Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №520/4204/21 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: звільнення з публічної служби, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №520/4204/21

Суддя: Чалий І.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 р.Справа № 520/4204/21

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Чалого І.С.

суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О.

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Луганської обласної прокуратури та Харківської обласної прокуратури на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Котеньов О.Г.) від 05.08.2026 року (повний текст складено 24.08.26 року) по справі № 520/4204/21

за позовом ОСОБА_1

до Держави Україна в особі Луганської обласної прокуратури, Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, Держави України в особі Луганської обласної прокуратури з позовом, в якому просить суд:

- стягнути з Держави України в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року у сумі 65 076,81 грн. (шістдесят п`ять тисяч сімдесят шість гривень, вісімдесят одна копійка);

- стягнути з Держави України в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме надбавки за вислугу років, передбаченої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року у сумі 7 259,00 грн. (сім тисяч двісті п`ятдесят дев`ять гривень);

- стягнути з Держави України в особі Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року у сумі 849 735,80 грн. (вісімсот сорок дев`ять тисяч сімсот тридцять п`ять гривень, вісімдесят копійок);

- стягнути з Держави України в особі Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме надбавки за вислугу років, передбаченої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року у сумі 157 734,72 грн. (сто п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять чотири гривні, сімдесят дві копійки).

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10.06.2021, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.09.2021, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного суду від 09.04.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 520/4204/21 – скасовано. Справу № 520/4204/21 направлено на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 задовольнити позов ОСОБА_1 до Держави України в особі Харківської обласної прокуратури, Держави України в особі Луганської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Стягнуто з Держави України в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої застосуванням положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року у розмірі 65 076 (шістдесят п`ять тисяч сімдесят шість) грн 81 коп.

Стягнуто з Держави України в особі Харківської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме надбавки за вислугу років, передбаченої статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої застосуванням положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020, за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року у розмірі 7 259 (сім тисяч двісті п`ятдесят дев`ять) грн.

Стягнуто з Держави України в особі Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої застосуванням положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX, за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 849 735 (вісімсот сорок дев`ять тисяч сімсот тридцять п`ять) грн 80 коп.

Стягнуто з Держави України в особі Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме надбавки за вислугу років, передбаченої статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої застосуванням положень пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України та другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року № 113-IX, за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року у розмірі 157 734 (сто п`ятдесят сім тисяч сімсот тридцять чотири) грн 72 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Луганська обласна прокуратура подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач - Луганська обласна прокуратура посилається на те, що органи прокуратури не мали правових підстав для виплати позивачу заробітної плати за період з11.01.2017 по 25.03.2020 поза межами видатків державного бюджету на оплату праці в розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Великою палатою Конституційного суду України 26.03.2020 прийнято Рішення № 6-р/2020 щодо невідповідності Конституції України (неконституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України. Водночас, оплата праці прокурорів регіональної прокуратури з26.03.2020 по 10.09.2020 здійснювалась згідно з Постановою № 505. У межах спірних правовідносин позивач не заявив вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Натомість заявив лише вимогу про стягнення матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, що за вказаного припису ч. 5 ст. 21 КАС України мало б вирішуватися судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Згідно з розрахунком заробітної плати (посадовий оклад та надбавка за вислугу років) відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року) з урахуванням кількості відпрацьованих днів у період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року позивачу підлягало нарахуванню та виплаті 1 226 270,43 грн (розрахунок наявний в матеріалах справи). Відповідно до Постанови КМУ № 505 з урахуванням кількості відпрацьованих днів у зазначений період позивачу фактично нараховано та виплачено заробітну плату (посадовий оклад та надбавка за вислугу років) у розмірі 231 260,35 грн. Разом з цим, слід зазначити, що за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року позивач крім заробітної плати отримував надбавки та інші нарахування, визначені Постановою КМУ № 505 та не передбачені ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, чинній до 25 вересня 2019 рок) у розмірі 1 182 656,24 грн. Отже позивачу відповідно до Постанови КМУ № 505 нараховано та виплачено 1 413 916,59 грн (231 260,35 грн.+ 1 182 656,24 грн). Таким чином, за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року різниця між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені ст. 81 Закону України «Про прокуратуру») і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції чинній до 25 вересня 2019 року) складає 187 646,16 грн (1 413 916,59 грн - 1 226 270,43 грн. = 187 646,16 грн). Отже, сума коштів, виплачених за Постановою КМУ № 505 більша, ніж сума розрахована відповідно до ст. 81 Закону України «Про прокуратуру». Оскільки за результатами проведеного розрахунку факт завдання матеріальної шкоди ОСОБА_1 не підтвердився, позовні вимоги позивача до Луганської обласної прокуратури задоволенню не підлягають.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Харківська обласна прокуратура подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач - Харківська обласна прокуратура посилається на те, що у спірний період умови оплати праці працівників органів прокуратури, зокрема, і позивача, визначалися постановою Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505 (зі змінами, внесеними згідно з постановами Кабінету Міністрів України від 30.09.2015 № 76). Надбавка за вислугу років за стаж роботи у вказаний період складала: з 23.06.2008 у відсотках посадового окладу з урахуванням надбавки за класний чин понад 3 роки – 10%; понад 5 років – 15%; понад 10 років – 20%; понад 15 років – 25%; понад 20 років – 30%; понад 25 років – 40% (постанова Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 № 425); з 05.01.2016 у відсотках від посадового окладу – понад 1 рік – 10%; понад 3 роки – 15%; понад 5 років – 18%; понад 10 років – 20%; понад 15 років – 25%; понад 20 років – 30%; понад 25 років – 40%; понад 30 років – 45%; понад 35 років – 50% (постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1090). Органи прокуратури України та Харківська обласна прокуратура не наділені правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу прокурорам та виплату заробітної плати (в тому числі позивачу), поза межами видатків державного бюджету на оплату праці в розмірах, що є іншими, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України (Постановою № 505).

З копії трудової книжки на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 станом на 17.09.2014 мав стаж роботи в органах прокуратури на прокурорській посаді 1 рік, а станом на 14.12.2015 стаж роботи ОСОБА_1 в органах прокуратури на прокурорській посаді складав 2 роки 2 місяці та 28 днів. За таких обставин за час роботи на посаді прокурора прокуратури Балаклійського району Харківської області ОСОБА_1 мав право на отримання щомісячної надбавки за вислугу років у розмірі 10 відсотків від посадового окладу, який з урахуванням вищенаведених розрахунків за період з 01.07.2015 по 14.12.2015 становить 72 590,00 грн. Таким чином, у вказаний період позивачеві не донараховано та не виплачено щомісячну надбавку за вислугу років у розмірі 10 % посадового окладу, яка дорівнює (72 590,00 грн х 10% = 7259,00 грн) 7259,00 гривень. Разом із тим, надбавка у розмірі 10 відсотків, яку позивач навів у розрахунку за 2015 рік, не була передбачена законодавством прокурорам стаж роботи яких менше 3 років, у вказаний період стаж роботи позивача станом на 14.12.2015 складав 2 роки 2 місяці та 28 днів. Таким чином різниця між можливим нарахуванням заробітної плати позивача та фактично виплаченою складає 28702,84 грн, (65129,40 грн – 36426,56 грн).

Позивач не реалізував своє право на подання відзиву на апеляційну скаргу, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Позивач з 17 вересня 2013 року по 20 жовтня 2014 року працював в органах прокуратури Луганської області, з 21 жовтня 2014 року по 14 грудня 2015 року — в прокуратурі Харківської області, а з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року — в прокуратурі Луганської області на різних посадах.

З 21 жовтня 2014 року по 14 грудня 2015 року перебував у трудових відносинах з прокуратурою Харківської області, де обіймав посаду прокурора прокуратури Балаклійського району Харківської області.

У період часу з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року перебував у трудових відносинах з прокуратурою Луганської області де обіймав такі посади:

- з 11 січня 2017 року по 10 червня 2018 року займав посаду прокурора Новоайдарського відділу Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області;

- з 11 червня 2018 року по 09 серпня 2018 року займав посаду прокурора Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області ;

- з 10 серпня 2018 року по 14 серпня 2019 року займав посаду прокурора Сєвєродонецької місцевої прокуратури Луганської області;

- з 15 серпня 2019 року по 15 серпня 2019 року займав посаду прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області;

- з 16 серпня 2019 року по 31 серпня 2020 року займав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області.

31 серпня 2020 року позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру».

На думку позивача, протиправність дій відповідачів полягає в тому, що прокуратурою Луганської області, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України», що визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року, а пізніше - у зв`язку із протиправним застосуванням абзацу 3 пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», позивачу не донараховано та не виплачено посадовий оклад у розмірі 849 735 грн 80 коп. за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року та надбавку за вислугу років у сумі 157 734 грн 72 коп. за період з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року.

Прокуратурою Харківської області, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України», що визнаний неконституційним Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року, не донараховано та не виплачено посадовий оклад у розмірі 65 076 грн 81 коп. за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року та не донараховано та не виплачено надбавку за вислугу років у розмірі 7 259 грн за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року.

Уважаючи, що він має право на відшкодування шкоди, завданої актом що визнаний неконституційним, у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що застосування відповідачами пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України призвело до того, що заробітна плата позивача визначалася не в тому розмірі, який гарантувався статтею 81 Закону України «Про прокуратуру», а з урахуванням обмежень, установлених підзаконним регулюванням. У подальшому відповідне законодавче регулювання було визнано неконституційним Конституційним Судом України. Аналогічно застосування другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX призвело до продовження застосування до позивача меншого розміру матеріального забезпечення, визначеного підзаконним нормативним актом, попри законодавче встановлення заробітної плати прокурора та єдність його юридичного статусу.

За таких обставин суд вважає доведеними всі юридично значущі обставини, необхідні для відшкодування матеріальної шкоди відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України, а саме: наявність неконституційного нормативного регулювання; застосування такого регулювання до позивача; фактичне недоотримання ним частини гарантованого законом матеріального забезпечення; причинний зв`язок між застосуванням неконституційного регулювання та виникненням майнових втрат; конкретний розмір заподіяної матеріальної шкоди. При цьому суд вказав, що розмір шкоди визначений не шляхом припущень чи абстрактного порівняння посадових окладів, а на підставі фактичних даних про проходження позивачем служби, установлені йому посадовий оклад та надбавку за вислугу років, фактично нараховані та виплачені суми, а також розміру виплат, які мали бути здійснені відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року (надалі також – Закон № 1697-VІІ).

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 1697-VІІ прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Статтею 16 Закону № 1697-VІІ визначені гарантії незалежності прокурора, однією з яких є належне матеріальне, соціальне та пенсійне забезпечення прокурора.

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VІІ (в редакції Закону України від 02.07.2015 № 578-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру» щодо удосконалення та особливостей застосування окремих положень» (далі - Закон № 578-VIII)) заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Розмір посадового окладу прокурорів визначений частиною третьою статті 81 Закону, яка протягом спірного в цій справі періоду (2015-2019 роки) передбачала, що посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 01.07.2015 - 10 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2016 - 11 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 - 12 мінімальних заробітних плат.

Разом з тим, 01.01.2015 набрав чинності Закон № 79-VIII, яким внесено зміни до пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України та встановлено, що стаття 81 Закону № 1697-VII застосовується у порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На виконання приписів пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України Кабінет Міністрів України Постановою від 30.09.2015 № 763 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 р. № 505» вніс зміни до Постанови № 505, якими затвердив нові схеми посадових окладів працівників прокуратур.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20 наголосив на тому, що законодавець, наділивши Кабінет Міністрів України повноваженнями встановлювати порядок виплати та розміри заробітної плати прокурора, запровадив відмінне, від передбаченого положеннями статті 81 Закону № 1697-VІІ нормативне регулювання заробітної плати прокурора, що суперечить принципу верховенства права, передбаченого частиною першою статті 8 Конституції України.

Надалі, Конституційний Суд України Рішенням від 26.03.2020 № 6-р/2020 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону № 1697-VІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частинами першою та другою статті 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в частині першій статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII).

Порядок виконання рішень та висновків Конституційного Суду України регламентовано положеннями статті 97 Закону № 2136-VIII, відповідно до частини першої якої Конституційний Суд у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Керуючись зазначеними нормами Закону № 2136-VIII, Конституційний Суд України в Рішенні від 26.03.2020 № 6-р/2020 встановив, що норма БК України, яка була визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20 констатував, що з 01.01.2015 було обмежено розмір посадових окладів працівників прокуратури, у зв`язку із дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, який згодом було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020.

Визнання зазначеного положення БК України таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду вказав, що належним відповідачем у справі за позовом прокурора (колишнього або діючого) про відшкодування шкоди, завданої дією пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, який було визнаний неконституційним, є відповідний орган прокуратури, який безпосередньо здійснював нарахування заробітної плати такому прокурору, як орган державної влади діями якого було заподіяно таку шкоду.

З огляду на викладене Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду сформулював такі правові висновки:

1) відсутність спеціального закону не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, поданого на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, про відшкодування шкоди, завданої неконституційним актом, оскільки норми Конституції України є нормами прямої дії і не допускають звуження змісту та обсягу конституційних прав особи внаслідок бездіяльності законодавця;

2) належне матеріальне забезпечення прокурорів є однією із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, визначених статтею 16 Закону № 1697-VII, а застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст цієї гарантії, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди;

3) належним відповідачем у спорах про відшкодування шкоди, завданої прокурору зазначеним неконституційним актом, є відповідний орган прокуратури, який здійснював нарахування та виплату заробітної плати і діями якого фактично було заподіяно таку шкоду, тоді як залучення Державної казначейської служби України не є необхідним, оскільки вона не є суб`єктом, який порушив права такого працівника прокуратури.

Застосовуючи наведені вище правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів констатує, що позивач як колишній прокурор, посадовий оклад якого в період дії пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України при нарахуванні заробітної плати визначався у розмірі меншому, ніж передбачено частиною третьою статті 81 Закону № 1697-VII, має право ініціювати перед судом питання про відшкодування шкоди на підставі частини третьої статті 152 Конституції України, зокрема, матеріальної, та, відповідно, на відшкодування такої шкоди за умови встановлення факту її завдання за результатом оцінки судом наслідків такого неконституційного регулювання.

Матеріальна шкода у правовідносинах, що є предметом цього спору, може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом № 1697-VII) і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VII за спірний в цій справі період.

В силу приписів частини другої статті 81 Закону № 1697-VІІ (в редакції Закону № 578-VIII) заробітна плата прокурора складається не лише з посадового окладу, а й з премій та надбавок, зокрема за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Відповідно до ч.7 ст.81 Закону№1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу.

Суд проводить обрахунок матеріальної шкоди виходячи із посадового окладу та надбавки за вислугу років, за фактично відпрацьований позивачем час, із виключенням із загальної суми днів: щорічної основної відпустки, відпустки без збереження заробітної плати, відрядження, тимчасової непрацездатність, навчання.

Як встановлено судом із розрахункових листів за 2015 рік, позивач відпрацював: в липні 2015 року 23 дні; в серпні 2015 року 20 днів; в вересні 2015 року 22 дні; в жовтні 2015 року 21 день; в листопаді 2015 8 днів (13 днів перебував у щорічній відпустці відповідно до наказу № 2965к від 29.10.2015); в грудні 2015 року (по 14.12.2015 ) 10 днів.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури, у відповідності до ч. 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" повинен становити: з 01.07.2015 по 31.08.2015 (10*1218,00 грн*2) =24360,00 грн; з 01.09.2015 по 14.12.2015 (10*1378,00*3)+(1378*10=1378 /2)=48230,00 грн.

Отже, за період з липня 2015 по 14.12.2015 року посадовий оклад позивача повинен становити 72590,00 грн.

При цьому за період з липня 2015 по 14.12.2015 позивачу фактично нараховано та виплачено посадового окладу 7513,19 грн.

Щодо надбавки за вислугу років за цей же період, відповідно до ч. 7 ст. 81 Закону№1697-VII надбавка за вислугу років у спірний період позивача повинна становити 10%, тобто 72590,00*10%=7259,00 грн.

Доводи представника відповідача стосовно того, що надбавка за вислугу років розраховувалась у відповідності до Постанови № 505 є безпідставними, адже враховуючи, що судом встановлено, що посадовий оклад повинен був розраховуватись у відповідності до норм ст. 81 Закону№ 1697-VII, то і визначення розміру надбавки за вислугу років повинно здійснюватись у відповідності до норм частини 7 ст. 81 Закону№ 1697-VII.

Отже, за період з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року позивачу завдано матеріальної шкоди у загальному розмірі 72 335,81 грн, яка складається з 65 076,81 грн недоотриманого посадового окладу та 7 259,00 грн недоотриманої надбавки за вислугу років.

Щодо періоду з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року суд зазначає таке.

Конституційний Суд України Рішенням від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 (у справі за конституційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX (щодо винагороди прокурора як гарантії його незалежності)) визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX, яке передбачає, що до дня звільнення або переведення прокурора до новостворених прокуратур, оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

У контексті розглядуваної справи Конституційний Суд України зазначив, що принцип рівності однаковою мірою поширюється на всіх прокурорів, яких у межах певних посад наділено єдиним юридичним статусом незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України або адміністративної посади, що її прокурор обіймає в прокуратурі.

Конституційний Суд України указав, що законодавець, запровадивши Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» реформування системи органів прокуратури, наділив Кабінет Міністрів України повноваженням визначати своїм актом розмір винагороди прокурорів. У такий спосіб законодавець запровадив неоднакове регулювання оплати праці прокурорів, фактично поділивши їх на дві категорії: одна - переведені до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, яким винагороду виплачують відповідно до Закону України «Про прокуратуру»; друга - ті, хто продовжував виконувати свої повноваження до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури, для кого винагороду визначено підзаконним нормативним актом - постановою Кабінету Міністрів України. Таку відмінність у ставленні до прокурорів, які мають єдиний юридичний статус, не можна вважати об`єктивно виправданою, а тому вона є дискримінаційною.

Ураховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» суперечить частині другій статті 24 Конституції України.

Ураховуючи Рішення Конституційного Суду України від 13 вересня 2023 року № 8-р(II)/2023 та застосовуючи підхід Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, впроваджений у постанові від 24 лютого 2026 року у справі № 160/6949/20, колегія суддів констатує, що застосування неконституційної норми, якою було звужено зміст матеріального забезпечення прокурорів як однієї із законодавчо закріплених гарантій їх незалежності, може бути підставою для виникнення у прокурорів (як діючих, так і колишніх) права на відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією другого речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», за умови встановлення в судовому порядку факту завдання такої шкоди.

Верховний Суд в постанові від 09.04.2026 по справі № 520/4204/21, а саме в пункті 80 виснував, що з урахуванням речення першого абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», протягом усього оспорюваного періоду [з 01 липня 2015 року по 14 грудня 2015 року та з 11 січня 2017 року по 31 серпня 2020 року] ОСОБА_1 мав право на нарахування та виплату заробітної плати у розмірі, визначеному статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній до 25 вересня 2019 року.

Згідно з розрахунком позивача та документами, долученими відповідачами до матеріалів справи, різниця між фактично нарахованим та виплаченим посадовим окладом і посадовим окладом, який підлягав нарахуванню відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за цей період становить 849 735,80 грн.

Розмір недоотриманої надбавки за вислугу років за вказаний період становить 157734,72 грн.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Підсумовуючи викладене у сукупності колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Луганської обласної прокуратури та Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.08.2026 року по справі № 520/4204/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко

Повний текст постанови складений 27.10.2026 року

Оригінал: reyestr.court.gov.ua