Постанова від 09 вересня 2026 р. у справі №367/10407/25 — Київський апеляційний суд

Єдиний унікальний номер справи № 367/10407/25

Провадження № 22-ц/824/9458/2026

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Журби С.О.,

суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,

за участю секретаря Павлової В.В.,

розглянувши справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року позивач звернувся до Ірпінського міського суду Київської області з даним позовом.

На обґрунтування позовних вимог вказано, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області у справі №3673901/24 від 12 серпня 2024 року укладений між сторонами шлюб був розірваний.

26 червня 2024 року сторонами був укладений Договір між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів, відповідно до якого позивач зобов`язався сплачувати на користь дитини щомісячні аліменти у розмірі 40 654,50 грн, що на дату укладення Договору було еквівалентно 1 000,00 доларів США за офіційним курсом НБУ.

На момент укладення Договору зазначені умови були сприйняті позивачем як такі, що відповідають його фінансовим можливостям, однак у подальшому його майновий стан зазнав суттєвих та об`єктивних змін, внаслідок чого, 21.04.2025 року позивач змушений був направити на адресу Відповідачки письмове повідомлення про необхідність перегляду розміру аліментів, передбачених Договором.

Причинами звернення стали обставини, що істотно вплинули на його матеріальний стан через обмеження у зв`язку із застосуванням запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в межах кримінального провадження, в якому він має статус підозрюваного.

В подальшому, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року до позивача було застосовано інший запобіжний захід - цілодобовий домашній арешт.

Таким чином, Позивач тривалий час перебував у фактичній ізоляції, обмежений у пересуванні та позбавлений можливості працевлаштуватися чи провадити підприємницьку діяльність, що унеможливлювало отримання будь-яких офіційних доходів.

Крім цього, 10 липня 2025 року Шевченківський районний суд міста Києва ухвалив вирок у кримінальній справі №757/29535/25-к, яким призначив ОСОБА_2 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій на підприємствах будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з організуванням азартних ігор, строком на десять років. На підставі статті 75 Кримінального кодексу України Позивача було звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю три роки.

Зазначений вирок має ключове значення для оцінки матеріального стану позивача, оскільки він не лише підтверджує неможливість вільного працевлаштування у найближчий час, а й додатково обмежує його право працювати на певних посадах, що істотно звужує спектр можливих сфер діяльності. Таким чином, навіть у разі спроби знайти джерело доходу, реальні можливості позивача залишаються обмеженими і не дозволяють забезпечити виплату аліментів у розмірі, визначеному Договором.

Вказаний вирок свідчить про суттєве та довготривале обмеження трудових можливостей позивача. Наявність судимості у поєднанні з іспитовим строком унеможливлює його офіційне працевлаштування на значній кількості підприємств, а додаткове покарання у вигляді заборони обіймати керівні чи організаційно-розпорядчі посади строком на десять років суттєво звужує коло потенційних сфер діяльності.

Зазначає, що у зв`язку з ухваленням вищевказаного вироку та застосованим покаранням, позивач був змушений призупинити адвокатську діяльність. Вказана обставина має суттєве значення, оскільки адвокатська діяльність була для позивача єдиним та стабільним джерелом доходу. Відповідно, її призупинення повністю позбавило його можливості отримувати прибуток від професійної практики. В умовах встановленого іспитового строку та додаткових обмежень, передбачених вироком суду, можливості відновлення адвокатської практики найближчим часом об`єктивно відсутні.

Таким чином, через втрату права на заняття адвокатською діяльністю позивач фактично залишився без єдиного джерела заробітку, що ще більше підтверджує неможливість виконання ним умов Договору від 26 червня 2024 року щодо сплати аліментів у первісному розмірі. Навіть за умови активного пошуку роботи, реальний рівень доходів Позивача не може бути достатнім для виконання умов Договору про сплату аліментів від 26 червня 2024 року, де було визначено фіксовану суму у 40 654,50 грн щомісяця.

Вказує, що на час звернення з позовом ситуація не зазнала позитивних змін, позивач не має жодного офіційного місця роботи, не отримує прибутку з будь-яких джерел, не здійснює підприємницької діяльності, не володіє активами, які б дозволяли йому здійснювати виплати у розмірі, передбаченому Договором.

Отже, визначений у Договорі розмір аліментів у сумі 40 654,50 грн на місяць є явно надмірним для позивача та таким, що не відповідає його фактичним майновим можливостям. З огляду на обставини, що склалися, позивач перебуває у скрутному матеріальному та життєвому становищі, коли виконання взятих на себе договірних зобов`язань у попередньому обсязі об`єктивно неможливе без завдання шкоди його власному існуванню та задоволенню найнеобхідніших потреб.

Крім того позивач звертає увагу, що на його утриманні перебуває його мати - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є особою похилого віку, не працює, не здійснює підприємницької діяльності, має проблеми зі здоров`ям і потребує постійного догляду та фінансової підтримки. У зв`язку з цим позивач змушений нести витрати на її утримання.

Крім цього, позивач вважає за необхідне також зазначити про той факт, що 05 серпня 2024 року між ним та його малолітнім сином - ОСОБА_4 , був укладений Договір дарування частки у праві власності на квартиру.

Разом із тим, ОСОБА_2 наголосив, що він не має на меті ухилятися від свого обов`язку утримувати дитину. Навпаки, він визнає цей обов`язок та підтверджує готовність брати участь у вихованні та матеріальному забезпеченні сина, але у межах своїх реальних можливостей.

Враховуючи викладене, позивач просив суд зменшити розмір аліментів, які визначені Договором між батьками про проживання, виховання дітей та сплату аліментів на дитину від 26.06.2024 року у розмірі 40 654,50 грн, щомісячно, встановивши їх у розмірі 8000,00 грн. щомісячно, до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2026 року позов задоволено частково, зменшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі Договору між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів, посвідченого приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Демчук Л.В. 26.06.2024 року за реєстровим №1890. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 20 000 гривень, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1211,20 гривень.

Не погоджуючись з вказаним рішенням 18 березня 2026 року відповідач та 24 березня 2026 року позивач направили апеляційні скарги, у яких зазначили, що оскаржуване рішення вважають незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права, з неповним з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, за невідповідності висновків, викладених у рішеннях суду, дійсним обставинам справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими.

У зв`язку з цим відповідач просив апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Натомість позивач у своїй апеляційній скарзі просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити у повному обсязі.

25 травня 2026 року та 09 червня 2026 року від учасників справи надійшли відзиви на апеляційні скарги.

У судове засідання, призначене на 10 вересня 2026 року, з`явилися представники позивача та відповідача.

Згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи та належно встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

26 червня 2024 року між сторонами був укладений Договір між батьками про проживання, виховання дитини та сплату аліментів, посвідчений приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Демчук Л.В. 26.06.2024 року за реєстровим №1890.

Вказаний Договір укладений стосовно місця проживання та утримання спільної дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (п.1.1.).

Відповідно до пункту 2.1 договору Батьки домовились про місце проживання Дитини та про порядок здійснення батьківських прав Матір`ю та Батьком, який проживатиме окремо від Дитини.

Цим Договором Батьки встановили розмірі, строки та порядок виплати аліментів на утримання спільної дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до моменту досягнення повноліття (п.4.1.).

Пункт 4.2 договору передбачає, що відповідно до статей 180, 181, 182 Сімейного кодексу України Батько надає Матері утримання (аліменти) для Дитини у термін, у розмірі, формі та порядку, що їх встановлено цим договором Аліменти, що сплачуються Батьком складаються з виплат у вигляді грошової суми, розмір якої за домовленістю сторін становить 40 654, 50 (сорок тисяч шістсот п`ятдесят чотири гривні 50 копійок), що на день укладання договору за курсом НБУ 1$ = 40,6545 грн) еквівалентно 1 000, 00 (одній тисячі) Доларів США. Якщо курс долара зміниться у бік зростання чи спадання на 5%, то сторони переглядатимуть суму утримання шляхом Додаткових угод до даного Договору.

Відповідно до пункту 3.4.1 договору батьки зобов`язуються належним чином виконувати взяті на себе зобов`язання, а також своєчасно повідомляти один одного про будь-які інші обставини, що мають суттєве значення для своєчасного виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 14 лютого 2025 року до позивача ОСОБА_2 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 13.04.2025 року включно, у межах строку досудового розслідування у кримінальному провадженні №62024000000000826 від 10.04.2024 року.

В подальшому, Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09 квітня 2025 року до Позивача було застосовано інший запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.

Вироком Шевченківського районного суду міста Києва 10 липня 2025 року кримінальній справі №757/29535/25-к, ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій на підприємствах будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з організуванням азартних ігор, строком на десять років. На підставі статті 75 Кримінального кодексу України останнього було звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю три роки.

З банківських документів вбачається, що відповідач ОСОБА_2 має відкриті рахунки у банківських установах, серед яких поточний рахунок в АТ КБ «ПриватБанк» (карта універсальна Голд) № НОМЕР_1 ; № НОМЕР_2 , зі встановленим кредитним лімітом в 49 730,00 грн, залишок по рахунку складається із заборгованості в розмірі 49705,96 грн.

По рахунку № НОМЕР_3 кредитний ліміт відсутній, сума залишків у валютному еквіваленті (UAH) становить 0,00 грн. При цьому, по вказаному картковому рахунку за період з січня 2025 року по серпень 2025 року вбачаються як нарахування певних грошових сум коштів так і їх перекази. Усього витрат - 51 508,81 грн, усього надходжень - 50 274,56 грн., баланс на кінець періоду становить 0,00 грн.

Із наданих представником позивача доказів встановлено, що позивач ОСОБА_2 має відкритий рахунок у ПуАТ «Акордбанк» НОМЕР_4 . Відповідно до виписки про рух коштів за період з 19.01.2024 року по 19.09.2025 року, на вказаний рахунок здійснювалось зарахування заробітної плати, переказ особистих коштів, оплата мобільного рахунку, здійснення операцій покупки, тощо. Баланс на початок періоду складав 32,81 грн., на кінець періоду баланс склав 0,00 грн.

Докази отриманих доходів та відрахованих податків та зборів, підтверджується витягом з реєстру про зареєстрованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування щодо ОСОБА_8 форми ОК-7.

05 серпня 2024 року між ОСОБА_2 , та його малолітнім ОСОБА_4 , в інтересах якого діяла ОСОБА_1 , був укладений Договір дарування частки у праві власності на квартиру.

Відповідно до п. 1 Договору дарування ОСОБА_2 безоплатно передав (подарував), а його син - ОСОБА_5 прийняв (отримав в дар) в особисту приватну власність (одну другу) частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Зазначений Договір дарування був укладений за попереднім дозволом Виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області.

З копію витягу з Єдиного реєстру адвокатів України вбачається, що право на зайняття адвокатською діяльністю ОСОБА_2 зупинено з 13.08.2025 року на підставі заяви від 13.08.2025 року.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, зазначив, що вважає доведеними викладені у позові обставини щодо погіршення матеріального становища позивача як платника аліментів та об`єктиву неможливість сплачувати позивачем аліменти у розмірі, який визначений укладеним 26 червня 2024 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 . Договором між батьками про проживання виховання дитини та сплату аліментів.

При цьому, беручи до уваги повідомлення представника позивача від 21.04.2025 року про зміну розміру аліментів на дитину, адресоване відповідачу з метою досудового врегулювання спору, в якому адвокат Городок Я.В. зазначала про готовність ОСОБА_2 здійснювати виплати на утримання малолітньої дитини у розмірі 20 697,75 грн., із урахуванням якнайкращого забезпечення інтересів дитини, суд першої інстанції вважав за можливе зменшити розмір аліментів до 20000,00 грн. щомісячно. Вказана сума грошових коштів, на думку суду, забезпечить гідний рівень життя малолітнього ОСОБА_5 , достатній для його фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Як убачається зі змісту апеляційних скарг, доводи обох апелянтів фактично повторюють їх позицію, заявлену ними в ході розгляду справи в суді першої інстанції. Така позиція вже була належним чином досліджена судом першої інстанції в ході розгляду справи, за результатами чого їй була дана належна правова оцінка, з якою в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Верховний Суд у постанові від 24 квітня 2020 року у справі № 554/2491/17 зазначив наступне:

«Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є майже ідентичними доводам апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.»

З огляду на зазначене апеляційний суд вважає відсутніми підстави для повторного наведення тих доводів і аргументів, якими керувався суд першої інстанції при вирішенні даної справи, і з якими в повній мірі погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Окремо апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності належних підстав для зміни розміру аліментів.

Згідно з частиною першої статті 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим кодексом.

Враховуючи зміст статей 181, 192 СК України, розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів один із батьків дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища платника аліментів може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів.

Розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв`язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, якщо суд встановить, що матеріальне становище платника аліментів, дозволяє йому утримувати дитину, він може збільшити розмір аліментів (частку заробітку (доходу), яка буде стягуватися як аліменти на дитину), що підлягає стягненню з платника аліментів. Свідченням зміни матеріального становища платника аліментів є зміна доходів, витрат, активів тощо. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Таким чином, платник аліментів може звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину, якщо погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я.

З аналізу зазначених правових норм вбачається, що при вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з`ясовувати чи змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров`я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі. Особа, яка сплачує аліменти платник аліментів, вправі звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів на дитину у тих випадках, коли погіршилося його матеріальне становище, сімейний стан чи стан його здоров`я або ж покращилося матеріальне становище, сімейний стан чи стан здоров`я одержувача аліментів.

Звертаючись до суду з позовом про зменшення розміру аліментів, позивач посилався на те, що його матеріальний стан зазнав суттєвих змін, зокрема через застосоване вироком відносно нього покарання, з огляду на що позивач був змушений призупинити адвокатську діяльність, яка була для нього єдиним та стабільним джерелом доходу.

Так, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не може бути адвокатом особа, яка має непогашену чи незняту в установленому законом порядку судимість за вчинення тяжкого, особливо тяжкого злочину, а також нетяжкого злочину, за який призначено покарання у виді позбавлення волі.

Як встановлено судом в ході розгляду справи, вироком Шевченківського районного суду міста Києва 10 липня 2025 року кримінальній справі №757/29535/25-к, ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років з додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій на підприємствах будь-якої форми власності, діяльність яких пов`язана з організуванням азартних ігор, строком на десять років. На підставі статті 75 Кримінального кодексу України останнього було звільнено від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю три роки.

Зазначений вирок має суттєве значення при наданні оцінки матеріального стану позивача, оскільки таким ним обмежується право позивача як працювати на певних посадах, так і займатися адвокатською практикою, що дійсно впливає на матеріальне становище останнього.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином встановив обставини щодо погіршення матеріального становища позивача як платника аліментів та об`єктиву неможливість сплачувати позивачем аліменти у розмірі, який визначений укладеним 26 червня 2024 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_1 . Договором між батьками про проживання виховання дитини та сплату аліментів.

Колегія суддів звертає увагу, що в апеляційній скарзі відповідач лише здійснює критику наданих позивачем доказів, вказуючи що такі докази мають вибірковий характер, не відображають повного обсягу його доходів, не містять інформації про всі банківські рахунки, активи, рухоме та нерухоме майно, а також не надають можливості встановити дійсний рівень його платоспроможності. При цьому будь-яких контрдоказів на обґрунтування своєї позиції не надає.

Змагальність сторін не означає обов`язку суду відхилити докази однієї сторони лише тому, що інша сторона з ними не погоджується. Спростування доказу передбачає наведення іншого доказу або сукупності доказів, які дають підстави дійти протилежного висновку.

Не може погодитися колегія суддів і з доводами апеляційної скарги відповідача щодо втручання суду у договірні правовідносини сторін, з огляду на те, що частиною першої статті 192 СК України чітко передбачена можливість зменшення або збільшення розміру аліментів, визначених як за рішенням суду так і за домовленістю між батьками.

Стосовно доводів позивача щодо ігнорування судом першої інстанції його матеріального стану та непропорційності покладеного на нього фінансового тягаря апеляційний суд вказує, що судом першої інстанції було в сукупності оцінено, враховано та надано належну оцінку всім обставини, на які посилався позивач. Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки обставин справи та надання їм іншого правового значення, що не спростовує правильності висновків суду першої інстанції по суті спору.

Також апеляційний суд вказує про безпідставність посилання позивача на перебування на його утриманні матері, оскільки документальних доказів, які б доводили, що власні кошти матері є недостатніми для самостійного проживання та вона перебуває саме на утриманні позивача не надано.

Апеляційний суд констатує, що при вирішенні даної справи суд першої інстанції насамперед керувався позицією самого ж позивача, який в позасудовому порядку пропонував зменшити відповідачу розмір аліментів на утримання малолітньої дитини до 20697,75 грн щомісячно. Таким чином визначений судом розмір аліментів по суті співпадає з тим розміром аліментів, які були запропоновані позивачем відповідачу.

Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційних скарг, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 23 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий С.О. Журба

Судді Т.О. Писана

К.П. Приходько