Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №520/28106/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту

Дата: 26 жовтня 2026 р.

Справа: №520/28106/25

Суддя: Бегунц А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 р.Справа № 520/28106/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Бегунца А.О.,

Суддів: Фоміної Л.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Шляхова О.М., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 23.04.26 по справі № 520/28106/25

за позовом ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2

до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації , Міністерства освіти і науки України , Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини , Освітнього омбудсмена України треті особи: Комунальний заклад "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради , Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр освіти "Оптіма"

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації, що полягала у тривалому незабезпеченні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 права на освіту, та зобов`язати Відділ освіти Харківської районної державної адміністрації в межах компетенції захистити немайнові права батька та дитини щодо забезпечення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 права на здобуття загальної середньої освіти;

- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти та науки України, що полягала у тривалому незабезпеченні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 права на освіту, та зобов`язати Міністерство освіти та науки України в межах компетенції захистити немайнові права батька та дитини щодо забезпечення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 права на здобуття загальної середньої освіти;

- визнати протиправною бездіяльність Освітнього омбудсмена України, що полягала у тривалому незабезпеченні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 права на освіту, та зобов`язати Освітнього омбудсмена України в межах компетенції захистити немайнові права батька та дитини щодо забезпечення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 права на здобуття загальної середньої освіти;

- визнати протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що полягала у тривалому незабезпеченні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 права на освіту, та зобов`язати Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в межах компетенції захистити немайнові права батька та дитини щодо забезпечення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 права на здобуття загальної середньої освіти;

- стягнути солідарно з Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації, Міністерства освіти та науки України, Освітнього омбудсмена України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на захист інтересів якого діє його батько ОСОБА_1 , завдану моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачами допущена протиправна бездіяльність, що полягає у тривалому незабезпеченні ОСОБА_2 права на освіту, що у свою чергу зумовлює відповідачів в межах наданих компетенції захистити немайнові права батька та дитини щодо забезпечення ОСОБА_2 права на здобуття загальної середньої освіти.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації, Міністерства освіти і науки України Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Освітнього омбудсмена України, треті особи: Комунальний заклад "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр освіти "Оптіма" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом прав свого малолітнього сина ОСОБА_2 , право на освіту якого було реально, безпосередньо та триваюче порушене. Йдеться не лише про право на вільний вибір закладу освіти, а передусім про саме право дитини на безперервне здобуття освіти, оскільки на момент розгляду справи ОСОБА_2 був незаконно відрахований із закладу освіти без переведення до будь-якого іншого закладу. За таких обставин саме бездіяльність уповноважених суб`єктів владних повноважень, які в межах своєї компетенції були зобов`язані перевірити факти порушення, вжити заходів реагування та забезпечити поновлення порушеного права дитини, призвела до того, що малолітній фактично залишився поза освітнім процесом і без належного державного захисту.

Більш того, судом першої інстанції не надано оцінки тій обставині, що на підтвердження розгляду звернення ОСОБА_1 до відзиву доданий лист №24/2391-03 від 21.10.2024 на № 24-8316, 24-8430 без скріплення його електронним цифровим підписом та без будь-яких доказів надсилання такого листа ОСОБА_1 , а отже суд першої інстанції встановив таку обставину на підставі неналежного та недопустимого доказу. Також судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що відрахування ОСОБА_2 відбулось поза процедурою, оскільки накази про відрахування містять посилання на Порядок переведення учнів закладу загальної середньої освіти на наступний рік навчання, затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 14.07.2015 року № 762 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 08 травня 2019 року № 621). Положення вказаного порядку не передбачають можливості відрахування учнів 2-го та 6-го класу без переведення до іншого навчального класу.

Разом з тим, жодних заходів реагування та заходів, спрямованих на усунення порушення права на освіту зі сторони Освітнього омбудсмена не вжито. Саме така бездіяльність уповноваженої посадової особи, яка за законом покликана захищати права у сфері освіти, сприяла продовженню ситуації, за якої малолітній ОСОБА_2 залишався без належного доступу до освітнього процесу, тобто порушення його права на освіту не припинене, ані усунуте. Суд першої інстанції не надав оцінки листу ГУНП в Харківській області №78173-2026 від 16.02.2026 (984661), який безпосередньо підтверджує триваюче порушення права дитини на освіту та байдуже ставлення до цього компетентних представників органів влади, в тому числі і Освітнього омбудсмена України, що є триваючою протиправною бездіяльністю. Зазначений доказ має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки підтверджує, що порушення прав малолітнього ОСОБА_2 не припинилося, а бездіяльність суб`єктів владних повноважень мала не разовий, а тривалий характер і безпосередньо впливала на неможливість реалізації дитиною права на освіту.

Відповідач, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини подав відзив на апеляційну скаргу, в якому до відповідача надійшла заява позивача про переведення дитини до іншого закладу освіти від 20.09.2024 (вхідний № Щ-36107.3/24 від 26.09.2024 та № Щ-38821.3/24 від 17.10.2024, додатки 1-2 до відзиву на позовну заяву). У зазначених вище заявах позивач просив відповідача: "поставити на контроль розгляд цієї заяви комунальним закладом "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради та забезпечити реалізацію конституційного права неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на освіту". У відповідності до вимог законів України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" та "Про звернення громадян" заяви позивача від 20.09.2024 (вхідний № Щ-36107.3/24 від 26.09.2024 та № Щ-38821.3/24 від 17.10.2024) відповідачем розглянуто та листом представника Уповноваженого від 28.10.2024 № 65153.4/Щ-36107.3/24/48.1 надано обґрунтовану відповідь. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини зазначив, що у зверненнях позивача відсутня інформація про порушення його прав або прав його дитини органами державної влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими чи службовими особами, а йдеться про спірні цивільно-правові відносини, які виникли між позивачем та матір`ю їх дитини. З огляду на зазначене, підстав для вжиття Уповноваженим заходів реагування за зверненнями позивача немає. Також зазначив, що Уповноважений готовий сприяти захисту прав громадян у межах і спосіб, визначених Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", але не може виходити за межі наданих йому повноважень та перебирати на себе функції інших державних органів. Ураховуючи викладене, під час опрацювання заяв позивача відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" та "Про звернення громадян". обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність Позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів саме цим Відповідачем, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов. Позивачем не надано доказів реального порушення своїх прав та інтересів, а лише висловлено особисту незгоду зі змістом відповіді, викладеної у листі Відповідача.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає цивільну відповідальність за заподіяну шкоду. Саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Позивач не доводить належними доказами протиправність (незаконність) поведінки Уповноваженого по відношенню до нього та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Позивач не надає доказів протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності Уповноваженого, не наводить конкретної норми закону, яку порушив відповідач. Отже, позивач не довів належними доказами факт заподіяння моральної шкоди та вини відповідача у її заподіянні. Крім того, у випадку наявності самого лише факту порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами. Ураховуючи викладене, позивач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували факт заподіяння йому моральної шкоди, а також доказів, які підтверджують протиправну поведінку відповідача та причинного зв`язку між такою поведінкою і заподіяною шкодою. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідач, Міністерство освіти і науки України подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що основна частина апеляційної скарги містить питання: відрахування дитини із закладу освіти; переведення до іншого закладу освіти; спору між батьками щодо навчання дитини; дій або бездіяльності Освітнього омбудсмена. При цьому жоден із наведених доводів не підтверджує наявність протиправної поведінки МОН. Згідно зі статтею 55 Закону України "Про освіту" батьки зобов`язані сприяти виконанню дитиною освітньої програми та досягненню дитиною передбачених нею результатів навчання; поважати гідність, права, свободи і законні інтереси дитини та інших учасників освітнього процесу; дбати про фізичне і психічне здоров`я дитини, сприяти розвитку її здібностей, формувати навички здорового способу життя; дотримуватися установчих документів, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти, а також умов договору про надання освітніх послуг (за наявності) тощо. Апеляційна скарга містить лише загальні твердження про необхідність "вжиття заходів реагування", проте не визначає, які саме передбачені законом повноваження МОН повинно було реалізувати та які конкретні норми права були порушені. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду та не спростовують встановлених судом обставин. Оскільки відсутня протиправна поведінка Міністерства освіти і науки України, відсутні також необхідні елементи цивільно-правової відповідальності для стягнення моральної шкоди. Апелянтом не доведено: факту заподіяння моральної шкоди; вини; причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) МОН та заявленою шкодою; розміру моральної шкоди. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.

Відповідачі, Відділ освіти Харківської районної державної адміністрації, Освітній омбудсмен України своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

Треті особи: Комунальний заклад "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради, Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр освіти "Оптіма" своїм правом на подання письмових пояснень не скористались.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , був здобувачем освіти комунального закладу "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради.

19 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до керівництва закладу освіти із заявою про видачу особової справи учня ОСОБА_2 для переведення до іншого закладу освіти - ТОВ "Центру освіти "Оптіма".

Листом №94 від 23.09.2023 комунальний заклад "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради на заяву позивача від 19 вересня 2023 року, зазначив, що мати дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3 , з метою захисту прав неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надала до КЗ "Солоницівський ліцей №3" заяву, в якій категорично заперечувала про переведення сина до будь-якого іншого учбового закладу. Також надала копію рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23 травня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Солоницівської селищної ради; за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відібрання дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , й повернення дітей матері, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Служба у справах дітей Солоницівської селищної ради; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком - ОСОБА_1 , треті особи - Служба у справах дітей Солоницівської селищної ради, Служба у справах дітей виконкому Щербанівської сільської ради по справі № 619/4208/21. Зазначеним судовим рішенням визначено місце проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір`ю - ОСОБА_3 ; зобов`язано ОСОБА_1 передати матері ОСОБА_3 неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком, відмовлено. Також надала копію висновку Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з одним із батьків від 09.02.2022 р. №02-22/577, в якому зазначено: "Батькам дітей запропоновано до вирішення питання в судовому порядку, батькам без згоди іншого з батьків не вчиняти дій, які суперечать інтересам іншого з батьків, що стосується навчання, лікування, виховання дітей. Також, запропонувала графік батькам, в які дні діти будуть проживають в сім`ї кожного з них, а саме: з понеділка по четвер, разом з матір`ю, а з п`ятниці по неділю з батьком. Враховуючи викладене, захищаючи інтереси малолітніх дітей, керуючись ч.ч. 4,5 ст. 19, статтями 160, 161 Сімейного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини", беручи до уваги думку членів комісії, орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір`ю ОСОБА_3 ". Звертаємо увагу, що надана до заяви про переведення від 19 вересня 2023 року в якості додатку копія довідки ТОВ "Центр освіти "Оптіма" від 24.08.2023 року №02-21/2-3595 не відповідає вимогам закону, оскільки дійсна лише три дні з дня її видачі і на день подання вашої заяви вже була недійсною. Також у заяві від 19 вересня 2023 року не зазначено, кому саме належить видати особову справу учня Солоницівського ліцею №3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Враховуючи такі обставини, керівництво комунального закладу "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради відмовило ОСОБА_1 у видачі особової справи учня для його переведення до іншого закладу освіти.

29 вересня 2023 року ОСОБА_1 повторно звернувся до керівництва закладу освіти із заявою про видачу особової справи учня ОСОБА_2 для переведення до іншого закладу освіти - ТОВ "Центру освіти "Оптіма".

Листом №100 від 02.10.2023 комунальний заклад "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради на заяву позивача від 29 вересня 2023 року, зазначив, що у керівництва КЗ "Солоницівський ліцей №3" немає правових підстав для задоволення заяви позивача від 29 вересня 2023 року.

Також 29 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Міністерства освіти та науки України, в якій просив посприяти та вжити дієвих заходів для отримання ним наказу про відрахування та особової справи учня комунального закладу "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради, його сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для переведення його до іншого закладу освіти - ТОВ "Центр освіти "Оптіма". Посадових осіб комунального закладу "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради, винних в порушенні конституційного права його сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на здобуття освіти, притягнути до встановленої законом відповідальності.

Листом від 11.10.2023 №4/3766-23 Міністерство освіти та науки України надіслало для розгляду в межах компетенції звернення ОСОБА_1 щодо переведення учня з Комунального закладу "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради до Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації.

На виконання листа Департаменту науки і освіти Харківської обласної військової адміністрації, розглянувши скаргу ОСОБА_1 , Відділ освіти, культури, молоді та спорту Солоницівської селищної ради листом від 25.10.2023 № 01-21/943/2023 повідомив Департамент науки і освіти Харківської обласної військової адміністрації мати дитини ОСОБА_2 надала копію рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23 травня 2023 року про визначення місця проживання неповнолітніх дітей. Зазначеним судовим рішенням визначено місце проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 разом з матір`ю. Також надала копію висновку Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 09.02.2022 р. №02-22/577, в якому зазначено: "Батькам дітей запропоновано до вирішення питання в судовому порядку без згоди одного з батьків не вчиняти дій, які суперечать інтересам іншого з батьків, що стосується навчання, лікування, виховання дітей". Мати ОСОБА_3 категорично проти переведення сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до будь-якого іншого навчального закладу, про що свідчить написана заява та надана до закладу освіти. За таких обставин директор комунального закладу "Солоницівський ліцей №3" немав правових підстав для відрахування та видачі особової справи учня комунального закладу "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради ОСОБА_2 .

Відділ освіти, культури, молоді та спорту Солоницівської селищної ради листом від 25.10.2023 № 01-21/940/2023 повідомив ОСОБА_1 , що мати дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3 , з метою захисту прав неповнолітнього ОСОБА_2 , надала до комунального закладу "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради заяву, в якій категорично заперечувала про переведення сина до будь-якого іншого учбового закладу. Також надала копію рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23 травня 2023 року про визначення місця проживання неповнолітніх дітей. Зазначеним судовим рішенням визначено місце проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 разом з матір`ю. Також надала копію висновку Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з одним із батьків від 09.02.2022 р. №02-22/577, в якому зазначено: "Батькам дітей запропоновано до вирішення питання в судовому порядку без згоди одного з батьків не вчиняти дій, які суперечать інтересам іншого з батьків, що стосується навчання, лікування, виховання дітей". За таких обставин, у керівництва КЗ "Солоницівський ліцей №3" немає правових підстав для відрахування та видачі особової справи учня комунального закладу "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради ОСОБА_2 .

20 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до комунального закладу "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради, відділу освіти Харківської районної державної адміністрації, Міністерства освіти та науки України, Освітнього омбудсмену України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, в якій просив упродовж одного робочого дня з дня отримання цієї заяви видати наказ про відрахування учня Солоницівського ліцею №3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , для переведення його до іншого закладу освіти, а також видати мені наручно вказаний наказ про відрахування та особову справу учня Солоницівського ліцею №3 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; Відділ освіти Харківської районної державної адміністрації прошу проконтролювати розгляд цієї заяви комунальним закладом "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради; Міністерство освіти та науки України, Освітнього омбудсмена України та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини прошу поставити на контроль розгляд цієї заяви комунальним закладом "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради та забезпечити реалізацію конституційного права його неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на освіту.

Листом №01-23/83 від 25.09.2024 комунальний заклад "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради повідомив ОСОБА_1 , що мати дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3 категорично проти того, щоб адміністрація КЗ "Солоннцівський ліцей № 3" видала документи на відрахування її сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , учня 6-Б класу КЗ "Солоннцівський ліцей №3", батьку ОСОБА_1 .

За результатами розгляду звернення ОСОБА_1 Освітнім омбудсменом України надано відповідь № 24/2391-03 від 21.10.2024, у якій зауважено, що станом на сьогодні відсутні положення законодавства, які б врегульовували питання вирішення батьками суперечностей про місце навчання дитини. Водночас, беззаперечною є рівність прав батьків у вихованні дитини. А отже, при наявності спору між батьками щодо закладу освіти, в якому продовжуватиме навчання їхня дитина, переведення дитини до іншого закладу освіти за заявою лише одного з батьків порушуватиме права іншого з батьків, а також рекомендовано звернутися до органу опіки та піклування або до суду для вирішення питання переведення дитини до іншого закладу освіти.

Крім того, листом від 28.10.2024 №65153.4/Щ-36107.3/24/48.1 представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив ОСОБА_1 , що правові засади діяльності Уповноваженого встановлені Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини". Згідно зі статтею 2 вказаного Закону сферою його застосування є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між людиною та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами. Водночас діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод (стаття 4 Закону). Питання переведення дитини до іншого закладу освіти перебуває поза межею компетенції Уповноваженого. Зазначив, що у зверненнях відсутня інформація про порушення прав заявника або прав його дитини органами державної влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими чи службовими особами, а йдеться про спірні цивільно-правові відносини, які виникли між ОСОБА_1 та матір`ю їх дитини ОСОБА_2 . З огляду на зазначене, підстав для вжиття Уповноваженим заходів реагування за зверненнями ОСОБА_1 немає. Додатково зазначив, що Уповноважений готовий сприяти захисту прав громадян у межах і спосіб, визначених Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", але не може виходити за межі наданих йому повноважень та перебирати на себе функції інших державних органів.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх необгрунтованості.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 150 Сімейного кодексу України до обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини належить, зокрема, забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, підготовка її до самостійного життя.

Відповідно до статті 157 Сімейного кодексу України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Відповідно до частини 2 статті 55 Закону України "Про освіту" батьки здобувачів освіти мають право: обирати заклад освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти.

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Освітнього омбудсмена України, що полягала у тривалому незабезпеченні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 права на освіту та зобов`язання Освітнього омбудсмена України в межах компетенції захистити немайнові права батька та дитини щодо забезпечення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 права на здобуття загальної середньої освітив частині, які стосуються відповідача - Освітнього омбудсмена України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 1 Положення про освітнього омбудсмена, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 року № 491 (у редакції, чинній на момент здійснення розгляду звернення), освітній омбудсмен є посадовою особою, на яку Кабінетом Міністрів України покладається виконання завдань із захисту прав у сфері освіти.

Відповідно до пункту 8 Положення про освітнього омбудсмена, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 року № 491 (у редакції, чинній на момент здійснення розгляду звернення), основними завданнями освітнього омбудсмена є: сприяння реалізації державної політики, спрямованої на забезпечення права людини на здобуття якісної та доступної освіти; здійснення заходів щодо додержання законодавства про освіту; вжиття заходів для забезпечення належних умов для рівного доступу до здобуття освіти; сприяння впровадженню інклюзивної форми навчання; сприяння виконанню Україною міжнародних зобов`язань щодо додержання в Україні прав людини на освіту; співпраця та взаємодія з МОН та іншими центральними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, закладами освіти всіх рівнів незалежно від форми власності та підпорядкування, органами управління освітою, правоохоронними органами, міжнародними організаціями, неурядовими громадськими організаціями з питань, що належать до його компетенції.

Згідно пункту 9 Положення про освітнього омбудсмена, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2018 року № 491, освітній омбудсмен відповідно до покладених на нього завдань має право: розглядати скарги та перевіряти факти, викладені у скаргах, поданих здобувачами освіти, їх батьками, законними представниками, а також педагогічними, науково-педагогічними і науковими працівниками; отримувати від закладів освіти та органів управління освітою інформацію, необхідну для виконання своїх функцій, у тому числі інформацію з обмеженим доступом; за результатами проведених перевірок приймати рішення щодо обґрунтованості чи необґрунтованості скарги і на його основі надавати рекомендації закладам освіти, органам управління освітою, повідомляти правоохоронні органи щодо виявлених фактів порушення законодавства; безперешкодно в установленому законом порядку відвідувати органи державної влади, органи місцевого самоврядування, заклади освіти всіх рівнів незалежно від форми власності, а також брати участь в установленому порядку у засіданнях державних органів з питань, що належать до його компетенції; звертатися до органів державної влади, правоохоронних органів щодо виявлених фактів порушення права людини на освіту та законодавства у сфері освіти; надавати консультації здобувачам освіти, їх батькам, законним представникам, а також педагогічним, науково педагогічним і науковим працівникам; представляти інтереси особи у суді.

Судовим розглядом встановлено, що на звернення ОСОБА_1 від 20 вересня 2024 року за №24-8316 до освітнього омбудсмена щодо відмови керівництва комунального закладу "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради у відрахуванні із закладу освіти сина заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачем за результатами розгляду звернення надано відповідь № 24/2391-03 від 21.10.2024. У вказаній відповіді відповідач пояснив заявнику, що станом на сьогодні відсутні положення законодавства, які б врегульовували питання вирішення батьками суперечностей про місце навчання дитини. Водночас, беззаперечною є рівність прав батьків у вихованні дитини. А отже, при наявності спору між батьками щодо закладу освіти, в якому продовжуватиме навчання їхня дитина, переведення дитини до іншого закладу освіти за заявою лише одного з батьків порушуватиме права іншого з батьків, а також рекомендовано звернутися до органу опіки та піклування або до суду для вирішення питання переведення дитини до іншого закладу освіти.

З огляду на що, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність будь-яких протиправних дій чи бездіяльності з боку Освітнього омбудсмена України у відношенні до позивача та його сина.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, що полягала у тривалому незабезпеченні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 права на освіту та зобов`язання Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в межах компетенції захистити немайнові права батька та дитини щодо забезпечення ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 права на здобуття загальної середньої освіти, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Згідно зі статтею 16 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України "Про звернення громадян" відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Так, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини надійшли заяви позивача про переведення дитини позивача до іншого закладу освіти від 20.09.2024 (вхідний № Щ-36107.3/24 від 26.09.2024 та № Щ-38821.3/24 від 17.10.2024.

Листом від 28.10.2024 №65153.4/Щ-36107.3/24/48.1 представник Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини повідомив ОСОБА_1 , що правові засади діяльності Уповноваженого встановлені Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини". Згідно зі статтею 2 вказаного Закону сферою його застосування є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина лише між людиною та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами. Водночас діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод (стаття 4 Закону). Питання переведення дитини до іншого закладу освіти перебуває поза межею компетенції Уповноваженого. Зазначив, що у зверненнях відсутня інформація про порушення прав заявника або прав його дитини органами державної влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими чи службовими особами, а йдеться про спірні цивільно-правові відносини, які виникли між ОСОБА_1 та матір`ю їх дитини ОСОБА_2 . З огляду на зазначене, підстав для вжиття Уповноваженим заходів реагування за зверненнями ОСОБА_1 немає. Додатково зазначив, що Уповноважений готовий сприяти захисту прав громадян у межах і спосіб, визначених Законом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини", але не може виходити за межі наданих йому повноважень та перебирати на себе функції інших державних органів.

Таким чином, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" та "Про звернення громадян".

Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Міністерства освіти та науки України та Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації, що полягала у тривалому незабезпеченні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 права на освіту, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Відтак, необхідною умовою для визнання недійсним (нечинним) рішення, дії/ бездіяльності, крім їх невідповідності вимогам чинного законодавства, з огляду на наведені положення статті 5 КАС України порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України є завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому самому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (неюридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним".

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів саме цим відповідачем, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Судовим розглядом встановлено, що листом від 11.10.2023 №4/3766-23 Міністерство освіти та науки України надіслало для розгляду в межах компетенції звернення ОСОБА_1 щодо переведення учня з Комунального закладу "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради до Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації.

На виконання листа Департаменту науки і освіти Харківської обласної військової адміністрації, розглянувши скаргу ОСОБА_1 , Відділ освіти, культури, молоді та спорту Солоницівської селищної ради листом від 25.10.2023 № 01-21/943/2023 повідомив Департамент науки і освіти Харківської обласної військової адміністрації, що мати дитини ОСОБА_2 надала копію рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23 травня 2023 року про визначення місця проживання неповнолітніх дітей. Зазначеним судовим рішенням визначено місце проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 разом з матір`ю. Також надала копію висновку Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4 від 09.02.2022 р. №02-22/577, в якому зазначено: "Батькам дітей запропоновано до вирішення питання в судовому порядку без згоди одного з батьків не вчиняти дій, які суперечать інтересам іншого з батьків, що стосується навчання, лікування, виховання дітей". Мати ОСОБА_3 категорично проти переведення сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до будь-якого іншого навчального закладу, про що свідчить написана заява та надана до закладу освіти. За таких обставин директор комунального закладу "Солоницівський ліцей №3" немав правових підстав для відрахування та видачі особової справи учня комунального закладу "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради ОСОБА_2 .

Відділ освіти, культури, молоді та спорту Солоницівської селищної ради листом від 25.10.2023 № 01-21/940/2023 повідомив ОСОБА_1 , що мати дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_3 , з метою захисту прав неповнолітнього ОСОБА_2 , надала до комунального закладу "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради заяву, в якій категорично заперечувала про переведення сина до будь-якого іншого учбового закладу. Також надала копію рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23 травня 2023 року про визначення місця проживання неповнолітніх дітей. Зазначеним судовим рішенням визначено місце проживання неповнолітніх дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 разом з матір`ю. Також надала копію висновку Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області щодо визначення місця проживання малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з одним із батьків від 09.02.2022 р. №02-22/577, в якому зазначено: "Батькам дітей запропоновано до вирішення питання в судовому порядку без згоди одного з батьків не вчиняти дій, які суперечать інтересам іншого з батьків, що стосується навчання, лікування, виховання дітей". За таких обставин, у керівництва КЗ "Солоницівський ліцей №3" немає правових підстав для відрахування та видачі особової справи учня комунального закладу "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради ОСОБА_2 .

Колегія суддів зазначає, що у закладу освіти відсутні повноваженнями самостійно вирішувати спір між батьками щодо визначення місця навчання дитини або оцінювати, чия позиція більшою мірою відповідає інтересам дитини. Навпаки, у разі виникнення такого спору заклад освіти повинен діяти виключно в межах наданих йому законом повноважень та дотримуватися встановленої законодавством процедури.

З відповідей наданих позивачу, колегією суддів встановлено, що керівництво КЗ "Солоницівський ліцей №3" не відмовив позивачу у видачі особової справи з мотивів обмеження його батьківських прав чи з власної ініціативи, а виходив із відсутності правових підстав для завершення процедури переведення дитини та наявності між батьками неврегульованого спору щодо зміни закладу освіти.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв у межах наданих йому законом повноважень, з дотриманням вимог чинного законодавства та без втручання у спір між батьками, вирішення якого не належить до компетенції закладу освіти.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що у діях Міністерства освіти і науки України та Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації відсутня протиправна бездіяльність.

Стосовно доводів апелянта, що судом першої інстанції не надано оцінки тому факту, що відрахування ОСОБА_2 відбулось поза процедурою, оскільки накази про відрахування містять посилання на Порядок переведення учнів закладу загальної середньої освіти на наступний рік навчання, затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 14.07.2015 року № 762 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 08 травня 2019 року № 621), який не передбачає можливості відрахування учнів 2-го та 6-го класу без переведення до іншого навчального класу та не надано оцінки листу ГУНП в Харківській області №78173-2026 від 16.02.2026 (984661), який безпосередньо підтверджує триваюче порушення права дитини на освіту та байдуже ставлення до цього компетентних представників органів влади, в тому числі і Освітнього омбудсмена України, колегія суддів зазначає наступне.

27 травня 2025 року ОСОБА_3 звернулася із заявами до директора КЗ "Солоницівський ліцей №3" з проханням видати документи про освіту (чи особові справи) сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв`язку із сімейними обставинами та з урахуванням рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23.05.2023, постанови Полтавського апеляційного суду від 03.04.2024 та постанови Верховного суду від 24.07.2024 № справи 619/4208/21.

Відповідно до наказу директора КЗ "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради № 15-у від 30.05.2025 та №19-у від 30.05.2025 відраховано ОСОБА_4 учня 2-Б класу та ОСОБА_2 учня 6-Б класу та видано особові справи учнів матері.

Із журналу реєстрації заяв батьків про зарахування та відрахування учнів КЗ "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради вбачається, що під № 55/03-15 та № 56/03-15 за заявою від 27.05.2025 ОСОБА_3 відраховано учня 2-Б класу ОСОБА_4 та учня 6-Б класу ОСОБА_2 та видано особові справи, накази від 30.05.2025.

З листа начальника відділу поліції № 3 Харківського РУП №3 ГУНП в Харківській області від 10.02.2026 №26/0319-07 вбачається, що 23.09.2025 до ВП № 3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області надійшло звернення ОСОБА_3 за фактом неправомірних дій з боку її колишнього чоловіка ОСОБА_1 , який відповідно до рішення Котелевського районного суду Полтавської області не віддає малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а також неправомірних дій з боку старшого державного виконавця Дергачівського відділу ДВС у Харківському районі Харківської області СМУМЮ ОСОБА_6 , яка не виконує покладені на неї функції всупереч нормам законодавства (ЄО №17994 від 23.09.2025), а також в СВ ВП № 3 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області зареєстровано ЄРДР 12024221230000644 від 07.05.2024 за ч. 1 ст. 382 КК України за повідомленням державного виконавця Дергачівського відділу державної виконавчої служби у Харківському районі Харківської області СМУМЮ щодо боржника ОСОБА_1 .

Також у вказаному листі зазначено, що ОСОБА_2 здобував повну загальну середню освіту в КЗ "Солоницівський ліцей №3" Солоницівської селищної ради в період з 01.09.2019 по 30.05.2025. ОСОБА_2 відраховано зі складу учнів 6 класу за рішенням педагогічної ради від 30.05.2025 (протокол №10) з урахуванням рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23.05.2023, постанови Полтавського апеляційного суду від 03.04.2024 та постанови Верховного суду від 24.07.2024 № справи 619/4208/21

Аналізуючи зміст листа ГУНП в Харківській області №78173-2026 від 16.02.2026 (984661), колегія суддів зазначає, що вказаний не є доказом триваючого порушення права дитини на освіту та байдуже ставлення до цього компетентних представників органів влади, в тому числі і Освітнього омбудсмена України, так як зміст цього листа свідчить про безпосереднє невиконання ОСОБА_1 рішення суду щодо повернення малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_4 матері та відрахування дітей з ліцею за заявою їхньої матері з урахуванням вищевказаних рішень суду.

Колегія суддів зазначає, що в рамках розгляду Дергачівським районним судом Харківської області справи №619/6361/25, директором КЗ "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради надавались пояснення, відповідно до яких останній зазначив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у період з вересня 2023 року по травень 2025 року (2023-2024 та 2024-2025 навчальні роки) не виходили на дистанційне навчання, тому були неатестовані. З цього приводу неодноразово були надіслані листи до органів Національної поліції. В кінці 2024-2025 навчального року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були неатестовані та відраховані з ліцею (наказ за рішенням педагогічної ради від 30.05.2025, протокол № 10) з урахуванням рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 23.05.2023, постанови Полтавського апеляційного суду від 03.04.2024, постанови Верховного Суду від 24.07.2024 та на підставі заяви матері ОСОБА_3 від 27.05.2025 № 56/03-15 згідно з наказом від 30.05.2025 № 15-у та № 19-у. Особові справи видані матері учнів. У доповідній №152 від 28.11.2023 зазначено, що ОСОБА_2 не виходив на онлайн-уроки; у доповідних №157 від 15.12.2023 та №162 від 25.12.2023 повторно відображено неучасть дитини в дистанційному навчанні; у доповідній №01-23/77 від 18.09.2024 також зазначено, що ОСОБА_2 як учень 6-Б класу не виходив на онлайн-уроки.

Разом з тим, у своєму листі від 23.09.2023 №94 КЗ "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради також зазначав, що ОСОБА_1 при його зверненні в телефонному режимі пропонувалось забезпечити можливість дитині ОСОБА_7 здобувати освіту за дистанційною формою в закладі освіти, в якому він навчався раніше, а саме в КЗ "Солоницівський ліцей №3", або надати номер телефону заявника або дитини для підключення онлайн, щоб дитина мала можливість відвідувати уроки. На всі запропоновані керівництвом КЗ "Солоницівський ліцей №3" та класним керівником забезпечення дитині ОСОБА_7 здобувати освіту за дистанційною формою та надати номера телефонів заявника та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відмовився.

Вказане свідчить про недопущення з боку КЗ "Солоницівський ліцей № 3" Солоницівської селищної ради порушень приписів Порядку переведення учнів закладу загальної середньої освіти на наступний рік навчання, затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 14.07.2015 року № 762 (у редакції наказу Міністерства освіти і науки України від 08 травня 2019 року № 621), який не передбачає можливості відрахування учнів 2-го та 6-го класу без переведення до іншого навчального класу, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були неатестовані та з цих підстав відраховані з ліцею.

З урахуванням викладеного вище, та встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів доходить висновку, що позивачем недоведено належними доказами допущення відповідачами протиправної бездіяльності, що полягала у тривалому незабезпеченні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права на освіту.

Щодо стягнення солідарно з Відділу освіти Харківської районної державної адміністрації, Міністерства освіти та науки України, Освітнього омбудсмена України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , на захист інтересів якого діє його батько ОСОБА_1 , завдану моральну шкоду у розмірі 200000,00 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно з якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідач не довів належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 10.02.2021 у справі № 761/24143/19 (провадження № 61-17538св20), від 03.02.2022 у справі № 607/678/20 (провадження № 61-14991св21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 750/1591/18-ц вказано, що згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення, за що держава несе відповідальність, презюмується.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

Як наведено у постанові Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 823/2108/18: відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Водночас, судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз`яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв`язок з протиправними діями відповідача.

Вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у розмірі 200000,00 грн позивач пов`язує з негативними емоціями, стражданнями та приниженням ОСОБА_8 , в тому числі пов`язані з неможливістю належним чином реалізовувати право на освіту внаслідок неналежного виконання своїх функцій в сфері освіти Відділом освіти Харківської районної державної адміністрації, Міністерством освіти та науки України, Освітнім омбудсменом України, Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідачів, а відтак завдали йому моральної шкоди.

Однак вищевказані аргументи не є безумовною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки не доводять, що порушення мали наслідки, які досягли рівня страждань чи приниження.

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений ст. 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.

При цьому сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов`язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.

Однак, позивачем у даній справі не обґрунтовано наявності страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав ОСОБА_2 , характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідачів, відповідно до яких заподіяно шкоду, яку саме заподіяно шкоду та в чому вона полягає. Тобто, позивач в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 повинен довести факт завдання ОСОБА_2 моральної шкоди, надати належні докази того, що саме дії та бездіяльність відповідачів призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації життя його сина ОСОБА_2 .

Разом з тим, позивачем, ані у позовній заяві, ані в апеляційній скарзі жодним чином не наведено належних мотивувань для стягнення моральної шкоди, у тому числі у заявленому розмірі, не надано жодних доказів заподіяння йому та його сину ОСОБА_2 душевних страждань, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок бездіяльності відповідачів.

Відсутні у розпорядженні суду і докази настання у позивача інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, які у розумінні статті 23 ЦК України є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Слід зауважити, що для вирішення питання щодо відшкодування шкоди обов`язково необхідно встановити наявність одночасно трьох складових : підтвердження факту заподіяної шкоди правам заявника саме внаслідок протиправного діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведений факт заподіяння відповідачами моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної його сину ОСОБА_2 шкоди, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 17.01.2024 по справі № 580/1015/21, від 21.02.2024 по справі № 203/4419/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права.

З урахуванням викладеного вище, беручи до уваги не надання позивачем належних та обгрунтованих доказів порушення прав та інтересів ОСОБА_1 , з боку жодного відповідача у справі, а отже за відсутності реальних порушених прав та інтересів, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 .

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах малолітньої особи ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 по справі № 520/28106/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя А.О. Бегунц

Судді Л.О. Фоміна В.Б. Русанова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua