Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №440/2735/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 р.Справа № 440/2735/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Присяжнюк О.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Любчич Л.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 року (ухвалене суддею Ясиновським І.Г.) в справі № 440/2735/26

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України

третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Державної казначейської служби України, у якому просила: визнати протиправними дії Державної казначейської служби України щодо відмови у перерахуванні коштів на користь ОСОБА_1 , відповідно до ухвал Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 р. в справі № 440/14218/24, від 13.10.2025 р. в справі №440/1311/25; зобов`язати Державну казначейську службу України здійснити перерахування коштів ОСОБА_1 в погашення першої черги заборгованості в розмірі 300173,30 грн. на підставі Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1 компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційні втрати на суму простроченого грошового зобов`язання в загальній сумі 17833,88 грн. за виконавчими листами Полтавського окружного адміністративного суду у справах №440/14218/24, №440/1311/25.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 р. частково задоволено адміністративний позов, а саме: визнано бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у не направленні до Міністерства фінансів України у строк встановлений п. 49 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону України про Державний бюджет України для отримання додаткових коштів понад обсяг відповідних бюджетних призначень, для примусового виконання виконавчого листа №440/14218/24 та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 р. в справі №440/14218/24, а також виконавчого листа №440/1311/25 та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 р. в справі №440/1311/25, які набрала законної сили; зобов`язано Державну казначейську службу України вчинити дії щодо повного виконання виконавчого листа №440/14218/24 та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 р. в справі №440/14218/24, а також виконавчого листа №440/1311/25 та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 р. в справі №440/1311/25; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 р. в справі № 440/2735/26 в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю, в частині задоволених позовних вимог рішення суду першої інстанції залишити без змін.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивачка вважає, що нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач вважає, що Казначейство у межах встановленої компетенції вчиняло та вчиняє в повному обсязі дії, спрямовані на погашення заборгованості за судовими рішеннями (зокрема, в справах № 440/14218/24, № 440/1311/25), які безпосередньо визначені законодавством, що свідчить про відсутність бездіяльності або незаконності дій відповідача. Також вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення пункту 49 Порядку №845, не врахував правову природу дискреційних повноважень Казначейства.

Позивачка надала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено доводи щодо безпідставності вимог апеляційної скарги відповідача.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію відповідно до норм Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 р. в справі № 440/14218/24, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 з 25.07.2024 р. без обмеження її максимальним розміром та з урахуванням фактично проведених виплат.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 р. в справі №440/14218/24, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.06.2025, змінено спосіб та порядок виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 р. в справі № 440/14218/24 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області 167138 грн., видано відповідний виконавчий лист.

Заявою від 18.04.2025 р. ухвала суду від 10.04.2025 р., виконавчий лист в справі № 440/14218/24 та актуальні реквізити банківського рахунку в АТ «Державний ощадний банк України» подані для виконання до Головного управління Казначейства у Полтавській області та з 18.04.2025 р. перебувають на обліку для виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» у першу чергу.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 р. в справі № 440/1311/25, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з 01.01.2025 р. без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 р. № 1 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану", з урахуванням раніше проведених виплат.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 р. в справі №440/1311/25 змінено спосіб та порядок виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 р. в справі № 440/1311/25 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Полтавській області 133035,30 грн., видано відповідний виконавчий лист.

Заявою від 07.11.2025 р. ухвала суду від 13.10.2025 р., виконавчий лист в справі № 440/1311/25 та актуальні реквізити банківського рахунку в АТ «Державний ощадний банк України» подані для виконання до Головного управління Казначейства у Полтавській області та з 07.11.2025 р. перебувають на обліку для виконання за бюджетною програмою КПКВК 3504040 «Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою» у першу чергу.

24.02.2026 р. позивачка звернулась до Державної казначейської служби України щодо: надання інформації про перерахування коштів у сумі 167138 грн. в справі № 440/14218/24 та у сумі 133035,30 грн. в справі №440/1311/25 стягувачу – ОСОБА_1 у тримісячний термін з 18.04.2025 р. та з 07.11.2025 р. відповідно; надання доказів нарахування та виплати компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішеннями судів ОСОБА_1 у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми.

Листом від 26.02.2026 р. № 5-12-12/5215 Державна казначейська служба України повідомила, що виконавчі листи по справам № 440/14218/24, № 440/1311/25 перебувають на виконанні з 18.04.2025 р. та 07.11.2025 р. відповідно та повідомила про неможливість їх виконання. Щодо нарахування та виплати компенсації за порушення строку перерахування коштів, Державна казначейська служба повідомила, що така компенсація не нараховувалась та не виплачувалась.

Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено дотримання п. 49 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, а саме подання у 10-ти денний строк з дня надходження виконавчих документів, а саме щодо позивачки в цій справі, Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України для отримання додаткових коштів понад обсяг відповідних бюджетних призначень, для примусового виконання виконавчих листів та ухвал Полтавського окружного адміністративного суду в справах №440/14218/24 та №440/1311/25/21, які набрали законної сили.

Відмовляючи в іншій частині задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку ст. 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, з наступних підстав.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами ст. 129-1 Конституції України, ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено принцип обов`язковості судових рішень, відповідно до якого судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ, рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, рішення про стягнення коштів за час роботи стягувача на посаді помічника-консультанта народного депутата України, у тому числі при звільненні з такої посади, виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Статтею 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 №4901-VI (в подальшому - Закон №4901-VI), держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною 1 статті 3 Закону №4901-VI визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону № 4901-VI, стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду. Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону № 4901-VI, перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що встановлений ч. 4 ст. 3 Закону № 4901-VI строк перерахування коштів стягувачу є імперативним, а його недодержання є порушенням гарантій держави щодо виконання судових рішень. У будь-якому разі, черговість здійснення перерахування коштів стягувачу за рішенням суду повинна узгоджуватися з такими приписами закону й рішення судів можуть виконуватися за чергою, однак у тримісячний строк.

Такий висновок наведений у постановах Верховного Суду від 13.05.2021 р. в справі № 160/6770/19 та від 21.02.2023 р. в справі № 500/5748/21.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 (в подальшому - Порядок № 845).

Відповідно до п. 2 Порядку № 845, безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з п. 3 Порядку №845, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 6 Порядку № 845, у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка (у разі наявності - довідку банку), назви банку, його МФО та коду ЄДРПОУ, номера рахунка (поточний, транзитний, картковий), прізвища, імені, по батькові (повне найменування - для юридичної особи) власника рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних для пересилання коштів через підприємства поштового зв`язку, що здійснюється за рахунок стягувача (прізвище, ім`я, по батькові адресата, його поштова адреса (найменування вулиці, номер будинку, квартири, найменування населеного пункту, поштовий індекс), реквізити банківського рахунка поштового відділення); оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету (у судових рішеннях про стягнення коштів з відповідного бюджету).

Пунктами 24-34 Порядку № 845 встановлено механізм безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до п.п. 24, 25 Порядку № 845, стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку. Безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

Згідно з п. 26 Порядку № 845, безспірне списання коштів з рахунків розпорядників (бюджетних установ) та одержувачів бюджетних коштів, на яких обліковуються кошти загального та спеціального фондів відповідного бюджету, здійснюється в межах бюджетних асигнувань, передбачених у затвердженому кошторисі або плані використання бюджетних коштів, та у разі наявності на його рахунках для обліку відкритих асигнувань (залишків коштів на рахунках).

Пунктом 28 Порядку № 845 передбачено, що орган Казначейства не пізніше двох робочих днів з наступного робочого дня після надходження виконавчого документа на підставі документів, поданих стягувачем, визначає коди класифікації видатків бюджету і рахунки, з яких проводиться безспірне списання коштів.

З дня визначення кодів класифікації видатків бюджету та рахунків орган Казначейства повідомляє боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, про здійснення безспірного списання коштів з рахунків боржника та не проводить платежі, крім платежів, які визначені у пункті 25 цього Порядку.

У повідомленні зазначаються строк подання боржником або бюджетною установою, що здійснює централізоване обслуговування боржника, інформації, пов`язаної з виконанням рішення про стягнення коштів, який не може перевищувати п`яти робочих днів з дати надходження повідомлення, та відомості про непроведення органом Казначейства платежів за платіжними дорученнями боржника або бюджетної установи, що здійснює централізоване обслуговування боржника.

Відповідно до п. 31 Порядку № 845, у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику або бюджетній установі, що здійснює централізоване обслуговування боржника, вимогу щодо необхідності вжиття заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.

Згідно з п.п. 47, 48 Порядку № 845, безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей за наявності відповідних бюджетних асигнувань для здійснення безспірного списання коштів.

Відповідно до п. 49 Порядку № 845, у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство відкладає безспірне списання коштів державного бюджету та поновлює його з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про Державний бюджет України. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

Приписи цього пункту вимагають направлення до Міністерства фінансів України пропозицій щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України після надходження кожного виконавчого документа від кожного стягувача, а тому належним доказом виконання зазначених приписів може бути лише відповідне звернення до Міністерства фінансів України, направлене із дотримання строку, встановленого Порядком № 845.

Аналогічний висновок щодо тлумачення ч. 4 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», абз. 2 п. 48 Порядку № 845 викладений у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 р. в справі № 826/7371/15, від 04.09.2020 р. в справі № 640/5757/19, від 29.04.2021 р. в справі № 826/13511/17.

Судовим розглядом встановлено, що Державною казначейською службою України у зв`язку із недостатністю коштів державного бюджету для забезпечення виконання усіх судових рішень, що прийняті Казначейством до обліку за КПКВК 3504040, вживались заходи, передбачені п. 49 Порядку № 845, а саме: подавалися до Міністерства фінансів України пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Однак за насідком їх дослідження, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані пропозиції містять тільки загальну інформацію про суму коштів, яких на вистачає на виконання рішень судів. А частина цих пропозицій складена ще до моменту звернення позивачем до органів Казначейства з питання виконання рішення суду в справах № 440/14218/24, №440/1311/25.

Отже, відповідачем не доведено дотримання п. 49 Порядку № 845, а саме подання у 10-ти денний строк з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Щодо посилання відповідача на можливість виконання судового рішення виключно в межах передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік суми та у порядку черговості надходження виконавчих документів, то суд апеляційної інстанції зазначає, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін (рішення від 19.03.1997 р. в справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, п. 40). Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок (рішення у справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява № 22774/93, п. 66).

Державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду (рішення від 17.01.2006 р. в справі «Гордєєви і Гурбик проти України», заяви № 27370/03 та № 30049/04, п. 25).

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні п. 1 ст. 1 Протоколу № 1 (рішення від 29.06.2004 р. В справі «Войтенко проти України», заява № 18966/02, п. 53).

Згідно рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх «ex-officio». Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що обставина відсутності у відповідача бюджетних коштів за відповідною бюджетною програмою та наявність значної кількості виконавчих документів, що перебувають на виконанні в органах Казначейства, не може слугувати підставою для невиконання судового рішення, ухваленого на користь позивачки.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладених в постановах від 16.04.2020 р. в справі № 818/1814/17, від 03.02.2021 р. в справі № 812/413/18, від 21.02.2023 р. в справі № 500/5748/21, які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного суду України, враховується судом.

Відповідно до абз. 2 п. 3 розд. ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 4901-VI, заборгованість погашається в такій черговості: у першу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду щодо пенсійних та соціальних виплат, про стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок злочину або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, а також у зв`язку з втратою годувальника; у другу чергу погашається заборгованість за рішеннями суду, пов`язаними з трудовими правовідносинами; у третю чергу погашається заборгованість за всіма іншими рішеннями суду.

Судовим розглядом встановлено, що позивачка зверталася до Державної казначейської служби України з заявами щодо виконання виконавчих листів та ухвал суду у справах №440/14218/24 та №440/1311/25, однак доказів звернення відповідача до Міністерства фінансів України в строк встановлений п. 49 Порядку № 845 пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону України про Державний бюджет України для отримання додаткових коштів понад обсяг відповідних бюджетних призначень, для примусового виконання виконавчого листа №440/14218/24, а також виконавчого листа №440/1311/25 в матеріалах справи відсутні та відповідачем не надано.

Із урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання бездіяльність Державної казначейської служби України, яка полягає у не направленні до Міністерства фінансів України у строк встановлений пунктом 49 Порядку № 845 пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону України про Державний бюджет України для отримання додаткових коштів понад обсяг відповідних бюджетних призначень, для примусового виконання виконавчого листа №440/14218/24 та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 р. в справі №440/14218/24, а також виконавчого листа №440/1311/25 та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 р. в справі №440/1311/25, які набрала законної сили та зобов`язання Державну казначейську службу України вчинити дії щодо повного виконання виконавчого листа №440/14218/24 та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2025 р. в справі №440/14218/24, а також виконавчого листа №440/1311/25 та ухвали Полтавського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 р. в справі №440/1311/25.

Доводи апеляційної скарги відповідача зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують.

Стосовно доводів апеляційної скарги позивачки про стягнення з Державної казначейської служби України на її користь компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційні втрати на суму простроченого грошового зобов`язання в загальній сумі 17833,88 грн за виконавчими листами Полтавського окружного адміністративного суду в справах №440/14218/24, №440/1311/25, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 50 Порядку № 845, компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку.

Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів за черговістю надходження таких заяв стягувачів та після погашення заборгованості за рішеннями суду відповідно до пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень".

Відтак, законодавством чітко передбачено, що виплаті компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів передує заява стягувача та виплачується вона після погашення заборгованості за рішенням суду.

Згідно з п. 51 Порядку № 845, в рішенні (постанові) про виплату компенсації зазначаються: назва і дата видачі виконавчого документа, найменування органу, що його видав; повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та по батькові (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), код згідно з ЄДРПОУ або податковий номер (для юридичних осіб), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) або серія і номер паспорта для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття такого номера, реквізити рахунків стягувача і боржника; дата надходження документів та відомостей, необхідних для перерахування коштів, дата закінчення встановленого законом строку для перерахування коштів, дата перерахування коштів стягувачу; строк прострочення платежу; реквізити рахунка, з якого здійснюється безспірне списання; спосіб перерахування коштів стягувачу; сума нарахованої компенсації.

Рішення про виплату компенсації затверджується Головою Казначейства, а постанова - керівником органу державної виконавчої служби.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону № 4901-VI, у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Аналіз вищевикладених норм законодавства вказує, що відповідальним за виконання судових рішень, що гарантовані державою, а також виплати компенсації стягувачу, у разі неперерахування коштів за рішенням суду, є саме ДКС України (Казначейство), яка є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Між тим, суд апеляційної інстанції вважає, що виплаті компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів передує заява стягувача, подана до ДКС України та виплачується вона після погашення заборгованості за рішенням суду.

Судовим розглядом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази погашення заборгованості за рішенням суду, тому заявлена вимога про компенсацію в розмірі трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційні втрати на суму простроченого грошового зобов`язання є передчасними. Отже, відсутня одна із подій яка має враховуватися під час визначення розміру компенсаторних виплат, а саме подія виплати заборгованості.

Відповідно до п. 50 Порядку № 845, компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується за заявами стягувачів. Тобто, компенсація нараховується Казначейством на підставі заяви стягувача.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що для виникнення права на отримання компенсації не достатньо лише факту порушення Казначейством строків виконання судового рішення, за яким стягуються кошти з Державного бюджету України.

При цьому, судовим розглядом встановлено, що позивачка не зверталася до Казначейства з заявою нарахування компенсації за порушення встановленого законом строку перерахування коштів.

Отже, доводи позивачки, що Державна казначейської служби у разі порушення встановленого законом строку перерахування коштів за рішенням суду має самостійно нарахувати компенсацію, передбачену ст. 5 Закону № 4901-VI, не відповідаю вимогам вказаних норм законодавства, оскільки подібному має передувати звернення стягувача з відповідною заявою.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що стягнення з боржника інфляційних втрат регулюється ст. 625 Цивільного кодексу України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, якими є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Законодавство визначає грошове зобов`язання як зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. До грошових зобов`язань відносяться також зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; зобов`язання, що виникають внаслідок неможливості виконання зобов`язань за договорами зберігання, підряду, найму (оренди), ренти тощо, які мають бути виражені у грошових одиницях.

Верховним Судом викладена наступна правова позиція: за змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду від 18.07.2018 р. в справі № 2а-11853/10/1570).

Судовим розглядом встановлено, що між позивачкою та відповідачем як суб`єктом владних повноважень відсутні цивільно-правові правовідносини, що обумовлює відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Таким чином, в цій справі у відповідача не виникло перед позивачкою грошового зобов`язання в порядку ст. 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, в розумінні ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічні правові висновки щодо застосування вказаних норм права викладені в постановах Верховного Суду від 15.04.2021 р. в справі №807/542/17, від 26.07.2021 р. в справі №712/23614/12.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що компенсація пенсіонерам втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому норми статті 625 Цивільного кодексу України в такому випадку не застосовуються.

Аналогічна правова позиція викладена Верховного Суду у постанові від 29.04.2025 р. в справі № 580/9536/23.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення на користь позивачки суми 3% річних та втрат від інфляції.

Доводи апеляційної скарги позивачки зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 07.07.2026 по справі № 440/2735/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В. Присяжнюк

Судді О.А. Спаскін Л.В. Любчич