Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №440/5972/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 р.Справа № 440/5972/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Семененко М.О. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва) від 15.07.2026 по справі № 440/5972/26

за позовом ОСОБА_1

до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області з охорони об`єктів

про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до 4 державного пожежно-рятувального загону Головного Управління державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області з охорони об`єктів, в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області з охорони об`єктів, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року індексації грошового забезпечення в повному розмірі, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - березень 2018 року; зобов`язати 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року індексацію грошового забезпечення в повному розмірі, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області з охорони об`єктів, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов`язати 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Полтавській області з охорони об`єктів, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2023 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що Закон про Державний бюджет не може змінювати або зупиняти дію матеріального закону соціального характеру. Відповідно до статей 1, 8, 19, 22, 43 Конституції України: Держава гарантує право на достатній рівень матеріального забезпечення; при прийнятті нових законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав; органи державної влади зобов`язані діяти в межах повноважень. Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» є спеціальним законом, який встановлює державну соціальну гарантію. Закон про Державний бюджет є щорічним фінансовим актом і не може змінювати або скасовувати дію інших законів матеріального характеру. Вказує, що правова позиція Конституційного Суду України неодноразово зводиться до того, що закон про Державний бюджет не може змінювати або зупиняти дію інших законів, якщо це призводить до обмеження соціальних гарантій. Зупинення дії Закону не дорівнює скасуванню обов`язку роботодавця, навіть за умови формального зупинення дії Закону № 1282-XII, це не скасовує конституційну гарантію збереження купівельної спроможності доходів, не усуває обов`язок держави забезпечувати достатній рівень грошового забезпечення військовослужбовців, не скасовує статтю 9 Закону № 2011-XII, яка передбачає гарантію достатнього грошового забезпечення. Зауважує, що індексація є складовою грошового забезпечення. Виключення цієї складової без одночасного компенсаційного механізму фактично означає зменшення реального доходу військовослужбовця в умовах інфляції. Фактичне позбавлення військовослужбовців індексації у 2023 році порушує принцип легітимних очікувань, створює дискримінацію щодо інших періодів, знижує реальний рівень грошового забезпечення.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 проходив службу на різних посадах в органах ДСНС.

Як слідує з матеріалів справи, у відповідь на адвокатський запит від 30.01.2026 відповідач листом № 61-61.01.65-130/61-61.04 від 26.02.2026 повідомив про те, що відповідно до абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону України віл 03.11.2022 № 2710-ІX "Про Державний бюджет України на 2023 рік" зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-XП. Вказана норма Закону є чинною та неконституційною не визнавалася. Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.

Як вбачається з довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік у спірний період з 01.01.2023 по 31.12.2023 індексація грошового забезпечення позивачу не нараховувалася та не виплачувалася.

Не погоджуючись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на період з 01.01.2023 по 31.12.2023 нарахування та виплату індексації грошового забезпечення призупинено у зв`язку із зупиненням на 2023 рік дії Закону № 1282-XII відповідно до пункту 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік». Відтак, підстави для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення у цей період відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позову, з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі по тексту - Закон № 2011-ХІІ) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон № 1282-XII.

Відповідно до ст.1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону № 1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.5 Закону № 1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ч.6 ст.5 Закону № 1282-XII проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Положеннями абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 2710-IX зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону № 1282-XII.

У 2023 році проведення індексації грошового забезпечення, в тому числі, і поліцейських та військовослужбовців, не здійснюється з огляду на імперативні приписи Закону № 2710-IX.

При цьому, оскільки, дію Закону № 1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - Порядок № 1078, який прийнятий на виконання вимог ч.2 ст.6 вказаного Закону, також не діє протягом 2023 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.12.2011 № 20-рп/2011 зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Судом встановлено, що позивачу індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 не здійснювалась, з підстав абз. 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 2710-IX від 03.11.2022, яким зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-XII.

Колегія суддів звертає увагу, що положення абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 2710-IX, яким зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-XII, є чинним та не визнавалось неконституційним.

Відтак, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення).

Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.

Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, однак це не спростовує факту того, що на 2023 рік зупинено дію Закону №1282-XII приписами абзацу 18 пункту 3 Прикінцевих положень Закону №2710-IX від 03.11.2022, який підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у даній справі.

Оскільки дію Закону № 1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно - правовий акт - Порядок № 1078, який прийнятий на виконання вимог ч.2 ст.6 вказаного Закону також не діяв протягом 2023 року.

Також колегія суддів ураховує, що Верховний Суд у постанові від 28.06.2024 у справі № 200/2319/23, у подібних правовідносинах, погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини щодо невиплати позивачу в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 02.03.2023 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, та зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити таку індексацію, оскільки пунктом 3 Прикінцеві положення Закону № 2710-IX зупинено на 2023 рік дію Закону № 1282-XII.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 відповідачем не порушено право позивача на належне грошове забезпечення, зокрема щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.

За таких обставин, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що у період з 01.01.2023 по 31.12.2023 у відповідача відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати індексацію грошового забезпечення позивачу, а відтак відсутні підстави для задоволення позову в цій частині позовних вимог.

Щодо доводів позивача про те, що індексація грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті, колегія суддів зазначає, що зазначене не спростовує факту того, що на 2023 рік зупинено дію Закону № 1282-XII.

З огляду на відсутність правових підстав для перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2023 по 31.12.2023, відсутні й правові підстави для одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 та військового збору, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Зазначені вимоги є похідними від вимоги про виплату індексації, а тому не можуть бути задоволені самостійно за відсутності у позивача права на отримання відповідних сум індексації.

За цим, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Інші доводи і заперечення сторін по суті спору на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції. В апеляційній скарзі також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведених аргументів.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 по справі № 440/5972/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко З.Г. Подобайло