповідачу за первісним позовом було надано частину невикористаної щорічної додаткової відпустки за 2018 рік на 1 робочий день (1 календарний день), а саме: 10 січня 2020 року. А також ОСОБА_1 була надана частина невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 2 жовтня 2018 року до 1 жовтня 2019 року на 1 робочий день (1 календарний день), а саме: 11 січня 2020 року.

У подальшому, відповідачеві за первісним позовом була надана частина невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 2 жовтня 2019 року до 1 жовтня 2020 року на 15 робочих днів (21 календарний день) з 20 січня 2020 року до 9 лютого 2020 року включно.

Також, ОСОБА_1 була надана щорічна додаткова відпустка за 2020 рік на 11 робочих (15 календарних днів) з 10 лютого 2020 року до 24 лютого 2020 року.

Відповідачу за первісним позовом була надана частина невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 2 жовтня 2019 року до 1 жовтня 2020 року на 15 робочих днів (21 календарний день) з 25 лютого 2020 року до 17 березня 2020 року включно.

На виконання наказів голови суду про надання ОСОБА_1 цих відпусток була нарахована і переведена на його особистий рахунок у банківській установі суддівська винагорода.

З 18 березня 2020 року стало відомо, що суддя Протасов В.І. відсутній на роботі у зв`язку із тимчасовою непрацездатністю та перебуванням на лікуванні.

У подальшому стало відомо, що ОСОБА_1 перебував на санаторно-курортному лікуванні з 17 січня 2020 року до 9 лютого 2020 року за рахунок коштів Фонду соціального страхування України.

Надалі, лише 14 квітня 2020 року ОСОБА_1 подав листки непрацездатності, відповідно до яких весь обсяг його тимчасової непрацездатності охоплює період з 9 січня 2020 року до 5 травня 2020 року.

З огляду на цю обставину, наказом голови суду було перенесено відпустки ОСОБА_1 , починаючи з 5 травня 2020 року, на підставі поданої суддею заяви.

Між тим, 27 квітня 2020 року відповідач за первісним позовом подав заяву про відставку і 19 травня 2020 року Вища рада правосуддя прийняла рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Харківського апеляційного суду у відставку.

20 травня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про відкликання його з відпустки з 21 травня 2020 року, про що голова суду видав відповідний наказ. З огляду на це, із суддівської винагороди ОСОБА_1 було утримано частину коштів.

Наказом голови Харківського апеляційного суду від 20 травня 2020 року ОСОБА_1 відраховано зі штату Харківського апеляційного суду, при цьому було зобов`язано фінансово-економічний відділ виплатити відповідачеві грошову компенсацію за невикористані дні відпусток.

Позивач за первісним позовом зазначає, що судді ОСОБА_1 були надані дні відпустки за період з 2 жовтня 2019 року до 1 жовтня 2020 року, проте цей період він не відпрацював на посаді повністю.

При відрахуванні відповідача за первісним позовом зі штату суду, йому була нарахована компенсація за невикористану відпустку у розмірі: 200 767 грн 32 коп. Ця сума була утримана, а тому сума заборгованості ОСОБА_1 зменшилась до 247 469 грн 47 коп.

Тож, ці грошові кошти позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зустрічним позовом до Харківського апеляційного суду, в якому просив суд:

визнати протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо утримання нарахованої грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі: 200 767,22 грн;

стягнути з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі: 200 767,22 грн.

У подальшому, ОСОБА_1 подав заяву про збільшення вимог зустрічного позову, у якій просив суд:

стягнути з Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористану відпустку в сумі: 308 205,72 грн.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що Харківський апеляційний суд протиправно не виплатив ОСОБА_1 правильно обчислену грошову компенсацію за дні невикористаної відпустки в сумі: 308 205,72 грн із розрахунку 8 561,27 грн середньоденного заробітку помноженого на 36 днів невикористаної відпустки.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року позов Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено:

стягнуто з ОСОБА_1 на користь Харківського апеляційного суду заборгованість у сумі: 247 469,47 грн.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про визнання дій протиправними та стягнення суми відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року прийнято відмову ОСОБА_1 від частини зустрічних позовних вимог про визнання протиправними дій Харківського апеляційного суду щодо утримання нарахованої грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі: 107 438,50 грн та стягнення із Харківського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану відпустку в сумі: 107 438,50 грн.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року у справі №520/4820/21 про відмову у задоволенні зустрічного позову в цій частині визнано нечинним.

Провадження у справі в цій частині зустрічних позовних вимог закрито.

У іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року залишено без змін.

Не погоджуючись із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.

Постановою Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі №520/4820/21 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2023 року у справі №520/4820/21 скасовано, а справу №520/4820/21 направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року заяву представника Харківського апеляційного суду про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду залишено без задоволення. Адміністративний позов Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишено без розгляду.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року апеляційну скаргу Харківського апеляційного суду залишено без задоволення. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року у справі №520/4820/21 залишено без змін.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Харківський апеляційний суд подав касаційну скаргу.

У касаційній скарзі стверджується, що уперше із цим позовом до суду цивільної юрисдикції він звернувся в межах строку, встановленого процесуальним законом, оскільки після ознайомлення з розрахунком при звільненні та розміром наявної заборгованості у сумі 247 469,47 грн відповідачем добровільно виявлено бажання про утримання частини заборгованості з допомоги по тимчасовій непрацездатності у сумі 186 127,97 грн та залишку у сумі 61 341,49 грн з вихідної допомоги, про що ним було подано особисту письмову заяву 20 травня 2020 року. За таких обставин Харківському апеляційному суду стало відомо про існування спору щодо повернення заборгованості лише 22 липня 2020 року, коли відповідач, отримавши готівкові кошти в розмірі 186 127,90 грн не сплатив заборгованість перед судом. Тобто саме з 22 липня 2020 року повинен обраховуватися строк на звернення до суду із відповідним позовом. Щодо суми заборгованості у розмірі 61 341,49 грн утриманої із вихідної допомоги, виплаченої ОСОБА_1 при звільненні, то відповідач стверджує, що таке утримання відбулося за згодою відповідача, який в подальшому оскаржив такі дії позивача до суду та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі №520/16501/2020 зобов`язано Харківський апеляційний суд виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 61 341,50 грн, що і стало підставою для подання позивачем у цій справі заяви про збільшення позовних вимог від 27 вересня 2021 року.

Постановою Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі №520/4820/21 касаційну скаргу Харківського апеляційного суду задоволено, Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року скасовано, а справу №520/4820/21 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на момент вирішення даного спору по суті, заборгованість ОСОБА_1 перед Харківським апеляційним судом унаслідок безпідставного отримання суддівської винагороди через отримання коштів в оплату часу роботи та часу відпусток - 247.469,47 грн. (як добуток різниці між 409.087,16 грн. реально отриманих коштів – 161.617,69 грн. коштів як правильно остаточно обчисленої суми грошової компенсації днів невикористаної суддею Харківського апеляційного суду Протасовим В.І. відпустки за період 02.10.2019р.-20.05.2020р.), а тому позов Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає задоволенню. Зазначено, що враховуючи, що в ході розгляду спірних правовідносин встановлено відсутність у судді Протасова В.І. обґрунтованих та доведених матеріалами справи грошових вимог до Харківського апеляційного суду щодо оплати праці за період з 09.01.2020 року по 21.05.2020 року, а тому вимога зустрічного позову не підлягає задоволенню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

В силу приписів пункту 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

За визначенням, наведеним у пункті 17 частини 1 статті 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування, отже, військова служба в органах цивільного захисту є публічною службою.

Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби (професійної діяльності суддів).

Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Загальні правила, які закріплені у нормах адміністративного процесуального законодавства, передбачають обчислення строку звернення до суду за захистом прав, свобод чи інтересів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення цих прав, свобод, інтересів.

Частина 1 статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналіз зазначених норм дає підстави зробити висновок, що шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 5 статті 122 КАС України визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини 1 статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Отже, строк, передбачений частиною 5 статті 122 КАС України, є процесуальним строком, встановленим законом, який суд може поновити, якщо визнає причини його пропуску поважними.

У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 колегія суддів зазначила, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20.11.2019 у справі №9901/405/19 вказала, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Таким чином, КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звертається до суду, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Подібні висновки виклав Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі №420/1782/23, де вказав, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі “Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства”, пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі “ВАТ “Нафтова компанія “Юкос” проти Росії”).

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Колегія суддів зауважує, що у цій категорії справ законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб позивач визначився чи звертатиметься він до суду з позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Судовим розглядом встановлено, що постановою Верховного Суду від 30.10.2025 року касаційну скаргу Харківського апеляційного суду задоволено.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 04 грудня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року скасовано, а справу №520/4820/21 направлено до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

У касаційній скарзі касатор стверджував, що уперше із цим позовом до суду цивільної юрисдикції він звернувся в межах строку, встановленого процесуальним законом, оскільки після ознайомлення з розрахунком при звільненні та розміром наявної заборгованості у сумі 247 469,47 грн відповідачем добровільно виявлено бажання про утримання частини заборгованості з допомоги по тимчасовій непрацездатності у сумі 186 127,97 грн та залишку у сумі 61 341,49 грн з вихідної допомоги, про що ним було подано особисту письмову заяву 20 травня 2020 року. За таких обставин Харківському апеляційному суду стало відомо про існування спору щодо повернення заборгованості лише 22 липня 2020 року, коли відповідач, отримавши готівкові кошти в розмірі 186 127,90 грн не сплатив заборгованість перед судом. Тобто саме з 22 липня 2020 року повинен обраховуватися строк на звернення до суду із відповідним позовом. Щодо суми заборгованості у розмірі 61 341,49 грн утриманої із вихідної допомоги, виплаченої ОСОБА_1 при звільненні, то відповідач стверджує, що таке утримання відбулося за згодою відповідача, який в подальшому оскаржив такі дії позивача до суду та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі №520/16501/2020 зобов`язано Харківський апеляційний суд виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 61 341,50 грн, що і стало підставою для подання позивачем у цій справі заяви про збільшення позовних вимог від 27 вересня 2021 року.

Колегія суддів касаційного суду дійшла висновку, що будь-якої оцінки вказаним доводам позивача щодо згоди відповідача на утримання частини заборгованості з допомоги по тимчасовій непрацездатності у сумі 186 127,97 грн та залишку у сумі 61 341,49 грн з вихідної допомоги, Харківський окружний адміністративний суд та Другий апеляційний адміністративний суд не надали.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що на виконання постанови Верховного Суду від 30.10.2025 колегією суддів встановлено та що не заперечував сам представник Харківського апеляційного суду в судовому засіданні, що Харківський апеляційний суд першочергово з позовною заявою до ОСОБА_1 з аналогічним позовом звертався до Жовтневого районного суду міста Харкова у порядку цивільного судочинства.

Крім того, під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_1 28.06.2024 року надано додаткові пояснення по справі, де він зазначив, що він не брав на себе зобов`язань , в порядку встановленому законом, про добровільне повернення грошової допомоги в зв`язку з хворобою, хоча вимушено дав письмову згоду про утримання цих коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою Верховного Суду від 12.03.2024 року було встановлено наступне: «Зі змісту спірних правовідносин вбачається, що Харківський апеляційний суд про порушення свого права дізнався щонайменше з моменту звільнення ОСОБА_1 з посади судді, а саме: з 20 травня 2020 року, коли головою Харківського апеляційного суду було видано наказ №05-04/69-ос про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Харківського апеляційного суду.

Остаточну ясність у предметній юрисдикції цього та подібних спорів внесла Велика Палата Верховного Суду ще постановою від 14 лютого 2018 року у справі №757/70264/17-ц, віднісши їх саме до юрисдикції адміністративних, а не цивільних судів.

Позивач, будучи суб`єктом владних повноважень, який безпосередньо здійснює правосуддя, був (мав бути) обізнаний про указане судове рішення Великої Палати Верховного Суду, адже її висновки є обов`язковими до врахування судами нижчих інстанцій.»

Стосовно частини суми, яку позивач за первісним позовом просить стягнути з ОСОБА_1 в розмірі 61 341,50 грн і яка була заявлена до стягнення шляхом подачі 27 вересня 2021 року заяви про збільшення позовним вимог, колегія суддів зазначає, що подання заяви про збільшення позовним вимог обумовлено тим, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 11 травня 2021 року у справі № 520/16501/2020 визнано протиправними дії Харківського апеляційного суду щодо утримання з вихідної допомоги ОСОБА_1 грошових коштів та зобов`язано Харківський апеляційний суд виплатити на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 61 341,50 грн.

Після перерахування вказаної суми на користь ОСОБА_1 на виконання вказаного рішення суду позивач за зустрічним позовом звернувся з заявою про збільшення розміру позовних вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що вчинення в минулому роботодавцем - суб`єктом владних повноважень певних дій, які у подальшому визнанні у судовому порядку протиправними, не може бути розцінене судом як поважна причина пропуску строку звернення до суду.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів, враховуючи висновки постанови Верховного Суду від 12.03.2024, зазначає що дата початку перебігу строку звернення до адміністративного суду з вказаним позовом є 20 травня 2020 року, коли головою Харківського апеляційного суду видано наказ №05-04/69-ос про відрахування судді ОСОБА_1 зі штату Харківського апеляційного суду, а тому звернення Харківського апеляційного суду до Жовтневого районного суду міста Харкова у порядку цивільного судочинства з аналогічним позовом відбулося з порушенням строку, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України, оскільки позов було подано до суду 13 серпня 2020 року.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції помилково не надав оцінку даним обставинам, зокрема, пропуску Харківським апеляційним судом звернення до суду із позовом, адже у даному випадку, наявні правові підстави для залишення позову без розгляду.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України, суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставин, що мають значення для справи, зроблені висновки, які не відповідають обставинам справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з залишенням позовної заяви Харківського апеляційного суду без розгляду.

Стосовно зустрічного позову ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 статті 177 КАС України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

З урахуванням того, що основний позов Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення без розгляду і зустрічного позову ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду.

Отже, з огляду на вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про наявність правових підстав для залишення без розгляду зустрічного адміністративного позову ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про визнання дій протиправними та стягнення суми.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення “Серявін та інші проти України”) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України”(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені всі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п. п. 2, 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення; скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Приписи ч. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду з підстав, встановлених 240 цього Кодексу.

Положення п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України визначають, що суд своєю ухвалою залишає позовну заяву без розгляду з підстав, визначених частинами 3 та 4 статті 123 цього Кодексу, зміст яких зазначено вище.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 по справі № 520/4820/21 скасувати.

Прийняти постанову, якою позов Харківського апеляційного суду до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічний позовом ОСОБА_1 до Харківського апеляційного суду про визнання дій протиправними та стягнення суми залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк

Повний текст постанови складено 27.10.2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua