Рішення від 25 жовтня 2026 р. у справі №760/19262/20 — Солом'янський районний суд міста Києва

Суд: Солом'янський районний суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: іпотечного кредиту

Дата: 25 жовтня 2026 р.

Справа: №760/19262/20

Суддя: Букіна О. М.

Справа №760/19262/20

2/760/8248/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2026 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого-судді - Букіної О.М.,

при секретарі - Черчукан В.О., Нагуляк А.Б., Пилипенко Д.М.,

за участі представника позивача - Лавріна О.В. ,

представника відповідача - ОСОБА_10,

представника відповідача - ОСОБА_11,

третьої особи - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_2 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Леся Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сидоренко Андрій Васильович, про визнання правочину недійсним, визнання дій протиправними, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2020 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: ОСОБА_2 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Леся Володимирівна, в якому просить суд з врахуванням заяви про зміну предмету позову від 15.04.2025:

1) Визнати недійсним Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. за реєстровим № 1631;

2) Застосувати наслідки недійсності правочину від 14.09.2015:

- визнати протиправними дії державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. в частині прийняття рішення про відкриття нового розділу щодо об`єкту нерухомого майна: нежилий будинок загальною площею 283,6 кв.м. (літера А) розташований за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 724264780000);

- скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. індексний номер 24402159 від 14.09.2015 про відкриття нового розділу щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер 724264780000); скасувати Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер:148 виданий 24.03.2025 видавник Сидоренко А.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; Закрити у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відкритий державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. розділ за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 724264780000 зі скасуванням реєстраційних записів за індексними номером рішення 24402159 від 14.09.2015р., 24408570 від 14.09.2015 р., 24409176 від 14.09.2015 р., 24409573 від 14.09.2015 р., 29164924 від 08.04.2016р., 77986909 від 24.03.2025 та всіх пов`язаних з ними з одночасним поновленням в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно розділу за реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 34564875 (нежилий будинок (літ. А) загальною площею 283,6 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_2 );

- припинити право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 щодо об`єкту нерухомого майна: нежилий будинок загальною площею 283,6 кв.м. (літера А) розташований за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 724264780000) з одночасним поновленням права власності ОСОБА_3 на нежилий будинок (літ. А) загальною площею 283,6 кв.м., що розташований за адресою АДРЕСА_2 (реєстраційним номером об`єкта нерухомого майна 34564875) та одночасним поновленням запису про іпотеку (7702674) згідно договору іпотеки номер 885 від 19.02.2008 року, Іпотекодержателем за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Факторингових Послуг» (код ЄДРПОУ 36593523, 01054, м. Київ, вулиця Бульварно Кудрявська, будинок 35, офіс 9);

3) Стягнути з Відповідачів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр Факторингових Послуг» судові витрати по сплаті судового збору.

Свої вимоги обгрунтовує тим, що ТОВ «ФК «Центр факторингових послуг» є правонаступником ПАТ «БГ БАНК» (правонаступника ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства») за Кредитним договором № 27 від 19.02.2008, укладеним між Банком та ОСОБА_2 , а також за договором іпотеки від 19.02.2008, укладеного між Банком та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М., зареєстрованого в реєстрі за № 885.

Предметом договору іпотеки є нежилий будинок (літ.А), загальною площею 283,6 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , (після внесення змін до Реєстру - АДРЕСА_1 ) та належить на праві власності ОСОБА_3 (відповідачу).

Так, за результатами відкритих торгів (аукціону) (протокол № UA-EA-2018-03-27-000246-а від 22.05.2018) та Договору № 27/062018 про відступлення прав вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Алістер-Фінанс» визнано переможцем електронних торгів щодо реалізації активу: права вимоги до боржника ОСОБА_2 за кредитним договором №27 від 19.02.2008, разом з цим товариство набуло право вимоги і за договором іпотеки від 19.02.2008.

08.07.2020 між ТОВ «ФК «Астер - Фінанс» та ТОВ «ФК «Центр факторингових послуг» було укладено Договір про відсутплення права вимоги №08/07/20, відповідно до якого до останного перейшло право вимоги за Кредитним договором №27 від 19.02.2008 та договором іпотеки від 19.02.2008.

У липні 2020 року позивачу під час ознайомлення з результатами судової справи №759/13038/19 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «БГ БАНК», ТОВ «ФК «Астер - Фінанс» за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги недійсним, та з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14, стало відомо, що 14.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. зареєстровано право власності на нежилий будинок (літ.А), загальною площею 283,6 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_4 .

Підставою виникнення права власності на зазначене майно у ОСОБА_4 вказано договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015 № 1631, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В.

Позивач вважає, що вказаний вище договір про задоволення вимог іпотекодержателя укладено з порушенням вимог чинного законодавства, що є підставою для визнання правочину недійсним.

Позивач зазначає, що 12.11.2014 між ПТ «БГ БАНК» та ТОВ «ФК «Марко Поло» було укладено Договір про відступлення права вимоги та 14.11.2014 укладено Договір про відступлення права вимоги, у тому числі за кредитним договором №27 від 19.02.2008 та договором іпотеки від 19.02.2008.

У подальшому 05.06.2015 ТОВ «ФК «Марко Поло» відступив права вимоги за вказаними догововами на користь ПАТ «ЗНВКІФ «Солід», а вже останнє 14.07.2015 відступило право вимоги до ТОВ «Факторингова компанія «Агро Фактор».

02.12.2015 Київським апеляційним господарським судом у справі №910/2924/15-г було визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги від 14.11.2014, укладений між ПТ «БГ БАНК» та ТОВ «ФК «Марко Поло», визано недійним Договір про відступлення права вимоги від 12.11.2014, укладений між ПТ «БГ БАНК» та ТОВ «ФК «Марко Поло», постанова суду залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 16.03.2019.

Отже, визнання правочину щодо передачі прав вимоги за договором про відступлення прав вимоги від 14.11.2014, відповідно до якого ПАТ «БГ БАНК» передало право вимоги до позичальника ТОВ «ФК «Марко Поло» на підставі договору про відступлення права вимоги від 12.11.2014, тягне за собою недійсність інших правочинів щодо відступлення прав вимоги, у тому числі і за іпотечним договором, іпотекодавцем у якому є ОСОБА_3 .

У силу вимог статей 216, 236, 512, 514 ЦК України, Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та внаслідок відсутності у ТОВ «ФК «Марко Поло» прав кредитора у зобов`язанні, останнє не мало прав уступати права вимоги контагентам, а отже ТОВ «ФК «Агро Фактор» у 2015 році не мало жодних правових підстав для отримання будь-якого виконання за кредитним договором №27 від 19.02.2008, а також не мало права передавати права іпотекодержателя за договором іпотеки будь-яким третім особам.

В силу встановленого судовим рішенням факту недійсності правочину щодо відступлення права вимоги, отже всі наступні правочини спрямовані на відчуження майнових прав також є недійсними згідно ст. 216, 236 ЦК України.

У зв`язку з викладеним, єдиним законним власником майнових прав за кредитним договором №27 від 19.02.2008 та законним іпотекодержателем є позивач, який не надавав, як того вимагають приписи ч. 3 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», згоду іпотекодавцю на відчуження переданого в іпотеку майна, зокрема і на відчуженння іпотекодавцем переданого в іпотеку майна у вигляді Договору про задоволення вимог іпотеодержателя від 14.09.2015.

Як зазначає позивач, предметом Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015 №1631 було нерухоме майно, передане в іпотеку за Договором іпотеки від 19.02.2008, що є порушенням прав позивача як належного іпотекодержателя.

У зв`язку з наявністю у позивача порушених прав, останній має право оскаржити правочин і вимагати проведення реституції, у зв`язку з чим останній і звернувся до суду з даним позовом.

Разом із позовною заявою позивач подав до суду клопотання про витребування доказів, у якому просив витребувати у відповідачів та приватного нотаріуса Прокопенко Л.В. копію Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.09.2020 справу передано до провадження головуючому судді Букіній О.М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 09.09.2020 дану позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

24.09.2020 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 28.09.2020 було відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи у підготовчому засіданні у порядку загального позовного провадження.

13.04.2021 від третьої особи приватного нотаріуса Прокопенко Л.В. надійшли письмові пояснення по даній справі, в яких останній зазначив, що Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був посвідчений ним за додержанням вимог чинного законодавства України, а рішення суду, відповідно до якого Договір відступлення права вимоги від 14.11.2014, було прийнято через декілька місяців після посвідчення нотаріусом спірного договору, і для вчинення відповідної дії нотаріусу були надані всі необхідні документи сторонами, наділеними всіма наданими законом повноваженнями.

06.05.2021 від третьої особи ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення, в яких останній не погоджується із позовними вимогами з огляду на таке.

ОСОБА_2 зазначає, що 19.02.2008 між ним та ПАТ «БГ БАНК» (правонаступника ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства») було укладено Кредитний договір № 27, відповідно до умов якого йому було надано грошові кошти у кредит.

18.11.2014 ОСОБА_2 особисто отримав від ПАТ «БГ БАНК» повідомлення про відступлення права вимоги за його кредитним договором, а також за договором іпотеки від 19.02.2008 до ТОВ «ФК «Марко Поло».

10.06.2015 ОСОБА_2 отримав повідомлення про відступлення права вимоги від ПАТ «ЗНВКІФ «Солід», в якому зазначено, що новим кредитором за вищевказаним кредитним договором, у тому числі і за договором іпотеки, є останній.

18.07.2015 ОСОБА_2 отримав нову вимогу від нового кредитора ТОВ «ФК «Агро Фактор» за договором про відступлення права вимоги.

Дізнавшись, що Вишгородським районним судом відкрито провадження за позовом ТОВ «ФК «Агро Фктор» про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №27 від 19.02.2008, він та ОСОБА_3 запропонували новому кредитору можливість погашення заборгованості за кредитним договором за участю третьої особи.

Так, 11.09.2015 ОСОБА_4 погасив у повному обсязі вищезазначену заборгованість, а тому у зв`язку з припиненням зобов`язань за кредитним договором №27 від 19.02.2008 припинив свою дію також і договір про іпотеку від 19.02.2008.

ОСОБА_2 також звертає увагу суду на те, що не був обізнаний про існування постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 у справі №910/2924/15-г про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги від 14.11.2014, укладеного між ПТ «БГ БАНК» та ТОВ «ФК «Марко Поло», а тому вищевказане зобов`язання з погашення заборгованості за кредитим договором №27 від 19.02.2008 перед кредитором ТОВ «ФК «Агро Фактор» було виконано належним чином та у повному обсязі. Тому у зв`язку з викладеним, вважає, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити через неналежно обраний позивачем спосіб захисту порушених прав.

Також ОСОБА_2 подав до суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій зазначив, що позивач звернувся до суду із даним позовом поза межами строку дії позовної давності та на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України просив суд застосувати до позовних вимог строк позовної давності.

07.05.2021 від відповідача ОСОБА_4 надійшов відзив на позов, в якому останній не погоджується із позовними вимогами та вважає, що вони не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Як зазначає відповідач, що між ОСОБА_2 та ПАТ «БГ БАНК» (правонаступника ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства») 19.02.2008 було укладено Кредитний договір №27, відповідно до умов якого йому було надано грошові кошти у кредит, у п. 2.14 якого сторонами погоджено, що кредит може бути погашений за позичальника повністю або частково третіми особами відповідно до законодавства України.

У серпні 2015 року ТОВ «ФК «Агро Фктор» звернувся до Вишгородського районного суду з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитнм договором №27 від 19.02.2008, у зв`язку з чим останній та ОСОБА_3 звернулись до ОСОБА_4 з проханням про погашення заборгованості за вказаним кредитним договором, яку останній і погасив, перерахувавши на рахунок кредитора суму заборгованості, після чого в порядку ст. 37 Закону України «Про іпотеку» на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержавтеля набув право власності на заставлене в іпотеку майно, а саме, будинок-кафе (літера А) загальною площею 284 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , який належав на праві власності ОСОБА_3 .

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 17.11.2015 було закрито виконавче провадження з примусового стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №27 від 19.02.2008.

17.11.2015 ПАТ «БГ БАНК», правонаступником якого ж позивач, дізнався про погашення заборгованості у повному обсязі та не заперечував проти закриття вищевказаного виконавчого провадження, як і не заперечував проти припинення дії договору іпотеки від 19.02.2008.

А отже, оскільки зобов`язання зі сплати заборгованості за кредитним договором №27 від 19.02.2008 було виконано належним чином, у зв`язку з чим було припинено договір іпотеки від 19.02.2008, то ОСОБА_4 набув право власності на іпотечне майно на законних підставах, у зв`язку з чим вважає, що позовні вимоги є необгрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідач також подав до суду заяву про застосування до позовних вимог строку позовної давності.

13.05.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній не погоджується із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, щодо того, що ОСОБА_4 погасив заборгованість ОСОБА_2 перед кредитором ТОВ «ФК «Агро Фактор», зазначаючи, що визнанння недійсним договору про відступлення права вимоги від 14.11.2014 на підставі рішення суду у справі №910/2924/15-г тягне за собою недійсність інших правочинів, про що йдеться у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 у справі №760/16751/15-ц. У вказаній постанові, крім іншого, говориться про те, що які б юридично значимі дії не здійснювались за наслідками укладнння нікчемного правочину, вони не можуть отримати визнання правопорядком лише з тієї причини, що були вчинені до моменту підтвердження факту нікчемності такого правочину у судовому порядку.

Крім цього вказує, що станом на 11.09.2015, тобто на дату, на яку ОСОБА_4 за власним твердженням нібито сплатив грошові кошти на рахунок ТОВ «ФК «Агро Фактор» як нового кредитора, останнє відповідно до даних Державного реєстру вже не мало будь-яких зареєстрованих прав кредитора, адже на зазначену дату було внесено запис до Реєстру про зміну іпотекодержателя з ТОВ «ФК «Агро Фактор» на ТОВ «ЮРГРУП», з яким 11.09.2015 відповідач і уклав правочин про заміну іпотекодержателя.

Враховуючи викладене, позивач наголошує, що зміст договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 14 вересня 2015 року № 1631 суперечить вимогам Цивільного Кодексу України, Закону України «Про іпотеку», «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки оскаржуваний правочин та реєстраційні дії вчинені за відсутності будь-яких майнових прав у відповідача-2 на нерухоме майно, а отже, є всі підстави для визнання зазначеного правочини недійсним та застосування відповідповідної реституції.

Щодо застосування строку позовної давності, то позивач зазначає, що він не пропустив строк позовної давності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу яка його порушила.

Позивач дізнався про порушення його права лише в липні 2020 року під час ознайомлення з результатами судової справи №759/13038/19 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «БГ БАНК», ТОВ «ФК «Астер - Фінанс» за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги недійсним, та з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14, стало відомо, що 14.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. зареєстровано право власності на нежилий будинок (літ.А), загальною площею 283,6 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_4 .

Таким чином, перебіг позовної давності для позивача розпочався від дня, коли останній дізнався про порушення свого права, тобто з 29.07.2020.

28.04.2021 від відповідача-1 ОСОБА_3 надійшла зустрічна позовна заява до ТОВ «ФК «Центр Факторингових Послуг», в якій останній просив суд визнати зобов`язання виконаними за кредитним договором №27 від 19.02.2008, укладеним між ПОТ «БГ БАНК» та ОСОБА_2 та іпотечним договором від 19.02.2008, укладеним між ПАТ «БГ БАНК» і ОСОБА_6 ; а також припинити дії Іпотечного договору від 19.02.2008 у зв`язку з виконанням основного зобов`язанняза кредитним договором №27 від 19.02.2008.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 29.04.2021 дана заява була передана на розгляд головуючому судді Букіної О.М.

Ухвалою суду від 30.04.2021 зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 про визнання зобов`язання виконаними та припинення договору іпотеки, було залишено без руху.

21.08.2024 від позивача надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній повідомив суду, що в провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебувала справа №759/13068/19 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Центр факторингових послуг», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про визання зобов`язання припиненим (кредитного договору № 27 від 19 лютого 2008 року), предметом якого були обставини, що мають безпосереднє відношення до предмету розгляду в даній цивільній справі, у тому числі до відступлення прав та виконання зобов`язань за кредитним договором.

Під час розгляду справи Верховним Судом було встановлено ряд обставин, які мають значення для розгляду даної справи.

Так, постановою Верховного Суду Касаційного цивільного суду від 13 грудня 2023 року зроблено висновок, що доводи заявника ( ОСОБА_2 ) про те, що ним було виконано зобов`язання за кредитним договором № 27 від 19 лютого 2008 року шляхом перерахування грошових коштів новому кредитуру ТОВ «ФК «Агро Фактор» обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки ТОВ «ФК «Агро Фактор» не є кредитором за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_2 . Належним кредитором за борговими зобов`язаннями позивача було ПАТ «БГ БАНК», яке відступило право вимоги ТОВ «ФК «Алістер-Фінанс», яке в свою чергу відступило до ТОВ «ФК «Центр Факторингових послуг». Позивачем не надано достовірних доказів на підтвердження виконання боргового зобов`язання за кредитним договором №27 від 19.02.2008 перед дійсним кредитором, а тому відсутні підстави вважати припиненими зобов`язання за даним кредитним договором.

Ухвалою суду від 31.10.2024 зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 про визнання зобов`язання виконаними та припинення договору іпотеки, було повернуту позивачу з підстав неусунення недоліків у встановлений строк.

05.02.2025 від відповідача-2 ОСОБА_4 надійшло клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи ТОВ «ФК «Агро Фактор».

Протокольною ухвалою суду від 05.02.2025 у задоволенні клопотання відповідача-2 про залучення третьої особи було відмовлено, та також були вирішено закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті.

15.04.2025 від позивача надійшла заява про залучення до участі у справі у якості співвідповідча ОСОБА_5 , та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренка А.В.

Також позивачем було подано заяву про зміну предмету позову, в якій позивач зазначив, що 11.04.2025 позивачу стало відомо, що в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.03.20205 було переоформлене право власності на нерухомого майна: нежилий будинок загальною площею 283,6 кв.м. (літера А) розташований за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 724264780000). Саме щодо права власності та записів в реєстрі щодо цього об`єкту розглядається позов у справа №760/19262/20.

Підставою реєстрації права власності зазначено Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер:148, виданий 24.03.2025, видавник Сидоренко А.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренко А.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 77986909 від 24.03.2025. Власником зазначено ОСОБА_5 , який є переможцем торгів відповідно до Протоколу проведення електронного аукціону (торгів) № 631296 від 13.03.2025.

Інформація про зміну власника вищезазначеного майна не могли бути отримана раніше і не могла бути врахована при поданні позову та/або до закриття підготовчого провадження з огляду на те, що безпосередньо саме переоформлення прав відбулись 24.03.2025 на підставі продажу майна 13.03.2025, тобто, вже після закриття підготовчого провадження.

Позивач вказує, що відбулась зміна власника на нерухоме майно, вже під час розгляду справи №760/19262/20, у зв`язку з зазначеним в позовній заяві, а саме: протиправною зміною адреси предмета іпотеки та протиправним відкриттям нового розділу щодо спірного іпотечного нерухомого майна за новою адресою без перенесення запису про іпотеку, з використанням явно недійсного правочину про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015 року, укладеного між відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , недійсність якого очевидна та доведена зазначеним в позовній заяві про те, що судами встановлена недійсність попередніх правочинів та відсутність переходу прав кредитора до ТОВ «ФК «Агро Фактор» і його наступників (справи № 910/2924/15-г та №759/13068/19), до яких відноситься тепер і ОСОБА_5 .

Таким чином, недійсним є і набуття ОСОБА_5 права власності на підставі Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), серія та номер:148 виданий 24.03.2025 видавник Сидоренко А.В. , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу та рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренко А.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 77986909 від 24.03.2025, яке він набув за результатом недійсного правочину ОСОБА_4 про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015 року і таке додаткове визнання недійсним не потрібно.

У зв`язку з викладеним, просить суд поновити строк на подання клопотання про заміну предмету позову, прийняти до розгляду уточнену позовну заяву та задовольнити позов з урахуванням заяви про зміну предмету позову.

15.04.2025 від позивача надійшла заява про забезпечення позову.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.04.2025 дану заяву передано на розгляд головуючому судді Букіної О.М.

У судовому засіданні 17.04.2025 за клопотання позивача до участі у справі залучено співвідповідача ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 18.04.2025 заяву позивача про забезпечення позову було задоволено частково, та накладено арешт на нерухоме майно, а саме, нежилий будинок загальною площею 283,6 кв.м (літера А), що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 724264780000), що належить на праві власності ОСОБА_5 .

Ухвалою суду від 25.04.2025 було задоволено клопотання позивача та прийняте рішення про повернення до розгляду справи у підготовчому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 28.04.2025 було відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову з підстав її повторного подання та реєстрацією канцелярії суду.

13.05.2025 до суду від відповідача-2 ОСОБА_4 надійшов відзив на позовну (уточнену) заяву, в якій останній не погоджується із твердженнями позивача, викладеними у новій редакції позовної заяви, зокрема щодо свідомої та протиправної зміни адреси спірного нежилого приміщення.

Відповідач зазначає, що розпорядженням Солом`янської районної в м. Києві держаної адміністрації «Про присвоєння поштової адреси» № 116 від 02.03.2011 року присвоєно нежитловій будівлі - кафе гр. ОСОБА_3 поштову адресу: АДРЕСА_1 , яка мала адресу: АДРЕСА_2 . У свою чергу, рішенням Київської міської ради «Про повернення історичних назв, уточнення назв, перейменування вулиць, проспекту, площ, та провулків у місті Києві» від 17 грудня 2015 року № 30/30 перейменовано АДРЕСА_1 у АДРЕСА_1 .

Після того, як будівля - кафе, перейшла у власність ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3 ), вона продовжувала використовуватись за її цільовим призначенням. При цьому, у постачальників товарів почали виникати проблеми з доставкою товарів, пов`зані з наявністю різних адрес - їх назв. Провівши ревізію документів у кафе, ОСОБА_4 серед інших паперів було помічене розпорядження Солом`янської районної в м. Києві держаної адміністрації «Про присвоєння поштової адреси». Надавши розпорядження нотаріусу, остання повідомила, що можливо провести зміни у реєстрі прав власності щодо зміни адреси нерухомого майна, про що ОСОБА_4 було подано заяву, а нотаріусом 05.04.2016 проведено відповідні зміни в реєстрі.

Таким чином, ні ОСОБА_3 , ні ОСОБА_2 не мали жодного наміру щодо ухилення від виконання своїх зобов`язань шляхом подання до нотаріуса відомостей та реєстрації зміни адреси.

16.05.2025 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що відповідно до п.1.7, п.3.4.5, п.3.4.7 Договору іпотеки від 19.02.2008 (додавався до позову), ОСОБА_3 , як іпотекодавець, не мав права здійснювати будь - які дії з предметом іпотеки, які впливають на його вартість, змінюють відомості щодо прав на нього, можуть негативно вплинути на права Іпотекодержателя за Договором іпотеки.

Зміна адреси без згоди Банку та без повідомлення його про це, невнесення інформації про зміну адреси в реєстраційні дані до визнання недійсними правочинів щодо передачі прав ТОВ «ФК «Марко Поло», невиконання зобов`язань належному кредитору, ініціювання продажу нерухомого майна під час розгляду спору у справі №760/19262/20,що розглядається, вже свідчать про навмисні дії щодо заволодіння коштами, уникнення відповідальності та запобігання належному кредитору в можливості задоволення вимог за рахунок предмету іпотеки.

16.05.2025 від третьої особи ОСОБА_3 надійшли пояснення на змінену позовну заяву, в якій останній додатково пояснює розбіжності та зміни в реєстрації адреси, за якою перебувало належне йому нежиле приміщення.

ОСОБА_3 зазначає, що адреса АДРЕСА_3 була присвоєна на той час Залізничною в місті Києві районною державною адміністрацією в 1995 році на стадії початку будівництва майбутнього нежитлового приміщення кафе.

У 2001 році внаслідок реконструкції залізничного вокзалу та побудовою нового Південного вокзалу дана вулиця перестала існувати, в той час як за вказаною адресою два приміщення: по АДРЕСА_4 , але фактично це дві адреси розташовані по АДРЕСА_1 , яка перейменована на АДРЕСА_1 . В подальшому цей нежилий будинок кафе був наданий особою в іпотеку банку в якості забезпечення під отримання кредиту ОСОБА_2 .

Ситуація, яка склалася зі розбіжностями адрес, негативно впливала на виконання ОСОБА_2 взятих зобов`язань, внаслідок чого останній звернувся до Банку із пропозицією впорядкувати поштову адресу, внаслідок чого останній звернувся до Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою про впорядкування поштової адреси та отримав розпорядження по присвоєння поштової адреси. Після отримання розпорядження про зміну адреси ОСОБА_2 звернувся до банку із заявою про проведення змін державних реєстрах, однак банк надав свою відмову, пояснюючи це тим, що це потребує внесення змін до відповідних нотаріальних дій. А т.к. ОСОБА_4 набув права іпотекодержателя за спірним майном, то він має право самостійно без погодження банку привести поштову адресу у відповідність до розпорядження адміністрації, що останній і зробив.

18.07.2025 до суду надійшов зустрічний позов про визнання оспорюваного правочину недійсним від третьої особи ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.07.2025 дану заяву було передано до провадження головуючому судді Букіної О.М.

Ухвалою суду від 18.07.2025 було відмовлено у прийнятті зустрічного позову.

18.02.2025 від відповідача - 3 ОСОБА_5 надійшов відзив на уточнену позовну заяву, в якому останній не погоджується із висунутими позовними вимогами, зазначаючи про таке.

Як зазначає останній у своєму відзиві, він набув право власності на спірне майно внаслідок визнання його переможцем електронних торгів, які відбулись 13.03.2025, щодо примусового виконання виконавчого листа№754/2716/24, виданого 05.08.2024 Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_9 грошових коштів за договором позики.

Таким чином, в силу положень п.1 ч.2 ст. 388 ЦК України, майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продано або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

На підставі вищезазначених абсолютно законних дій ОСОБА_5 отримав Свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів (аукціону), видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу А.В. Сидоренко, зареєстроване в реєстрі за № 148 від 24.03.2025.

У зв`язку з викладеним, останній просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Також від відповідача-3 ОСОБА_5 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішення Солом`янського районного суду м. Києва у справі №760/16994/25.

Від відповідача - 2 ОСОБА_4 надійшли додаткові письмові пояснення на позовну заяву, в яких останній підтримав позицію ОСОБА_5 , викладену у відзиві на позов, та зазначив, що останній дійсно є добросовісним набувачем та набув право власності на спірне майно на законних підставах, а тому витребування його із законного володіння ОСОБА_5 є таким, що не відповідає приписам чинного законодавства України.

Ухвалою суду від 16.09.2025 було відмовлено у зупиненні провадження у даній цивільній справі.

Ухвалою суду від 16.09.2025 було закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

У судовому засіданні представник відповідача-2- ОСОБА_10 заперечував проти задоволення позову.

У судовому засіданні представник відповідача-3- ОСОБА_11 також заперечувала проти задоволення позову.

Третя особа ОСОБА_2 також не визнав позовні вимоги та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, будучи належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, а тому враховуючи думку сторін, суд вважав за можливе розглядати справу у їх відсутності на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши пояснення сторін та третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Згідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Відповідно ч.ч.1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Судом встановлено, що 19.02.2008 між ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є ПАТ «БГ БАНК», та ОСОБА_2 було укладено Кредитний договір № 27 від 19.02.2008, для забезпечення виконання якого між Банком та ОСОБА_3 було укладено Договір іпотеки від 19.02.2008, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Івановою Л.М., зареєстрованого в реєстрі за №885.

Предметом договору іпотеки є нежилий будинок (літ.А), загальною площею 283,6 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , (після внесення змін до Реєстру - АДРЕСА_1 ) та належить на праві власності ОСОБА_3 (відповідачу-1).

Відповідно до протоколу електронного аукціону № UA-EA-2018-03-27-000246-а від 22.05.2018 ТОВ «Фінансова компанія «Астер-Фінанс» визнано переможцем електронних торгів щодо реалізації активу: права вимоги до боржника ОСОБА_2 за кредитним договором №27 від 19.02.2008, разом з цим товариство набуло право вимоги і за договором іпотеки від 19.02.2008, що також підтверджується копією Договору №27/062018 про відступлення прав вимоги.

08.07.2020 між ТОВ «ФК «Астер - Фінанс» та ТОВ «ФК «Центр факторингових послуг» було укладено Договір про відступлення права вимоги №08/07/20, відповідно до якого до останного перейшло право вимоги за Кредитним договором №27 від 19.02.2008 та договором іпотеки від 19.02.2008.

Проте, як зазначає позивач, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14, вбачається, що 14.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. зареєстровано право власності на нежилий будинок (літ.А), загальною площею 283,6 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_4 ; адреса об`єкта нерухомого майна: АДРЕСА_2 , змінено на: АДРЕСА_1 ; підставою для державної реєстрації права власності став договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015 № 1631, укладений між ТОВ «ЮРГРУП» та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В.

Судом також встановлено, що 12.11.2014 між ПТ «БГ БАНК» та ТОВ «ФК «Марко Поло» було укладено Договір про відступлення права вимоги та 14.11.2014 укладено Договір про відступлення права вимоги, у тому числі за кредитним договором №27 від 19.02.2008, укладеним між ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого є ПАТ «БГ БАНК», та ОСОБА_2 , та Договором Іпотеки, укладеним між Банком та ОСОБА_3 від 19.02.2008.

05.06.2015 ТОВ «ФК «Марко Поло» відступив права вимоги за вказаними договорами на користь ПАТ «ЗНВКІФ «Солід», а вже останнє 14.07.2015 відступило право вимоги до ТОВ «Факторингова компанія «Агро Фактор».

У свою чергу, ТОВ «ФК «Агро Фактор» відступило право вимоги до ТОВ «ЮРГРУП», про що 11.09.2015 було внесено відповідний реєстраційний запис.

Відповідно до постанови Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 у справі №910/2924/15-г було визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги від 14.11.2014, укладений між ПТ «БГ БАНК» та ТОВ «ФК «Марко Поло», визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги від 12.11.2014, укладений між ПТ «БГ БАНК» та ТОВ «ФК «Марко Поло».

Вказана постанова відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 16.03.2019 залишена без зміни.

В обгрунтування позову позивач зазначає, що визнання недійсним правочину щодо передачі прав вимоги за договором про відступлення прав вимоги від 14.11.2014, за яким ПАТ «БГ БАНК» передало право вимоги до позичальника ТОВ «ФК «Марко Поло» на підставі договору про відступлення права вимоги від 12.11.2014, тягне за собою недійсність інших правочинів щодо відступлення прав вимоги, у тому числі і за іпотечним договором, іпотекодавцем по якому є ОСОБА_3 .

Суд вважає дані твердження позивача слушними, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків. Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом, наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов`язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).

При цьому необхідно враховувати, що у зв`язку із заміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановленні рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

А отже не потребує додаткового встановлення та доказування факт недійсності Договору про відступлення права вимоги від 14.11.2014, укладеного між ПТ «БГ БАНК» та ТОВ «ФК «Марко Поло», недійсності Договору про відступлення права вимоги від 12.11.2014, укладеного між ПТ «БГ БАНК» та ТОВ «ФК «Марко Поло», оскільке вказане підтверджено судовим рішенням, яке набрало чинності.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За правилом частини першої статті 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Оскільки недійсний правочин є недійсним з моменту його укладення та не створює юридичні наслідки, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, суд може зробити висновок про те, що укладені у подальшому договори також не мають юридичних наслідків для сторін, при цьому вони не підлягають додатково визнанню недійсними, а тому права вимоги ПАТ «БГ Банк» як кредитора щодо кредитних зобов`язань ОСОБА_2 не припинялися, а у ТОВ «ФК Марко Поло» та подальших кредиторів не виникло таких прав.

Суд виходить з того, що відступлення права вимоги є підставою сингулярного правонаступництва у зазначених кредитних правовідносинах, тобто правові відносини зберігаються із попереднім змістом, відбувається лише заміна сторони договору в особі кредитора. При цьому права останнього кредитора ґрунтуються на належних первісному кредитору правах, а тому повернення права вимоги у зобов`язанні первісному кредитору призводить до позбавлення таких прав наступними набувачами таких прав за цесією, навіть у випадку, якщо такий договір окремо не визнано судом недійсним.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 по справі №760/16751/15-ц.

Тобто, з викладеного вбачається та матеріалами підтверджується, що реальним кредитором, який має право вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №27 від 19.02.2008, є ПАТ «БГ Банк», який є іпотекодержателем іпотечного майна за договором іпотеки від 19.02.2008.

Як вже було встановлено судом, між ПАТ «БГ Банк» та ТОВ «ФК «Астер-Фінанс» було укладено Договір відступлення права вимоги за кредитним договором №27 від 19.02.2008, та договором іпотеки від 19.02.2008, в подальшому дане право вимоги перейшло за договором від 08.07.2020 до позивача, підтвердження чого міститься в матеріалах справи, а отже позивач є кредитором ОСОБА_2 та належним іпотекодержателем спірного нерухомого майна за Договором іпотеки від 19.02.2008.

З огляду на викладене вище, суд погоджується з доводами позивача в обґрунтування позову, що наступні кредитори та іпотекодержателі спірного майна не мали правових підстав для відчуження спірного іпотечного майна, а права позивача в цій частині є порушеним, у зв`язку з чим, останній має право вимоги за даним позовом.

Судом також встановлено, що відповідно до Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015, укладеному між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В за реєстровим №1631, предметом даного договору є нерухоме майно, передане в іпотеку за Договором іпотеки від 19.02.2008, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачами.

На підставі даного Договору 14.09.2015 з одночасним відкриттям розділу та зміною реєстраційного номеру нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на предмет іпотеки за адресою: АДРЕСА_2 , було зареєстроване на ім`я ОСОБА_4 та було припинено право власності ОСОБА_3 .

Як зазначають відповідачі, передумовою укладання вищевказаного договору стало погашення вимог кредитора за Кредитним договором №27 від 19.02.2008, внаслідок чого і було припинено дію Договору іпотеки від 19.02.2008, якою і було забезпечено виконання даного зобов`язання. Як наслідок, іпотекодержателем за спірним договором став відповідач ОСОБА_4 , який і став розпоряджатися спірним майном на власний розсуд.

На підтвердження даного факту відповідачі надали суду довідку про відсутність заборгованості за кредитом, видану ТОВ «ФК «Агро Фактор» №16/11 від 16.11.2015, відповідно до якої у ОСОБА_2 відсутня заборгованість за кредитним договором №27 від 19.02.2008.

Проте, суд не погоджується із даним твердженням відповідачів, оскільки відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва у справі №759/13068/19 за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «ФК «Центр факторингових послуг», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: ОСОБА_3 , про визнання зобов`язання припиненим (Кредитного договору №27 від 19.02.2008) у задоволенні позову було відмовлено.

Відповідно до постанови Верховного Суду в даній цивільній справі від 13.12.2023 вказане рішення було залишено без змін та зроблено ряд висновків щодо предмета спору, зокрема, зазначено, що доводи заявника ( ОСОБА_2 ) про те, що ним було виконано зобов`язання за кредитним договором №27 від 19.02.2008 шляхом перерахування грошових коштів новому кредитору ТОВ «ФК «Агро Фактор» обгрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки ТОВ «ФК «Агро Фактор» не є кредитором за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_2 ; належним кредитором за борговими зобов`язаннями позивача було ПАТ «БГ Банк», яке відступило право вимоги ТОВ «ФК «Астер Фінанс», яке в свою чергу відступило право вимоги «ТОВ «ФК «Центр факторингових послуг»; позивачем ( ОСОБА_2 ) не надано достовірних доказів на підтвердження виконання зобов`язання за кредитним договором №27 від 19.02.2008 перед дійсним кредитором, а тому відсутні правові підстави для визнання припиненими зобов`язання за цим кредитним договором, що укладений між ОСОБА_2 та ВАТ «Універсальний Банк Розвитку та Партнерства», правонаступником якого виступало ПАТ «БГ Банк».

Аналізуючи наявні матеріали справи, суд вважає встановленим, що ОСОБА_2 не були виконані зобов`язання за кредитним договором №27 від 19.02.2008 перед належним кредитором, що у свою чергу спростовує доводи відповідачів та третьої особи ОСОБА_2 в обґрунтування своїх заперечень проти позову.

Отже, оскільки постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2015 у справі №910/2924/15-г було визнано недійсним Договір про відступлення права вимоги від 14.11.2014, укладений між ПТ «БГ БАНК» та ТОВ «ФК «Марко Поло», визнано недійним Договір про відступлення права вимоги від 12.11.2014, укладений між ПТ «БГ БАНК» та ТОВ «ФК «Марко Поло», то і всі наступні правочини, предметом яких було передача права вимоги за кредитним договором №27 від 19.02.2008 та Договором іпотеки від 19.02.2008, є також недійсними.

За вказаних вище обставин, суд вважає, що позов в частині визнання недійсним Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015 року є обгрунтованим.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що позов в частині визнання недійсним Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. за реєстровим № 1631, є обгрунтованим та підлягає задоволенню.

Щодо вимог позивача про застосування реституції, внаслідок визнання недійсним Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч.1,2 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням положень п.4 ч.2 ст.16 ЦК України результатом реституції можна визнати такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення. Порушенням права в такому випадку визнається вчинення правочину за наявності станом на момент його вчинення дефекту, який за законом може бути підставою недійсності правочину, а реституція виступає наслідком факту визнання правочину недійсним або констатації недійсності правочину (в разі нікчемності правочину) і заходом, спрямованим на приведення майнового стану сторін недійсного правочину до початкового стану, тобто такого, який вони мали до вчинення правочину.

Позивач просить суд застосувати наслідки недійсності спірного правочину, тобто Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015, шляхом визнання протиправними дії державного реєстратора в частині здійснення реєстраційних дій відносно спірного майна, що є предметом договору іпотеки від 19.02.2008, скасувати ряд рішень державного реєстратора щодо спірного майна та припинити право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з одночасним поновленням права власності ОСОБА_3 на спірне майно.

Проте, як встановлено у ході розгляду справи, відповідач ОСОБА_5 набув право власності на спірне нерухоме майно внаслідок визнання його переможцем електронних торгів, які відбулись 13.03.2025 у порядку примусового виконання виконавчого листа №754/2716/24, виданого 05.08.2024 Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_9 грошових коштів за договором позики.

Таким чином вбачається, що відповідач ОСОБА_5 у силу вимог ст.388 ЦК України є добросовісним набувачем.

Разом з цим, матеріали справи не містять доказів того, що вказані вище прилюдні торги у передбаченому законом порядку скасовані чи визнані недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що якщо позивач вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) зазначено, що під час розгляду справ цієї категорії суд повинен надати оцінку всім обставинам, які мали місце при зверненні стягнення на іпотечне майно. Тим самим суд визначає: (а) неправомірність дій особи, яка зазначена у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник (адже саме ці дії призвели до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно цих відомостей); (б) тим самим суд констатує, що ці дії не були здатні призвести до набуття права власності особою, яка позначена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як власник, а тому (в) в цієї особи відсутнє право власності, а отже (г) право власності належить позивачеві (якщо позивач доведе всі наведені вище обставини).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що положення абзацу третього частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV адресовані насамперед суду, який, задовольняючи позов, зокрема, про скасування рішення державного реєстратора, має чітко визначитися з тим, кому саме і яке речове право внаслідок задоволення такого позову належить.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20) зазначено, що за загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Відповідно до частини 1 статті 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

За змістом статті 388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

У вказаній нормі зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом частини другої статті 5 ЦПК України у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішення такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19).

Судовий захист повинен бути повним, відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (пункт 77 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19)).

Аналізуючи зміст заявлених позовних вимог позивача в частині застосування реституції, як наслідок визнання недійсним договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015 у спосіб припинення права власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на спірне майно з одночасним поновленням права власності ОСОБА_3 на спірне майно, суд вбачає, що позивач фактично ставить питання про відновлення права власності на спірне нерухоме майно за попереднім власником ОСОБА_3 та припинення права власності добросовісного набувача ОСОБА_5 у спосіб, який не відповідає вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, враховуючи фактичні обставини справи, суд також вважає, що вимоги позивача щодо застосування реституції шляхом визнання протиправними дії державного реєстратора, скасування рішення державного реєстратора щодо переходу права власності на спірне майно не призведе до ефективного поновлення порушених прав позивача, оскільки спірне нерухоме майно придбане відповідачем-3 на прилюдних торгах в межах примусового виконання рішення суду, а відатак обраний позивачем спосіб захисту не є належним та необхідним для ефективного відновлення його порушених права.

Таким чином, суд вважає, що заявлені позивачем вимоги в цій частині поданого позову задоволенню не підлягають, внаслідок неналежного та неефективного способу захисту порушених прав.

Щодо застосування до позовних вимог строку позовної давностів, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На підставі частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.

Позивач зазначає, що дізнався про порушення його права лише в липні 2020 року під час ознайомлення з результатами судової справи №759/13038/19 за позовом ОСОБА_2 до ПАТ «БГ БАНК», ТОВ «ФК «Астер - Фінанс» за участю третьої особи ОСОБА_3 про визнання договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги недійсним, та з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14, стало відомо, що 14.09.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. зареєстровано право власності на нежилий будинок (літ.А), загальною площею 283,6 кв.м, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , за ОСОБА_4 .

Таким чином, перебіг позовної давності для позивача розпочався від дня, коли останній дізнався про порушення свого права, тобто з 29.07.2020, а отже останній пред`явив позов до суду з метою захисту своїх порушених прав 07.09.2020, тобто в межах строку позовної давності.

За таких обставин, заява про застосування строку позовної давностізадоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, повно і всебічно дослідивши обставини справи, врахувавши норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Щодо розподілу судових витрат у справі, то відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, з відповідачів -1 та відповідача -2 на користь позивача слід стягнути сплачений ним судовий збір за задоволену вимогу немайнового характеру у розмірі 2 102,00 грн, тобто по 1051,00 грн з кожного.

Щодо розподілу витрат відповідача ОСОБА_4 на правову допомогу.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_4 подав до суду заяву, в якій просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Відповідно до п. 6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання як розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

3. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

4. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

5. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

6. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити наступні висновки:

(1) Договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність»);

(2) За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

(3) Як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

(4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

(5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»;

(6) Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".

У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У пунктах 29, 30 постанови Верховного Суду від 16.04.2020 у справі № 727/4597/19 зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц.

ОСОБА_4 додані такі докази понесення витрат на правничу допомогу, копії яких додані до справи , а саме:

- Договір про надання правової допомоги № 3/2026 від 07.02.2026;

- опис робіт (наданих послуг) від 24.03.2026;

- квитанції на підтвердження сплати наданих послуг.

Відповідно до опису робіт (наданих послуг) адвокат надав, а клієнт (позивач) прийняв такі правничі послуги:

- юридичні консультації по результатам вивчення матеріалів справи №760/19262/20 (у 4-х томах), кількість годин - 3, вартість послуг - 12 000,00 грн;

- юридичні консультації щодо вивчення та аналізу правової позиції відповідача, кількість годин - 2, вартість послуг - 8 000,00 грн;

- підготовка та подання до суду письмових пояснень від 24.03.2026, кількість годин - 3 год, вартість послуг - 12 000,00 грн;

- представництво інтересів клієнта в судових засіданнях 09.02.2026, 31.03.2026, кількість годин - 2, вартість послуг - 8 000,00 грн.

ОСОБА_4 просить суд стягнути з позивача на його користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 40 000,00 грн.

Суд звертає увагу, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Враховуючи предмет позову, складність та обсяг наданих послуг, приймаючи до уваги те, що позов задоволено частково, а тому суд приходить висновку про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 30 000 грн, що, на думку суду, є співмірним зі складністю даної справи та є пропорційним відносно тіє частини вимог, які задоволені судом.

Отже з позивача на користь відповідача ОСОБА_4 підлягають стягненню витрати за надання правничої допомоги в сумі 30 000,00 грн.

Керуючись вказаним та статями 3, 4, 5, 12, 13, 76-81,133,137, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: ОСОБА_2 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Прокопенко Леся Володимирівна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сидоренко Андрій Васильович, про визнання правочину недійсним, визнання дій протиправними, скасування рішення державного реєстратора, припинення права власності, задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 14.09.2015 року, укладений між ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. за реєстровим № 1631.

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_5 ), ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_6 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» (код ЄДРПОУ: 36593523, адреса: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 35, офіс 9) судовий збір у розмірі 1051 ,00 грн, з кожного.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр факторингових послуг» (код ЄДРПОУ: 36593523, адреса: 01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 35, офіс 9) на користь ОСОБА_4 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_6 ) витрати на правову допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Повний текст рішення складено 26.10.2026.

Суддя: Букіна О.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua