Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №372/6381/23 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 372/6381/23

Провадження № 22-ц/824/9301/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2025 року, рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року та додаткове рішення Обухівського районного суду міста Києва від 18 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання майна спільною сумісною власністю,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 року позивач звернулася до Обухівського районного суду міста Києва з даним позовом.

На обґрунтування позовних вимог вказала,Ю що 11.08.1988 між позивачем та відповідачем зареєстровано шлюб, від якого мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після одруження ОСОБА_2 вселилася як член сім`ї, а саме: дружина, і постійно проживала в будинку АДРЕСА_1 , а з 24.11.1997 р. була зареєстрована за вказаною адресою. Також за вказаною адресою з 25.04.1997 р. був зареєстрований спільний син ОСОБА_3 . За період спільного сумісного проживання за спільні кошти подружжя, а також особисті кошти ОСОБА_2 та кошти сина сторін - ОСОБА_3 (отримані від продажу однокімнатної житлової квартири в м. Обухові, яка була особистою власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ), сторони провели переобладнання та перепланування, ремонтні роботи житлового будинку, добудували житлові кімнати і господарські споруди (будівлі), в результаті чого збільшилася загальна та житлова корисна площа будинку (домоволодіння, господарських споруд) та його вартість, побудували господарські будівлі та споруди на прибудинковій земельній ділянці.

03.08.2006 р. шлюб між сторонами було розірвано.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 14.05.2009 р. у справі № 2-460/09 було закрито провадження та визнано мирову угоду, укладену 14.05.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за якою:

1. Позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 відмовляється від заявлених позовних вимог (про визнання майна особистою приватною власністю) до ОСОБА_2 ;

2. ОСОБА_1 зобов`язується протягом 2009-2010 років придбати у власність ОСОБА_2 однокімнатну квартиру, орієнтовною житловою площею 17-20 кв.м., в смт. Козин Обухівського району Київської області та подарувати 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 третій особі ОСОБА_3 ;

3. Позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_2 , при виконанні затвердженої судом 14.05.2009 мирової угоди, зобов`язується відмовитися від будь-яких претензій стосовно житлового будинку АДРЕСА_2 .

На підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради від 25 липня 2011 року № 10/7 було змінено існуючому житловому будинку поштову адресу, а саме з АДРЕСА_2 на № 7 .

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 14.04.2016 р. у справі №372/742/16-ц було частково задоволено заяву ОСОБА_1 , вжито заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить відповідачу ОСОБА_1 , а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Також, було заборонено реєстраційній службі Обухівського МРУЮ здійснювати будь-які дії пов`язані з реєстрацією (перереєстрацією) права власності на вказаний будинок.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 15.06.2016 р. у справі №372/742/16-ц було задоволено клопотання представника відповідача та закрито провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про спонукання до виконання мирової угоди. Вказану ухвалу було скасовано судом апеляційної інстанції та справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08.12.2023 р. у справі №372/742/16-ц було відмовлено повністю у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про спонукання до виконання мирової угоди.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14.03.2017 р. у справі №372/742/16-ц, яке залишене без змін судом касаційної інстанції, було скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 08.12.2016 р. та ухвалено нове рішення, який постановлено спонукати ОСОБА_1 до виконання мирової угоди визнаної Обухівським районним судом Київської області 14.05.2009 р. у цивільній справі №2-460/09, а саме придбати у власність ОСОБА_2 , однокімнатну квартиру орієнтовно житловою площею 17-20 м.2 в смт.Козин Обухівського району Київської області.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є сторонами у виконавчому провадження НОМЕР_3 від 03.10.2018 р. Станом на дату подання позову умови мирової угоди та рішення відповідачем не виконані.

З метою невиконання умов мирової угоди, 24 червня 2014 року відповідач ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (син відповідача від першого шлюбу) в особі представника ОСОБА_5 уклали договір дарування житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 подарував своєму сину від першого шлюбу житловий будинок з надвірними побудовами за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 243,5 кв.м., житловою площею 49,9 кв.м. Житловий будинок знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,1228 га., кадастровий номер 3223155400:05:043:0046, яка відчужується разом з ним. Також 24 червня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 уклали договір дарування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 0,1228 га, кадастровий номер 3223155400:05:043:0046.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 25.08.2016 р. у справі №372/1886/16-ц було накладено арешт на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_4 , що належить на підставі договору дарування ОСОБА_4 .

У подальшому рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін рішеннями апеляційної та касаційної інстанції, було визнано недійсним договір дарування житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між дарувальником ОСОБА_1 та обдарованим ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В. 24 червня 2014 року, зареєстрований за № 2832. Також, було визнано недійсним договір дарування земельної ділянки номер 3223155400:05:043:0046, площею 0,1228 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між дарувальником ОСОБА_1 та обдарованим ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Мельник М. В. 24 червня 2014 року, зареєстрований за № 2834.

Згідно Витягів з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а також, щодо суб`єкта №325174433 та №325178109 від 08.03.2023 р. право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:05:043:0046, площею 0,1228 га та житловий будинок, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровано за ОСОБА_4 , згідно договорів дарування від 24.06.2014 р.

01.11.2022 р. на підставі заяви ОСОБА_1 як колишнього власника житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_2 , адміністратором ЦНАП Козинської селищної ради Обухівського району Київської області було знято з реєстрації місця проживання ОСОБА_6 та ОСОБА_3 .

Також, позивачка зазначала, що станом на дату звернення до суду з цією позовною заявою вимоги державного виконавця у ВП № НОМЕР_4 від 03 жовтня 2018 року з примусового виконання виконавчого листа № 2-1521/16 від 31 липня 2018 року боржником ОСОБА_1 умисно не виконані та не виконуються.

В зв`язку з тим, що відповідач тривалий час (більше 14 років) умисно і свідомо не виконує умови мирової угоди і рішення суду, вчиняє активні дії з метою переоформлення вказаного будинку і земельної ділянки, які є спільною сумісною власністю подружжя, позивач звернулась з даним позовом.

На підставі вищевикладеного позивачка просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 243,5 кв.м., житловою 49,9 кв.м., з надвірними побудовами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 391817132231), та земельну ділянку, площею 0,1228 га, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер якої: 3223155400:05:043:0046, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

В ході розгляду даної справи, а саме у грудні 2025 року, відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, які були вжиті як вказує заявник відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року у справі 372/6381/23 та накладено арешт на будинок АДРЕСА_4 . В обґрунтування заяви вказував, що даний арешт не дає йому змоги виконати мирову угоду.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2025 року в задоволенні клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову відмовлено.

Рішенням Обухівського районного суду міста Києва від 18 березня 2026 року позов задоволено, визнано право спільної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на житловий будинок загальною площею 243,5 кв.м., житловою 49,9 кв.м., з надвірними побудовами, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 391817132231), та земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:043:0046, загальною площею 0,1228 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 1073,60 грн.

10.03.2026 року позивач подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення суду щодо стягнення понесених судових витрат.

Додатковим рішенням Обухівського районного суду міста Києва від 18 березня 2026 року заяву задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, 11 березня 2026 року та 06 квітня 2026 року відповідач направив апеляційні скарги, у яких зазначив, що оскаржувані судові рішення вважає незаконними, необґрунтованими та такими, що ухвалені з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

У зв`язку з цим скаржник просив апеляційний суд: скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його клопотання про скасування заходів забезпечення позову; скасувати оскаржувані основне та додаткове рішення суду та ухвалити нові, якими відмовити у задоволенні позову та у задоволенні заяви про стягнення судових витрат.

08 червня 2026 року, 23 червня 2026 року та 21 серпня 2026 року від позивача надійшли відзиви на апеляційні скарги, в яких апеляційні скарги просив залишити без задоволення.

У судове засідання, призначене на 10 вересня 2026 року, з`явилися представники позивача та відповідача.

Інші сторони в судове засідання не прибули, про розгляд справи належним чином повідомлені, причини неявки не повідомили.

На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін, що не з`явились, оскільки відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника чи сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 24 січня 2018 року у справі № 907/425/16.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та належно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, 11.08.1988 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_7 було зареєстровано шлюб Козинською селищною радою Обухівського району Київської області. Після реєстрації шлюбу чоловіку та дружині було присвоєно прізвище « ОСОБА_8 » (том 1 а.с.16).

Сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження (том 1 а.с.18).

03.08.2006 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано (том 1 а.с.17).

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 14.05.2009 у справі № 2-460/09 було закрито провадження та визнано мирову угоду, укладену 14.05.2009 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , за якою:

1. Позивач за первісним позовом, ОСОБА_1 відмовляється від заявлених позовних вимог до ОСОБА_2 ;

2. ОСОБА_1 зобов`язується протягом 2009-2010 років придбати у власність ОСОБА_2 однокімнатну квартиру, орієнтовною житловою площею 17-20 кв.м., в смт. Козин Обухівського району Київської області та подарувати 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 третій особі ОСОБА_3 ;

3. Позивач за зустрічним позовом, ОСОБА_2 , при виконанні затвердженої судом 14.05.2009 мирової угоди, зобов`язується відмовитись від будь-яких претензій стосовно житлового будинку АДРЕСА_2 (том 1 а.с.21).

На підставі рішення виконавчого комітету Козинської селищної ради № 10/7 від 25.07.2011 було змінено поштову адресу житлового будинку з № «15» на № « АДРЕСА_2 (том 1 а.с.22).

24.06.2014 р. ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_5 уклали договір дарування житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 подарував житловий будинок з надвірними побудовами за адресою АДРЕСА_2 , загальною площею 243,5 кв.м., житловою площею 49,9 кв.м. Житловий будинок знаходиться на земельній ділянці загальною площею 0,1228 га., кадастровий номер 3223155400:05:043:0046, яка відчужується разом з ним (том 1 а.с. 41-42).

Також, згідно договору дарування земельної ділянки від 24.06.2014 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подарував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянину Росії, земельну ділянку, площею 0,1228 га, надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер якої: 3223155400:05:043:0046, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а. с. 43-44).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01 грудня 2016 року в справі № 372/1886/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_2 , приватний нотаріус Мельник М.В. про визнання недійсними договорів дарування, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 березня 2017 року та постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року, позов задоволено, визнано недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , укладені ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (том 1 а. с. 46 - 48, 49 - 52, 53 - 57).

Згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:05:043:0046 та житловий будинок за адресою АДРЕСА_2 зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі договорів дарування від 24 червня 2014 року (том 1 а.с. 58-62, том 2 а. с. 40 - 46).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 08.12.2023 у справі № 372/742/16-ц було відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про спонукання до виконання мирової угоди (том 1 а.с.25-27).

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року у справі № 372/742/16-ц (провадження № 22-ц/780/1225/17) було частково задоволено апеляційну скаргу, скасовано рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 грудня 2016 року та ухвалено нове рішення, яким постановлено спонукати ОСОБА_1 до виконання мирової угоди визнаної Обухівським районним судом Київської області 14 травня 2009 року у цивільній справі №2-460/09, а саме придбати у власність ОСОБА_2 , однокімнатну квартиру орієнтовно житловою площею 17-20 м.2 в селищі міського типу Козин Обухівського району Київської області (том 1 а.с.28-31).

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2018 року у справі № 372/742/16-ц (провадження № 61-22192св18) було залишено без задоволення касаційну скаргу, а рішення апеляційного суду Київської області від 14 березня 2017 року було залишено без змін (том 1 а.с.32-35).

Згідно даних з Автоматизованої системи виконавчих проваджень виконавче провадження ВП № НОМЕР_4, відкрите 03 жовтня 2018 року, у якому боржником є ОСОБА_1 , а стягувачем ОСОБА_2 , знаходиться у стані відкриття ( том 1 а. с. 36).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого 2024 року в справі № 372/2302/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа ОСОБА_3 , про спонукання до виконання мирової угоди було позов задоволено, вирішено спонукати ОСОБА_1 до виконання мирової угоди, визнаної Обухівським районним судом Київської області 14 травня 2009 року у справі №2-460/09, а саме подарувати ОСОБА_3 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_2 . Судом встановлено, що станом на час звернення позивача до суду з вказаним позовом та його розгляду мирова угода та ухвала Обухівського районного суду від 14 травня 2009 року та скасовані та є чинними, а тому підлягають виконанню сторонами по справі (том 1 а.с.196 - 197).

Постановою Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року у справі № 372/2302/23 рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 лютого 2024 року в справі № 372/2302/23 було залишено без змін (том 2 а.с. 128-131).

Листами Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 02 листопада 2022 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 повідомлено про зняття з зареєстрованого місця проживання за адресою АДРЕСА_2 з 01 листопада 2022 року за заявою власника житла (том 1 а. с. 63, 65).

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 16.01.2025 у справі № 372/1723/24 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 та визнано незаконними дії та скасовано рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області про зняття ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 (том 2 а.с. 132-138).

Також, вказаним рішенням суду було зобов`язано Козинську селищну раду Обухівського району Київської області (код ЄДРПОУ: 04362697) поновити реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Крім того, вказаним рішенням суду було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн.

Вказане рішення набрало законної сили 17.02.2025.

Відповідно до копії технічного паспорту від 13.03.1984 загальна площа будинку складала 77,9 кв.м. (том. а.с 135-140)

Згідно Свідоцтва про право власності не нерухоме майно від 18.02.2008, загальна площа будинку становила - 195,7 кв.м., житлова площа - 49,9 кв.м. (том 2 а.с. 38).

Згідно Свідоцтва про право власності не нерухоме майно від 11.08.2011, загальна площа будинку становила - 243,5 кв.м., житлова площа - 49,9 кв.м. (том 2 а.с. 33).

На підставі аналізу вказаних доказів та співставлення загальної площі будинку, яка в 1984 році складала - 77,9 кв.м., в 2008 році складала -195,7 кв.м., в 2011 році складала - 243,5 кв.м., суд приходить до висновку, що за час спільного проживання сторін (з 1988 року), сторони провели переобладнання та перепланування житлового будинку, добудували житлові кімнати і господарські споруди (будівлі), в результаті чого збільшилася загальна та житлова, корисна площа будинку (домоволодіння), площа і кількість господарських будівель і споруд та їх вартість.

Відповідно до Свідоцтва про право власності на житло від 28.05.1996 квартира за адресою: АДРЕСА_5 належала на праві приватної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (том 1 а.с. 70).

Рішенням виконавчого комітету Обухівської міської ради «Про надання дозволу ОСОБА_2 на продаж приватизованої квартири, частина якої належить неповнолітній дитині» від 25.06.1996 № 272 було надано дозвіл ОСОБА_2 на продаж приватизованої однокімнатної квартири АДРЕСА_6 , частина якої належить неповнолітній дитині ОСОБА_3 , 1989 року народження.

Відповідно до договору від 28.06.1996 ОСОБА_2 діюча від себе особисто і як законний представник ОСОБА_3 продали ОСОБА_9 квартиру за адресою: АДРЕСА_5 , що належала їм на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 28.05.1996 (том 1 а.с. 72)

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що права ОСОБА_2 на звернення до суду з позовом з урахуванням виникнення нових обставин (тривале і свідоме невиконання відповідачем умов мирової угоди, що встановлено рішеннями судів у справах про спонукання до виконання мирової угоди) після вирішення попередньої справи є правомірним, та прийшов до висновку, незважаючи на те, що право власності на житловий будинок загальною площею 243,5 кв.м., житловою 49,9 кв.м., з надвірними побудовами, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер нерухомого майна 391817132231) оформлено і зареєстроване за відповідачем ОСОБА_1 , вказаний будинок є об`єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Як убачається зі змісту апеляційної скарги скарг, доводи апелянта фактично повторюють його позицію, заявлену ним в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції щодо того, що добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загальносоціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосовуваних засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться.

Згідно правових висновків Верховного Суду в постанові від 25 травня 2022 року у справі № 753/1908/15-ц, виконуючи завдання цивільного судочинства, окрім основних принципів справедливості, добросовісності та розумності, суд керується аксіомою цивільного судочинства: «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem», яка означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права». Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що реалізація права ОСОБА_2 на звернення до суду з позовом з урахуванням виникнення нових обставин (тривале і свідоме невиконання відповідачем умов мирової угоди, що встановлено рішеннями судів у справах про спонукання до виконання мирової угоди) після вирішення попередньої справи є правомірним і фактично єдиним способом фактичного досягнення того правомірного результату, задля якого вона тривалий час вимушена шукати судового захисту.

Окремо колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апелянта щодо необхідності закриття провадження у справі.

Питання щодо закриття провадження у даній справі було предметом окремого судового розгляду. Зокрема, під час перегляду в апеляційному порядку постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2025 року ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 05 травня 2025 року було скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В касаційному порядку постанова суду апеляційної інстанції стороною відповідача не оскаржувалася. За таких умов фактично вказане питання не належить до предмету розгляду в межах даної апеляційної скарги, оскільки уже було вирішено, і судове рішення з даного приводу набрало сили закону.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

10.03.2026 року позивач подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення суду щодо стягнення понесених судових витрат.

Додатковим рішенням Обухівського районного суду міста Києва від 18 березня 2026 року заяву задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати, а саме витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 60 000,00 грн.

За приписами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Суть доводів апеляційної скарги ґрунтується на тому, що апелянту не було відомо про наявність заяви про ухвалення додаткового рішення, з огляду на що він був позбавлений можливості висловити свої заперечення проти заяви.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення виключно у випадку, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи по суті питання.

Частиною 3 ст. 376 ЦПК України визначено перелік порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового.

Зокрема такими підставами є випадки, коли:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

В даному випадку порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, відсутні.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт мав зазначити в чому полягає саме неправильність рішення по суті, однак останній обмежився лише доводами щодо порушення процедури та вказівкою про невідповідність суми витрат на правову допомогу масштабу справи, однак не навів жодних заперечень по суті заяви про ухвалення додаткового рішення, хоча право на висловлення таких заперечень було відновлено під час апеляційного перегляду.

Натомість стороною позивача на підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу до матеріалів цивільної справи долучено належним чином засвідчені: копію Договору про надання правничої (правової) допомоги (адвокатських послуг) від 09.11.2023, копію Ордеру про надання правничої (правової) допомоги, копію Додаткової угоди № 1 до Договору про надання правничої (правової) допомоги (адвокатських послуг) від 09.11.2023, копію Акту виконаних робіт (наданих отриманих послуг) від 05.03.2026, копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 05.03.2026, в яких міститься детальний опис виконаних робіт та розміром гонорару, згідно яких витрати на правову допомогу складають 60 000,00 грн.

Під час ухвалення додаткового рішення вказані документи були досліджені судом першої інстанції, суд встановив факт понесення стороною позивача витрат на професійну правничу допомогу та обґрунтовано ухвалив додаткове рішення про стягнення заявленої суми судових витрат, з чим в повній мірі погоджується і суд апеляційної інстанції.

17.17.2025 року ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову, які були вжиті відповідно до постанови Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року у справі 372/6381/23 та накладено арешт на будинок АДРЕСА_4 . Обгрунтовуючи вказане клопотання заявник посилався на те, що накладений арешт не дає йому змоги виконати умови мирової угоди.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення вказаного клопотання, оскільки на даний час рішення суду не виконано.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказав, що суд першої інстанції, залишаючи без задоволення клопотання про скасування заходів забезпечення позову, продовжив ускладнення виконання мирової угоди.

Суд апеляційної інстанції з такими доводами погодитися не може, оскільки у розпорядженні ОСОБА_1 була достатня кількість часу для належного виконання умов мирової угоди, зважаючи на тривалість спірних правовідносин, що виникли між сторонами. Крім того, доводи апелянта щодо того, що накладений арешт перешкоджає йому здійснити дарування 1/3 частини апеляційний суд також відхиляє, оскільки арешт накладено лише половину майна, інша ж його половина є вільною від арешту, що ніяким чином не перешкоджає апелянту ним розпорядитися.

Окремо варто звернути увагу на те, що предметом розгляду даної справи є визнання майна спільною сумісною власністю, а тому застосований захід забезпечення позову є обґрунтованим і має діяти до виконання рішення.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали у даній справі, не допустив порушень норм процесуального права, правильно врахував обставини даної справи, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2025 року.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2025 року, рішення Обухівського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року та додаткове рішення Обухівського районного суду міста Київської області від 18 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько