Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №753/19459/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 753/19459/25 Головуючий у суді І інстанції Сирбул О.Ф.

Провадження № 22-ц/824/11748/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільним сумісним майном, поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 2012 року вона проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 . Протягом спільного сумісного проживання вони мали спільний сімейний бюджет, харчування, витрати на купівлю майна спільного користування, брали участь в утриманні житла, його ремонті, їздили на спільний відпочинок та будували сімейні відносини.

Під час спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу для поліпшення житлових умов фактичної сім`ї сторони придбали у власність нерухоме майно, а саме за договором купівлі-продажу від 31 березня 2016 року було придбано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка у відповідності до статті 74 СК України належить їм на праві спільної сумісної власності.

18 березня 2017 року між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб, від якого у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 03 квітня 2017 року позивачка зареєструвалась за адресою зазначеної вище квартири.

Таким чином, позивачка вказувала, що вона з відповідачем спільно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з 2012 року по 18 березня 2017 року, оскільки між ними існували тривалі відносини, які притаманні подружжю. Встановлення факту проживання чоловіка та жінки необхідно позивачці для поділу майна, придбаного в період проживання з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а встановлення такого факту невід`ємно пов`язано з визнанням майна спільною сумісною власністю та його поділ.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просила: встановити факт її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 2012 року по 18 березня 2017 року; визнати об`єктом права спільної сумісної власності сторін квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за нею право власності на 1/2 частку вказаної квартири; стягнути судові витрати з відповідача.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі позивачка з підстав неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права й порушення норм права просить скасувати зазначене рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування своїх доводів зазначила, що при належному дослідженні наданих нею доказів у суду були достатні підстави для встановлення обставин перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, встановлення обставин їх пов`язаності спільним побутом, ведення спільного господарства, існування спільного сімейного бюджету, піклування один про одного, проведення разом дозвілля, що свідчить про існування в цій сім`ї взаємних прав та обов`язків, які притаманні чоловіку і дружині, зокрема, і права спільної сумісної власності на майно та задоволення позовних вимог про поділ майна.

Звертає увагу, що сам ОСОБА_2 не заперечував факт спільного проживання з 2012 по 2017 роки і подав заяву про визнання позову. Проте суд відмовив у прийнятті такої заяви і обмежився лише формальним посиланням на частину четверту статті 206 ЦПК України, не навівши у рішенні переконливого мотивування, у чому саме полягала суперечність визнання позову відповідачем закону або яким саме правам, свободам чи інтересам інших осіб таке визнання могло б зашкодити.

При цьому предметом даного спору є приватноправові майнові відносини між сторонами, які стосуються правового режиму майна, набутого під час фактичних сімейних відносин, та його поділу. Відповідач, будучи безпосереднім учасником цих правовідносин, письмово підтвердив згоду із заявленими позовними вимогами. Така процесуальна поведінка відповідача мала бути оцінена судом не формально, а в сукупності з іншими доказами у справі.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції не надійшов.

Сторони та/або їх представники в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уклали 18 березня 2017 року, шлюб, який було розірвано рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 січня 2026 року (відомості про дату набрання законної сили у Єдиному державному реєстрі судових рішень у режимі повного доступу відсутні).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 31 березня 2016 року, укладеного між продавцями ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та покупцем ОСОБА_7 , продавці передають у власність покупця квартиру АДРЕСА_2 , а покупець зобов`язується прийняти цю квартиру та сплатити за неї ціну відповідно до умов, що визначені в договорі. Загальна площа квартири 94,00 кв. м, в тому числі житлова - 53,00 кв. м. За погодженням сторін продаж квартири вчинено за 1 022 505 грн, які повністю сплачено представником покупця ОСОБА_8 , яка діє на підставі довіреності від 31 березня 2016 року, до підписання цього договору. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н.В. і за реєстровий в реєстрі за № 607.

Позивачкою на підтвердження своїх доводів щодо заявлених позовних вимог було долучено ряд документів, які досліджено судом, а саме:

витяг з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання № 8025-439526-2017 від 05 травня 2017 року, за яким ОСОБА_1 була зареєстрована 03 квітня 2017 року за адресою: АДРЕСА_1 ;

свідоцтво про народження ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) серії НОМЕР_1 від 28 вересня 2017 року;

довідка ОСББ «Сонячний» за вих. № 48/1 від 18 серпня 2025 року, за змістом якої ОСОБА_1 проживає разом з ОСОБА_2 з моменту купівлі квартири, а саме з 31 березня 2016 року за адресою: АДРЕСА_1 ;

заява ОСОБА_5 та ОСОБА_6 від 31 березня 2016 року, посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Боднар Н.В., зареєстровано в реєстрі за № 609, 610;

роздруківки фотокарток;

акт (на відвантаження товару) № 857 від 16 вересня 2022 року;

видаткові накладні № 199124 від 22 вересня 2022 року та № Ррз/К7-0102435 від 13 вересня 2022 року, рахунок на оплату № 137 від 16 вересня 2022 року, видаткова накладна № 199240 від 24 вересня 2022 року; товарний чек від 21 липня 2022 року, видаткова накладна № 194306 від 23 липня 2022 року; товарний чек від 08 серпня 2022 року; квитанції про оплату.

Інших доказів стороною позивачки надано не було. Водночас деякі документи викладені іноземною мовою, що унеможливило їх дослідження судом.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не доведено за допомогою належних і допустимих, безспірних та достовірних доказів (засобів доказування) факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 2012 року по 18 березня 2017 року, а наявні в матеріалах справи фотокартки, видаткові накладні чи квитанції про оплату товарів без ідентифікуючих відомостей про осіб - учасників справи не можуть слугувати єдиною та достатньою підставою для задоволення судом заявлених позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною другою статті 3 СК України визначено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, з метою вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню.

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Належними та допустимими доказами проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є, зокрема докази: спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, інших доказів які вказують на наявність встановлених між сторонами відносин притаманних подружжю.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 369/16486/18.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, встановлено, що позивачка разом із позовною заявою подала до суду докази, які, на її думку, доводять її позовні вимоги щодо проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2012 по 2017 рік.

Так, ОСОБА_1 надала суду фотокартки сторін за період 2012-2016 роки, товарні чеки та видаткові накладні на будівельні матеріали за 2022 рік, договір купівлі-продажу спірної квартири та заяву продавців від 31 березня 2016 року про отримання грошей за квартиру, а також довідку ОСББ «Сонячний».

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що вказані докази ні окремо, ні в сукупності не доводять спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат чи придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами подружніх взаємних прав та обов`язків, а інших доказів, які б вказували на наявність встановлених між сторонами відносин, притаманних подружжю, позивачкою не надано.

Колегія суддів враховує, що товарні чеки, квитанції та видаткові накладні за 2022 рік взагалі не можуть бути доказом спільного проживання сторін як чоловіка та жінки в період з 2012 по 18 березня 2017 року.

Фотокартки лише засвідчують факт перебування сторін разом на пляжі, в кінотеатрах, ресторанах та автомобілі, що може свідчити про знайомство сторін та спільний відпочинок. Проте вони не підтверджують доводи позивачки про спільне проживання, ведення спільного господарства, проведення спільних витрат.

Водночас у контексті визначення можливих доказів, їх оцінки як достатніх слід також відзначити, що згідно з усталеною судовою практикою самі лише спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16-ц, від 18 квітня 2019 року у справі № 552/6659/16-ц, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20.

Обґрунтовуючи свої вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 посилалась на те, що сторони разом винаймали квартири за різними адресами до моменту купівлі спірної квартири, однак жодного доказу на доведення цих обставин суду не надала.

Позивачка також посилалась на те, що факт спільного проживання буде підтверджений показаннями свідків, проте клопотання про їх допит в суді не заявляла.

Довідка ОСББ «Сонячний» від 18 серпня 2025 року, підписана головою правління Л. Гогоновим, про те, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 у спірній квартирі з моменту її придбання не може підтверджувати факт спільного проживання та ведення сторонами спільного господарства, оскільки з вказаної довідки не вбачається на підставі яких фактичних даних вона була сформована.

Окрім того, позивачка посилалась на те, що договір купівлі-продажу квартири підписувала вона, діючи за довіреністю від імені відповідача, і кошти за квартиру також продавцям передавала саме вона. Цим самим позивачка доводила ту обставину, що ОСОБА_2 довірив їй передавати продавцям кошти за квартиру, а отже це свідчить про довіру між сторонами у всіх питаннях, в тому числі і фінансових.

Колегія суддів погоджується із позивачкою в тому, що видача довіреності може підтверджувати довірчі відносини між довірителем та повіреною особою. Проте сама по собі ця обставина не підтверджує сімейні відносини між сторонами, в тому числі станом на день набуття відповідачем квартири у власність.

За таких обставин не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що за наявності в розпорядженні суду першої інстанції наданих нею доказів були достатні підстави для задоволення її вимог про встановлення факту її проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу в період з 2012 року по 18 березня 2017 року.

В апеляційній скарзі позивачка також наголошує на визнанні позову відповідачем, що свідчило про необхідність задоволення позову у порядку частини четвертої статті 206 ЦПК України.

Як вбачається із протоколу підготовчого судового засідання від 04 грудня 2025 року ухвалою суду першої інстанції було відмовлено в прийнятті заяви відповідача про визнання позову і продовжено судовий розгляд справи.

Згідно із частиною четвертою статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Таким чином, суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи.

Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову, які в даному випадку відсутні.

Вказана правова позиція зазначена в постановах Верховного Суду від 15 червня 2020 року у справі № 588/1311/17 та від 15 липня 2020 року у справі № 524/10054/16.

Відповідно до положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що на підставі належним чином оцінених наявних у справі доказів і повно та об`єктивно з`ясованих обставинах справи, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні вимог позову ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, і, як наслідок, вимог про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності та його поділ, оскільки позивачкою не доведено у встановлений процесуальним законом спосіб того, що між нею та ОСОБА_2 з 2012 року по 18 березня 2017 року склалися відносини, що притаманні подружжю, не доведено наявності усіх наведених вище фактів у їх сукупності, а саме ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету і побуту та придбання спірної квартири за їх спільні сумісні кошти.

Наведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції по їх оцінці та особистого тлумачення позивачякою норм процесуального закону.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції по суті спору визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги позивачки.

Суд першої інстанції з дотриманням приписів процесуального законодавства всебічно і повно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив правовідносини, які виникли із встановлених ним обставин, правові норми, що підлягають застосуванню до цих правовідносин та вирішив справу відповідно до закону.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року - без змін.

У такому разі розподіл судових витрат позивачки, понесених у даній справі, не проводиться згідно зі статтями 141, 382 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 24 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 жовтня 2026 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: О.В. Борисова

Д.О. Таргоній