Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №520/6092/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 р.Справа № 520/6092/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Макаренко Я.М.,

Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Кругляк М.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025, головуючий суддя І інстанції: Чудних С.О., м. Харків, по справі № 520/6092/25

за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2

до Міністерства оборони України, треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 (надалі - позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (надалі - відповідач), третя особа - ОСОБА_3 (надалі - третя особа), в якому просить суд, з урахуванням заяви про зміну предмету позову:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 №52/в про відмову у призначенні позивачу ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на малолітнього сина ОСОБА_2 , внаслідок загибелі (смерті) його батька - ОСОБА_5 , пов`язаної із захистом Батьківщини;

- зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву про призначення та виплату позивачу ОСОБА_1 , одноразової грошової допомоги на малолітнього сина ОСОБА_6 , внаслідок загибелі (смерті) його батька - ОСОБА_5 , пов`язаної із захистом Батьківщини, на підставі раніше наданих документів, у відповідності до ст.16, 16-1 Закону № 2011-XII та Наказу МОУ від 25.01.2023 №45 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасувано рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 №52/в про відмову у призначенні позивачу ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на малолітнього сина ОСОБА_2 , внаслідок загибелі (смерті) його батька - ОСОБА_5 , пов`язаної із захистом Батьківщини.

Зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву від 11.04.2024 року про призначення та виплату позивачу ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на малолітнього сина ОСОБА_2 , внаслідок загибелі (смерті) його батька - ОСОБА_5 , пов`язаної із захистом Батьківщини, на підставі раніше наданих документів, у відповідності до ст.16, 16-1 Закону № 2011-XII та Наказу МОУ від 25.01.2023 №45 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, а також не повного дослідження судом матеріалів справи про порушення законодавства про рекламу, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що cтаттею 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 3515-IX від 09.12.2023, яка набрала чинності 29.03.2024, визначені особи, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, зокрема до цих осіб належать діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав. Однак, пунктом 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 3515-IX від 09.12.2023, визначено, що цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та пов`язані з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги. Тобто законодавець чітко встановив, що діти загиблої (померлої) особи, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, мають право на отримання одноразової грошової допомоги, за умови, що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги. Водночас, на момент прийняття рішення від 27.12.2024 №52/в, на розгляді у комісії Міноборони перебувала лише заява матері загиблого військовослужбовця про призначення ОГД, яка мала повне документальне підтвердження. Рішення щодо заяви позивача приймалося пізніше, з урахуванням нових законодавчих норм та факту попереднього призначення допомоги. Апелянт вважає, що метою вказаного положення було унеможливлення перегляду вже прийнятих рішень про призначення ОГД та перерозподілу вже виплачених або призначених до виплати коштів, що є легітимною метою, спрямованою на уникнення адміністративного та правового хаосу.

Зазначає, що суд першої інстанції, натомість, штучно створив колізію між загальною та спеціальною нормами і, всупереч усталеній правовій доктрині, надав перевагу загальній нормі, у той час як перехідні положення за своєю юридичною природою є спеціальними нормами, які встановлюють тимчасові правила або винятки для регулювання переходу від старого правового регулювання до нового. Отже, у даному випадку Комісія Міноборони, відмовивши позивачу у виплаті ОГД через призначення такої виплати матері загиблого військовослужбовця, діяла правомірно, застосувавши саме спеціальну норму пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 3515-IX від 09.12.2023. Вказав, що на дату смерті військовослужбовця ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), редакція ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ не містила прямої вказівки на право дітей, народжених після смерті військовослужбовця, на отримання ОГД. Закон № 3515-IX від 09.12.2023 надав дитині позивача не безумовне право, а умовне ретроактивне право за умови, що допомога не була призначена іншим особам, а тому на момент смерті військовослужбовця дитина не була суб`єктом права на ОГД. Оскільки допомога 19.04.2024 року уже була призначена матері загиблого військовослужбовця, право на ОГД у дитини позивача так і не виникло, що було проігноровано судом першої інстанції, який помилково застосував практику Верховного Суду, викладену у постанові від 10.05.2024 у справі № 440/6725/23. Також вказав, що рішення суду першої інстанції містить хибні посилання на ст.ст. 22, 58 Конституції України, що свідчить про глибоке нерозуміння судом цих конституційних принципів. Вказав, що суд не має повноважень ігнорувати ретроаткивну норму у спосіб, який не передбачений самим законом, застосувавши норму про право дитини на ОГД, але відкинувши умову її застосування, за наслідком чого суд вийшов за межі своїх повноважень та спотворив волю законодавця. Також вказує, що суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок щодо ніби то недобросовісної поведінки відповідача щодо надання доказів, а позивач стверджував, що Міноборони намагалося ввести суд в оману, надавши копію заяви від 02.05.2024, а не від 11.04.2024 року. Вказує, що до центрального апарату Міноборони надійшов пакет документів, отриманих від територіальних центрів. Навіть якщо припустити, що первинна реєстрація заяви позивача відбулася 11.04.2024 року, це не змінює суті правовідносин. На цю дату, заява матері загиблого від 05.09.2023 року вже перебувала на завершальній стадії розгляду, і 19.04.2024 щодо неї було прийнято законне рішення. Міноборони не було зобов`язано зупиняти розгляд справи, яка тривала понад 7 місяців, через надходження нової заяви, правові підстави для якої виникли лише 13 днів тому (29.03.2024 року), а тому суд безпідставно надав цій обставині вирішального значення, у чому апелянт вбачає порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги. В обгрунтування своєї правової позиції вказав, що твердження відповідача стосовно того, що дитина загиблого військовослужбовця народилася після його смерті, а тому ця дитина не набула прав на отримання частки ОГД у разі загибелі військовослужбовця, є помилковим, оскільки зазначений підхід до тлумачення законодавства не відповідатиме положенню Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членіів їх сімей”, а також основним принципам охорони дитинства, а саме рівності прав і свобод дітей, які визначені нормативно - правовими актами, незалежно від народження, або будь - яких інших обставин, а також міжнародним зобов`язанням держави згідно зі статтею 2 Конвенції про права дитини поважати і забезпечувати всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, без будь - якої дискримінації. Вказує, що підхід Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Постанови № 168 дитині, зачатій за життя загиблої (померлої) особи та народженій після її смерті, є дискримінаційним. Зауважує, що у подальшому законодавець урегулював це питання, виклавши ст. 16-1 у новій редакції, пунктом 4 якої передбачив, що до членів сімей загиблих осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 ст.16 цього Закону, належать, зокрема, діти, у тому числі зачаті за життя загиблої особи та народжені після її смерті. Також вказує, що відповідач намагається ввести суд в оману щодо обставин (дати) звернення позивача із заявою до Міністерства оборони України в особі ІНФОРМАЦІЯ_2 про виплату ОГД законному представнику малолітньої дитини - ОСОБА_2 ОГД у разі загибелі батька дитини - ОСОБА_5 , окрім того вказаний доказ поданий за межами процесуальних строків, визначених ст. 79 КАС України. Так, до клопотання відповідача долучена заява ОСОБА_1 (вх. № 793 від 02.05.2024) року щодо виплати їй ОГД, тобто після призначення та виплати 19.04.2024 такої ОГД ОСОБА_3 - матері загиблого ОСОБА_5 . Водночас, порівняння тексту такої заяви ОСОБА_2 , яка надана відповідачем (яка датується 02.05.2025 року, вх. № 793) та заяви ОСОБА_2 від 11.04.2024 (вх. № 622), яка надана позивачем до позовної заяви, свідчить про їх ідентичність та однакові граматичні помилки, що свідчить про намагання відповідача переконати суд, що на дату розгляду Комісією Міноборони заяви матері загиблого військового (що мало місце 19.04.2024 року), заяви позивача про виплату ОГД їй дитині, не було надано. При цьому, відповідачем не було надано переконливих доказів стосовно того, що ОСОБА_1 звернулась із заявою не 11.04.2024 (вх. № 622), а саме 02.05.2024 (вх. № 793). Враховуючи, що на дату звернення позивача (11.04.2024) ОГД, матері військовослужбовця ще не була призначена така ОГД, за вказаних обставин відповідач зобов`язаний був розглянути питання про призначення ОГД не лише матері загиблого військовослужбовця, але й його сину. Твердження відповідача стосовно того, що на дату звернення позивача із заявою (11.04.2024) про виплату ОГД, не змінює суті правовідносин, оскільки на цю дату заяява матері загиблого від 05.09.2023 року уже перебувала на розгляді комісії на завершальній стадії, і 19.04.2024 щодо неї було прийнято рішення, є неправомірним, оскільки саме на суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок своєчасно реагувати на звернення громадян, у тому числі засобами електронного листування, з використанням захищеної системи СЕДО. Саме не узгодження дій посадових осіб апелянта, які не повідомили своєчасно виконавця про звернення 11.04.2024 ОСОБА_7 із заявою, призвели до ухвалення рішення про відмову у призначенні малолітній дитині ОГД, надавши перевагу матері загиблого.

Третя особа надала відзив на апеляційну скаргу, в якій просила апеляційну скаргу задовольнити, обгрунтовуючи свою правову позицію наявністю сумнівів щодо визнання ОСОБА_5 батьком малолітнього ОСОБА_2 , оскільки син не проживав однією сім`єю з позивачкою, відомостей про планування сім`ї матері загиблого військового, не було відомо. Посилання позивачки на обставини проживання однією сім`єю з ОСОБА_5 є недоведеними та безпідставними, а ОСОБА_5 з 25.03.2022 по день смерті не був у відпустці. Вказує, що у відповідності до п. 2 розділу ІІ Прикінцевих положень Закону № 3515-ІХ, якщо ОГД уже була визначена матері загиблого, то дитина, народжена після смерті військового, втрачає на неї право.

Позивач також надав додаткові пояснення (вх. № 59192 від 03.10.2025 року), в яких вказав що клопотання відповідача про залучення додаткових доказів від 12.06.2025 року подано поза межами процесуальних строків та не містить клопотання про поновлення строків на подання таких доказів. Вказує, що на дату звернення 11.04.2024 позивача ОГД матері військового ще не була призначена, за вказаних обставин відповідач зобов`язаний був вирішити питання про призначення ОГД не лише його бабусі, але й сину загиблого військовослужбовця. Також надаючи висновок від 15.09.2024 № 837/ОГД ІНФОРМАЦІЯ_3 про відсутність права у ОСОБА_2 на отримання частки ОГД, який наданий на заміну висновку ІНФОРМАЦІЯ_3 від 25.12.2023, відповідач не надав для огляду у суді та оцінки вказаний первісний висновок. Зазначає, що ухвалюючи рішення у формі протоколу від 27.12.2024 № 52/в, відповідач не зауважив, що зверненню позивача до ІНФОРМАЦІЯ_2 (11.04.2024) із заявою про виплату ОГД передувала довготривала судова тяганина щодо встановлення батьківства дитини, яка розпочалася у 2023 році та закінчилася лише 29.03.2024 року (дата набрання сили рішення Лозівського міськрайонного суду у справі № 629/7122/23) про встановлення факту батьківства. На підставі вищезазначеного, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2026 року до участі у справі в якості третьої особи залучено ОСОБА_4 (батька померлого ОСОБА_5 ), оскільки 04.02.2026 року ОСОБА_4 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із відповідною заявою про виплату йому одноразової допомоги після загибелі сина ОСОБА_5 .

08.10. 2026 року від представника третьої особи надійшли письмові пояснення в яких третя особа зазначила, що не заперечує право малолітнього ОСОБА_2 на отримання ОГД, водночас вважає, що рішення Міністерства оборони України від 27.12.2024 року прийнято відповідно до вимог чинного законодавства.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 25.03.2022 ОСОБА_5 був мобілізований у Збройні Сили України, відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24.02.2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» та Указу Президента України №64/2022 про введення воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, призначений на посаду стрільця 2 стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 .

В подальшому, в травні 2023 року стрілець 3 відділення, 3 взводу, 2 роти військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 отримав тяжке поранення при виконанні бойового завдання, під час захисту Батьківщини, і знаходився в реанімації в клінічній лікарні м. Дніпро ім. І.І. Мечникова, що підтверджується матеріалами справи.

ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 26.09.2023 народився ОСОБА_2 .

Рішенням Лозівського міськрайонного суду від 22.02.2024 у справі 629/7122/23, яке набрало законної сили 29.03.2024 року, зокрема, встановлено, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , внесено зміни до актового запису про народження №282 від 19 жовтня 2023 року, складеного Лозівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Лозівському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а саме: в графі «Прізвище» батька дитини змінити з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 », залишено без змін ім`я та по батькові батька дитини, як « ОСОБА_10 », доповнено відсутніми відомостями про батька: в графі «Дата народження» зазначено - « ІНФОРМАЦІЯ_5 », в графі «Громадянство», зазначено « Україна«.

З урахуванням наведеного, 11.04.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою, якою просив провести виплати одноразової грошової допомоги дитині ОСОБА_11 , зачатій за життя загиблої (померлої) особи військовослужбовця ЗСУ ОСОБА_5 , та народженій після її смерті, у відповідності до ст.16, 16-1 Закону № 2011-XII та Наказу МОУ від 25.01.2023 №45 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану, однак отримала відмову комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (витяг з протоколу засідання комісії №52/в від 27.12.2024).

В оскаржуваній відмові відповідач послався на пункт 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України №3515-IX від 09.12.2023 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення та виплати одноразової допомоги», якими визначено, що цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та пов`язані з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги.

Також зазначено, що оскільки 19.04.2024 року згідно з протоколом №72/168 (2024) засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум вже призначено одноразову грошову допомогу матері загиблого - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідач вважає, що малолітня дитина ОСОБА_12 не має права на отримання одноразової грошової допомоги після смерті свого батька - ОСОБА_5 .

Позивач вважає протиправним рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 №52/в про відмову у призначенні позивачу ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на малолітнього сина ОСОБА_2 , внаслідок загибелі (смерті) його батька - ОСОБА_5 , пов`язаної із захистом Батьківщини, зазначеним обумовлена потреба позивача у зверненні до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що Міністерство оборони України, не виконало свого обов`язку, покладеного на нього, як на суб`єкта владних повноважень стосовно перевірки всіх обставин, повного всебічного та об`єктивного з`ясування усіх підстав, що мають значення при прийнятті спірного рішення, оскільки на дату звернення позивача 11.04.2024 - одноразова грошова допомога ОСОБА_3 (матері загиблого військовослужбовця) ще не була призначена, а тому за вказаних обставин відповідач зобов`язаний був вирішити питання про призначення одноразової грошової допомоги не лише його бабусі - ОСОБА_3 , але й сину загиблого військовослужбовця - ОСОБА_13 .

Колегія суддів погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Згідно із статтею 41 Закону № 2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Закон № 2011-XII відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 16 Закону № 2011-XII встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідно до частин першої, другої статті 16-1 Закону № 2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Частиною 3 статті 16-2 Закону №2011-XII передбачено, що розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, не може становити менше 15 мільйонів гривень.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №2102-IX від 24.02.2022, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України протягом періоду з 24.02.2022 по даний час продовжувався строк дії воєнного стану в Україні.

Згідно з частинами шостою, восьмою, дев`ятою статті 16-3 Закону № 2011-XIІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначається Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).

За приписами пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення її з військової служби, - дата смерті, зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до пункту 12 Порядку № 975 одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 4 цього Порядку, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.

У разі відмови однієї з осіб, зазначених у пункті 9 цього Порядку, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а також у разі, коли одна із таких осіб у строк, встановлений пунктом 32 цього Порядку, не реалізувала своє право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання такої допомоги, у рівних частках.

Згідно з п.16 Порядку № 975 особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у пунктах 8 і 9 цього Порядку.

Пунктом 20 Порядку № 975 передбачено, що Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста, призваного на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважений орган), у паперовій або електронній формі засобами електронної пошти заяву кожної повнолітньої особи, яка має право на отримання допомоги, а у разі наявності малолітніх та/або неповнолітніх дітей - іншого з батьків або опікунів чи піклувальників дітей про виплату одноразової грошової допомоги.

Призначення та виплата одноразової грошової допомоги дітям, народженим після загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного, резервіста або особи, звільненої з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення з військової служби, здійснюється після подання документів, що підтверджують народження дитини, зачатої до загибелі (смерті) згаданої категорії осіб або відповідного рішення суду про встановлення факту батьківства, яке набрало законної сили, засвідченого у встановленому порядку, та витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження дитини.

На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 за №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію" 28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 168, згідно з пунктом 2 якої сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 згаданої Постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях таких країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Відповідно до пункту 2 Постанови КМУ від 28.02.2022 № 168, особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. гривень.

Розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період воєнного стану під час виконання ним обов`язків військової служби не може становити менше 15 млн. гривень.

Право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у частині четвертій статті 118-1 Кодексу цивільного захисту України, частині четвертій статті 98 Закону України "Про Національну поліцію" та пункті 4 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору, у рівних частках.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть його реалізувати протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Днем виникнення такого права є дата, зазначена у свідоцтві про смерть особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, загибель якої сталася в період воєнного стану або смерть якої настала внаслідок причин, зазначених в абзаці першому цього пункту, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Розподіл часток одноразової грошової допомоги у разі відмови однієї з осіб, зазначених в особистому розпорядженні, або відмови однієї з осіб, зазначених у частині четвертій статті 118-1 Кодексу цивільного захисту України, частині четвертій статті 98 Закону України "Про Національну поліцію" та пункті 4 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", від отримання одноразової грошової допомоги, а також у разі, коли одна із таких осіб у трирічний строк з дня виникнення права на отримання допомоги не реалізувала своє право на отримання одноразової грошової допомоги, здійснюється відповідно до вимог статті 118-3 Кодексу цивільного захисту України, статті 100 Закону України "Про Національну поліцію" та статті 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

За приписами пункту 2 Постанови КМУ від 28.02.2022 № 168 якщо після призначення одноразової грошової допомоги за її одержанням звертаються інші особи, питання щодо розподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою або в судовому порядку між такими особами.

У апеляційній скарзі апелянт, як на підставу для відмови виплати малолітньому сину позивача ОГД, визначив обставини того, що право на ОГД виникає на дату смерті військовослужбовця (що, у даному випадку мало місце 31.05.2023 року), але станом на цю дату редакція статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ не містила прямої вказівки на право дітей, народжених після смерті військовослужбовця, на отримання ОГД.

Однак, колегія суддів не погоджується із такими доводами відповідача, оскільки аналіз вищевикладених правових норм дає підстави для висновку, що сім`ям загиблих військовослужбовців Збройних Сил, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів.

Днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста є дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, визначене п. 4 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", а саме, зокрема, діти зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті.

Колегія суддів зазначає, що ст. 16-1 Закону № 2011-XII викладено в новій редакції на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги" від 9 грудня 2023 року № 3515-IX, який набрав чинності 29.03.2024 р.

Проте, згідно з п.2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3515-IX цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та пов`язані з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що вказані зміни застосовуються до правовідносин пов`язаних з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті не залежно від дати набрання чинності вказаним Законом.

У контексті вищезазначеного, колегія суддів також враховує, що відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Слід зазначити, що в теорії права дія нормативно-правових актів у часі розглядається як інтегративна категорія, що включає такі моменти тривалості та особливості реалізації акта у часі (темпоральні характеристики нормативно-правового акта), як: 1) дата набрання актом чинності та дата введення його в дію, а також дата втрати актом (повністю або в певній частині) чинності та, відповідно, припинення його дії; 2) чинність та дія акта; 3) способи (види) дії акта у часі.

Дія нормативно-правових актів у часі є, як правило, перспективною, тобто розрахованою на поведінку суб`єктів права, що виникає після набрання чинності актом. Проте, у деяких випадках нормативно-правові акти можуть мати зворотну (так звану ретроспективну) дію у часі, тобто поширюватись в цілому або в певній частині на відносини, що виникли до набрання ним чинності.

Позицію щодо дії законів та інших нормативно-правових актів в часі неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6- рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Єдиний виняток з цього правила, закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, становлять випадки, коли закони та інші нормативно-правові акти пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Зі змісту вказаних рішень Конституційного Суду України також видно, що у регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

При цьому у рішенні Конституційного Суду України від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України зробив висновок, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Таким чином, у разі безпосередньо (прямої) дії нормативно-правового акта в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

До того ж, судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав, аналізуючи питання дії нормативно-правових актів у часі, у постанові від 31.03.2021 у справі № 803/1541/16 вказала, що у разі якщо під час розгляду заяви особи суб`єктом владних повноважень до прийняття остаточного рішення було змінено нормативно-правове регулювання, суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей для прийняття рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Такий підхід у вирішенні питання щодо застосування принципу дії законів у часі неодноразово застосовувався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09.09.2020 у справі №826/10971/16, від 24.01.2023 у справах №640/14816/20 та №600/5806/21-а, від 08.10.2021 у справі № 240/19318/20, від 16.11.2021 у справі № 360/1406/20, від 01.12.2022 у справі № 640/7578/20, від 07.11.2023 у справі № 520/9778/19 та від 10.01.2024 у справі № 380/13615/21.

Щодо доводів апелянта в частині того, що законодавець у пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3515-IX передбачив умову застосування цих змін до правовідносин, що виникли раніше, а саме якщо допомога не призначалася жодній особі, яка має на її отримання право, суд апеляційної інстанції розцінює критично, виходячи з наступного.

Колегія суддів зазначає, що зміни внесені Законом № 3515-IX до ст. 16-1 Закону № 2011-XII щодо правовідносин пов`язаних з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті набрали чинності 29.03.2024 р.

Так, згідно з п.2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3515-IX цей Закон застосовується до правовідносин, які виникли до набрання ним чинності та пов`язані з призначенням та отриманням одноразової грошової допомоги для дітей загиблої (померлої) особи, зачатих за життя загиблої (померлої) особи та народжених після її смерті, за умови що одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги.

Таким чином п. 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3515-IX врегульовано розповсюдження дії Закону № 3515 до тих правовідносин, що тривали і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення.

Колегія суддів зазначає, що метою цього положення закону було унеможливлення перегляду вже прийнятих на час набуття законом чинності рішень про призначення ОГД та перерозподілу вже виплачених коштів.

При цьому, нове нормативне регулювання, визначене вказаним законом застосовується з дня набрання ним чинності, а тому у разі, якщо на час набрання чинності вказаним законом ( 29.03.2024 р.) існували визначені ним умови, а саме одноразова грошова допомога не призначалася жодній із осіб, які мали право на отримання такої допомоги, то дитина, зачата за життя загиблої (померлої) особи та народжена після її смерті, набула право на призначення та отримання одноразової допомоги станом на час набуття вказаним законом сили, а саме 29.03.2024 р.

Таким чином, якщо на час набрання чинності Законом 3515-IX одноразова допомога не призначалася жодній особі, то дитина, народжена після смерті загиблої особи набула права на призначення та отримання такої допомоги, а тому призначення грошової допомоги іншим особам після набуття чинності вказаним законом без врахування інтересів такої дитини не може призвести до позбавлення її права на отримання одноразової допомоги, оскільки таке право в неї вже виникло.

Як встановлено з матеріалів справи станом на 29.03.2024 р. одноразова грошова допомога не призначалася жодній особі, а тому малолітня дитина померлого військовослужбовця набула права на отримання ОГД у відповідності до ст. 16.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3515-IX

11.04.2024 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою, якою просив провести виплати одноразової грошової допомоги дитині ОСОБА_11 .

19 квітня 2024 року відповідачем було прийнято рішення про призначення частини одноразової допомоги матері померлого.

За таких обставин, призначення допомоги іншій особі не призвело до позбавлення права дитини на отримання такої допомоги, оскільки на час набрання законної сили Законом 3515-IX одноразова допомога не була призначена жодній особі, а тому відмова відповідача у призначенні одноразової допомоги з огляду на п. 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3515-IX є безпідставними.

Крім того колегія суддів враховує положення абзацу 3 частини першої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який передбачає, що особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Також колегія суддів звертає увагу на положення частини дев`ятої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачає, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Відтак, існує суперечність між положеннями пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3515-IX та абзацу 3 частини першої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду, у тому числі на висновки рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України", у даному випадку необхідно застосувати найбільш сприятливу для позивача норму права, якою у даному випадку є абзацу 3 частини першої статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

До того ж, застосування положень пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3515-IX у аналогічних ситуаціях фактично надає особам, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, шляхом реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги, до народження дитини військовослужбовця, яка не народилась на момент смерті, позбавити таку дитину права на отримання одноразової грошової допомоги з огляду на наведену норму Закону № 3515-IX.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2025 у справі № 280/2822/23 наголосив на тому, що дитина військовослужбовця, яка народилась після загибелі батька військовослужбовця та зачата за життя загиблої (померлої) особи, має право на отримання одноразової грошової допомоги і не повинна нести тягар неможливості перерозподілу цієї допомоги уповноваженим органом або наявності спору щодо перерозподілу цих коштів або повернення неправомірно отриманих коштів з інших осіб. З огляду на положення Конституції України та правових норм, наведених вище, Держава повинна гарантувати виплату одноразової грошової допомоги особам, які мають на неї право.

З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо відсутності у позивача права на отримання частки одноразової грошової допомоги сину загиблого військовослужбовця - ОСОБА_2 .

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що Сімейний кодекс України визначає засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів (стаття 1 Сімейного кодексу України).

Статтею 3 Сімейного кодексу України визначено, що сім`я є первинним та основним осередком суспільства.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.

Права члена сім`ї має одинока особа.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У частинах 1-2 статті 6 Сімейного кодексу України законодавець визначив, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 122 Сімейного кодексу України дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя.

Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

У Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Статтею 2 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

Частиною першою статті 3 Конвенції про права дитини встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про охорону дитинства", яка закріплює основні принципи охорони дитинства, визначено, що всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров`я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин першої, другої статті 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.

У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини.

За зазначених обставин, факт того, що дитина загиблого військовослужбовця ОСОБА_5 - ОСОБА_2 народився після його смерті не може бути підставою для висновку про те, що ця дитина не набула прав на отримання частки одноразової грошової допомоги у разі загибелі військовослужбовця (у зв`язку з тим, що на момент смерті батька законодавцем не було включено таких дітей до категорії осіб, які мають право на отримання ОГД), оскільки такий підхід для тлумачення законодавства не відповідатиме положенням Закону № 2011-ХІІ, а також основним принципам охорони дитинства, а саме рівності прав і свобод дітей, які визначені нормативно-правовими актами, незалежно від народження, або будь-яких інших обставин.

Держава має забезпечити рівні та справедливі соціально-правові гарантії для усіх членів сімей військовослужбовців, що загинули (померли) через виконання ними обов`язків військової служби.

За своєю природою одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця має компенсаторний характер, яка спрямована матеріально підтримати, наскільки це можливо, членів сім`ї (батьків, дітей, дружину) та утриманців загиблого військовослужбовця після втрати близької людини (годувальника), а тому виключення із кола осіб, які мають право на отримання допомоги, дитини військовослужбовця з підстав дати її народження не відповідає змісту і меті закону.

Аналогічні висновки містять постанови Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 120/17960/23, від 17.11.2025 р. у справі № 560/12192/24.

Відповідно до Пояснювальної записки до проекту Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги" від 09.12.2023 № 3515-IX вказано, що необхідність прийняття законопроекту пов`язана із тим, що у багатьох родинах членами сімей є, зокрема, особи, що досягли повноліття, особи, які проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, інші особи, за умови, що вони проживали разом із загиблим, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов`язки, притаманні членам сім`ї. Метою цього законопроекту є встановлення рівних та справедливих соціально-правових гарантій для усіх членів сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу служб цивільного захисту, працівників об`єктів критичної інфраструктури, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування та поліцейських, що загинули(померли) через виконання ними обов`язків військової служби чи інших випадках.

Отже, законодавець удосконалив правове регулювання спірних правовідносин, розширивши перелік осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, внесенням змін до статті 16-1 Закону № 2011-XII, яким до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону віднесли також і повнолітніх дітей загиблого військовослужбовця.

Таким чином, застосовуючи до спірних правовідносин положення статей 3, 17, 65 Конституції України, Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", колегія суддів дійшла висновку, що виплата одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця є грошовим еквівалентом саме соціальної гарантії, пов`язаною із втратою члена родини - військовослужбовця під час виконання конституційного військового обов`язку.

Підхід Міністерства оборони України щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до пункту 2 Постанови № 168 дитині, зачатій за життя загиблої (померлої) особи та народженій після її смерті є дискримінаційним.

Конституційний Суд України у Рішенні від 18.12.2018 № 12-р/2018 сформулював юридичну позицію щодо розуміння змісту статей 17, 65 Основного Закону України і визначив, що громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати додаткові гарантії соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладається обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, встановленими у статті 46 Основного Закону України; закріплення в Конституції України обов`язку держави щодо забезпечення соціального захисту громадян України, які захищають Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України, є запорукою його реалізації державою та недопущення зниження рівня соціального захисту цих осіб та членів їхніх сімей (абзаци другий - четвертий пункту 3 мотивувальної частини).

У Рішенні від 20.12.2016 № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що приписи статті 17 містяться в розділі І "Загальні засади" Конституції України, який визначає такі основи конституційного ладу в Україні, як, зокрема, суверенітет, територіальна цілісність та недоторканність України, захист яких покладається на Збройні Сили України та інші військові формування; особлива конституційна процедура внесення змін до цього розділу Конституції України обумовлена специфікою предмета його регулювання - основи конституційного ладу в Україні - зокрема необхідністю забезпечення національної безпеки і оборони України, потребами захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України як суверенної й незалежної, демократичної, соціальної та правової держави; зазначене є підставою для висновку, що особи, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, створених відповідно до законів України, а також члени їхніх сімей мають спеціальний статус та особливі умови соціального захисту (абзаци перший, третій, четвертий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Доводи апелянта про те, що одноразову грошову допомогу вже призначено іншим особам, а саме матері загиблого військовослужбовця, колегія суддів до уваги не бере, виходячи з наступного.

Так, наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №45, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за №176/39232, затверджено Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану (далі - Порядок №45).

Відповідно до пункту 1.6 Порядку №45, якщо після призначення та виплати ОГД у повному розмірі, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги між особами, які мають на неї право, вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Таким чином, і Постановою №168, і Порядком №45 передбачено, що, якщо після призначення та виплати ОГД у повному розмірі, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги між особами, які мають на неї право, вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Крім того, згідно із положеннями Порядку №975 та Порядку №45 виплати по ОГД проводяться поетапно:

- на першому етапі -1/5 від призначеної ОГД,

- залишок невиплаченої суми ОГД (4/5 від призначеної суми) - щомісячно, частками, впродовж 40 наступних місяців.

Відповідно до витягу з протоколу засідання Комісії Міноборони від 19.04.2024 року № 72/168, матері померлого солдата ОСОБА_5 призначено виплату ОГД у розмірі 7500000,00 грн. (? частини 15000000,00 грн.) (т. 1.а.с. 238).

Тобто вказаним рішенням Комісії не здійснено виплату всієї суми одноразової грошової допомоги (який у цілому складає одній особі, а визначено лише її частковий розподіл, 15 000 000,00 грн.), що підтверджує відсутність повного вибуття всієї суми допомоги з правового режиму виплат та збереження неврегульованої частини її розподілу.

Водночас, як було підтверджено вище судом апеляційної інстанції, малолітній син загиблого військовослужбовця є особою, яка відповідно до закону має самостійне право на отримання одноразової грошової допомоги, а спірні правовідносини виникли в умовах, коли відповідач не забезпечив належного врахування повного кола осіб, які мають таке право, під час формування та реалізації рішення Комісії щодо розподілу відповідної виплати.

При цьому, колегія суддів зазначає, що рішенням комісії Міністерства оборони України матері загиблого було призначено частину ОГД в сумі 7500000 грн. та вказане рішення не є предметом спору, однак сам факт визначення лише частини ОГД для матері загиблого об`єктивно підтверджує, що інша частина загального розміру одноразової грошової допомоги не була нікому призначена та залишалася у межах правового регулювання для подальшого розподілу між іншими особами, які мають право на її отримання, зокрема позивачем як законним представником малолітнього сина загиблого військовослужбовця.

Таким чином, сукупність встановлених обставин свідчить, що рішенням Комісії Міністерства оборони України від 19.04.2024 не було остаточно розподілено всю суму одноразової грошової допомоги, а її частковий розподіл не виключає існування невикористаної частини, яка підлягає врахуванню при реалізації прав усіх осіб, визначених законом, у тому числі малолітнього сина загиблого військовослужбовця ОСОБА_5 , у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апелянтом не спростовано обставин не розподілу всієї суми ОГД на підставі рішення Міноборони від 19.04.2024 року № 72/168, а тому вказана обставина дає можливість відповідачу провести відповідний перерозподіл решти частини одноразової грошової допомоги (у розмірі 7500000,00 грн.) між особами, що мають право на її отримання, зокрема щодо позивача, як представника малолітнього сина загиблого військовослужбовця.

Посилання представника третьої особи Бойко Ю.О. щодо неврахування судом першої інстанції висновків наведених у постанові Верховного Суду від 17.11.2025 року за № 560/12192/24 , за змістом яких коли одноразова допомога вже була призначена іншим членам сім`ї загиблого, дія п. 2 Перехідних положень не породжує нового права на повторне призначення або додаткову виплату коштів із державного бюджету, а тому у такій ситуації реалізація права дитини можлива лише у спосіб, прямо передбачений аб. 13 п. 2 постанови КМУ № 168_ шляхом перерозподілу вже виплаченої суми між отримувачами за їх згодою в судовому порядку, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки обставини наведеної справи відрізняються від даної справи, що розглядається. Так за обставинами справи № 560/12192/24 ОГД було призначено та її сума була повністю розподілена до звернення матері малолітньої дитини про призначення ОГД та до набуття чинності Законом № 3515-IX. У справі, що розглядається ОГД не була призначена та розподілена на час набуття чинності Законом№ 3515-IX та позивач звернулася з заявою про призначення ОГД дитині до вирішенння питання про її розподілення та після набуття законної сили Законом № 3515-IX, а тому вказані висновки суду касаційної інстанції є нерелевантними до вказаних правовідносин.

Стосовно аргументації апелянта в частині того, що станом на 11.04.2024 (дату подачі заяви позивача про виплату ОГД), заява матері загиблого від 05.09.2023 року вже перебувала на завершальній стадії розгляду, і 19.04.2024 щодо неї було прийнято законне рішення, а Міноборони не було зобов`язано зупиняти розгляд справи, яка тривала понад 7 місяців, через надходження нової заяви, правові підстави для якої виникли лише 13 днів тому (29.03.2024 року), колегія суддів зауважує наступне.

Відповідно до п.п. 3 п. 3.1 Порядку № 45 ( у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), районний (міський) ТЦКСП, якщо після надсилання доповіді про результати проведеної роботи щодо встановлення осіб, які можуть звернутися за ОГД (додаток 3), отримано документи (інформацію) щодо інших осіб, які можуть бути віднесені до зазначених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», не пізніше наступного робочого дня повідомляє про це засобами зв`язку та письмово за підпорядкованістю обласний (Київський міський) ТЦКСП для подальшого невідкладного інформування Департаменту соціального забезпечення.

Згідно п. 4.3 Порядку № 45, обласний (Київський міський) ТЦКСП перевіряє отримані документи, визначає осіб, які документально підтвердили своє право на одержання ОГД а також осіб, які звернулися (можуть звернутися) за її одержанням, але не надали (надали не всі) документи (додаток 2). Якщо після надсилання документів для призначення та виплати ОГД отримано документи (інформацію) щодо інших осіб, які можуть бути віднесені до зазначених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» або можуть звернутися за призначенням та виплатою цієї допомоги, не пізніше наступного робочого дня повідомляє про це Департамент соціального забезпечення встановленим порядком.

У відповідності ч. 1 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників.

Отже, доводи апелянта про відсутність у Міністерства оборони України обов`язку враховувати заяву позивача лише з тієї підстави, що звернення матері загиблого перебувало на завершальній стадії розгляду, є безпідставними.

Наведені положення Порядку № 45 прямо передбачають спеціальний механізм дій уповноважених органів у разі надходження після направлення документів інформації про інших осіб, які можуть мати право на отримання одноразової грошової допомоги. Зокрема, на районний та обласний ТЦКСП покладено обов`язок невідкладно, через обласний ТЦКСП, повідомити Департамент соціального забезпечення про появу таких осіб незалежно від стадії розгляду вже поданих документів.

При цьому з аналізу приписів ч. 1 ст. 16-3 наведеного закону прямо випливає обов`язок органу, що приймає рішення про призначення та виплату ОГД розподілити її рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання.

Отже, саме факт надходження заяви позивача та документального підтвердження права на отримання допомоги зумовлював необхідність врахування цієї інформації під час прийняття остаточного рішення щодо розподілу одноразової грошової допомоги. Відтак завершальна стадія розгляду заяви іншого отримувача не звільняла ТЦК та СП від обов`язку діяти відповідно до вимог Порядку № 45 щодо повідомлення про надходження заяви позивача не пізніше наступного робочого дня, а Міністерство оборони України забезпечити повний і всебічний розгляд питання з урахуванням усіх осіб, які набули право на отримання зазначеної допомоги до моменту прийняття остаточного рішення.

Оцінюючи доводи позивача та відповідача в частині наявності заяв про виплату позивачу ОГД із різнимии датами, колегія суддів також звертає увагу, що відповідачем не надано належних та допустимих пояснень щодо існування у матеріалах справи двох заяв позивача, які є ідентичними за змістом, містять однакові граматичні помилки, однак мають різні дати подання та різні вхідні реєстраційні номери. Так, відповідачем долучено заяву ОСОБА_1 від 02.05.2024 (вх. № 793), тоді як позивачем до позовної заяви надано заяву від 11.04.2024 (вх. № 622), текст якої є тотожним заяві, поданій відповідачем. Водночас відповідачем не наведено жодних пояснень щодо причин існування двох ідентичних за змістом заяв із різними датами та реєстраційними номерами, не обґрунтовано підстав їх повторної реєстрації, а також не надано доказів, які б підтверджували, що заява від 11.04.2024 не була первинно зареєстрована вказаною датою.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, а також обов`язок подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Крім того, такий суб`єкт не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, якщо не доведе, що вжив усіх можливих заходів для їх отримання до моменту його прийняття, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За відсутності належних та допустимих доказів апелянта щодо наведених розбіжностей та з огляду на текстову тотожність змісту обох заяв колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що станом на 19.04.2024 Міністерство оборони України не було обізнане про звернення позивача, датоване 11.04.2024 та про наявність у малолітнього сина загиблого військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги.

Щодо позицій третьої особи ОСОБА_3 стосовно її незгоди із встановлення батьківства щодо малолітньої особи ОСОБА_2 та незгоди третьої особи із обставинами нібито проживання її сина - ОСОБА_5 однією сім`єю з ОСОБА_5 , суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані обставини не є предметом у межах даного спору та ці факти були встановлені у рішенні Лозівського міськрайонного суду від 22.02.2024 у справі 629/7122/23, яке набрало законної сили 29.03.2024 року, тому не підлягають повторному доказуванню в силу приписів ст.78 КАС України.

Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції констатує, що відмова комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум в призначенні одноразової грошової допомоги відповідно до п. 2 постанови КМУ від 28.02.2022 року № 168, є необґрунтованою, прийнятою без урахування усіх обставин, а також вимог законодавства, а тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов до висновку про необхідність визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.12.2024 №52/в про відмову у призначенні позивачу ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на малолітнього сина ОСОБА_2 , внаслідок загибелі (смерті) його батька - ОСОБА_5 , пов`язаної із захистом Батьківщини.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, Верховний Суд у згаданій вище постанові від 08.07.2025 у справі № 280/2822/23 вказав, що питання зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення дитині загиблого військовослужбовця одноразової грошової допомоги є передчасним, оскільки цю допомогу вже було розподілено між іншими особами. Натомість належним способом захисту права позивачки є зобов`язання відповідачів повторно розглянути заяву позивача як законного представника доньки загиблого, виходячи із наявності у неї права на отримання цієї одноразової грошової допомоги.

Таким чином, колегія суддів погоджується, що судом першої інстанції обрано вірний спосіб відновлення порушених прав позивача шляхом зобов`язаня Міністерства оборони України повторно розглянути заяву від 11.04.2024 року про призначення та виплату позивачу ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги на малолітнього сина ОСОБА_2 , внаслідок загибелі (смерті) його батька - ОСОБА_5 , пов`язаної із захистом Батьківщини, на підставі раніше наданих документів, у відповідності до ст.16, 16-1 Закону № 2011-XII та Наказу МОУ від 25.01.2023 №45 «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та, враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів, переглянувши у межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обгрунтоване рішення у відповідності з вимогами норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 по справі № 520/6092/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.М. Макаренко

Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій

Повний текст постанови складено 27.10.2026 року