Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №161/15983/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/15983/26

Провадження № 2-а/161/216/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2026 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі: головуючої судді Плахтій І.Б.

з участю секретаря судових засідань – Маєвської Х.Ю.

представника позивача – Курбай Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В:

28 липня 2026 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся в суд з позовною заявою до ГУНП у Волинській області про скасування постанови. Зазначає, що 07 липня 2026 року о 18:50:44 на місці розгляду справи за адресою м.Луцьк, вулиця Конякіна, 3А, м. Луцьк, інспектором СРПП Луцького РУП ГУНП Волинській області старшим лейтенантом Козаком Андрієм Олександровичем було складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 7508856, щодо вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 . Відповідно до вказаної постанови 07 липня 2026 року о 17:37:00 за адресою: м. Луцьк, вул. Захисників України (Домни Гордіюк), водій громадянин ОСОБА_1 , керував транспортним засобом марки «Skoda» з д.н.з. НОМЕР_1 без посвідчення водія, тобто не маючи права керування таким транспортним засобом, оскільки після позбавлення права керування не поновив таке право, чим порушив п.2.1.а. ПДР - керування транспортним засобом особою яка не має права керування таким транспортним засобом. На підставі ч.2 ст. 126 КУпАП було винесено рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та призначено штраф у розмірі 3400 грн. З вказаною постановою ОСОБА_1 не згідний, оскільки дії працівників поліції під час інкримінування йому вказаного адміністративного правопорушення не відповідали вимогам чинного законодавства України, а подія і склад правопорушення відсутні. Працівниками поліції до оскаржуваної постанови не додано жодних доказів, які б підтвердили наявне правопорушення, які ОСОБА_1 неодноразово вимагав для ознайомлення при розгляді справи. Вказує, що під час інкримінування правопорушення працівники поліції під?їхали на парковку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , навпроти першого під?їзду, де при нерухомому незаведеному авто в салоні сидів ОСОБА_1 . Зазначене має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки відсутня зупинка ТЗ та відповідно факт руху Т3. Працівники поліції прибули самостійно на стоянку біля будинку, де був припаркований транспортний засіб ОСОБА_1 , у якому він перебував, оскільки читав належні йому документи. Отже, сам факт перебування ОСОБА_1 у припаркованому транспортному засобі не може підтверджувати факт керування ним цим транспортним засобом та зупинку Т3. Також, зауважує, що 07 липня 2025 року ОСОБА_1 якраз було повернуто посвідчення водія після завершення розгляду справи Демидівським районним судом Рівненської області, за результатами якого було винесено постанову про закриття провадження у справі №558/617/25 відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст.130 КУпАП у зв?язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення на підставі п.1 ст. 247 КУпАП. Таким чином, станом на дату винесення постанови ОСОБА_1 представниками УПП у Волинській області було видано водійське посвідчення, що свідчить про належність даного документу та відсутність підстав притягнення до відповідальності за ч.2 ст.126 КУпАП. Зазначає, що станом на дату складання оскаржуваної постанови ОСОБА_1 мав посвідчення водія. Повернення посвідчення водія свідчить про відсутність встановлених у передбаченому законом порядку підстав визнання не дійсним такого посвідчення та необхідності відновлення можливості користуватися таким правом. Крім того, в оскаржуваній постанові не зазначено конкретних обставин, на підставі яких працівниками поліції було встановлено, що посвідчення водія ОСОБА_1 є недійсним або що він не має права керування транспортним засобом. Відсутні також належні та допустимі докази, які б підтверджували факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом після позбавлення його права керування та непоновлення такого права. Отже, працівниками поліції не було належним чином встановлено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надано відповідних доказів ОСОБА_1 на доведеність його винуватості у адміністративному правопорушенні. Відповідно до оскаржуваної постанови вбачається, що інкримінуючи ОСОБА_1 правопорушення та доводячи недійсність водійського посвідчення, особу поліцейські встановили саме за цим водійським посвідченням ( п.4 Постанови). Вказане свідчить про відсутність у діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 126 КУпАП. На підставі викладеного, просив суд скасувати оскаржувану постанову та закрити провадження у справі, а також стягнути з відповідача судові витрати.

14 серпня 2026 року представник відповідача подала відзив на позовну заяву. В обгрунтування своїх заперечень щодо позову зазначає, що 07 липня 2026 року о 17:37 в м.Луцьк, Волинської області на вулиці Захисників України, працівниками поліції встановлено факт керування громадянином ОСОБА_1 , транспортним засобом SKODA, д.н.з НОМЕР_2 , не маючи права керування т.з., чим порушено п.2.1. а ПДР України та ч.2 ст. 126 КУпАП. З матеріалів справи вбачається, що підійшовши до автомобіля поліцейський відповідно до ч.3 ст.18 та ст.40 ЗУ «Про Національну поліцію» представився та повідомив водія про факт ведення відеофіксації на нагрудну боді-камеру. Відповідно до ст.35 ЗУ «Про Національну поліцію», водія повідомлено про причину зупинки - наявність інформації, що свідчить про причетність водія транспортного засобу до вчинення адміністративного або кримінального правопорушення. Згідно бази даних ІКС ІГНП транспортний засіб SKODA ОСТА, д.н.з НОМЕР_3 , належить ОСОБА_1 . Працівниками поліції встановлено, що постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2020 року у справі №161/2793/20 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.130 КУПАП, застосувавши адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 10200 грн., та позбавлено права керування транспортними засобами на строк один рік, що набрало законної сили 10 червня 2020 року, згідно відомостей ІГІ «Адмінпрактика» ІКС ІГНІ, відомостей системи ЄДРСР Судова влада. На місці події 07 липня 2026 року, поліцейський попросив для перевірки документи відповідно до п.2.1а, 2.1б, 2.1 г ПДР України. Водій на законну вимогу працівника поліції не пред?явив посвідчення водія, що підтверджується відеозаписом з нагрудної боді камери поліцейського. Особу встановлено згідно відомчої інформаційно телекомунікаційної системи ІПНП. Також згідно ІКС ІПНП посвідчення водія серії НОМЕР_4 , належне ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видане 20.11.2018, тоді як рішення Луцького міськрайонного суду в частині позбавлення останнього права керування на 1 рік набрало законної сили 10.06.2020, що свідчить про те, що особа після спливу строку зазначеного судом обов?язкового позачергового медичного огляду не проходила та теоретичного і практичного іспитів не складала, нове посвідчення водія не отримувала. Вказане спростовує твердження позивача про відсутність доказів вчинення адміністративного правопорушення. Так, на місці події працівником поліції було складено відповідні матеріали, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА № 7508856 на гр. ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу 3400 грн. Інспектором поліції ознайомлено позивача з постановою згідно ст.285 КУпАп, з правами особи, яка притягається до адміністративної відповідальності згідно ст. 268 КУпАП України та строками оскарження згідно ст. 289 КУпАП України. Від отримання постанови позивач відмовився. Направлено рекомендованим листом.

Постанова винесена з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у межах компетенції уповноваженої службової особи. Вважає, що позовна заява складається виключно з набору правових норм і не містить доказів, які б спростовували факт вчиненого позивачем адміністративного правопорушення. Враховуючи наведене, у задоволенні позову просить відмовити.

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала із викладених у позові підстав та просила їх задовольнити. Зазначила, що в 07 липня 2026 року позивачу було повернуто посвідчення водія, а тому на момент винесення оскаржуваної постанови він мав посвідчення. Також вказала, що підстав для зупинки транспортного засобу не було; працівники поліції підійшли до позивача на парковці. Крім того, зазначила, що позивача неодноразово зупиняють працівники поліції та складають щодо нього постанови й протоколи. Повторно позивача до відповідальності за статтею 126 КУпАП його не притягували. Оскаржувану постанову позивач отримав поштою.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Заслухавши доводи представника позивача, дослідивши письмові та електронні докази, які містяться в матеріалах справи, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 07 липня 2026 року інспектором СРПП Луцького РУП ГУНІП Волинській області старшим лейтенантом Козаком Андрієм Олександровичем було винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не автоматичному режимі серії ЕНА №7508856 про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП; накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3400 грн.

З оскаржуваної постанови вбачається, що 07 липня 2026 року о 17:37:00 за адресою: м.Луцьк, вул. Захисників України (Домни Гордіюк), водій гр. ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Skoda» з д.н.з. НОМЕР_1 без посвідчення водія, тобто не маючи права керування таким транспортним засобом, оскільки після позбавлення права керування не поновив таке право, чим порушив п.2.1 «А» ПДР України.

Відповідно до п. 2.1 «А» Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

Частиною 2 ст. 126 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Частинами 1 та 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В обгрунтування своїх заперечень щодо законності постанови та відсутності в своїх діях складу адміністративних правопорушень ОСОБА_1 посилається, зокрема, на ту обставину, що жодних порушень вимог ПДР він не допустив, оскільки транспортним засобом не керував та на час складання оскаржуваної постанови мав посвідчення водія. Зазначає, що на момент її винесення йому було повернуто посвідчення водія після закінчення розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 130 КУпАП. На думку позивача, повернення посвідчення водія свідчить про відсутність підстав вважати його таким, що не має права керування транспортними засобами.

Однак, з такими доводами позивача погодитися неможливо з огляду на наступне.

Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Факт керування ОСОБА_1 07 липня 2026 року транспортним засобом Skoda, д.н.з. НОМЕР_1 , підтверджується долученим представником позивача відеозаписом із камери відеоспостереження, встановленої на будинку №3А по вул. Конякіна у м. Луцьку. Із зазначеного відеозапису вбачається, що транспортний засіб під?їхав до місця, де згодом до нього підійшли працівники поліції. При цьому до їх прибуття ніхто з автомобіля не виходив і до нього не заходив. Наведене узгоджується з відеозаписом, наданим відповідачем, на якому працівники поліції вже перебувають біля автомобіля, у якому сидів позивач. Сукупність цих доказів підтверджує факт керування транспортним засобом саме позивачем.

Отже, доводи позивача про те, що він не керував транспортним засобом у день винесення оскаржуваної постанови, спростовуються дослідженим судом відеозаписом, який підтверджує факт керування ним транспортним засобом та подальшу перевірку документів працівником поліції.

Як вбачається з відеозапису, наданого відповідачем, на вимогу працівника поліції позивач не пред?явив посвідчення водія. При цьому працівником поліції встановлено, що 20 листопада 2018 року ОСОБА_1 отримав посвідчення водія, а постановою суду від 14 травня 2020 року у справі про адміністративне правопорушення №161/2793/20 його було позбавлено права керування транспортними засобами, та після закінчення строку такого позбавлення він не складав теоретичного та практичного іспитів і нового посвідчення водія не отримував.

Під час перевірки документів та відомостей про позивача працівником поліції використано інформацію з баз даних адміністративної практики та відомості про судові рішення, на підставі яких установлено факт попереднього позбавлення позивача права керування транспортними засобами.

Позивач посилається на те, що посвідчення водія фактично залишалося в нього, а 07 липня 2026 року після розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП (справа №161/3847/26) посвідчення водія йому повернуто.

Однак суд зазначає, що фактичне перебування посвідчення водія у позивача не є тотожним наявності в нього права керування транспортними засобами, оскільки у 2020 році його було позбавлено такого права.

Відповідно до пункту 20 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року № 340, у редакції чинній на час виникнення відповідних правовідносин, повернення посвідчення водія особі, позбавленій права керування транспортними засобами за керування такими засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, посвідчення водія повертається після обов`язкового проходження позачергового медичного огляду та складення теоретичного і практичного іспитів.

Отже, обставини, на які посилається позивач, зокрема фактичне перебування посвідчення водія в нього та його повернення, самі по собі не підтверджують відновлення права керування транспортними засобами після позбавлення такого права постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 травня 2020 року (справа №161/2793/20).

Як встановлено судом, після позбавлення такого права позивач не склав теоретичного та практичного іспитів і не отримав посвідчення водія в установленому законом порядку. Отже, наявність у позивача документа не є безумовним підтвердженням наявності в нього права керування транспортними засобами.

Суд також відхиляє доводи позивача про відсутність підстав для зупинки транспортного засобу, оскільки під час розгляду справи встановлено факт керування ним транспортним засобом. При цьому, як убачається з наданого відеозапису, працівником поліції було повідомлено позивачу причину зупинки, а саме наявність інформації, що свідчить про можливу причетність водія до вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з керуванням транспортним засобом без відповідного права керування.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» наявність інформації, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення адміністративного чи кримінального правопорушення, є підставою для зупинки транспортного засобу. За таких обставин суд доходить висновку, що зупинка транспортного

засобу була здійснена з передбачених законом підстав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що факт керування позивачем транспортним засобом за відсутності права керування ним доведено належними та допустимими доказами, а тому оскаржувану постанову винесено правомірно. Підстав для її скасування суд не вбачає.

У свою чергу, оскаржувана постанова відповідає вимогам ст. 283 КУпАП.

На переконання суду, дії інспектора СРПП Луцького РУП ГУНІП Волинській області старшого лейтенанта ОСОБА_2 при винесенні щодо відповідача оскаржуваної постанови у повній мірі відповідали вимогам процесуального та матеріального права, факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення підтверджено належними, допустимими та достатніми доказами.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про безпідставність доводів ОСОБА_1 , які викладені в його адміністративному позові.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальниий суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи встановлені в ході розгляду справи обставини, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови.

Керуючись ст. 73-76, 246, 286 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про скасування постанови – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення у повному обсязі складено 27 жовтня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області І.Б. Плахтій