Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №520/2066/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 р.Справа № 520/2066/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Пасечнік О.В., м. Харків, повний текст складено 17.04.26 по справі № 520/2066/26

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області,Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінової Крістіни Олександрівни ,

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області (далі – перший відповідач), Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінової Крістіни Олександрівни (далі – другий відповідач, державний реєстратор), у якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінової Крістіни Олександрівні, яка виразилася у відмові прийняти та розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026 та прийняти рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

- зобов`язати державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінову Крістіну Олександрівну прийняти до розгляду та розглянути заяву ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026 та за результатом розгляду прийняти рішення щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправний характер бездіяльності державного реєстратора, що полягає у відмові прийняти та розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026, за наслідком чого прийняти рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, оскільки у спірних правовідносинах у розумінні приписів частини 4 статті 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 №1952-IV (далі – Закон №1952-IV) були відсутні підстави для не прийняття такої заяви.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі №520/2066/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінової Крістіни Олександрівни про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі № 520/2066/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті рішення жодним чином не обґрунтував наявність у державного реєстратора правових підстав не приймати та не розглядати по суті заяву ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026 та не навів конкретну норму Закону № 1952-IV чи Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 р. № 1127 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2016 р. № 553) (далі по тексту – Порядок № 1127), яка надає таке право другому відповідачу право.

Звернув увагу, що в силу пункту 3 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року або набуваються з таких прав, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії. Всупереч наведеному, другий відповідач не виконав свій обов`язок та не направив до Комунального підприємства «Криворіжське районне бюро технічної інвентаризації», яке у минулому здійснювало реєстрацію речових прав на нерухоме майно (житло) на території міста Кривий Ріг відповідний лист, з метою отримання інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, якщо вважав, що наданих позивачем документів недостатньо для розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026.

Наполягав, що реєстрація права позивача на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації, що підтверджується довідкою КП «Криворіжське районне бюро технічної інвентаризації» за № 222863 від 08.01.2026, а тому у другого відповідача відсутні підстави не приймати та не розглядати заяву про проведення реєстраційних дій, яка була подана від 14.01.2026 ОСОБА_1 через портал «ДІЯ» до Департаменту адміністративних та зареєстрована за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026 у Департаменті адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Повідомив про намір понесення витрат на професійну правничу допомогу.

Сторони правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 відповідно до договору дарування від 02.09.1974 № 2-2599, посвідченого Першою державною нотаріальною конторою 02.09.1974 року за реєстром № 2-2600.

Відповідно до довідки КП «Криворіжське районне бюро технічної інвентаризації» за № 222863 від 08.01.2026 житловий будинок за адресою : АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та зареєстрований в Криворізькому бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 23-73-74.

14.01.2026 ОСОБА_1 через портал «ДІЯ» подав заяву до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради з метою державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, а саме: реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Супровідні документи до вищевказаної заяви зазначено: договір дарування від 02.09.1974 № 2-2599, видавник: Перша Криворізька державна нотаріальна контора.

16.01.2026 позивачу прийшло повідомлення через портал «ДІЯ» про відмову у прийнятті документів від ОСОБА_1 щодо реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

На сайті порталу «ДІЯ» зазначено, що ваш пакет документів щодо державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна не було прийнято за рішенням державного реєстратора.

На адвокатський запит від 19.01.2026 Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради повідомив листом № 5/5-21 від 23.01.2026, що державним реєстратором було встановлено порушення вищевказаних норм Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» № 1141 від 26.10.2011, під час подання заяви про державну реєстрацію прав з реєстраційним номером 132350 від 14.01.2026. Внаслідок вчинення вказаних порушень, державний реєстратор позбавлений можливості виконання норм, закріплених підпунктом 5 пункту 30 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно» № 1141 від 26.10.2011, яким зокрема передбачено, що підстава для державної реєстрації права власності, довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов`язання, спеціального майнового права за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав вноситься з переліку документів, поданих чи отриманих у порядку інформаційної взаємодії для державної реєстрації прав та відображених у відповідній заяві. З урахуванням наведеного, державний реєстратор позбавлений можливості використовувати надані для проведення державної реєстрації документи для цілей документального відтворення процедури державної реєстрації прав. Таким чином, вказані юридичні обставини позбавляють державного реєстратора можливості вчинити дії, спрямовані на проведення державної реєстрації набуття права власності на будинок АДРЕСА_1 .

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінової Крістіни Олександрівни, які виразились у відмові прийняти та розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026 та прийняти рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно, звернувся до суду з цим позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості, оскільки за результатом розгляду зазначеного у заяві супровідного документа з найменуванням «договір дарування», наданого позивачем для проведення державної реєстрації, державним реєстратором було встановлено, що в його складі наявна фотокопія документа з найменуванням паспорт громадянина України, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідка КП «Криворізького районного бюро технічної інвентаризації, договір дарування та технічний паспорт, що не відповідає вимогам до подання документів для державної реєстрації прав, встановленим нормами підпункту 11 пункту 7 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 р. № 484) (далі – Порядок № 1141).

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Так, спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок відмови державного реєстратора у розгляді заяви про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний ОСОБА_1 будинок на праві приватної власності, яке набуте до 01 січня 2013 року.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, забезпечення визнання та захисту державою таких прав врегульовано Законом № 1952-IV.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 1952-IV гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження;

2) обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав;

2-1) одночасність вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва, майбутнім об`єктом нерухомості та державної реєстрації прав;

3) публічність державної реєстрації прав;

4) внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом;

5) відкритість та доступність відомостей Державного реєстру прав.

Частиною 3 статті 3 Закону № 1952-IV передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

У розумінні пункту 1 частини 1 статті 4 Закону № 1952-IV право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості.

Відповідно до абзаців 1, 3 та 6 частини 1 статті 20 Закону № 1952-IV заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Реєстраційні дії за заявою, у якій зазначено відомості про документи, необхідні для проведення таких дій, або за заявою, до якої додано копії відповідних документів, засвідчені підписом заявника, проводяться з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про особливості надання публічних (електронних публічних) послуг".

Заява на проведення реєстраційних дій в електронній формі подається заявником з накладанням кваліфікованого електронного підпису відповідно до вимог Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги".

Пунктами 1-3 частини 3 статті 10 Закону № 1952-IV передбачено, що державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; виконання вимог, визначених статтею 27-2 цього Закону, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (крім випадків автоматичної реєстрації такого права згідно із законом); наявність факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; наявність дозволу органу опіки та піклування на відмову від права власності на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, власником якого є малолітня дитина або неповнолітня особа, або на внесення такого майна до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу;

2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення;

3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані не пізніше трьох робочих днів з дня отримання відповідного запиту державного реєстратора безоплатно надати запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі. Особи, винні у порушенні строку надання інформації на запит державного реєстратора, несуть адміністративну відповідальність.

Згідно із частиною 1 статті 22 Закону № 1952-IV документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Електронні документи, подані для проведення державної реєстрації прав, оформляються згідно з вимогами, встановленими цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Не розглядаються документи з підчищеннями або дописками, закресленими словами та іншими не обумовленими в них виправленнями, заповнені олівцем, з пошкодженнями, що не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст, а також оформлені з порушенням вимог законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону № 1952-IV перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державні реєстратори зобов`язані надавати до відома заявників інформацію про перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав.

Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначено положеннями Порядку № 1127.

Пунктом 8 Порядку № 1127 передбачено, що державний реєстратор за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав формує та реєструє заяву в базі даних заяв, крім випадків, коли така заява не підлягає розгляду відповідно до закону.

Згідно із пунктом 31-1 Порядку № 1127 для державної реєстрації прав заявник подає документи, необхідні для державної реєстрації прав, в електронній формі, що створені з дотриманням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг та законодавства про електронні документи та електронний документообіг, крім випадків, передбачених абзацами другим та третім цього пункту.

Для державної реєстрації прав, реєстрацію яких проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, заявником можуть бути подані скановані копії оригіналів паперових документів (фотокопій) з накладенням кваліфікованого електронного підпису заявника.

Отримання електронних документів з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва та з Єдиного державного реєстру судових рішень здійснюється державним реєстратором самостійно відповідно до наданих заявником ідентифікаторів таких документів чи у разі наявності судових рішень - ідентифікатора судової справи.

Аналіз наведених вище норм Закону № 1952-IV та Порядку № 1127 свідчить про те, що заява на проведення реєстраційних дій може подаватись у електронній формі разом з сканованими копіями оригіналів паперових документів (фотокопій) з накладенням кваліфікованого електронного підпису заявника.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернувся до першого відповідача із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) у електронному вигляді, разом із якою надав: скановану довідку КП «Криворіжське районне бюро технічної інвентаризації» за № 222863 від 08.01.2026, скановану копію договору дарування від 02.09.1974 № 2-2599, посвідченого Першою державною нотаріальною конторою 02.09.1974 за реєстром №2-2600 та завірену КП «Криворіжське районне бюро технічної інвентаризації» 08.01.2026; скановану копію документів інвентаризаційної справа Криворізького бюро технічної інвентаризації (іменована в заяві як технічний паспорт), скановану копію оригіналу паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , скановану копія оригіналу РНОКПП на ім`я ОСОБА_1 .

Проте, 16.01.2026 ОСОБА_1 отримав повідомлення через портал «ДІЯ» про відмову у прийнятті документів від ОСОБА_1 щодо реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

На сайті порталу «ДІЯ» зазначено «Ваш пакет документів щодо державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна не було прийнято за рішенням державного реєстратора».

Жодного посилання на норму права, яку порушив позивач, вказане повідомлення не містить. Не було направлено на адресу позивача або в електронному вигляді і рішення про відмову у прийнятті заяви та доданих до неї документів.

Лише за змістом відповіді від 23.01.2026 № 5/5-21 на адвокатський запит від 19.01.2026, було повідомлено, що за результатом розгляду зазначеного у заяві супровідного документа з найменуванням «договір дарування», наданого для проведення державної реєстрації, державним реєстратором було встановлено, що в його складі наявна фотокопія документа з найменуванням паспорт громадянина України, довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру, довідка КП «Криворізького районного бюро технічної інвентаризації, договір дарування та технічний паспорт, що є порушенням підпункту 11 пункту 7 Порядку № 1141 та унеможливлює виконання державним реєстратором норм, закріплених підпунктом 5 пунктом 30 Порядку № 1141, як наслідок, використати надані для проведення державної реєстрації документи для цілей відтворення процедури державної реєстрації набуття права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 .

Процедура функціонування Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав), його невід`ємної архівної складової частини та наповнення Державного реєстру прав відомостями, передбаченими Законом України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” визначена Порядком № 1141.

Згідно із підпунктом 11 пункту 7 Порядку № 1141 під час формування заяви про державну реєстрацію прав додатково до відомостей, передбачених пунктом 6 цього Порядку, вносяться відомості про документи та/або відомості про документи, подані для державної реєстрації прав (за наявності): тип документа (відповідно до словника типів документів); серія документа (за наявності); номер документа; дата видачі документа; уповноважений суб`єкт, що видав документ; строк дії документа (за наявності); додаткові відомості про документ (за наявності).

Щодо документів, створених за допомогою Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, зазначаються виключно відомості про тип та номер таких документів.

У разі формування заяви, разом з якою подаються та/або зазначаються відомості про кілька документів для державної реєстрації прав, відомості про документ зазначаються щодо кожного такого документа.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції зауважує, що з ані з наданої першим відповідачем відповіді від 23.01.2026 № 5/5-21 на адвокатський запит від 19.01.2026, ані з отриманого ОСОБА_1 16.01.2026 повідомлення через портал «ДІЯ» не вдається за можливе встановити, що саме слугувало підставою для відмови у прийнятті наданих позивачем для реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 документів, зокрема, які саме відомості під час формування заяви про державну реєстрацію прав додатково не внесені до відомостей, передбачених пунктом 6 цього Порядку.

Посилання першого відповідача у відповіді на адвокатський запит на неможливість виконання державним реєстратором при розгляді заяви та документів підпункту 5 пунктом 30 Порядку № 1141, у якому наведені підстави для державної реєстрації права власності, довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов`язання, спеціального майнового права: тип документа; серія документа (за наявності); номер документа; дата видачі документа; уповноважений суб`єкт, що видав документ; додаткові відомості про документ (за наявності), є неприйнятними, оскільки першим відповідачем не вказано при цьому, які саме відомості з перерахованих були відсутні у наданих позивачем разом з заявою документах.

Крім того, з урахуванням того, що підстава для державної реєстрації права власності, довірчої власності як способу забезпечення виконання зобов`язання, спеціального майнового права за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав вноситься з переліку документів, поданих чи отриманих у порядку інформаційної взаємодії для державної реєстрації прав та відображених у відповідній заяві, перший відповідач у разі недостатності в наданих документах необхідних відомостей мав отримати такі шляхом інформаційної взаємодії з органами влади, підприємствами, установами та організаціями, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав належного позивачу на праві приватної власності будинку. Разом з цим, матеріали справи не містять доказів надсилання державним реєстратором відповідних запитів з метою отримання інформації (довідок, засвідчених в установленому законодавством порядку, копій документів тощо), необхідної для такої реєстрації. Однак таких дій вчинено не було. Доказів зворотного матеріали справи не містять, а відповідачі на такі обставини не посилаються.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб`єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

У цій справі колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Отже, критеріями обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень є: 1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення; 2) пов`язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять правову основу такого рішення; 3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих документів, інших доказів), врахування яких є обов`язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення; 4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи; 5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.

За таких обставин, відмову відповідача у прийнятті наданих позивачем для реєстрації права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 документів, без вказівки на їх недоліки чи недостатність, не можна вважати такою, що відповідає вимогам частини другої статті 2 КАС України, зокрема щодо обґрунтованості.

Відтак, невиконання суб`єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Суд враховує правовий висновок Верховного Суду про те, що невмотивованість та неналежна обґрунтованість рішення суб`єкта владних повноважень є достатньою за визначених обставин справи підставою для визнання такого рішення протиправним, що викладено, зокрема у постановах від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21, від 16 березня 2023 року у справі № 160/18668/2 та від 16 травня 2023 року у справі № 380/3195/22.

Крім того, слід зазначити, що в силу частини 4 статті 20 Закону № 1952-IV заява про проведення реєстраційних дій, надання інформації з Державного реєстру прав не підлягає розгляду в разі:

1) Пункт 1 частини четвертої статті 20 виключено на підставі Закону № 4017-IX від 10.10.2024

2) неможливості встановлення особи заявника чи обсягу його повноважень на подання відповідної заяви;

3) відсутності в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку (у разі державної реєстрації прав на земельну ділянку).

Отже, частиною 4 статті 20 Закону № 1952-IV передбачено вичерпний перелік підстав, за наявності яких заява про проведення реєстраційних дій не підлягає розгляду.

Однак, зміст вищевказаного повідомлення через портал «ДІЯ», відповіді першого відповідача від 23.01.2026 № 5/5-21 на адвокатський запит від 19.01.2026 та матеріали справи не містять відомостей про те, що другим відповідачем не вдалося за можливе встановити особу заявника (позивача) або відсутність в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку (у разі державної реєстрації прав на земельну ділянку). Слід зауважити, що посилання на відсутність в Державному земельному кадастрі відомостей про земельну ділянку, якщо б воно було, взагалі не застосовне до спірних правовідносин, адже позивачем надавались на реєстрацію документи щодо права власності на будинок, а не на земельну ділянку.

А відтак, у Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінової Крістіни Олександрівні були відсутні підстави для не розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026 та прийняття рішення за наслідками такого розгляду.

Слід зауважити, що частиною 1 статті 24 Закону № 1952-IV передбачено підстави для відмови в державній реєстрації прав, зокрема, 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом; 6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно до Закону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху; 9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав; 12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці; 13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці); 14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; 15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об`єкт незавершеного будівництва (крім об`єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об`єкт нерухомості; 16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об`єкти нерухомості у складі подільного об`єкта незавершеного будівництва; 17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості, які є частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва; 18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об`єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об`єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю"; 19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об`єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об`єкт нерухомості у зв`язку з його першим відчуженням; 20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону; 21) відсутність дозволу кредитора за аграрною нотою на проведення державної реєстрації прав у результаті відчуження боржником за відповідною аграрною нотою належної земельної ділянки (крім звернення стягнення на предмет іпотеки), права оренди, права емфітевзису або права суперфіцію, укладення договору суборенди, розірвання договору оренди, емфітевзису або суперфіцію, внесення змін до такого договору або відмову від нього - у разі якщо земельна ділянка зазначена в Реєстрі аграрних нот як місце вирощування заставленої майбутньої сільськогосподарської продукції.

Отже, не відповідність поданих документів встановленим вимогам є підставою для відмови в державній реєстрації прав, а не для залишення заяви про проведення реєстраційних дій без розгляду.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 24 Закону № 1952-IV за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Всупереч вказаній нормі, матеріали справи не містять відомостей про те, що державним реєстратором за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 16.01.2026 було прийнято відповідне рішення про відмову в державній реєстрації прав із зазначенням вичерпного переліку обставин, що стали підставою для його прийняття.

Отже, з огляду на відсутність підстав у спірних правовідносинах для залишення без розгляду по суті заяви ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026 та не прийняття рішення за наслідками такого розгляду, колегія суддів дійшла висновку про визнання такої бездіяльності, яка виразилася у відмові прийняти та розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026, протиправною.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

У разі наявності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами частини 1статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Тобто, в розумінні КАС України захист прав, свобод та інтересів осіб підлягає захисту у разі встановленням судом факту їх порушення.

Верховний Суд України, розглядаючи справу № 21-438а12, у своїй постанові від 26 березня 2013 року дійшов до висновку про те, що відповідно до ч. 1 статті 2, п. п. 6, 8 ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст.6 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що за приписами частини 1 статті 26 Закону № 1952-IV за результатом розгляду документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор на підставі прийнятого ним рішення про державну реєстрацію прав вносить відомості про речові права, обтяження речових прав до Державного реєстру прав.

Отже, уповноваженою особою на прийняття рішення про реєстрацію права власності є державний реєстратор, разом з цим, у даній справі другим відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не було реалізовано дискреційні повноваження щодо належного розгляду поданої ОСОБА_1 заяви про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг вул. Святителя Василя Великого 17 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026 та доданих до неї документів, оскільки будь-яке рішення за наслідками такого розгляду прийнято не було.

Положеннями статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).

Разом з цим, частиною 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду від 18 травня 2018 року у справі № 826/6965/14, від 27 листопада 2018 року у справі №807/997/16, від 15 липня 2019 року у справі № 804/14556/15, від 20 листопада 2019 року у справі № 826/9457/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 815/4392/15, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/3145/15, від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18, від 5 травня 2020 року у справі № 1340/4044/18, від 23 червня 2020 року у справі № 820/1545/16, від 6 серпня 2020 року у справі № 805/3147/16-а).

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18).

Враховуючи викладене, з огляду на встановлену у справі протиправну бездіяльність Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінової Крістіни Олександрівни, колегія суддів, виходячи з принципу ефективності судового захисту, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зазначає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінової Крістіни Олександрівни прийняти та розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026.

Оскільки оцінка наявності чи відсутності підстав для проведення державної реєстрації не надавалася, а колегія суддів не може підміняти вказаний орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу, позовна вимога про зобов`язання державного реєстратора відділу реєстрації майнових прав управління у сфері державної реєстрації департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінову Крістіну Олександрівну прийняти рішення щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, є передчасною та задоволенню не підлягає.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується статтею 322 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин у справі та неправильного застосування норм матеріального права, дійшов хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі № 520/2066/26 підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 7 статті 139 КАС України).

Згідно з наявними в матеріалах справи квитанціями, позивачем сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 1064,96 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 1597,44 грн.

Таким чином, оскільки суд апеляційної інстанції за результатами розгляду даної справи дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , керуючись статтею 139 КАС України, слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань першого відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 1331,20 грн (2662,40/2).

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.04.2026 по справі № 520/2066/26 - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінової Крістіни Олександрівні, яка виразилася у відмові прийняти та розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026.

Здійснити вихід за межі позову.

Зобов`язати Державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Белянінову Крістіну Олександрівну прийняти та розглянути по суті заяву ОСОБА_1 про реєстрацію права власності в Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на належний йому будинок за адресою: АДРЕСА_1 за реєстраційним номером 132350 від 14.11.2026.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Дніпропетровської області (просп. Дмитра Яворницького, буд.75,м. Дніпро, Дніпровський р-н, Дніпропетровська обл., 49000, код ЄДРПОУ 40392181) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір за подання позову та апеляційної скарги у загальному розмірі 1331,20 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко