Постанова від 18 жовтня 2026 р. у справі №757/46614/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 757/46614/25-ц

номер провадження 22-ц/824/9806/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засіданняЄфіменко І.О.,

учасники справи: представник відповідача Пантус В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року /суддя Козлов Р.Ю./

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Міністерства молоді та спорту України, Громадської організації «Федерація спортивного орієнтування України», Управління молоді та спорту Чернівецької обласної державної адміністрації (обласної військової адміністрації), Чернівецького обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорту МОН України, відокремленого підрозділу ФСОУ ОСОБА_2 про захист авторського права за порушення майнових та немайнових авторських прав, -

В С Т А Н О В И В:

У 2025 році ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 (Відокремлений підрозділ ФСОУ), Міністерства молоді та спорту України, Громадської організації «Федерація спортивного орієнтування України», Управління молоді та спорту Чернівецької обласної державної адміністрації, Чернівецького обласного відділення Комітету з фізичного виховання та спорту МОН України про захист авторського права, в якому просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку суму компенсації за порушення його авторських прав у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 60 560 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 2 а.с. 37-41/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позов у повному обсязі.

Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального і процесуального права. На підтвердження своїх вимог апелянт посилається на те, що суд, відмовляючи у задоволенні позову за недоведеністю, ігнорує ст. 9 Закону України № 2811-IX від 01.12.2022, якою встановлено презумпцію авторства. На думку апелянта, у справах про захист авторських прав авторство особи не потребує доведення самим автором, а обов`язок його спростування покладається на відповідача. Ця правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.12.2019 у справі № 761/12383/16-ц, від 10.02.2022 у справі № 910/2168/21, від 18.05.2022 у справі №161/15786/16-ц, від 20.08.2025 у справі № 758/3205/21. Суд першої інстанції, поклавши на позивача обов`язок довести порушення його прав, допустив неправильний розподіл тягаря доказування.

Крім того, апелянт зазначає, що до позовної заяви ним надано 23 додатки - докази, серед яких копії регламентів, бюлетенів, контрафактні примірники, копії протоколів змагань та інші, яким суд не надав належної оцінки. Суд, встановив лише один факт проведення змагань у 2023 році, тоді як порушення мали місце також у 2024 та 2025 роках. Це свідчить про неповне з`ясування обставин справи та порушення ч. 5 ст. 263 ЦПК України. Крім того, суд послався на п. 22 Постанови Пленуму ВСУ від 04.06.2010 № 5 та ст. 13 Закону України № 3792-XII, який втратив чинність, а сама Постанова втратила актуальність. Також суд посилався на постанови ВСУ від 08.08.2019 у справі № 450/1686/17 та від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, які стосуються комунально-господарської сфери, а не авторського права.

Апелянт також звертає увагу, що суд безпідставно поставив під сумнів належність ліцензії на програму OCAD № 14465 відповідачу ОСОБА_3 , хоча останній не заперечував проти цього і не подав відзив. У протоколах змагань значиться прізвище ОСОБА_3 , який забезпечував учасників картами з дистанціями, тобто займався розповсюдженням об`єктів авторського права.

Крім того, суд не застосував солідарне стягнення, як того вимагає ст. 1190 ЦК України та ч. 1 ст. 543 ЦК України, та не зазначив, у якій частині рішення стосується кожного з відповідачів, чим порушив ч. 1 ст. 266 ЦПК України. Суд не встановив, яка частина рішення стосується Управління молоді та спорту Чернівецької ОДА, Комітету та ФСОУ, хоча вони були організаторами змагань і фінансували їх. Також суд не розглянув клопотання про притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за надання неправдивих висновків.

У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство молоді та спорту України просило залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Свою позицію Міністерство обґрунтовувало тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України. На думку представника Міністерства, позивач не надав належних доказів використання організаторами змагань саме його карт, оскільки карта 1984-1987 років втратила актуальність, а спортивні карти 2023-2025 років створені на інших основах. Крім того, в матеріалах справи міститься звіт голови СТК ФСОУ ОСОБА_4, згідно з яким картографічний матеріал, використаний під час змагань, не має відношення до карти позивача. Представник також зазначав, що позивач обрав неналежний спосіб захисту та помилково визначив Міністерство відповідачем, оскільки організаторами змагань є Управління молоді та спорту Чернівецької ОДА, Чернівецьке обласне відділення Комітету та відокремлений підрозділ ФСОУ. Щодо застосування солідарного стягнення Міністерство зазначало, що суд першої інстанції дотримався вимог ст. 266 ЦПК України та ст. 543 ЦК України, оскільки позивач не визначив зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів окремо, тому суд не міг застосувати солідарне стягнення. Доводи апелянта про порушення Закону України «Про судову експертизу» Міністерство вважає декларативними, такими, що не стосуються предмета доказування.

ОСОБА_1 звернувся з поясненнями до апеляційної скарги від 20.07.2026 р. та доповненнями до пояснень від 14.10.2026 р., які повертаються без розгляду в порядку ч. 4 ст. 183 ЦПК України і не приймаються судом до уваги, оскільки у порушення ч. 2 ст. 183 ЦПК України, не направлені учасникам справи.

ОСОБА_3 звернувся з відзивом на апеляційну скаргу, який також повертається без розгляду в порядку ч. 4 ст. 183 ЦПК України і не приймається судом до уваги, оскільки у порушення ч. 4 ст. 178 ЦПК України, не направлений учасникам справи.

Позивач та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Громадська організація «Федерація спортивного орієнтування України», Управління молоді та спорту Чернівецької обласної державної адміністрації (обласної військової адміністрації), Чернівецький обласний відділення Комітету з фізичного виховання та спорту МОН України, відокремлений підрозділ ФСОУ Ленюка О.М. в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що в 1984-1987 роках позивачем були створені картографічні зображення у співавторстві з особами, вказаними в оригіналах, в околицях сіл Ревно - Стрілецький Кут, Спаська-Цецино загальною площею 7 кв. м.

В період з 28 по 30 квітня 2023 року в лісовому масиві Цецино були проведені Всеукраїнські змагання, присвячені пам`яті захисника України Олега Ленюка зі спортивного орієнтування.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що відповідачем ОСОБА_3 за допомогою належної йому програми OCAD було видозмінено картографічне зображення позивача, автором яких він є у співавторстві з іншими особами. Зазначені карти були використані рештою відповідачів під час Всеукраїнських змагань, присвячених пам`яті захисника України Олега Ленюка зі спортивного орієнтування, чим порушено його авторське право на картографічне зображення.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 41, 54 Конституції України про те, що кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, а громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв`язку з різними видами інтелектуальної діяльності; ст. 16, 15 ЦК України про те, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності; ст. 433 ЦК України про те, що об`єктами авторського права є твори, а саме: літературні та художні твори, зокрема ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; ст. 426 ЦК України про те, що використання об`єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об`єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених цим Кодексом та іншим законом; ст. 443 ЦК України про те, що використання твору здійснюється лише за згодою автора; ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» про те, що порушенням авторського права, що дає підстави для судового захисту, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав; ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» про те, що до майнових прав автора належать виключне право на використання твору та виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами; ст. 32 Закону України «Про авторське право і суміжні права» про те, що автору та іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким одним або всіма відомими способами на підставі авторського договору, а використання твору будь-якою особою допускається виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, передбачених статтями 21-25 цього Закону; п. 1.1, 2.5 Положення про авторське право в картографії, затвердженого спільним наказом Головного управління геодезії, картографії та кадастру при Кабінеті Міністрів України та Державного агентства України з авторських і суміжних прав при Кабінеті Міністрів України від 26 серпня 1997 року № 85/41, про те, що це Положення визначає порядок регулювання правовідносин, пов`язаних зі встановленням авторського права на всі види картографічних творів та їх використання; ст. 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» про те, що частина твору, яка може використовуватися самостійно, у тому числі й оригінальна назва твору, розглядається як твір і охороняється відповідно до цього Закону; ст. 4, 12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України про те, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; ст. 263 ЦПК України про те, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю. Суд виходив з того, що у порушення вищенаведених норм позивачем не надано суду жодного доказу порушення його авторських прав. Посилання позивача у своєму позові на те, що відповідач ОСОБА_3 за допомогою комп`ютерної програми OCAD видозмінив картографічне зображення, співавтором якого він є, суд не взяв до уваги, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ліцензія на зазначену програму належить ОСОБА_3 . Позивач не був позбавлений права ініціювати перед судом питання про витребування відомостей щодо належності даної програми відповідачу, в той час як суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, а судове рішення не може ґрунтуватись на припущеннях. За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про неправильний розподіл тягаря доказування, оскільки презумпція авторства не звільняє позивача від обов`язку довести факт використання саме його твору. Відповідно до статті 435 ЦК України та статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» № 2811-IX, за відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Верховний Суд у постанові від 20 серпня 2025 року у справі № 758/3205/21 підтвердив, що авторство особи не потребує доказування самим автором, а обов`язок спростування презумпції авторства покладається на відповідача. Водночас, для задоволення позову про захист авторських прав позивач має довести не лише належність йому авторського права, а й факт його використання відповідачем, що випливає зі статей 15, 16 ЦК України та статті 81 ЦПК України. У цій справі позивач не надав жодного належного та допустимого доказу на підтвердження того, що відповідачі використали саме його картографічний твір, а не самостійно створений картографічний матеріал.

Натомість у матеріалах справи міститься звіт голови спортивно-технічної комісії ФСОУ ОСОБА_4, згідно з яким картографічний матеріал, використаний під час змагань 2023-2025 років, не має відношення до карти позивача, створеної у 1984-1987 роках. Цей доказ відповідача позивач не спростував, не заявивши, зокрема, клопотання про призначення судової експертизи. Колегія суддів наголошує, що встановлення факту використання картографічного твору шляхом видозміни, переробки чи відтворення потребує спеціальних знань у галузі картографії, а тому без проведення відповідної судової експертизи, передбаченої статтею 103 ЦПК України, суд позбавлений можливості самостійно встановити цю обставину. Оскільки позивач не скористався своїм правом на заявлення клопотання про призначення експертизи, не надав докази на спростування звіту сторони відповідача, а інших доказів використання саме його твору не надав, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог.

Відхиляються також і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував солідарне стягнення компенсації з усіх відповідачів.

Відповідно до частини першої статті 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. Обов`язковою передумовою для покладення на відповідачів солідарного обов`язку є доведеність того, що шкода завдана їхніми спільними діями або бездіяльністю. У цій справі позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачі діяли спільно. За таких обставин підстави для застосування солідарної відповідальності, передбаченої статтею 1190 ЦК України, відсутні. Колегія суддів також зазначає, що сама по собі участь кількох осіб у організації та проведенні змагань не свідчить про їхню спільну протиправну діяльність, спрямовану на порушення авторських прав, і не є достатньою підставою для покладення на них солідарного обов`язку.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не розглянув належним чином питання про обраний позивачем спосіб захисту, колегія суддів також відхиляє з огляду на таке. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Водночас, відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом.

Обрання способу захисту порушеного права є правом позивача, який самостійно визначає, яким чином він бажає відновити своє порушене право. Суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати або визначати спосіб захисту за позивача, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого статтею 13 ЦПК України. У цій справі позивач обрав спосіб захисту у вигляді стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав. Водночас, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду, позивач не довів факту використання саме його твору відповідачами. За таких обставин, незалежно від того, чи був обраний позивачем спосіб захисту належним, відсутність доведеного факту порушення авторських прав є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові. Колегія суддів зазначає, що питання про належність обраного способу захисту не має вирішального значення для цієї справи, оскільки позовні вимоги відхилено з підстав їх недоведеності по суті, а не з мотивів неналежності обраного способу захисту.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права є безпідставними, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 січня 2026 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 26.10.2026 р.

Головуючий: Судді: