Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №758/9034/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 758/9034/25 Головуючий у суді першої інстанції - Блащук А.М.

Номер провадження № 22-ц/824/10154/2026 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Марченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року, ухвалене під головуванням судді Блащука А.М., у місті Києві, у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року КП «Київтеплоенерго» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просило суд стягнути з відповідача:

- суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 59 209,35 грн інфляційної складової боргу у розмір 8 999,82 грн 3% річних у розмірі 2 199,67 грн;

- заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 3 247,47 грн інфляційної складової боргу у розмірі 493,62 грн 3% річних у розмірі 121,45 грн;

- заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року у розмірі 47 658,43 грн інфляційної складової боргу у розмірі 4 725,16 грн 3% річних у розмірі 1 182,62 грн, пеня у розмірі 1 438,85 грн;

- заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року у розмірі 2 429,36 грн інфляційної складової боргу у розмірі 337,10 грн 3% річних у розмірі 81,62 грн, пеня у розмірі 99,30 грн;

- заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 25 734,26 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3 911,61 грн 3% річних у розмірі 962,39 грн;

- заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року централізованого постачання гарячої води у розмірі 2968,71 грн інфляційної складової боргу у розмірі 451,24 грн 3% річних у розмірі 111,02 грн;

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 грн;

- заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн;

- заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 154,21 грн, заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн; що разом складає 168 627,52 грн.

В обґрунтування заявлених вимог представник позивача зазначає, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01 листопада 2021 року позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води.

Відповідно до вимог вказаних вище нормативно - правових актів, послуги з ЦО/ЦПГВ та послуги з ТЕ/ПГВ, надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

На виконання вимог законодавства, КП «Київтеплоенерго», на підставі типових договорів, підготовлені та опубліковані/оприлюднені: договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ опублікований в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085) (надалі - Договір); договір про надання послуг з ТЕ/ПГВ. Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води https://kte.kmda.gov.ua/ukladannya-dogovoru-z-kp- kyyivteploen/.

Свідченням повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ є, у тому числі, факт отримання послуг споживачем.

Будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира АДРЕСА_2 , яка знаходиться в даному будинку за зазначеною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло - та водопостачання, а отже відповідачка ОСОБА_1 є споживачем послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року споживачем послуг, з ТЕ/ПГВ.

Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків, між позивачем та відповідачем підтверджується діями сторін, а саме: позивач щомісячно надає відповідачу послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року послуг з ТЕ/ПГВ, надсилає відповідачу платіжні документи (рахунки) на оплату таких послуг, а відповідач споживає надані послуги та зобов`язаний оплатити їх вартість.

Відповідно до вимог законодавства, споживач зобов`язаний оплачувати комунальні послуги у встановлені строки. Розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць.

Строки оплати відповідних послуг ЦО/ЦПГВ та ТЕ/ПГВ визначені п. 18 постанови КМУ від 21 липня 2005 року № 630, п. 37 постанови КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182, п. 35 постанова КМУ від 21 серпня 2019 року № 830.

Проте, відповідач, у порушення вимог законодавства у сфері комунальних послуг, своєчасно не сплачував за спожиті послуги з ЦО/ЦПГВ та з ТЕ/ПГВ в результаті чого утворилась заборгованість, що разом складає 168 627,52 грн, тому позивач був вимушений звернутися до суду та просив задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року позов КП «Київтеплоенерго» - задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги у загальній сумі 168 627,52 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог КП «Київтеплоенерго» в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на пропуск КП «Київтеплоенерго» строків позовної давності. Зазначає, що суд не врахував подану ним заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.

На її думку, загальний трирічний строк позовної давності щодо щомісячних платежів сплив щодо заборгованості, яка виникла до 02 квітня 2017 року, а тому сума 16 161,26 грн не підлягає стягненню, як і нараховані на неї 3 % річних та інфляційні втрати.

Крім того, до вимоги про стягнення пені застосовується спеціальна позовна давність в один рік. Оскільки позов подано 17 червня 2025 року, вважає, що пеня могла бути стягнута лише за період з 17 червня 2024 року, тоді як нарахування за період з 01 лютого 2024 року по 16 червня 2024 року здійснено поза межами позовної давності.

Відповідач також не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині оцінки доказів, зазначаючи, що позивач не підтвердив належними та допустимими доказами набуття права вимоги та розмір заборгованості за період до 01 травня 2018 року.

Зокрема, посилається на неналежне засвідчення копії договору про відступлення права вимоги, відсутність первинних документів щодо виникнення та розміру заборгованості, а також підписів та ідентифікації осіб, які складали надані розрахунки.

Крім того, зазначає, що розрахунок заборгованості за період до 01 травня 2018 року здійснений КП «Київтеплоенерго», яке не було виконавцем відповідних послуг у цей період, а розрахунку від первісного кредитора ПАТ «Київенерго» матеріали справи не містять. У зв`язку з цим вважає вимоги про стягнення заборгованості за вказаний період недоведеними.

Відповідач також не погоджується з рішенням суду в частині стягнення плати за послуги з постачання гарячої води та теплової енергії, посилаючись на недоведеність факту та належної якості їх надання.

Вказує, що за з 2018 по 2021 роки показники гарячої води зазначені як нульові, а в документах містяться відомості про відсутність актів готовності систем. Крім того, зазначені в нарядах адреса та особовий рахунок, на її думку, належним чином не співвіднесені з ним.

Вважає, що наявні наряди на включення/відключення тепла є внутрішніми документами позивача та самі по собі не підтверджують належного надання послуг. За відсутності актів готовності систем КП «Київтеплоенерго» не доведено правомірність нарахування плати за відповідні послуги, а тому заборгованість є необґрунтованою.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Сторони вказаної справи, будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду вказаної справи шляхом направлення судових повісток в судове засідання не з`явилися.

У відповідності до вимог ст. 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача , дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив та вбачається з матеріалів справи, що КП «Київтеплоенерго», є правонаступником ПАТ «Київенерго», визначено обов`язковим виконавцем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання для житлових будинків комунальної форми власності згідно Закону України № 1198-VІІ від 10.04.2014 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» з 01.08.2018 року.

За розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Відтак з 01.05.2018 року надання послуг з постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго».

Правовідносини з постачання теплової енергії (ТЕ) та гарячої води (ПГВ) між постачальною організацією та споживачем (фізичною особою) починаючи з 01.11.2021 року здійснюється на підставі Постанови КМУ від 11.12.2019 року №1182 «про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води» та Постанови №830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії від 21.08.2019 року.

Відповідно до п. 8 Правил послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі договору про надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води.

Відповідно до ч. 7 статті 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року договір про надання послуг з центрального опалення, послуг з центрального постачання холодної води, послуг з центрального постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), що укладається виконавцем із споживачем - фізичною особою, яка не є суб`єктом господарювання, є договором приєднання.

На виконання вимог положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017 року КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано Публічний договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 року № 34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.

Відповідач ОСОБА_1 зареєстрована за вказаною в позові адресою та є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які надає позивач.

Позивач також набув право вимоги щодо заборгованості, яка виникла до 01 травня 2018 року, на підставі Договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 № 602-18, укладеного з ПАТ «Київенерго».

Відповідно до розрахунку заборгованості позивача вбачається, заборгованість що станом на 30 квітня 2025 року наявна заборгованість у сумі 168 627,52 грн, що складається із: - суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 59 209,35 грн інфляційної складової боргу у розмір 8 999,82 грн 3% річних у розмірі 2 199,67 грн;

заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 3 247,47 грн інфляційної складової боргу у розмірі 493,62 грн 3% річних у розмірі 121,45 грн;

заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року у розмірі 47 658,43 грн інфляційної складової боргу у розмірі 4 725,16 грн 3% річних у розмірі 1 182,62 грн, пеня у розмірі 1 438,85 грн;

заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року у розмірі 2 429,36 грн інфляційної складової боргу у розмірі 337,10 грн 3% річних у розмірі 81,62 грн, пеня у розмірі 99,30 грн;

заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 25 734,26 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3 911,61 грн 3% річних у розмірі 962,39 грн;

заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року централізованого постачання гарячої води у розмірі 2968,71 грн інфляційної складової боргу у розмірі 451,24 грн 3% річних у розмірі 111,02 грн;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 грн;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн;

заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 154,21 грн.

Задовольняючи позовні вимоги та стягуючи з відповідача заборгованість у визначеному позивачем розмірі, суд першої інстанції виходив із того, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним і допустимим доказом, який відповідачем не спростовано.

Суд зазначив, що відповідач не подав доказів на підтвердження здійснення оплати спірних сум або їх частини, не надав альтернативного розрахунку та не довів помилковості проведених нарахувань. За таких обставин, з огляду на встановлений факт невиконання відповідачем обов`язку зі сплати житлово-комунальних послуг, суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність заявлених позовних вимог.

Апеляційний суд не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Апеляційний суд не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Правовідносини між сторонами регулюються нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (далі - Правила).

Правовідносини з постачання теплової енергії та постачання гарячої води регулюються постановою КМУ №1182 від 11 грудня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», а також постановою КМУ №830 від 21 серпня 2019 року «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з з постачання теплової енергії».

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньо будинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК Української РСР.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно пункту 18 Правил розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць, а оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.

Пунктом 30 Правил передбачено що споживач зобов`язаний оплачувати послуги в установлені договором строки та дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води у квартирі за адресою АДРЕСА_3 , які надавало ПАТ «Київенерго», а після 01 травня 2018 року - КП «Київтеплоенерго», однак відповідачкою належним чином не проводилась оплата спожитих комунальних послуг, а тому в неї наявні невиконані боргові зобов`язання перед позивачем за надані комунальні послуги.

Вирішуючи питання про стягнення заборгованості з відповідачки за період до 01 травня 2018 року, апеляційний суд виходить з наступного.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідачки заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

З матеріалів справи, вбачається, що позивач на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», прийняв право вимоги до відповідачки щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 25 734,26 грн та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 2 968,71 грн (а.с. 22-24)

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Заявляючи вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості за спожиті до до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 25 734,26 грн, за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 2 968,71 грн, позивач не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення, які повинні бути складені попереднім надавачем послуг - ПАТ «Київенерго» матеріали справи не містять, окрім розрахунку складеного позивачем, який таких послуг на той час не надавав.

Тому апеляційний суд не приймає до уваги вказані розрахунки заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, які зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Подаючи до суду вказані розрахунки, позивач не звернув уваги, що в період, за який вони зроблені, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунки боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року, не може бути зроблено особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є не належним доказом та не може прийматись до уваги.

Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року на загальну суму - 34 139,23 грн є не доведеними та задоволенню не підлягають.

В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості після 01 травня 2018 року, то апеляційний суд враховує наступне.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води.

Судом встановлено, що відповідач не відмовлялася від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за вищевказаною адресою.

Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачем на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання.

Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_3 відповідачем суду також не надано.

Як вбачається з позовної заяви, відповідач своєчасно не сплачувала за спожиті послуги з централізованого опалення та послуги централізованого гарячого водопостачання, в результаті чого утворилася заборгованість, станом на 30 квітня 2025 року в сумі 134 488,29 грн, яка складається із заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 59 209,35 грн інфляційної складової боргу у розмір 8 999,82 грн 3% річних у розмірі 2 199,67 грн; заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 3 247,47 грн інфляційної складової боргу у розмірі 493,62 грн 3% річних у розмірі 121,45 грн; заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року у розмірі 47 658,43 грн інфляційної складової боргу у розмірі 4 725,16 грн 3% річних у розмірі 1 182,62 грн, пеня у розмірі 1 438,85 грн; заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року у розмірі 2 429,36 грн інфляційної складової боргу у розмірі 337,10 грн 3% річних у розмірі 81,62 грн, пеня у розмірі 99,30 грн; заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 25 734,26 грн, інфляційної складової боргу у розмірі 3 911,61 грн 3% річних у розмірі 962,39 грн; заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року централізованого постачання гарячої води у розмірі 2 968,71 грн інфляційної складової боргу у розмірі 451,24 грн 3% річних у розмірі 111,02 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн; заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 154,21 грн.

Відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення надані після 01 травня 2018 року, будь-яких доводів з зазначеного апеляційна скарга не містить.

Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, колегія суддів приходить до висновку, що в цілому надані позивачем розрахунки заборгованості після травня 2018 року є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупністю з іншими доказами свідчать про порушення відповідачем умов публічного договору (оферти) та вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитої комунальної послуги, яка надавалася позивачем у спірний період.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано розрахунок заборгованості послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води (ПГВ) за період з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2025 року (а.с. 12-13) та розрахунок заборгованості за послуги з постачання теплової енергії (ТЕ) та з постачання гарячої води (ГВ) за період 01 листопада 2021 року по 30 квітня 2025 року (а.с. 14).

Так відповідно до наданих позивачем розрахунків вбачається, що квартира АДРЕСА_3 де зареєстрована відповідач у справі в частині надання послуги з централізованого опалення з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року та з постачання теплової енергії в період з 01 листопада 2021 року по 30 квітня 2025 року обслуговувалася позивачем у справі КП «Київтеплоенерго», при цьому із розрахунків наданих позивачем вбачається, що дана квартири у зазначений період з 01 травня 2018 року по 31 травня 2025 року не була обладнана засобом обліку теплопостачання/теплової енергії, а тому розрахунок споживання вказаних послуг здійснювався згідно до статті 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії», Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівництві комунальних послуг» затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315.

Разом з тим, з розрахунку заборгованості за надані послуги за період 01 листопада 2021 року по 30 квітня 2025 року вбачається, що відповідачу нарахована заборгованість у розмірі 47 658,43 грн, вказаний період внесено і у розрахунок заборгованості з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2025 року тому суд її враховує при нарахуванні суми боргу.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині пропуску позивачем строків давності при зверненні до суду із вказаним позовом колегія суддів враховує наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19),невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і продовжився з 04 вересня 2025 року.

В разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на період до 03 вересня 2025 року.

Після 04 вересня 2025 року почали діяти строки позовної давності на підставі Закону № 4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності».

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк 03 вересня 2025 року.

Оскільки у даній справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо платежів, починаючи з 01 травня 2018 року, не спливла, які відповідач зобов`язався сплатити, то перебіг цього строку для відповідних платежів є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

За таких обставин звернення КП «Київтеплоенерго» до суду з даним позов про стягнення заборгованості, інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2025 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим.

Тому доводи відповідача про застосування позовної давності щодо зазначеного періоду спростовуються вище вказаними обставинами.

Згідно до ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Оскільки позивач сплатив судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 3 028 грн, а за результатами апеляційного перегляду справи позовні вимоги є обґрунтованими на 79,75%, то на користь позивача з відповідачів підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 2 414,83 грн.

Разом з тим, оскільки апеляційну скаргу задоволено на 20,25% й апелянт сплатив за подачу апеляційної скарги судовий збір у розмірі 4 542 грн, то з позивача на користь відповідачів підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 919,75 (4 542 * 20,25%).

Враховуючи взаємозалік судових витрат, з відповідачки на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1 495,08 грн (2 414,83 - 919,75).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 19 лютого 2026 року скасувати та ухвалити у вказаній справі нове судове рішення.

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за надані комунальні послуги у розмірі 134 488,29 грн ( сто тридцять чотири тисячі чотириста вісімдесят вісім гривень 29 копійок) , що складає:

суму заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення за період 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 59 209,35 грн інфляційної складової боргу у розмір 8 999,82 грн 3% річних у розмірі 2 199,67 грн;

заборгованість за спожиті послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року у розмірі 3 247,47 грн інфляційної складової боргу у розмірі 493,62 грн 3% річних у розмірі 121,45 грн;

заборгованість за спожиті послуги з постачання теплової енергії за період з 01 листопада 2021 року по 30 квітня 2025 року у розмірі 47 658,43 грн інфляційної складової боргу у розмірі 4 725,16 грн 3% річних у розмірі 1 182,62 грн, пеня у розмірі 1 438,85 грн;

заборгованість за спожиті послуги з постачання гарячої води за період з 01 листопада 2021 року по 30 квітня 2025 року у розмірі 2 429,36 грн інфляційної складової боргу у розмірі 337,10 грн 3% річних у розмірі 81,62 грн, пеня у розмірі 99,30 грн;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 грн;

заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 712,80 грн;

заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 154,21 грн.

У задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в частині вимог про стягнення заборгованості, що утворилася за період до 01 травня 2018 року відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 40538421) понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 495,08 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 22 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя : М.А. Яворський

Судді : Т.Ц. Кашперська

В.О. Фінагеєв