Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №183/857/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/857/26

№ 2/183/379/26

22 жовтня 2026 року м.Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання – Павлюк А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадженняу у приміщенні Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Стаханівської міської ради Луганської області про визнання права власності в порядку спадкування,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом у якому просив визнати за ним у порядку спадкової трансмісії після смерті ОСОБА_2 право власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що спірна квартира була надана його батьку - ОСОБА_3 на підставі ордеру № 605 від 03 червня 1975 року, а згодом перейшла у його власність на підставі договору купівлі-продажу від 05 квітня 1993 року. Батько позивача помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після його смерті дружина (мати позивача) - ОСОБА_2 продовжувала проживати за цією адресою, у зв`язку з чим вважається такою, що прийняла спадщину після померлого чоловіка. Мати позивача, ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після її смерті заведена спадкова справа № 87/2013 у Кадіївській державній нотаріальній конторі, яка на зберігання до Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори не передавалася.

Позивач зазначає, що він є єдиним спадкоємцем за законом після смерті матері, проте 08 грудня 2025 року отримав відмову нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність матеріалів спадкової справи. Посилаючись на положення статті 1276 ЦК України щодо спадкової трансмісії, а також на статті 16, 328, 392, 1218, 1261 ЦК України, позивач просить задовольнити його позов.

Ухвалою судді Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 березня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 27 травня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, призначено судовий розгляд справи по суті.

Позивач ОСОБА_1 подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача - Стаханівської міської ради в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, шляхом публікації оголошення на сайті судової влади. Відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У зв`язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно до статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе, проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, дослідивши надані докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Виконавчим комітетом міської ради депутатів трудящих міста Кадіївка 03 червня 1975 року видано ордер № 605 серії АЗ, яким ОСОБА_3 на сім`ю з трьох осіб (він, дружина ОСОБА_2 та син ОСОБА_1 ) надано право на зайняття квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 05 квітня 1993 року, посвідченим державним нотаріусом Стахановської державної нотаріальної контори та зареєстрованим в реєстрі за № 1-1529, Стахановське управління житлово-комунального господарства продало, а ОСОБА_3 купив у власність квартиру АДРЕСА_2 . На вказаному договорі наявний штамп про реєстрацію права власності за ОСОБА_3 у бюро технічної інвентаризації м. Стаханова від 14 травня 1993 року за № 2-1529 (№ 142/8454).

Відповідно до свідоцтва про шлюб, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстрували шлюб 12 грудня 1964 року. Згідно зі свідоцтвом про народження, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , а його батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Стахановського міського управління юстиції Луганської області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого цим же органом, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постановою державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори Козелько Т.М. від 08 грудня 2025 року, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , з підстав того, що спадкова справа № 87/2013 була заведена в Кадіївській державній нотаріальній конторі та до Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори на зберігання не передавалася, у зв`язку з чим не є можливим встановити осіб, які зверталися для відкриття спадкової справи та з якими саме заявами, а також встановити коло спадкоємців, які прийняли спадщину.

Також у матеріалах справи наявні копії аркушів домової книги для прописки громадян, які проживають у будинку АДРЕСА_1 , відповідно до записів у якій ОСОБА_3 (знятий з реєстраційного обліку 14 січня 2011 року у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (знятий з обліку 13 січня 1995 року) були зареєстровані за вказаною адресою.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

У відповідності до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Разом з тим, суд вважає помилковими та безпідставними доводи позивача щодо наявності підстав для визнання за ним права власності на спірне майно в порядку спадкової трансмісії відповідно до ст. 1276 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Зі змісту вказаної норми випливає, що інститут спадкової трансмісії застосовується виключно у випадку, коли спадкоємець помер після відкриття спадщини, однак у межах встановленого законом шестимісячного строку не встиг реалізувати своє право на прийняття спадщини або відмову від неї.

Водночас, як встановлено судом та зазначає сам позивач у позовній заяві, його мати, ОСОБА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто більше ніж через два роки після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно зі ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ст. 1222, 1261, 1268 ЦК України, для оформлення спадкових прав та визнання права власності на спадкове майно підлягають безумовному встановленню та доведенню факт належності спірного майна спадкодавцю, точне коло спадкоємців, які мають право на спадкування, а також факт прийняття ними спадщини у встановлений законом спосіб та строк або відсутність відмови від неї.

Проте, як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, після смерті першого власника квартири - ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості щодо відкриття спадкової справи відсутні. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, чи заводилася спадкова справа після смерті батька, чи складався ним заповіт, а також не доведено точне коло спадкоємців першої черги за законом (дітей, батьків, дружини), які мали право на спадкування та реалізували таке право або відмовилися від нього.

Окрім цього, з інформаційної довідки зі Спадкового реєстру та постанови державного нотаріуса Четвертої Харківської міської державної нотаріальної контори від 08 грудня 2025 року слідує, що після смерті матері позивача - ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкова справа № 87/2013 була заведена Кадіївською державною нотаріальною конторою Луганської області (на тимчасово окупованій території). Оскільки вказана спадкова справа на зберігання до нотаріальних контор на підконтрольній території України не передавалася, встановити зміст матеріалів цієї справи є неможливим.

У матеріалах справи відсутні відомості про те, на підставі заяви якої саме особи було відкрито спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , хто з можливих спадкоємців звертався до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини чи про відмову від її прийняття, а також чи не виявили бажання прийняти спадщину інші спадкоємці першої черги.

Суд також враховує, що відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309, територія Кадіївської міської територіальної громади Луганської області (включаючи місто Кадіївка) належить до тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України з 06 квітня 2014 року.

Загальні засади цивільно-правового режиму тимчасово окупованої території визначені Законом України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Крім того, за змістом статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», на тимчасово окупованій території будь-який правочин, вчинений суб`єктами господарювання та/або громадянами з порушенням вимог цього Закону та інших законів України, вважається нікчемним. За державою Україна, територіальними громадами, фізичними та юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, розташоване на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

За таких обставин, з огляду на тимчасову окупацію міста Кадіївка Луганської області та відсутність доступу до архівів державних нотаріальних контор і органів державної реєстрації речових прав на нерухоме майно на цій території, судом встановлено об`єктивну неможливість перевірити чи підтвердити матеріалами спадкової справи чи відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно факт належності спірної квартири спадкодавцю на день смерті, а також встановити повне коло спадкоємців, які прийняли спадщину після померлих.

З огляду на приписи Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та положення статей 12, 81 ЦПК України, об`єктивна неможливість витребування доказів з окупованої території не переносить обов`язок доказування на суд і не звільняє позивача від обов`язку підтвердити свої вимоги належними доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях щодо кола спадкоємців та відсутності інших осіб, які прийняли спадщину після смерті спадкодавців.

Позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами як повний склад і коло спадкоємців після смерті кожного зі спадкодавців, так і факт прийняття або неприйняття спадщини іншими спадкоємцями, що унеможливлює висновок про право позивача на спірне майно.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої четвертої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Стаття 76 ЦПК України визнає доказами будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).

Позивач ОСОБА_1 , реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд та несучи ризик настання наслідків вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 4 ст. 12 ЦПК України), будь-яких клопотань про витребування додаткових доказів чи відомостей, зокрема щодо заведення спадкової справи після смерті батька ОСОБА_3 або на підтвердження повного кола спадкоємців першої черги після смерті обох спадкодавців, перед судом не порушував, обмежившись лише наданням власного свідоцтва про народження.

За таких обставин сама по собі відсутність доступу до матеріалів спадкової справи на тимчасово окупованій території не звільняла позивача від обов`язку підтвердити обставини позову за правилами ст. 81 ЦПК України. Оскільки сукупність наданих доказів не є достатньою для безспірного висновку про факт заведення або відсутності спадкової справи після батька, про повний склад спадкоємців першої черги та прийняття спадщини саме позивачем, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог, що є підставою для відмови у позові.

Розподіл судових витрат здійснюється судом відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на те, що у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають та покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 76, 81, 89, 141, 263, 265, 280-283 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 ; адреса для листування: АДРЕСА_4 ;

відповідач - Стаханівська міська рада, код ЄДРПОУ 25963320, місцезнаходження: 94000, Луганська область, м. Кадіївка, вулиця Кірова, будинок 32.

Повне судове рішення складено і підписано 22 жовтня 2026 року .

Суддя Оладенко О.С.