Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №520/14224/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 р.Справа № 520/14224/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, повний текст складено 27.07.26 по справі № 520/14224/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, пенсійний орган), в якому просив суд:

-визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344), щодо здійснення виплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, та виплати поточних платежів не в повному розмірі унаслідок застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 01.03.2026 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, у розмірі нарахованого станом на 01.03.2026 підсумку пенсії (з надбавками) єдиним платежем без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821, без обмеження граничним розміром з урахуванням раніше проведених виплат;

-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність дій відповідача, який при здійсненні перерахунку пенсії позивача на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 №1778 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану” (далі – Постанова № 1778) з 01.03.2026 обмежив розмір його пенсійної виплати, чим порушив права ОСОБА_1 на належне пенсійне забезпечення.

Стверджував, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та осіб, що мають право на пенсію за Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 № 2262-ХІІ (далі – Закон № 2262-ХІІ), здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону, при цьому, обмеження виплати пенсії, нарахованої особі в порядку, передбаченому Законом № 2262-ХІІ, не може бути встановлено постановою Кабінету Міністрів України. Відтак, стверджував, що застосування відповідачем приписів Постанови № 1778 є протиправним.

На підтвердження протиправності обмеження пенсії позивача максимальним розміром звернув увагу суду на те, що приписи частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХІІ, якою було передбачено обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром, втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016.

Крім того, звернув увагу, що виконуючи рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 по справі №520/15571/25 відповідач протиправно застосував приписи Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2025 року № 821 (далі – Постанова № 821), шляхом поділу належного позивачу розміру пенсії на декілька частин та внесення отриманої після перерахунку різниці пенсії до окремого реєстру із подальшими виплатами після отримання фінансування, у зв`язку з чим, рішення суду є фактично невиконаним.

Стверджував, що Постановою № 821 перевищено повноваження Уряду, оскільки проігноровано встановлений чинним законодавством чіткий порядок та механізм виконання судових рішень, які набрали законної сили, у тому числі, в яких боржником виступають органи Пенсійного фонду України, у зв`язку з чим, відповідач не мав правових підстав для застосування вказаного нормативно – правового акту.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 по справі №520/14224/26 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, Харківська область,61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344), щодо здійснення виплати пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під`їзд, 2 поверх, ЄДРПОУ 14099344) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 01.03.2026 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821, без обмеження граничним розміром з урахуванням раніше проведених виплат.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору, в частині задоволення позовних вимог, в сумі 532 грн. (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 коп.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 по справі №520/14224/26 в повному обсязі та ухвалити нове рішення суду, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що при розгляді справи судом не в повній мірі досліджені приписи статті 30 Закону України “Про Державний бюджет України на 2026 рік” від 03.12.2025 № 4695-IX (далі - Закон № 4695-IX) та Постанови № 1778, на виконання якої виплату пенсії позивачу з 01.03.2026 встановлено з урахуванням відповідних коефіцієнтів.

Наполягав на правомірності застосування до спірних правовідносинах приписів статті 30 Закону № 4059-IX, які у 2026 році поширюють свою дію на всі пенсії, призначені (перераховані) за спеціальними законами, виплата яких здійснюється у 2026 році. При цьому, Постанова № 1778 прийнята на виконання вимог статті 30 Закону № 4059-IX та обумовлена введеним військовим станом на території України і фінансовими труднощами, які постали перед державою.

Звернув увагу, що реалізація приписів статті 30 Закону № 4059-IX та пункту 1 Постанови № 1778 забезпечує баланс між правами пенсіонерів, пенсія яким призначена на умовах спеціальних законів, та суспільними інтересами.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону № 2262-ХІІ.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 по справі №520/15571/25, головним управлінням проведено перерахунок пенсії з 01.03.2025.

Крім того, виплата пенсії перерахована за рішенням суду провадиться відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 “Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень”.

Відповідно до перерахунку пенсії з 01.03.2026 підсумок пенсії (з надбавками) склав 38305,04 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії пониження суми згідно ПКМУ №1778 від 30.12.2025 склав 29916,01 грн.

Не погодившись з такими з діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, в частині визнання протиправними дій ГУ ПФУ в Харківській області, щодо здійснення виплати пенсії ОСОБА_1 з застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром на підставі норм загального Закону України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” є неправильним, так як у спеціальному законодавчому акті, який визначає порядок, умови та норми пенсійного забезпечення військовослужбовців, а саме, у Законі № 2262-XII, відсутні норми щодо обмеження пенсії максимальним розміром, а застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, Порядку № 821 призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважав за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778, без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року №821, без обмеження граничним розміром з урахуванням раніше проведених виплат.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії у розмірі нарахованого станом на 01.03.2026 підсумку пенсії (з надбавками) єдиним платежем, суд першої інстанції виходив з їх передчасності.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині задоволених позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На виконання вимог частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Частиною 2 статті 64 Конституції України встановлено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Відповідно до статті 3 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (далі - Указ № 64/2022), у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Відтак, слід дійти висновку, що у період дії в Україні воєнного стану, введеного Указом № 64/2022, не обмежується конституційне право громадян на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Колегія суддів враховує, що у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що в Конституції України виокремлюються певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави; до них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі, у тому числі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність, її економічну та інформаційну безпеку (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Організаційно-правові та економічні заходи, спрямовані на забезпечення належного соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей пов`язані не з втратою працездатності, безробіттям або відсутністю достатніх засобів для існування (стаття 46 Конституції України), а особливістю виконуваних ними обов`язків щодо забезпечення однієї з найважливіших функцій держави - захисту суверенітету, територіальної цілісності України (частина перша статті 17 Основного Закону України). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена, зокрема, тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (абзац другий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, абзац четвертий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004). Заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, у зв`язку, зокрема, з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон № 2262-XII. Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Згідно з частинами 1, 3 статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

З наведеного, слід дійти висновку, що умови і норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, визначаються виключно Законом № 2262-ХІІ, Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV (далі – Закон № 1058-IV) та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими саме відповідно до цих законів.

Водночас, статтею 30 Закону № 4695-IX установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу", “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України” (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання приписів статті 30 Закону № 4695-IX Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 1778, яка набрала чинності 01.01.2026 та застосовується з 01.01.2026.

Пунктом 1 Постанови № 1778 установлено, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України “Про державну службу”, “Про прокуратуру”, “Про статус народного депутата України”, “Про Національний банк України”, “Про Кабінет Міністрів України”, “Про дипломатичну службу", “Про службу в органах місцевого самоврядування”, “Про судову експертизу”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”, “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР “Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України” (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, 0,1.

Для осіб, пенсії яким призначено (перераховано) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, та які мають право на пенсію відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і в яких розмір пенсії, обчисленої відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, коефіцієнти застосовуються до відповідних сум перевищення пенсії, призначеної (перерахованої) відповідно до актів законодавства, зазначених в абзаці першому цього пункту, понад суму пенсії, обчислену відповідно до частини першої статті 27, абзацу другого частини першої статті 28 і статті 29 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Пунктом 2 Постанови № 1778 установлено, що у період воєнного стану у 2026 році коефіцієнти, визначені пунктом 1 цієї постанови, не застосовуються до пенсій (пенсійних виплат) осіб, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, брали безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, а також до пенсій в разі втрати годувальника, призначених членам сім`ї загиблих (померлих, зниклих безвісти) таких осіб, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру ветеранів війни, отриманими Пенсійним фондом України у порядку інформаційної взаємодії з Міністерством у справах ветеранів.

З наведеного вбачається, що приписами статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778 запроваджено тимчасове (на 2026 рік) застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, зокрема, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії.

А відтак, вказаними положеннями законодавства фактично встановлено інше (додаткове) регулювання відносин, відмінне від того, що запроваджено Законом № 2262-ХІІ та № 1058-IV, що в свою чергу суперечить приписам вже згаданої вище норми статті 1-1 Закону № 2262-ХІІ, яка є спеціальною у законодавчому регулюванні відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб.

Окрім того, застосування до призначених (перерахованих) пенсій (пенсійних виплат) певної категорії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, коефіцієнтів зменшення пенсії згідно зі статтею 30 Закону № 4695-IX та пункту 1 Постанови № 1778 фактично призводить до обмеження конституційного права такої категорії осіб на належний соціальний захист, що передбачений спеціальним законом.

Колегія суддів наголошує, що Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 вказав, що предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007). Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Враховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Правовідносини подібні до тих, що склалися у справі, яка розглядається вже були предметом розгляду у Верховному Суді.

Так, Верховний Суд, переглядаючи справу №120/1081/25 в касаційному порядку, у постанові від 11.09.2025, врахувавши неодноразово викладену Конституційним Судом України юридичну позицію стосовно того, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок призводить до скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина, дійшов висновку про те, що застосування при обчисленні (перерахунку) розміру пенсій громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі та інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ, положень статті 46 Закону № 4059-IX та Постанови № 1, якими передбачено виплату таких пенсій, із застосуванням коефіцієнтів до суми пенсії, яка перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність (що фактично призводить до обмеження розміру таких пенсій), є протиправним та таким, що обмежує гарантоване право на належний соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що зміна правового регулювання відносин у сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі, та деяких інших осіб можлива лише у випадку внесення відповідних змін до Законів № 2262-ХІІ та № 1058-IV, а інші нормативно-правові акти підлягають застосуванню лише у випадку їх прийняття відповідно до цих законів.

Відповідно до наявного в матеріалах електронної справи протоколу перерахунку пенсії № ФХ98179-Міноборони, пенсія позивача перерахована з 01.03.2026 на підставі статті 46 Закону № 4695-IX і за результатами здійсненого перерахунку основний розмір пенсії склав 38305,04 грн., однак підсумок пенсії з урахуванням максимального розміру пенсії з пониженням суми 35710,04 грн згідно з Постановою № 1778 склав 29916,01 грн.

Колегія суддів зазначає, що такий перерахунок і виплата пенсії не пов`язані зі збільшенням рівня грошового забезпечення, наданням передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиттям на державному рівні заходів, спрямованих на соціальний захист, а також із забезпеченням єдності умов та норм пенсійного забезпечення осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ.

Так, в ухвалі від 06.02.2025 у справі № 520/909/25 Верховний Суд звернув увагу на те, що він неодноразово висловлював правову позицію щодо застосування норм права у спорах, пов`язаних з обмеженням максимальним розміром пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII. Зокрема, у постановах від 16.12.2021 у справі № 400/2085/19, від 20.07.2022 у справі № 340/2476/21, від 25.07.2022 у справі № 580/3451/21, від 30.08.2022 у справі № 440/994/20, від 17.03.2023 у справі №340/3144/21 та інших Верховний Суд дійшов висновку про те, що у правовідносинах щодо призначення та перерахунку пенсій відповідно до Закону № 2262-XII норми зазначеного закону підлягають застосуванню з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, у зв`язку з чим будь-яке обмеження максимального розміру зазначених пенсій є протиправним, що зумовлює задоволення позовних вимог.

Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України “обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України” (абзац 10 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”).

Отже, дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з 01.03.2026 з урахуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 30 Закону № 4695-IX та пунктом 1 Постанови № 1778, внаслідок чого відбулося обмеження пенсії максимальним розміром є протиправними.

Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведені висновки, колегія суддів вважає, що відповідачем не було доведено правомірність оскаржуваних дій, що є предметом оскарження у даній справі.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Колегія суддів зауважує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 листопада 2019 року у справі № 509/1350/17 зазначила, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з`ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для прийняття рішення про призначення пенсії.

Відповідно до пунктів 2, 4 та 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення; визнати бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії; визначити інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З огляду на те, що позивач має право на обрахунок пенсії без застосування коефіцієнтів до суми перевищення, передбачених пунктом 1 постанови № 1778 та без обмеження пенсії максимальним розміром, існує лише один вид правомірної поведінки ГУ ПФУ в Харківській області - перерахувати та виплатити позивачу таку пенсію.

Отже, у відповідача відсутній вибір між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Таким чином, ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо здійснення виплати пенсії ОСОБА_1 із Постанови № 821, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача до суду в цій частині позовних вимог є неналежне, на його думку, виконання відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 по справі №520/15571/25, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06.01.2026, яким, зокрема, зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити перерахування та виплату пенсії з 01.04.2025 без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 № 1 “Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану”, без обмеження граничним розміром з урахуванням раніше проведених виплат.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду у справі № 520/15571/25, яке набрало законної сили 06.01.2026. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02 липня 2026 року у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений Кодексом адміністративного судочинства України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1– 382-3, 383 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджував, що відповідач, виконуючи судове рішення від 02.10.2025 по справі №520/15571/25, застосував положення Постанови № 821, що на переконання ОСОБА_1 призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Тобто, фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, протиправно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував Постанову № 821, яка, на думку ОСОБА_1 , не підлягала застосуванню. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин, застосування Постанови № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому незгода позивача із застосуванням відповідачем під час виконання судового рішення від 02.10.2025 по справі №520/15571/25 Постанови № 821, не є новим предметом адміністративного судочинства.

Отже, якщо застосування Постанови № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення у справі № 520/15571/25, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

З наявних в матеріалах електронної справи з листа ГУ ПФУ в Харківській області від 18.05.2026 № 2000-0203-8/86932 вбачається, що пенсія ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 02.10.2025 по справі №520/15571/25 була перерахована з 01.04.2025 та з 01.03.2026, при цьому, відповідачем було застосовано приписи Постанови № 821 при здійсненні таких перерахунків.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду від 02.10.2025 по справі №520/15571/25, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026 по справі № 580/490/26, яка в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню при вирішенні спірних правовідносин.

Крім того, колегія суддів враховує, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року по справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 "Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень".

А відтак, Порядок № 821 станом на час розгляду цієї справи у суді апеляційної інстанції втратив чинність та відповідно не може бути застосований у спірних правовідносинах. Доказів того, що відповідач під час виконання рішення суду у цій справі буде керуватися нечинним нормативно правовим актом матеріали справи не містять.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Враховуючи те, що спір у справі № 520/14224/26 в частині позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо здійснення виплати пенсії ОСОБА_1 з застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року № 821 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року № 821, виник у зв`язку з виконанням судового рішення від 02.10.2025 по справі № 520/15571/25, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства, а відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених Кодексом адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що провадження у справі № 520/14224/26 у вищезазначеній частині підлягає закриттю відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України.

Однак, суд першої інстанції у цій справі при вирішенні спору не звернув на це уваги, та як наслідок, дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог у вищевказаній частині, а не про закриття провадження у справі.

Згідно з частиною 1 статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, рішення Харківського окружного адміністративного суду від

27.07.2026 по справі №520/14224/26 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо здійснення виплати пенсії ОСОБА_1 з застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року № 821 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року № 821 підлягає скасуванню із прийняттям постанови про закриття провадження по справі в цій частині позовних вимог.

В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду підлягає залишенню без змін як законне та обґрунтоване.

Доводи апеляційної скарги відповідача у вищенаведеній частині не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. ст. 238, 240 ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 326, 327 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 по справі № 520/14224/26 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо здійснення виплати пенсії ОСОБА_1 з застосуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року № 821 та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2026 без застосування постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 року № 821 - скасувати.

Прийняти в цій частині постанову, якою закрити провадження у справі №520/14224/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 по справі № 520/14224/26– залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій