Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №761/39181/25 — Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/39181/25

Провадження № 2/761/4591/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року

Шевченківський районний суд м. Києва

в складі:

головуючого судді: Кондратенко О.О.

за часті:

секретаря: Шулигіна Д.О.

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: Куліша Б.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Шевченківського районного суду м. Києва за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі по тексту - ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просив суд:

-стягнути з ГУ ПФУ в м. Києві на його ( ОСОБА_1 ) користь моральну шкоду у розмірі 500 000, 00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що він з 03 листопада 1999 року отримує пенсію за вислугу років, відповідно до ЗУ ?Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб?. 12 червня 2024 року рішенням Київського окружного адміністративного суду було визнано протиправними дії ГУ ПФУ в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії. Рішення суду набрало законної сили. Наразі, з боку відповідача не виконуються обов`язки у відповідності до рішення Окружного адміністративного суду міста Києва. У своїй відповіді, № 8228-4244/ П-02/8-2600/25 від 20 лютого 2025 року відповідач зазначив, що виплата сум пенсій, нарахованих за минулий час на виконання рішень судів, проводиться в межах бюджетних асигнувань, виділених на цю мету, оскільки, згідно з пунктами 20 та 29 частини першої статті 1156 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень, є порушенням бюджетного законодавства.

На думку позивача, така відповідь Пенсійного фонду, формально посилаючись на норми Бюджетного кодексу України є маніпулятивною та свідчить про системну бездіяльність у виконанні судового рішення.

У своєму позові ОСОБА_1 зазначає, що внаслідок неправомірної поведінки органу Пенсійного фонду України він зазнав значних моральних страждань, що проявлялися у наступному: почуття безнадії та приниження внаслідок постійного ігнорування його законних звернень; психоемоційне виснаження, спричинене тривалим очікуванням справедливого перерахунку пенсії; погіршення стану здоров`я, включаючи безсоння, тривожність, депресивні настрої; втрату довіри до державних органів, які повинні забезпечувати захист прав громадян; порушення нормального ритму життя - через необхідність готувати численні звернення, відвідувати установи, звертатися до суду. Ці обставини тривали протягом кількох років, і мали накопичувальний ефект на його психічне здоров`я та добробут. Як пенсіонер, він розраховував на стабільність і повагу до свого статусу. Проте, відчував постійну невпевненість у завтрашньому дні. Погіршення стану його здоров`я підтверджується консультативним висновком сімейного лікаря. Вказані обставини свідчать про спричинення йому моральної шкоди, у відшкодування якої він просить стягнути 500 000, грн., яка на його думку є розумною, обґрунтованою і такою, що відображає тривалість, інтенсивність та наслідки порушень його права.

24 листопада 2025 року через загальну канцелярію суду від ГУ ПФУ в м. Києві надійшов письмовий відзив на позов. У своєму відзиві відповідач проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечував посилаючись на те, що нараховані на виконання рішень суду кошти виплачуються в межах затверджених бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду. Бюджетом ПФ України на фінансування видатків, пов`язаних з погашенням заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду, що здійснюється за рахунок коштів ДБ України, передбачена певна сума коштів.

Також повідомило, що фінансування видатків пов`язаних з погашенням заборгованості за рішенням суду, відбувається в порядку черговості виконання рішень суду за датою набрання ними законної сили. Що стосується заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди то вони не підлягають задоволенню, та як позивачем не було надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження розміру завданої моральної шкоди та глибини його страждань, які були спричинені посадовими особами ГУ ПФУ в м. Києві та, які є підставою для відшкодування моральної шкоди.

З урахуванням вищезазначеного ГУ ПФУ в м. Києві вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах закону, а тому, просить суд, в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

В судовому засіданні позивач та його представник на задоволенні позовних вимог наполягали у повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився; про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином; надіслав письмовий відзив на позов; свого представника для прийняття участі у розгляді справи не направив.

Суд, заслухав пояснення позивача та його представника, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 6 Конституції України визначає, що Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Згідно зі статтею 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Перевіряючи обставини по справі судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, відповідно до Закону України ?Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб?.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, задоволено частково, ухвалено:

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладене у листі від 21.07.2022 №15276-13951/П-02/8-2600/22, про відмову у перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 №5021 від 16.06.2022 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві перерахувати та виплатити ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року пенсію, відповідно до довідки №5021 від 16 червня 2022 року, виданої ІНФОРМАЦІЯ_2 , про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 липня 2017 року за №704 ?Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб?, якою визначено розмір грошового забезпечення за нормами, чинними на 05 березня 2019 року за посадою: заступника начальника відділу (технічного забезпечення) ЦУ (планування технічного забезпечення) штабу озброєння Міністерства оборони України з урахуванням основних і додаткових видів грошового забезпечення із врахуванням раніше виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог, відмовлено

Рішення суду набрало законної сили.

За приписами ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою №ФА127559, пенсіонер ОСОБА_1 , заборгованість за період часу з квітня 2019 року по вересень 2024 року складає 456 202, 66 грн.

Доказів, які б свідчили, що зазначена заборгованість виплачена відповідачем, суду надано не було.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Звертаючись до суду з вищезазначеним позовом, позивачем зазначено, що моральна шкода йому спричинена саме внаслідок невиконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року, яка полягає у почутті безнадії та приниженні, внаслідок постійного ігнорування його законних звернень; психоемоційному виснаженні, спричиненого тривалим очікуванням справедливого перерахунку пенсії; безсонні, тривожності, депресивних настроях; втраті довіри до державних органів, які повинні забезпечувати захист прав громадян; порушенні нормального ритму життя - через необхідність готувати численні звернення, відвідувати установи та звертатися до суду.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Загальною підставою відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди. Протиправна поведінка може виявлятися у прийнятті особою неправомірного рішення або у неправомірній поведінці. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди. Відповідальність настає лише за вини заподіювача шкоди. Тобто, відсутність у діях особи умислу або необережності звільняє особу від відповідальності.

У той же час, спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.

Згідно із ст.1173 ЦК України, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Статтею 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює, як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

При цьому, з урахуванням положень п.10 ч.2 ст.16, ст.ст.21, 1173, 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу; наявність шкоди; причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі №916/1423/17 вказано, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року ?Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди?, передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Також, у пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року ?Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди? роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

У пункті 10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року ?Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди? звернуто увагу судів на те, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 56 Конституції, судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування. Дія цієї норми не поширюється на випадки заподіяння моральної шкоди рішеннями, діями чи бездіяльністю недержавних органів, їх посадових чи службових осіб.

Постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 містить висновки, що зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини.

У постанові Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №296/9400/20 вказано, що сам по собі факт того, що судовим рішенням визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у користування земельної ділянки, не свідчить про наявність заподіяння шкоди позивачу.

Подібні висновки містяться зокрема, в постановах Верховного Суду від 06 вересня 2021 року в справі №296/3139/20, від 16 вересня 2020 року в справі №243/5118/19, від 12 квітня 2019 року в справі №686/10651/18, від 25 листопада 2019 року в справі №686/22462/18, від 31 липня 2019 року в справі №686/22133/18.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Правовою підставою для цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Належним доказом протиправних (неправомірних) рішень, дій чи бездіяльності є, як правило, відповідне судове рішення (вирок) суду, що набрало законної сили, або відповідне рішення вищестоящих посадових осіб органу державної влади.

Відповідно до ст. 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Відповідно до ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З аналізу зазначених положень, вбачається, що учасники справи мають передбачені процесуальним законом права та обов`язки, а обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Саме на позивача покладено обов`язок довести, якими саме діями йому завдано моральну шкоду, в чому вона полягає та з яких міркувань він виходив, визначаючи її розмір.

Гарантоване ст. 55 Конституції України і конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач, є підставою для відмови у позові.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати, що несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку з їх недоведеністю.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 ?Про судове рішення у цивільній справі?, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі ?Ващенко проти України? (заява №26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторін, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

З огляду на вказане, судом встановлено, що позивач звернувся до суду із вимогами про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій ГУ ПФУ в м. Києві, які полягають саме у невиконанні рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 червня 2024 року.

Лише сам факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки, завдана моральна шкода має бути обов`язково підтверджена належними та допустимими доказами.

Доказів, які б свідчили про наявність неправомірних дій ГУ ПФУ в м. Києві під час виконання вищезазначеного рішення суду, стороною позивача, в порушення положень ст.ст.76-81 ЦПК України, суду надано не було, як і не було їх встановлено під час розгляду справи.

Також, позивачем було зазначено, що спричинення моральної шкоди полягає у погіршенні його стану здоров`я на підтвердження чого, було надано консультативний висновок сімейного лікаря. Однак, даний висновок не може бути належним доказом погіршення стану здоров`я позивача, так як, у суду відсутні докази про стан здоров`я останнього до 31 березня 2025 року. Крім того, позивач є особою пенсійного віку, а його ймовірне погіршення здоров`я може бути викликанt віковими змінами організму. Вказане свідчить, що стороною позивача суду не надано доказів, які б свідчили про наявність зв`язку між погіршенням здоров`я позивача та діями відповідача.

За наведених вище обставин слід зауважити, що саме невиконання рішення суду не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди, а саме посилання позивача на неправомірність дій ГУ ПФУ в м. Києві, без встановлення такої неправомірності відповідним рішенням суду, суд не може вважати доведеним фактом спричинення позивачу моральної шкоди.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що стороною позивача не доведено наявність моральної шкоди, завданої ГУ ПФУ в м. Києві, та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною ш кодою, а тому, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 3, 11, 15, 23, 1166, 1167, 1173 1174 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 141, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про відшкодування моральної шкоди - залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: