Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №756/20066/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 756/20066/25 Головуючий у суді І інстанції Луценко О.М.

Провадження № 22-ц/824/11852/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У грудні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а саме:

- за кредитним договором № 002/11848980-SP від 30 вересня 2021 року у розмірі 91 954,67 грн, з яких 49 992,15 грн - заборгованість за тілом кредиту, 41 962,52 грн - заборгованість за відсотками;

- за кредитним договором № 002/10944428-СК_SВ від 22 липня 2021 року у розмірі 35 554,05 грн, з яких 25 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 10 554,05 грн - заборгованість за відсотками.

Позовні вимоги обґрунтувало тим, що відповідач, уклавши зазначені вище кредитні договори з акціонерним товариством «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк») та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» (далі - ТОВ «ФК «ЦФР») відповідно, право вимоги за якими перейшло до позивача на підставі договорів факторингу (відступлення права вимоги), та отримавши кредитні кошти зі сплатою процентів, передбачених умовами договорів, порушив взяті на себе зобов`язання, що призвело до виникнення заборгованості у загальному розмірі 127 508,72 грн, погашення якої в добровільному порядку він не здійснює.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» суму заборгованості у розмірі 127 508,72 грн, а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судом першої норм матеріального й порушенням норм процесуального права.

Відповідач вказує, що йому стало відомо про пред`явлений до нього позов, проте він не зміг ознайомитись з матеріалами позовної заяви через технічні збої в підсистемі «Електронний суд». У зв`язку із чим він звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи з метою надання йому можливості ознайомитись з матеріалами справи для подання відзиву на позовну заяву. Проте суд це клопотання проігнорував і розглянув справу за відсутності відповідача, внаслідок чого він не зміг заявити суду про застосування строку позовної давності, а також навести заперечення щодо вимог позивача, зокрема стосовно нарахованих процентів поза межами дії кредитних договорів.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 червня 2026 року відкрито апеляційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою суду від 10 липня 2026 року закінчено проведення підготовчих дій та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням її учасників.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Сторони у судове засідання не з'явилися та/або явку своїх представників не забезпечили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що неявка їх представників відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає.

Суд першої інстанції встановив, що 30 вересня 2021 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту «Sportbank» № 002/11848980-SP.

Відповідно до умов кредитного договору товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі, на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

26 травня 2025 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № НІ/11/29-Ф, у відповідності до умов якого банк передає (відступає) позивачу за плату належні йому права вимоги, а позивач приймає належні банку права вимоги до боржників, вказаних у додатку № 1 до договору факторингу.

Відповідно до додатку № 1 до договору факторингу № НІ/11/29-Ф від 26 травня 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача на загальну суму 91 954,67 грн, з яких: 49 992,15 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 41 962,52 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Тобто ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 002/11848980-SP у розмірі 91 954,67 грн.

22 липня 2021 року ОСОБА_1 подав до ТОВ «ФК «ЦФР» заяву про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг № 002/10944428-СК_SВ, шляхом підписання якої підтвердив свою згоду, що ця заява разом з паспортом кредиту та з умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР» становлять кредитний договір.

07 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «Таскомбанк» укладено договір відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016, у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ЦФР» передає (відступає) банку за плату належні йому права вимоги, а банк приймає належні первісному кредитору права вимоги до боржників.

26 травня 2025 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № НІ/11/29-Ф, у відповідності до умов якого банк передає (відступає) позивачу за плату належні йому права вимоги, а позивач приймає належні банку права вимоги до боржників, вказаних у додатку № 1 до договору факторингу.

Відповідно до додатку № 1 до договору факторингу № НІ/11/29-Ф від 26 травня 2025 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача на загальну суму 35 554,05 грн, з яких: 25 000,00 грн - заборгованість за основною сумою боргу; 10 554,05 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Тобто ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 002/10944428-СК_SВ у розмірі 35 554,05 грн.

З моменту отримання права вимоги до відповідача за вказаними договорами, а саме з 26 травня 2025 року позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови взятого на себе зобов`язання за кредитними договорами, у зв`язку з чим позивач, який набув право вимоги за цими договорами, вправі задовольнити свої вимоги шляхом стягнення непогашеної суми заборгованості.

Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до частини першої статті 1048 ЦК України (положення якої застосовуються до спірних правовідносин на виконання частини другої статті 1054 ЦК України) позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази.

У постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 910/11621/16 вказано, що предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій складають факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк», а також між відповідачем та ТОВ «ФК «ЦФР» були укладені кредитні договори.

Перевіряючи зазначені обставини на підставі наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів встановила наступне.

Щодо позовних вимог за кредитним договором № 002/11848980-SP

До матеріалів позовної заяви ТОВ «ФК «ЄАПБ» додана копія анкети-заяви № 885905 щодо приєднання до публічної пропозиції АТ «Таскомбанк» на укладення договору про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг у межах проекту sportbank від 30 вересня 2021 року (а.с. 6-9).

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що вказана анкета заява не містить номера 002/11848980-SP, як про це зазначено в позовній заяві та в рішенні суду першої інстанції.

В пункті 1.2 анкети-заяви ОСОБА_1 просив банк:

- надати йому електронні довірчі послуги, що включають створення його вдосконаленого електронного підпису на будь-яких правочинах та документах, що адресовані банку або третім особам та доступні (формуються) з використанням мобільного додатку. Відповідач підтверджує, що створений удосконалений електронний підпис є аналогом його власноручного підпису та його накладення, що ініційоване ним в мобільному додатку буде мати рівнозначні юридичні наслідки з накладенням його власноручного підпису на правочини та документи, складені на паперових носіях;

- відкрити поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті України на його ім`я;

- надати послугу кредитування рахунку та встановити ліміт кредитування рахунку в межах максимальної суми загального ліміту кредитування рахунку, що встановлений в Тарифах та складає 100 000 грн, з урахуванням умов визначених в публічній пропозиції та тут: Тарифи, розмір процентної ставки та розмір комісій, що передбачені для послуг кредитування рахунку та встановлені в Тарифах, можуть бути змінені банком шляхом внесення змін до публічної пропозиції в порядку, передбаченому розділом 11 публічної пропозиції.

В анкеті-заяві вказано, що після отримання банком від відповідача цієї заяви-анкети про приєднання до публічної пропозиції та підписання банком цієї заяви-анкети, публічна пропозиція разом із додатками та цією заявою-анкетою, будуть складати договір про відкриття поточного рахунку та видачу платіжної картки, надання банківських, фінансових та інших послуг в межах проекту sportbank про функціонування ощадного рахунку « Рюкзак », що укладений між ОСОБА_1 та АТ «Таскомбанк».

Проте до анкети-заяви позивачем не надано Публічної пропозиції, Тарифів, Паспорту споживчого кредиту, а є лише Правила користування платіжною карткою (а.с. 14-15).

Отже, сама по собі заява-анкета, в якій не вказаний ні строк кредитування, ні розмір процентів, без Публічної пропозиції не може вважатись кредитним договором.

Суд не може перевірити доводи відповідача щодо нарахування процентів поза строком кредитування, оскільки цей строк суд не зміг встановити з наданих позивачем доказів.

Також суд позбавлений можливості перевірити розрахунок заборгованості, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості до кредитного договору № 002/11848980-SP, однак судом не встановлено укладення такого договору.

Щодо позовних вимог за кредитним договором № 002/10944428-СК SB

Так, позивач у позовній заяві посилався на те, що 07 жовтня 2016 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «Таскомбанк» укладено договір відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016.

Також зазначав, що 22 липня 2021 року ОСОБА_1 подав до ТОВ «ФК «ЦФР» заяву про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг № 002/10944428-СК_SВ.

Водночас, як встановлено судом апеляційної інстанції, до позовної заяви ТОВ «ФК «ЄАПБ» додало копію заяви-договору на укладення договору про комплексне банківське обслуговування без номера, поданою ОСОБА_1 не 22 липня, як зазначено в позові, а 21 липня 2021 року, відповідно до якої відповідач звернувся не до ТОВ «ФК «ЦФР», а до АТ «Таскомбанк».

Як вбачається із вказаної заяви, ознайомившись з публічною пропозицією АТ «Таскомбанк» на укладення договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб (далі - Публічна пропозиція), Тарифами АТ «Таскомбанк», ОСОБА_1 просив банк відкрити йому поточний рахунок у гривні, операції за яким можуть здійснюватися з використанням електронних платіжних засобів, на його ім`я та виявив бажання оформити на своє ім`я платіжну картку Master Card World та встановити кредитний ліміт на споживчі цілі на суму 25 000 грн зі строком користування 12 місяців шляхом кредитування поточного рахунку або на суму, вказану в мобільному додатку в подальшому при встановленні кредитного ліміту в період дії поточного рахунку.

Поточний рахунок операції, за яким можуть здійснюватись з використанням електронних платіжних засобів № НОМЕР_2 (а.с. 18-20).

Таким чином встановлено, що матеріали справи не містять заяви ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «ЦФР» від 22 липня 2021 року про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг за № 002/10944428-СК_SВ, на яку посилався позивач як на підставу своїх вимог.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що позивач надав суду копію договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07 жовтня 2016 року, укладеного між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЦФР» (а.с. 23-25).

Проте відсутні підстави для подання до суду вказаного договору, оскільки в матеріалах справи відсутні докази, що на виконання цього договору ТОВ «ФК «ЦФР» відступило АТ «Таскомбанк» будь-яке право вимоги до ОСОБА_1 .

Отже, посилання позивача на укладення між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «ЦФР» кредитного договору є безпідставним, а також є безпідставним посилання в позові на уступку права вимоги за цим договором ТОВ «ФК «ЦФР» на користь АТ «Таскомбанк».

Встановлені обставини щодо укладення договору факторингу

Як вбачається із матеріалів справи, 26 травня 2025 року між АТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № НІ/11/29-Ф, за умовами якого фактор зобов`язується передати (сплатити) клієнту суму фінансування, а клієнт зобов`язується відступити факторові права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення прав вимоги. Перелік позичальників, підстави виникнення права вимоги до позичальників, сума боргу та інші дані зазначаються в реєстрі прав вимог, який формується згідно додатку № 1 та невід`ємною частиною цього договору (а.с. 25-27).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимог, який є додатком до договору факторингу № НІ/11/29-Ф від 26 травня 2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 002/10944428-СК_SВ від 22 липня 2021 року на загальну суму 35 554,05 грн (а.с. 30).

Згідно із витягом з реєстру прав вимог, який є додатком до договору факторингу № НІ/11/29-Ф від 26 травня 2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 002/11848980-SP від 30 вересня 2021 року на загальну суму 91 954,67 грн (а.с. 31).

Тобто в зазначених реєстрах прав вимог зазначені номери кредитних договорів, укладання яких ОСОБА_1 з АТ «Таскомбанк» матеріалами справи не доведено.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача (пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20)).

Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, з принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

З урахуванням зазначених засад цивільного судочинства та встановлених обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними та достатніми доказами наявність у нього права вимоги саме за кредитним договором № 002/11848980-SP від 30 вересня 2021 року, укладеним між АТ «Таскомбанк» і ОСОБА_1 , та за кредитним договором № 002/10944428-СК_SВ від 22 липня 2021 року, укладеним між ТОВ «ФК «ЦФР» і відповідачем, на яких ґрунтуються його вимоги про стягнення заборгованості.

Вирішуючи даний спір в межах заявлених вимог і наданих позивачем доказів, суд першої інстанції належним чином не дослідив та не надав оцінку матеріалам справи, не встановив фактичних обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку, що позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами у загальному розмірі 127 508,72 грн є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає матеріалам справи, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права, а відтак відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, розподіл судових витрат, понесених стороною у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Відповідно до приписів частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного з позивача стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачем у межах цієї справи, а саме 3 633,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_1 3 633,60 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній