Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №440/11657/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та інших зборів

Дата: 18 жовтня 2026 р.

Справа: №440/11657/26

Суддя: Любчич Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 р.Справа № 440/11657/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Нерубацької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10.09.2026, головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі №440/11657/26

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

27 серпня 2026 року фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (дал і- позивач, заявник, ФОП ОСОБА_1 ) засобами системи "Електронний суд" звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі – відповідач, апелянт, ГУ ДПС у Полтавській області), у якій просить:

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 31 грудня 2024 року № Ф-00184312405, якою ФОП ОСОБА_1 визначено недоїмку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 569 538,11 грн.

Зобов`язати ГУ ДПС у Полтавській області здійснити коригування інтегрованої картки платника єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 шляхом виключення нарахування єдиного внеску в сумі 569 538,11 грн, проведеного на підставі вимоги від 31.12.2024 №Ф-00184312405, та відобразити в інтегрованій картці платника наслідки такого коригування з урахуванням коштів, фактично стягнутих і перерахованих ГУ ДПС у виконавчому провадженні №80237451.

Зобов`язати ГУ ДПС у Полтавській області відкликати з Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні №80237451 з примусового виконання вимогу від 07.05.2025 №Ф-3277-1631-У шляхом подання до органу державної виконавчої служби у виконавчому провадженні №80237451 письмової заяви про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України “Про виконавче провадження”.

Ухвалою суду від 01.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

09.09.2026 до Полтавського окружного адміністративного суду представник позивача подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документа, а саме: вимоги ГУ ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) від 07.05.2025 № Ф-3277-1631 У, що перебуває на примусовому виконанні в Автозаводському відділі державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції у виконавчому провадженні № 80237451, до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 440/11657/26.

В обґрунтування заяви посилається на те, що позов обґрунтований тим, що 31.12.2024 ГУ ДПС у Полтавській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-00184312405, у якій визначило ФОП ОСОБА_1 недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 569538,11 грн. Саме на підставі цієї вимоги 01.02.2025 зазначену суму було відображено в інтегрованій картці платника як заборгованість зі сплати єдиного внеску. У подальшому, 07.05.2025, ГУ ДПС у Полтавській області сформувало вимогу № Ф-3277-1631-У на ту саму суму недоїмки у розмірі 569538,11 грн. Водночас окреме нарахування за цією вимогою в інтегрованій картці платника не відображено, а зазначена в ній сума повністю відповідає заборгованості, яка вже обліковувалася на підставі вимоги від 31.12.2024 № Ф-00184312405. Вимогу від 07.05.2025 № Ф-3277-1631-У ГУ ДПС у Полтавській області пред`явило до примусового виконання. 12.02.2026 старшим державним виконавцем Автозаводського відділу ДВС відкрито виконавче провадження № 80237451 з примусового виконання вимоги від 07.05.2025 № Ф-3277-1631-У про стягнення з ФОП ОСОБА_1 на користь ГУ ДПС у Полтавській області заборгованість у розмірі 569 538,11 грн.

10 вересня 2026 року Полтавський окружний адміністративний суд постановив ухвалу, якою заяву ФОП ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнив.

Забезпечив позов ФОП ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії.

Зупинив стягнення на підставі вимоги ГУ ДПС у Полтавській області від 07.05.2025 № Ф-3277-1631-У до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №440/11657/26.

Відповідач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року та прийняти рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач вказує, що позивачем не доведено та документально не підтверджено, обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам заявника, які б унеможливлювали їх захист без вжиття відповідних заходів або наявність очевидності ознак протиправності рішення Північного міжрегіонального управління від 16.09.2025 №11/4-3500. Вказує, що забезпечення адміністративного позову у виді зупинення стягнення на підставі вимоги ГУ ДПС у Полтавській області від 07.05.2025 № Ф-3277-1631-У до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №440/11657/26, фактично вирішило спір по суті, що суперечить меті застосування ст. 150 КАС України. Звертає увагу суду, що вказана вимога позивачкою не оскаржується, в судовому порядку.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для забезпечення позову ФОП ОСОБА_1 шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги ГУ ДПС у Полтавській області від 07.05.2025 № Ф-3277-1631-У до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №440/11657/26.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Підстави забезпечення позову, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

В силу приписів ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

З аналізу наведеної норми вбачається, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й з зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов`язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 КАС України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів у конкретній справі з урахуванням, зокрема, розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Верховний Суд у постановах від 17 квітня 2019 року у справі №705/4587/17, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23 сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

За сталою правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 27 квітня 2023 року у справі №140/8127/22, від 16 квітня 2024 року у справі №120/15171/23, від 4 грудня 2024 року у справі №500/3027/24, від 4 лютого 2025 року у справі № 280/8758/24, 20 лютого 2025 року у справі № 280/9044/24, 15 січня 2025 року у справі № 520/20854/24, для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

В постанові від 13 березня 2025 року у справі № 160/23707/24 Верховним Судом зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позов та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Так само суд повинен вказати підстави, з яких він дійшов висновку про існування очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, цим рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

В постанові від 19 жовтня 2023 року у справі №440/9568/22 Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, суди повинні також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову колегія суддів встановила, що постановою старшого державного виконавця Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Акіменко Еліною Володимирівною від 12.02.2026 відкрито виконавче провадження ВП № 80237451 з виконання вимоги ГУ ДПС у Полтавській області.

Крім того, постановами державного виконавця цього ж органу від 12.02.2026 та 13.05.2026 у межах зазначеного виконавчого провадження накладено арешт на грошові кошти боржника, а також оголошено в розшук майно боржника.

Дійсно, як обґрунтовано звертає увагу Відповідач, вказані акти органу державної виконавчої служби ухвалені на підставі вимоги про сплату боргу від 07.05.2025 №Ф-3277-1631-У.

Водночас зміст наданих Позивачем доказів, які Відповідачем не спростовані, свідчить про те, що сума недоїмки, визначена у вимозі від 07.05.2025 №Ф-3277-1631-У, сформована за рахунок сум єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, правомірність нарахування яких становить предмет спору у цій адміністративній справі.

Зокрема, відповідна заборгованість обумовлена вимогою від 31 грудня 2024 року № Ф-00184312405, правомірність якої перевіряється у судовому порядку у рамках цієї адміністративної справи.

За таких обставин суди першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку, що на момент звернення до суду та розгляду заяви про забезпечення позову орган державної виконавчої служби фактично здійснював заходи примусового виконання за вимогою, правомірність якої є спірною та перевіряється судом у межах цієї справи, що, у свою чергу, створювало ризик заподіяння шкоди правам та інтересам Позивача до ухвалення остаточного рішення по суті спору.

Згідно з частиною четвертою статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Приписами частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа.

Частиною першою статті 35 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у випадках, передбачених пунктами 1, 4, 6, 8, 11 частини першої статті 34 цього Закону, до закінчення строку дії зазначених обставин, а у випадках, передбачених пунктами 2, 3 і 5 частини першої статті 34 цього Закону, - до розгляду питання по суті.

Надаючи оцінку доводам позивача та доказам, наданим на їх підтвердження, колегія суддів вказує на існування підстав, визначених п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову. Обраний спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Таким чином, беручи до уваги встановлені обставини та враховуючи відсутність у Законі України «Про виконавче провадження» механізму зупинення виконання вказаної вимоги до ухвалення судового рішення по суті, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості заяви про забезпечення позову та відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 150, ч. 1 ст. 151 КАС України та задоволення її шляхом зупинення стягнення на підставі відповідної вимоги.

У свою чергу, Верховний Суд у постановах від 06 грудня 2022 року у справі № 240/37865/21, від 25 листопада 2022 року у справі № 240/24146/21, від 14 грудня 2023 року у справі № 240/26583/23, від 16 липня 2024 року у справі № 240/40188/21, від 07 грудня 2022 року у справі № 440/4901/21 погодився з висновками судів про наявність підстав, визначених п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки вимога про сплату боргу є виконавчим документом, на підставі якого здійснюється стягнення у безспірному порядку.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України.

З огляду на викладене за наслідками оцінки наведених Позивачем доводів та доказів, наданих на їх підтвердження, суд першої інстанції обґрунтовано вказав на існування підстав, визначених п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки метою вжиття заходів забезпечення позову у цій справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів Позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову.

Невжиття заходів забезпечення позову в цьому випадку з наведених підстав може істотно ускладнити ефективний захист та поновлення прав та інтересів Позивача, для захисту яких він звернувся до суду.

Виходячи із обставин, встановлених судами у цій справі, державним виконавцем уже прийняті постанови про накладення арешту на кошти та майно Позивача. Це створює реальну загрозу того, що майно може бути реалізоване, а кошти списані з рахунків ще до того, як суд перевірить на відповідність оскаржуваних у справі актів вимогам частини другої статті 2 КАС України.

Колегія суддів дійшла висновку, що якщо стягнення відбудеться, то пізніше, у разі задоволення позову, поновлення порушених прав Позивача буде значно ускладненим або навіть неможливим.

Зупинення стягнення є необхідним для збереження існуючого становища до вирішення справи по суті.

Колегія суддів вважає, що обраний заявником спосіб забезпечення адміністративного позову відповідає його предмету та вжиття таких заходів спрямоване лише на збереження існуючого становища до розгляду справи по суті заявлених вимог.

Колегія суддів зазначає, що в цьому випадку вжиття заходів забезпечення позову є тимчасовим заходом, спрямованим на забезпечення ефективності виконання судового рішення.

Ухвалюючи цю постанови, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.12.2025 у справі № 520/3714/25 в частині застосування приписів ст. 150, 151 КАС України у подібних правовідносинах.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на її необґрунтованість та безпідставність.

Ухвалюючи це судове рішення колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи зазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 150-154, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2026 року по справі №440/11657/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк

Повний текст постанови складено 26.10.2026.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua